вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2025 р. Справа№927/463/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025
у справі №927/463/25 (суддя Кузьменко Т.О.)
за позовом Чернігівської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради
до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго»
про стягнення 237 445,83 грн пені
Чернігівська окружна прокуратура (далі - прокуратура) звернулась до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради (далі - позивач) з позовом до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (далі - відповідач) про стягнення 237 445,83 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено строки сплати згідно з договором оренди цілісного майнового комплексу №2/348 від 28.06.2001 (далі - Договір), у зв'язку з чим з нього відповідно до пункту 3.4. Договору підлягає до стягнення неустойка за несвоєчасну оплату орендної плати за серпень - жовтень 2024 року у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Господарський суд Чернігівської області рішенням від 31.07.2025 у справі №927/463/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на користь Фонду комунального майна Чернігівської міської ради 118 722,91 грн пені. Стягнув з Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 849,35 грн судового збору.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції перевіривши наданий позивачем та прокурором розрахунок неустойки, встановив, що прокурором неправомірно здійснено нарахування пені за прострочення оплати орендної плати за листопад 2024 року, оскільки відповідачем оплата у повній сумі 1 973 160,37 грн, здійснена відповідно в обумовлений у Договорі строк, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування пені за прострочення оплати орендної плати за листопад 2024 року.
Суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 2 % зазначив, що пеня є лише санкціями за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру неустойки позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, процентів річних та інфляційних нарахувань; відсутні підстави вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача; в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, у зв'язку з допущеним відповідачем простроченням виконання його зобов'язань; заперечення щодо зменшення розміру пені з боку позивача у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене вище та зважаючи на принцип збалансованості інтересів сторін, суд вважав, що всі вищевикладені обставини у сукупності є винятковими, а тому відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України вважав справедливим і розумним зменшити розмір пені на 50 %.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі №927/463/25 скасувати повністю; ухвалити нове, яким зменшити розмір пені до 2-х відсотків від заявленої суми до стягнення з урахуванням зменшення розміру пені у зв'язку із вчасною оплатою за листопад 2024 року.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за таких обставин обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, з урахуванням того, що позивачем не надано суду доказів та не наведено обставин, які б підтверджували понесення збитків Фондом комунального майна Чернігівської міської ради у зв'язку з простроченням зобов'язання. Важливим є врахування, що відповідач не є кінцевим споживачем, так як оренда єдиного майнового комплексу відповідно до Договору здійснювалася не для власних потреб, а виключно для вироблення теплової енергії для задоволення потреб споживачів м. Чернігова та прострочення виконання зобов'язань сталося саме у зв'язку з несплатою за фактично отримане виробництво теплової енергії та центральне постачання гарячої води, а також у зв'язку із невідповідністю встановлених тарифів фактичним витратам.
Судом не враховано, що задоволенням стягнення неустойки навіть у розмірі 50 % від заявленої суми, може призвести до дестабілізації виробничої діяльності АТ «ОТКЕ», який є оператором об'єктів критичної інфраструктури і як наслідок неможливості здійснювати обов'язкові платежі до державного бюджету, що очевидно суперечить державній політиці в даній сфері, до яких відноситься позивач, як орган державної влади.
Крім того, відповідач наголошує, що при визначенні судом зменшення розміру пені на 50 % від зазначеної суми позову 237 445,85 грн, є помилковим, адже, судом досліджено докази та встановлено, що сума оплати орендної плати за листопад 2024 року надійшла у визначений строк сплати, у зв'язку з чим відповідна сума пені за цей період не повинна була враховуватись у відповідному підрахунку розміру пені.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі №927/463/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі №927/463/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.09.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі №927/463/25; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.; витребував матеріали справи №927/463/25 з Господарського суду Чернігівської області.
Матеріали справи №927/463/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.09.2025.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, вказуючи на те, що умовами Договору оренди єдиного майнового комплексу №2/348 від 28.06.2001, додатковими угодами та договорів про внесення змін та доповнень до нього не передбачено залежність оплати відповідачем орендної плати від надходження коштів від безпосередніх споживачів - отримувачів послуг з централізованого теплопостачання, опалення і гарячого водопостачання. Щодо заявленого Відповідачем у клопотанні зменшення розміру пені до 2-х відсотків від заявленої суми до стягнення, звернуто увагу, що відповідач повинен був усвідомлювати, що несвоєчасність сплати орендної плати зумовлює обов'язок сплатити нараховану пеню, що прямо передбачено п. 3.4 договору оренди. Крім того, несвоєчасне надходження цих коштів до місцевого бюджету призводить до неможливості своєчасного, запланованого використання цих коштів в інтересах територіальної громади м. Чернігова, а відтак порушує інтереси мешканців Чернігова. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Крім того, позивач просив врахувати, що за період 2020-2025 роки це вже 7 провадження суду між тими ж сторонами з приводу стягнення пені по тому ж договору оренди, тобто відповідач систематично і багаторазово порушує умови договору оренди.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача прокуратура заперечує проти її задоволення, вказуючи на те, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідач своєчасно та в повному обсязі не сплатив позивачу орендну плату, а тому останній правомірно звернувся з відповідною позовною заявою до суду про стягнення пені у сумі 237 445,83 грн за період прострочення з 16.09.2024 по 26.12.2024 за неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної сплати орендної плати по Договору оренди цілісного майнового комплексу №2/348 від 28.06.2001, додаткових угод та договорів про внесення змін та доповнень до нього.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про підсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до абзаців 1, 2, 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 77, 78, 81 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, сформувала висновки, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, де вказано, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
Фонд комунального майна Чернігівської міської ради, відповідно до Положення про Фонд комунального майна Чернігівської міської ради від 28.01.2021, утворений Чернігівською міською радою і відповідно до чинного законодавства України здійснює реалізацію політики органів місцевого самоврядування м. Чернігова у сфері управління, приватизації, оренди об'єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова.
Фонд є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в Управлінні Державної казначейської служби України в м. Чернігові Чернігівської області, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, відповідні штампи та бланки. Фонд утримується за рахунок коштів міського бюджету.
Одним з завдань Фонду є забезпечення стабільного надходження до міського бюджету коштів за рахунок продажу майна комунальної власності та здачі його в оренду.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку є усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб'єкта владних повноважень - Фонду комунального майна Чернігівської міської ради, зокрема його бездіяльність.
Маючи відповідні повноваження, за захистом цих інтересів до суду тривалий час не звертався, не вживає активних дій (підготовка проекту позовної заяви; сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення з відповідною позовною заявою до суду.
У листі № 7-4/631 від 09.04.2025, адресованому Чернігівській окружній прокуратурі, Фонд зазначив про існування у відповідача заборгованості зі сплати пені в сумі 237445,83 грн за період з 16.09.2024 по 26.12.2024. У зв'язку з відсутністю коштів на сплату судового збору просив прокурора звернутись до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентними органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор листом №55-77-3688вих-25 від 05.05.2025 повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської області про стягнення з відповідача заборгованості на суму 237 445,83 грн.
Реалізуючи надані законом повноваження, прокурор звертається до суду з даним позовом, виходячи з того, що фактично порушуються інтереси держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.06.2001 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради (далі - Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Облтеплокомуненерго» (змінено назву на Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго») (далі - Орендар) укладено договір № 2/348 оренди цілісного майнового комплексу (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс - теплопункти з обладнанням, елеваторні вузли та теплові мережі, приміщення та обладнання котелень (далі - Майно), склад і вартість якого визначено відповідно до наведених акту оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу, складеного станом на 01 червня 2001 року, залишкова вартість якого становить 14 323 768,48 грн.
28.06.2001 Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та ВАТ «Облтеплокомуненерго» підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу мереж та споруд, що забезпечує теплопостачання міста Чернігова.
У подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до Договору оренди, договори про внесення змін та доповнень до Договору оренди, згідно з якими, зокрема, вносились зміни щодо розміру орендної плати, терміну його дії, а також Орендарю додатково передавалось в оренду майно, про що складались акти прийому-передачі майна комунальної власності.
Договорами про внесення змін та доповнень №73 від 01.09.2014 та №78 від 27.10.2016 Договір оренди викладено у новій редакції з наступними умовами:
1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс - об'єкт теплопостачання житлового фонду та соціальної сфери (котельні, теплопункти з обладнанням та мережі) (далі - Майно), склад і вартість якого визначено відповідно до Акту оцінки та висновку про вартість майна станом на 30 квітня 2016 року становить 86 795 560,76 грн.
Склад і вартість Об'єкта оренди може змінюватись у разі передачі за рішенням виконавчого комітету міської ради Орендодавцем Орендарю додаткового майна, що оформлюється договором про внесення змін та доповнень до Договору.
2.1. Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акту приймання-передачі Майна.
3.1. Орендна плата є платежем, який Орендар вносить Орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності, і визначена на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Чернігова, затвердженої рішенням міської ради від 30.07.2007 (19 сесія 5 скликання) зі змінами та доповненнями, і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку - (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - березень 2016 року - 816 811,31 грн.
Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2016 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за квітень-жовтень 2016 року включно.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» індексація орендної плати призупинена.
3.2. Орендна плата перераховується Орендарем на рахунок Орендодавця №33214871700002, отримувач - УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22080401, код 38054398, банк отримувача: ГУДКСУ у Чернігівській області м. Чернігів, МФО 853592, щомісяця, не пізніше 15 числа, наступного за звітним.
3.4. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцю відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
3.5. Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін у складі та вартості Об'єкта оренди та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та рішеннями міської ради з дня їх вступу в законну силу.
3.7. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплати заборгованості за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи пеню.
10.1. Строк дії цього Договору продовжено на 8 років 4 місяці з 01.09.2014 до 31.12.2022 включно.
Сторонами неодноразово вносились зміни до Договору оренди щодо розміру орендної плати шляхом укладання договорів про внесення змін та доповнень до Договору, зокрема:
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень №79 від 23.11.2016 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - серпень 2016 року становить 817 662,63 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2016 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за вересень-листопад 2016 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 81 від 15.05.2017 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - січень 2017 року становить 850 292,83 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2017 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за лютий 2017 року. Сторони домовились нарахування орендної плати у визначеному розмірі здійснити з 02.02.2017;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 82 від 14.09.2017 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - серпень 2017 року становить 908 852,98 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за вересень 2017 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 83 від 28.12.2017 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - листопад 2017 року становить 957 843,78 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2017 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 84 від 23.02.2018 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - грудень 2017 року становить 987 983,86 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за січень та лютий 2018 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 85 від 07.06.2018 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - квітень 2018 року становить 1 046 653,30 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - червень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за травень та червень 2018 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 86 від 27.12.2018 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - жовтень 2018 року становить 1 077 484,63 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2018 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за листопад та грудень 2018 року включно. Сторони домовились нарахування орендної плати у визначеному розмірі здійснити з 01.12.2018;
- відповідно до Договору про внесення змін та доповнень № 87 від 14.02.2019 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - грудень 2018 року становить 1 102 875,73 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2019 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за січень та лютий 2019 року включно. Сторони домовились нарахування орендної плати у визначеному розмірі здійснити з 01.02.2019;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 88 від 07.03.2019 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - січень 2019 року становить 1 114 054,55 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за лютий, березень 2019 року включно. Сторони домовились нарахування орендної плати у визначеному розмірі здійснити з 01.03.2019;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 89 від 04.07.2019 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - травень 2019 року становить 1 150 530,15 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - липень 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за червень та липень 2019 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 90 від 30.08.2019 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - липень 2019 року становить 1 143 329,97 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - серпень 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень 2019 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 91 від 17.12.2020 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - жовтень 2020 року становить 1 188 855,11 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2020 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за листопад 2020 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 92 від 11.05.2021 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - березень 2021 року становить 1 269 532,32 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2021 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за травень 2021 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 93 від 12.07.2021 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - травень 2021 року становить 1 282 453,65 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - липень 2021 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за липень 2021 року включно;
- відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 94 від 11.10.2021 орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - серпень 2021 року становить 1 285 254,35 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2021 року після її перегляду визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за жовтень 2021 року включно.
Договором про внесення змін та доповнень № 80 від 19.04.2017 доповнено п. 3.4. розділу 3 Договору оренди абзацом наступного змісту: "Під час провадження справи про банкрутство орендаря, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів нарахування пені зупиняється. Після припинення дії мораторію нарахування пені поновлюється на весь період дії мораторію, якщо інше не визначено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З матеріалів справи вбачається, що за період з серпня 2024 по листопад 2024 року орендна плата становила 7 685 681,39 грн, а саме за серпень 2024 року - 1 874 020,68 грн, за вересень 2024 року - 1 902 130,99 грн, за жовтень 2024 року - 1 936 369,35 грн, за листопад 2024 року - 1 973 160,37 грн.
З урахуванням умов договору строк оплати орендних платежів становить:
за серпень 2024 року - до 15.09.2024,
за вересень 2024 року - до 15.10.2024,
за жовтень 2024 року - до 15.11.2024,
за листопад 2024 року - до 15.12.2024.
Згідно виписки по рахунку, відповідачем здійснені оплати на загальну суму 7 685 681,40 грн, а саме:
18.11.2024 на суму 1 874 020,68 грн (призначення платежу оренда ЦМК зг.дог.2 від 28.06.2001р. по рах.№0000000633 від 11.09.2024 (серпень 2024));
13.12.2024 на суму 1 973 160,37 грн (призначення платежу оренда ЦМК зг.дог.2 від 28.06.2001р. по рах.№0000000864 від 11.12.2024 (листопад 2024));
26.12.2024 на суму 3 838 500, 35 грн (призначення платежу оренда ЦМК зг.дог.2 від 28.06.2001р. по рах.№0000000706, №0000000785 від 11.11.2024 (вересень, жовтень 2024)).
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати орендної плати за користування майном комунальної власності за період з серпня 2024 року по листопад 2024 року, а тому просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню у загальному розмірі 237 445,83 грн за період прострочення з 16.09.2024 по 26.12.2024.
Судом першої інстанції здійснено перерахунок пред'явленої до стягнення суми пені та встановлено, що пеня за заявлений період становить 240 357, 06 грн.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням заперечення відповідача, що сума оплати орендної плати за листопад 2024 року надійшла у визначений строк сплати, у зв'язку з чим відповідна сума пені за цей період не повинна була враховуватись у відповідному підрахунку розміру пені, здійснив власний розрахунок пені та також встановив, що позивач має право на нарахування пені за заявлений період (за серпень 2024 року, вересень та жовтень 2024 року ) у розмірі 240 357, 06 грн (85 201,38 грн за серпень 2024 року, 98 016,91 грн за вересень 2024 року та 57 138,77 грн за жовтень 2024 року).
При цьому з розрахунку позивача вбачаться, що останній нараховував пеню за несвоєчасну оплату за серпень 2024 року, вересень та жовтень 2024 року, а з тексту позовної заяви не вбачається, що позивач вказував на несвоєчасну орендну плату за листопад 2024 року.
Суд апеляційної інстанції встановив, що за листопад 2024 року позивачем не було нараховано пеню, відтак доводи відповідача про те, що відповідна сума пені за цей період не повинна була враховуватись у відповідному підрахунку розміру пені не знайшли свого підтвердження.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 3 статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суду рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Враховуючи зазначене, зменшуючи розмір пені на 50 % із заявленого позивачем розміру пені суд першої інстанції правильно присудив до стягнення з відповідача 118 722,91 грн (237 445,83 грн - заявлена позивачем вимога - 50 %).
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для обмеження розмір пені до 2-х відсотків, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 13.5 Договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцю відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України та виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У суді першої інстанції відповідач заявляв клопотання про зменшення штрафних санкцій обґрунтовував наявністю дебіторської заборгованості кінцевих споживачів. Невід'ємною причиною погіршення фінансового стану відповідача є відсутність компенсації, які передбачені у відповідності до статті 2 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування».
В апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що основним чинником, який впливає на належне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної сплати, є неможливість застосування економічно-обґрунтованих тарифів. Враховуючи об'єктивні обставини щодо неможливості застосовувати економічно- обґрунтовані тарифи, у АТ «Облтеплокомуненерго» наявні ризики прострочення орендної плати, які не пов'язанні із волею на це самого Товариства.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Водночас частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного виконання зобов'язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на теплопостачальні підприємства, яким є АТ «Облтеплокомуненерго», покладено обов'язок вживати усіх можливих заходів для забезпечення сталого функціонування щоб усі споживачі населених пунктів України отримували безперебійно послуги з централізованого постачання теплової енергії та гарячого водопостачання. АТ «Облтеплокомуненерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії, централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності для споживачів м. Чернігова та Чернігівської області, тобто, господарська діяльність відповідача відноситься до сектору економічної безпеки держави і має важливе соціальне, економічне та стратегічне значення.
Основним джерелом доходу АТ «Облтеплокомуненерго» є кошти, що надходять за надані послуги від споживачів, в тому числі від населення та бюджетних установ; причинами виникнення заборгованості є критичний брак обігових коштів, зростання заборгованості споживачів, відсутність компенсації розрахункової різниці в тарифах.
За посилання відповідача, основним із чинників прострочення виконання зобов'язань відповідачем по договору оренди цілісного майнового комплексу є вкрай низький рівень оплат споживачів за фактично отриману теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії для централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а саме населення, тобто територіальної громади міста Чернігова в інтересах якої заявлено позов Заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури про стягнення пені.
29.07.2022 Верховною Радою України був прийнятий Закон № 2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», що визначає особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування (далі - Закон), який набув чинності 19.08.2022.
Статтею 1 цього Закону введено мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання.
Частиною 1 статті 1 зазначеного Закону встановлено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на: послуги з розподілу природного газу; теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Рішеннями виконавчого комітету Чернігівської міської ради №662 від 03.11.2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії, послуги з постачання гарячої води АТ «Облтеплокомуненерго» для потреб населення», №536 від 03.11.2022 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії, послуги з постачання гарячої води АТ «Облтеплокомуненерго» для потреб населення, бюджетних установ, релігійних організацій, інших споживачів» відповідача позбавлено можливості застосовувати економічно обґрунтовані тарифи. За таких обставин, має здійснюватися відшкодування витрат товариства, зумовлених різницею між розмірами економічно обґрунтованих і застосованих тарифів.
Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 № 2479-ІХ передбачено гарантії для суб'єктів господарювання у вигляді компенсації їм заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (далі - заборгованість з різниці в тарифах).
Верховний Суд у постанові від 02.10.2025 у справі №910/1239/25, передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що суд апеляційної інстанції не навів належного обґрунтування власному висновку про те, що сума штрафних санкцій є надмірно великою, зміст постанови суду апеляційної інстанції не містить належного аналізу фактичних обставин та доказів, у підтвердження доводів заявника, у цьому випадку відповідача, що сприяли застосуванню судом дискреційних повноважень у вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 95%.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що зважаючи на принцип збалансованості інтересів сторін судом першої інстанції розглянуто клопотання відповідача, а також враховані його доводи щодо всіх фактичних обставин та зменшено розмір пені на 50 %.
Також судом апеляційної інстанції враховано, що такий розмір зменшення пені не призведе до негативних наслідків для сторін, оскільки відповідачем не доведено, що стягнення пені у розмірі 118 722, 91 грн може призвести до його збитковості та ускладнить виконання ним судового рішення у даній справі, оскільки доказів того, що відповідач дійсно перебуває у скрутному фінансовому становищі матеріали справи не містять. Отже, судом першої інстанції враховано баланс інтересів обох сторін.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі №927/463/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі №927/463/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.07.2025 у справі №927/463/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №927/463/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська