вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" листопада 2025 р. Справа№ 910/14332/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання: Місюк О.П.
за участю представників:
позивача - Гуленка Ю.М.;
відповідача 1 - не з'явилися;
відповідача 2 - Павлової Н.Є.;
відповідача 3 - не з'явилися;
відповідача 4, 5 - Юр'євої М.В.;
відповідача 5 - Муньки О.М.;
відповідача 6 - не з'явилися.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025
у справі №910/14332/24 (суддя - Гулевець О.В.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до: 1. ОСОБА_1 ;
2. ОСОБА_2 ;
3. ОСОБА_3 ;
4. ОСОБА_4 ;
5. ОСОБА_5 ;
6. ОСОБА_6
про стягнення грошових коштів.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення 1029574269,62 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі №910/14332/24 повернуто позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі №910/14332/24 скасовано, позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб направлено до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 відкрито провадження у справі №910/14332/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Після відкриття провадження у справі судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 позовну заяву залишено без руху, позивача зобов'язано протягом п'яти днів з дня вручення ухвали усунути зазначені в ній недоліки.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/14332/24 позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено приписи процесуального права, зокрема, ч. 6 ст. 29, п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
За твердженнями скаржника, на виконання вимог п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України в позовній заяві стосовно відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 позивачем було зазначено останню відому на час подання позову адресу місця їх проживання. Відомості про вказані адреси позивач встановив за результатами перевірки даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Також позивач повідомив, що для отримання інформації про місце проживання чи перебування відповідачів-1, 6 позивачем були направлені запити до регулятора - Національного банку України, який проводив погодження кандидатів на керівні посади банку, та мав зберігати особові справи працівників банку. Стосовно відповідача-6 НБУ повідомив, що інформація про адресу проживання ОСОБА_6 в особовій справі відсутня. Щодо ОСОБА_1 . НБУ повідомив, що особова справа даного відповідача на зберігання до архіву банку не передавалась.
З огляду на викладене, скаржник вказує, що звертаючись до суду з даним позовом позивач цілком правомірно керувався доступною йому інформацією, що була в його розпорядженні та могла бути ним отримана із доступних джерел, до яких Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відносить відомості з відповідних реєстрів, що є публічними та достовірними, а тому їх використання є достатнім для подання позову та прийняття його судом.
Окрім того позивач наголошує, що відхиляючи подані позивачем докази, що підтверджували останню відому йому адресу місця проживання відповідачів-1, 6 суд першої інстанції не врахував, що ст. 162 ГПК України не містить конкретних вимог і вичерпного переліку доказів, які можуть надаватися позивачем з метою підтвердження останньої відомої йому адреси проживання (перебування) відповідачів у справі. А тому, проігнорувавши зазначене суд першої інстанції безпідставно застосував норму п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України та протиправно залишив поданий Фондом позов без розгляду.
Також апелянт стверджує, що встановивши відсутність відповідача-6 за останньою відомою позивачу адресою місця його проживання та маючи дані про громадянство ОСОБА_6 , суд першої інстанції повинен був вжити заходів для належного повідомлення даного відповідача про розгляд справи, для чого мав звернутися із відповідними судовими дорученнями про надання правової допомоги, зокрема, щодо встановлення місця проживання/перебування відповідача-6 в республіці Польща та вручення відповідних процесуальних документів, про що просив його позивач в клопотанні від 15.07.2025. Стосовно повідомлення відповідача-1, позивач вказує, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, а тому повідомлення його про розгляд справи та виклик в судові засідання мало здійснюватися через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Підсумовуючи наведене Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стверджує про те, що залишаючи позовну заяву без розгляду, суд фактично відмовився розглядати справу з надуманих мотивів, що є фактичним самоусуненням від здійснення судочинства та безпідставним перешкоджанням позивачу в захисті порушеного права.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 апеляційну скаргу у справі №910/14332/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/14332/24, справу призначено до розгляду на 16.09.2025.
13.08.2025 до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач-2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що позивач не надав доказів вжиття конкретних заходів з метою з'ясування останніх відомих адрес відповідачів- 1, 6. При цьому, якщо адреса особи не відома, то суд не може застосовувати Гаазьку Конвенцію про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18.03.1970 та Гаазьку Конвенцію про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.
Також відповідач-2 просить суд врахувати, що позивач заявив вимоги про солідарне стягнення, відтак не зазначення вірних адрес відповідачів у позові має наслідком стягнення боргу, у випадку задоволення позову, з інших відповідачів. Два відповідача, чиї адреси невідомі, фактично не зазнають у такій ситуації стягнення, що суперечитиме і суті позову, і завданням судочинства.
19.08.2025 відзив на апеляційну скаргу надійшов від ОСОБА_5 , згідно якого відповідач-5 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Відповідач-5 вказує, що позивачем визначено відповідачами-1, 6 осіб, які є іноземними громадянами. Проте, не дивлячись на положення Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" щодо реєстрації місця проживання (перебування) іноземця, позивачем у позові не зазначено місця проживання чи перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а вказана адреса відповідачів-1, 6 як боржників, відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, не є належними відомостями у розумінні положень ст. 162 ГПК України.
ОСОБА_5 зауважує, що позивач до звернення з позовом до суду навіть не намагався з'ясувати чи є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 громадянами України, чи перебувають вони в Україні, коли виїхали за межі України, до якої країни та громадянами якої країни вони являються. Саме в результаті такої бездіяльності позивача, суд першої інстанції залишив позов без руху та надав строк на усунення недоліків. Проте, позивач лише повторно надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_6 копію позовної заяви з додатками на ту ж саму поштову адресу, яка зазначена ним у позовній заяві, що призвело до фактичного невиконання вимог суду, зазначених в ухвалі про залишення позову без руху. Більше того, позивач не вжив заходів для вручення відповідачам-1, 6, які є нерезидентами України та проживають за її межами, копію позовної заяви з додатками, у спосіб передбачений Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів.
Окрім того відповідач-5 стверджує, що повідомлення іноземних громадян шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади не може вважатися належним способом повідомлення, а отже, розгляд справи за відсутності належного інформування відповідачів, які є іноземними громадянами, потягне істотне порушення їхніх процесуальних прав.
02.09.2025 до суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі №910/14332/24 до касаційного перегляду справи №910/716/25, оскільки ці справи мають однакові правові підстави та однаковий підхід застосований судами при вирішенні питання щодо підставності залишення без розгляду позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до відповідачів - іноземців, попри подання позову в порядку ч. 6 ст. 29 ГПК України.
09.09.2025 представник ОСОБА_2 подав заперечення на клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі, стверджуючи про відсутність об'єктивної неможливості розгляду справи №910/14332/24 до вирішення іншої справи №910/716/25 Верховним Судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі, у розгляді справи №910/14332/24 оголошено перерву до 30.09.2025.
У судовому засіданні 30.09.2025 у розгляді справи №910/14332/24 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 оголошено перерву до 14.10.2025.
У судовому засіданні 14.10.2025 у розгляді справи №910/14332/24 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 оголошено перерву до 04.11.2025.
В судове засідання 04.11.2025 з'явилися представники позивача та відповідачів-2, 4, 5, натомість представники відповідачів-1, 3, 6 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про розгляд справи судом повідомлені належним чином.
Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторін, беручи до уваги, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів-1, 3, 6 за наявними матеріалами справи, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги по суті.
Представники сторін надали додаткові пояснення по суті спору. Скаржник вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Представники відповідачів-2, 4, 5 заперечували проти вимог апеляційної скарги, просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частинами 1 та 2 статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом даного апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції від 28.07.2025 про залишення позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без розгляду з підстав невиконання вимог ухвали суду від 15.07.2025 про залишення позовної заяви без руху щодо усунення недоліків позовної заяви шляхом відправки позову на належну адресу місця проживання чи перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Колегія суддів беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З положень ГПК України слідує, що позовна заява повинна відповідати вимогам ст. ст. 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
Порядок відкриття провадження у справі визначено ст. 176 ГПК України, відповідно до ч. 1 якої за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
З аналізу наведених приписів ГПК України випливає, що залишення позовної заяви без руху в такому випадку, який є виключенням із загального правила відкриття провадження у справі, можливе в тому разі, коли про обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стало відомо після відкриття провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2024 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано до Господарського суду міста Києва позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заподіяну Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Надра" шкоду в розмірі 1029574269,62 грн.
Після відкриття провадження у справі судом встановлено, що у поданій до суду позовній заяві позивачем зазначено, що останнє відоме місце проживання відповідача-1 ( ОСОБА_1 ) є: АДРЕСА_1 , та останнє відоме місце проживання відповідача-6 ( ОСОБА_6 ) є: АДРЕСА_2 . На зазначені адреси позивачем було направлено позов з доданими до нього документами.
Натомість, на момент існування спірних відносин ОСОБА_6 був громадянином Польщі, а ОСОБА_1 громадянином російської федерації.
На виконання приписів ч. 8 ст. 176 ГПК України з метою визначення місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Господарський суд міста Києва здійснив запит до Єдиного державного демографічного реєстру для встановлення місця проживання вказаних відповідачів.
Згідно отриманої з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді №1414689 від 26.05.2025 за вказаними параметрами особу ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в реєстрі не знайдено.
Згідно отриманої з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді №11601821 від 24.07.2025 за вказаними параметрами особу ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) в реєстрі не знайдено.
Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції ухвалою від 15.07.2025 позовну заяву залишив без руху, зобов'язав позивача зазначити належне місце проживання чи перебування відповідачів-1, 6, та надати суду докази відправки позову на належну адресу місця проживання чи перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6
21.07.2025 Фонд надав заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, що останньою відомою позивачу адресою ОСОБА_1 (відповідача-1) є: АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 (відповідача-6) є: АДРЕСА_3 , на підтвердження чого в матеріалах справи наявний розширений витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 30.05.2024 №91505927, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 27.05.2024 №380334562.
Після того як Фонд надав докази відправки позову на ту саму адресу (зазначену як місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна), оскаржуваною ухвалою від 28.07.2025 у справі №910/14332/24 суд залишив позов без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав, що позивач у позові не зазначив місце проживання чи перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а вказана адреса відповідачів-1, 6, як боржників, відповідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №380334562 від 27.05.2024, №380336802 від 27.05.2024, та з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №91505927 від 30.05.2024, не є належними відомостями місця проживання чи перебування особи в розумінні Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та ст. 162 ГПК України. Оскільки позивач не надав суду доказів відправки відповідачам-1, 6 позову з додатками з описом вкладення на належну адресу їх місця проживання чи перебування, що суперечить вказаним вимогам законодавства, недоліки позовної заяви не було усунуто.
При цьому суд виснував, що неналежне повідомлення відповідачів-1, 6 про розгляд справи призведе до порушення прав відповідачів бути повідомленими про місце, дату і час судового засідання та безпідставного позбавлення прав, передбачених ст. ст. 42, 46, 165 ГПК України, що є порушенням основоположних принципів господарського судочинства та балансу між учасниками справи.
Отже, залишаючи позов Фонду без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у позові не зазначив актуальне місце проживання чи перебування відповідачів-1, 6, і не надав докази направлення їм позову, чим порушив приписи ст. ст. 162, 164 ГПК України.
Разом з цим колегія суддів вважає такі міркування Господарського суду міста Києва помилковими, з огляду на слідуюче.
При визначенні порядку пред'явлення позову до відповідача-нерезидента суд застосовує "закон суду", тобто процесуальне законодавство держави, до якої належить суд, який розглядає відповідну справу.
Чинне процесуальне законодавство України допускає пред'явлення позову до відповідача, місце проживання чи знаходження якого невідомо.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява щодо фізичних осіб відповідачів повинна містити: - ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) сторін та інших учасників справи; - їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), якщо такі відомості відомі позивачу, вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Зі змісту зазначеної норми випливає, що позивачу можуть бути невідомі відомості про місце проживання чи перебування відповідача, засоби зв'язку з ним та адреса електронної пошти. ГПК України покладає на нього обов'язок зазначати лише відомі йому відомості.
У такому випадку подальші дії суду визначає ст. 176 ГПК України, на яку покликається скаржник в апеляційній скарзі.
Так, у ч. 6 цієї статті вказано, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду (ч. 7).
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8).
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 10).
Згідно з ч. 1 ст. 122 ГПК України у справах про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, та про визнання торговельної марки (знака для товарів і послуг) добре відомою підлягають оприлюдненню судом на офіційному веб-порталі судової влади України ухвала про відкриття провадження у справі та інформація про відкладення розгляду справи або оголошення перерви в засіданні.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (ч. 4 ст. 122 ГПК України).
Як було встановлено, з метою визначення місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Господарський суд міста Києва здійснив запит до Єдиного державного демографічного реєстру для встановлення місця проживання вказаних відповідачів. Згідно отриманих відповідей особи вказаних відповідачів в реєстрі не знайдено.
Отже, діючи за алгоритмом визначеним ч. 10 ст. 176 ГПК України, суд першої інстанції повинен був відкрити провадження у справі та здійснювати подальший її розгляд, не вимагаючи дотримання позивачем приписів ст. 162 ГПК України, а подальші повідомлення відповідача-1, 6 здійснювати на офіційному веб-порталі судової влади України, про що обґрунтовано зауважує апелянт. Відповідна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 17.09.2025 у справі №910/716/25.
У той же час колегія суддів відмічає, що належне повідомлення учасника справи, відповідача має суттєве значення для забезпечення справедливого процесу, ухвалення законного та обґрунтованого рішення та у разі задоволення позову - його належного виконання.
Верховний Суд у постановах від 29.04.2022 у справі №905/830/21 та від 21.12.2022 у справі №905/947/21 зазначав, що відсутність формального повідомлення відповідачів-нерезидентів створює ризики подальшого скасування рішення або може стати підставою для відмові у визнанні та примусовому виконанні таких рішень за кордоном. Якщо суд, керуючись національним законодавством, певними міркуваннями та доводами, не дотримається встановленого Конвенцією формального порядку повідомлення всіх відповідачів, це може призвести до неможливості визнання та примусового виконання рішення суду за кордоном (у країні місцезнаходження відповідача чи його майна).
Відтак, позивач має докласти розумних зусиль для пошуку місця проживання/перебування відповідача - нерезидента на момент звернення з позовом (його актуальної адреси), а не просто констатувати, що йому невідомо це місцезнаходження.
Якщо таке місцезнаходження відомо іншим відповідачам, які разом працювали тривалий період часу, то вони мають повідомити його суду в силу принципу добросовісності та свого обов'язку сприяти суду у розгляді справи (який вбачається з положень ст. 2 ГПК України).
Законодавство та судова практика інших країн, які дозволяють повідомлення відповідача, місце проживання чи місцезнаходження якого позивачу невідоме, шляхом публікації оголошення, тим не менше покладають на позивача попередній (мінімальний) обов'язок виконати певні дії з пошуку актуальної адреси відповідача, зокрема, звернутися з запитом до посольства чи інших компетентних органів відповідної країни, громадянином якої є відповідач, звернутися до роботодавця відповідача, опитати членів родини та знайомих відповідача (тобто осіб, яким може бути відома його поточна адреса), здійснити пошук у публічних державних реєстрах певної країни, де може знаходитися відповідач, в соціальних мережах (Facebook, LinkedIn та інших), у мережі Інтернет (зокрема у Google), спеціалізованих сайтах з пошуку осіб тощо.
Чинне процесуальне законодавство України не містить таких вимог, проте, керуючись завданнями господарського судочинства, принципом добросовісності, колегія суддів вважає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб доклав розумних зусиль для встановлення актуальної адреси відповідачів-нерезидентів.
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що до числа посадових осіб Банку відносяться в тому числі: - член Правління, Віце-Президент Банку - ОСОБА_6 , який є громадянином Польщі, про що свідчить паспорт останнього НОМЕР_3 , виданий 18.10.2011 ОСОБА_7 ; - Голова Правління - Президент Банку - ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, про що свідчать дані про паспорт останнього НОМЕР_4 , виданий посольством росії в Україні 26.09.2006, що вказані в анкеті клієнта - фізичної особи для відкриття рахунку, взятої з АБС Банку Wi-Fil та АБС Банку Bars millennium.
Для отримання інформації про місце проживання чи перебування відповідачів-1, 6 позивачем були направлені запити регулятору - Національному Банку України (НБУ), який проводив погодження кандидатів на керівні посади банку, та мав зберігати особові справи працівників банку.
Листом №20-0006/29252/КФ від 27.04.2023 щодо відповідача 6 - ОСОБА_6 НБУ повідомив наступну інформацію: прізвище, ім'я - ОСОБА_6 ( ОСОБА_8 ); дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт - НОМЕР_3 , виданий 18.10.2001 ОСОБА_7 ( ОСОБА_9 ); ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , наданий Державною податковою адміністрацією України 03.10.2007. Інформація про адресу проживання ОСОБА_6 в Особовій справі відсутня.
Листом №24-0006/93485/КФ від 19.12.2023 НБУ повідомив, що особова справа відповідача-1 - ОСОБА_1 на зберігання до архіву НБУ не передавалась, водночас надав копію рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків №276 від 18.12.1997 про погодження призначення, зокрема ОСОБА_1 , Головою правління АКБ «Надра».
За результатами проведення аналізу офіційних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРПНМ) та Державного реєстру обтяжень рухомого майна (ДРОРМ) позивачем було встановлено, що останнім зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_6 була наступна адреса: АДРЕСА_2 (підтверджується інформаційною довідкою з ДРРПНМ №380334562 від 27.05.2024 та витягом з ДРОРМ №91505927 від 30.05.2024).
Згідно офіційних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно останнім зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 була наступна адреса: АДРЕСА_1 (факт підтверджується інформаційною довідкою з ДРРПНМ №380334562 від 27.05.2024 та №380336802 від 27.05.2024).
Окрім того, за повідомленням Фонду, у травні 2025 року йому стало відомо, що ОСОБА_10 на даний час працює в іноземній компанії, що зареєстрована та знаходиться на території іншої держави.
За даними офіційного сайту Акціонерного товариства «Народний Банк Казахстану» (Республіка Казахстан, А26М3К5, м. Алмати, пр. Аль-Фараби, буд. 40, e-mail: info@halykbank.kz), розміщена інформація про те, що ОСОБА_6 є Членом Правління, заступником Голови Правління, та Головою ризик-менеджменту названого банку.
12.05.2025 Фонд направив до Акціонерного товариства «Народний Банк Казахстану» лист, згідно якого просив вжити заходів щодо інформування ОСОБА_6 про розгляд судових справ (на розгляді в Господарському суді міста Києва перебувають 4 справи у яких відповідачем є ОСОБА_6 ), з метою його подальшої участі (представництва) в судових засіданнях та можливості здійснити захист своїх прав та інтересів в суді.
У відповідь на вказаний лист Акціонерне товариство «Народний Банк Казахстану» повідомило, що законодавство республіки Казахстану не зобов'язує роботодавців повідомляти своїх працівників по зверненнях іноземних організацій щодо участі в розгляді судових справ в іноземній держав. Звернення Фонду залишено товариством без розгляду.
Щодо повідомлення ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, слід зауважити наступне.
До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України від 19.12.1992 №2889-XII "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності", шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
У зв'язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 №25814/12.1.1/32-22 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану", з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, за повідомленням Акціонерного товариства "Укрпошта", розміщеним 25.02.2022 на своєму офіційному сайті, припинено поштове співробітництво з поштою росії, посилки та перекази в цю країну не приймаються.
Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022 №91935/114287-22-22/12.1.1 "Щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року" повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 № 71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Відтак, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України від 31.10.2022 №100817/98748-22-22/12.1.3).
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи достовірних даних щодо виїзду відповідача-1 за межі території України, а також враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією, повідомлення для відповідача-1 про дату, час та місце судових засідань у справі має здійснюватися через оголошення, яке буде розміщене на офіційному вебпорталі "Судова влада України" в мережі Інтернет (https://court.gov.ua/unknown).
За наведеного, колегія суддів вважає, що звертаючись до суду з даним позовом позивач доклав необхідних зусиль для встановлення місця проживання чи перебування відповідачів-1, 6 за кордоном та цілком правомірно керувався доступною йому інформацією, що була в його розпорядженні та могла бути ним отримана із доступних джерел, до яких Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відносить відомості з відповідних реєстрів, що є публічними та достовірними, а тому їх використання є достатнім для подання позову, прийняття його судом та розгляд справи по суті.
Окрім того є слушними доводи апеляційної скарги, що відхиляючи подані позивачем докази, що підтверджували останню відому йому адресу місця проживання відповідачів-1, 6 суд першої інстанції не врахував, що приписи ст. 162 ГПК України не містять конкретних вимог і вичерпного переліку доказів, які можуть надаватися позивачем з метою підтвердження останньої відомої йому адреси проживання (перебування) відповідачів у справі.
Стосовно тверджень скаржника про те, що до обов'язку суду першої інстанції віднесено вжиття заходів для належного повідомлення відповідача-6 про розгляд справи, для чого необхідно звернутися із відповідними судовими дорученнями про надання правової допомоги в республіці Польща та вручення відповідних процесуальних документів, слід зауважити, що Конвенція про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (приєднання України на підставі Закону від 19.10.2000 №2052-III; дата набуття чинності для України 01.12.2001) не застосовується якщо адреса особи, якій необхідно вручити документ, невідома (ст. 1 Конвенції).
Двосторонній договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (ратифікований постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 №3941-ХІІ) регулює порядок вручення документів, зокрема повідомлення осіб. У п. 3 ст. 7 договору передбачено, що якщо докладна адреса особи, відносно якої складене клопотання, невідома, запитувана установа вживатиме необхідних заходів щодо її встановлення.
На відміну від Конвенції про вручення двосторонній договір передбачає можливість вручення документів особі, докладна адреса якої невідома. Втім термін "докладна адреса" означає, що якась адреса на території Польщі має бути визначена.
Так, відповідно до п. 1 ст. 2 Угоди між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Республіки Польща на виконання п. 3 ст. 3 договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (дата підписання 10.01.2011, дата набрання чинності для України 08.02.2011) суд України, який розглядає справу, подає клопотання про надання правової допомоги через відповідне головне управління юстиції до голови окружного суду Республіки Польща, в окрузі якого має бути виконане клопотання.
Тобто необхідною є обізнаність позивача і суду щонайменше щодо округу, в якому має бути виконане клопотання. Проте, у даному випадку, відповідна інформація є невідомою, що в свою чергу унеможливлює застосування двостороннього договору про правову допомогу.
За встановлених судом обставин, зважаючи на те, що відповідачі-1, 6 є іноземними громадянами, позивачем докладено необхідних зусиль для встановлення місця проживання чи перебування відповідачів-1, 6 за кордоном, та направлено позовну заяву вказаним особам на останню відому йому адресу, суд першої інстанції необґрунтовано застосував ч. ч. 11, 13 ст. 176 ГПК України та безпідставно залишив без розгляду позовну заяву з огляду на відсутність в матеріалах справи інформації про належне місце проживання/реєстрації відповідачів-1, 6, а також помилково зазначив, що ця обставина свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам, які встановлені в ст. 162 ГПК України .
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
За таких обставин, залишення без розгляду позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з наведених судом першої інстанції підстав, є помилковим та у розумінні сталої практики Європейського суду, можливо розцінювати як створенням перешкод, що обмежує заявника права на справедливий суд, яке передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права внаслідок залишення позовної заяви без розгляду, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/14332/24. Висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі ч. 13 ст. 176 ГПК України є передчасним та зробленим з порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового залишення без розгляду позовної заяви.
Доводи відповідачів-2, 5 наведені у відзивах на апеляційну скаргу свого підтвердження не знайшли та не можуть бути підставою для залишення без змін неправомірного рішення суду першої інстанції. У той же час колегія суддів наголошує, що інші співвідповідачі у даній справі, за наявності у них інформації про відоме місце перебування відповідачів-1, 6, мають повідомити про це суду, що буде відповідати принципу добросовісності та матиме наслідком стягнення боргу з усіх відповідачів.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З наведених мотивів колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції від 28.07.2025 про залишення позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без розгляду підлягає скасуванню, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 180 ГПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться та повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами за ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/14332/24 скасувати.
3. Справу №910/14332/24 направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 10.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов