ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/468/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Поліщук Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 року, суддя першої інстанції Щавинська Ю.М., повний текст складено та підписано 26.05.2025 року
у справі № 916/468/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м. Дніпро
до відповідача: Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон
про стягнення 128 112 грн 80 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м.Дніпро звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Херсонобленерго»,м.Херсон, в якій просила суд стягнути з Акціонерного товариства «Херсонобленерго»,м.Херсон грошові кошти у розмірі 128 112 грн 80 коп., з яких: основний борг у сумі 96 000 грн, 3% річних у сумі 7 148 грн 72 коп., інфляційні втрати у сумі 24 964 грн. 08 коп., а також вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що для оплати за поставлений товар відповідачу було пред'явлено рахунок №725 від 17.01.2022 на суму 96 000 грн. Відповідно до видаткової накладної №667 від 18.01.2022 на суму 96 000 грн, яка була підписана обома, відповідач отримав відповідну продукцію, водночас, не здійснив оплату за поставлений товар. Таким чином, позивач зазначає, що сума основного боргу відповідача наразі становить 96 000 грн, що є істотним порушенням п.1.1., 3.2 договору та ст.526, 530 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 року у справі №916/468/25 позовну заяву задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м.Дніпро основний борг у сумі 96 000 грн, 3% річних у сумі 1 000 грн, інфляційні втрати у сумі 24 964 грн 08 коп., судовий збір у сумі 3 027 грн 63 коп.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що
позивачем у справі належними та допустимими доказами підтверджено факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 96 000 грн, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу.
Крім того, суд першої інстанції перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, встановив, що він виконаний неправильно та, здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку про те, що до стягнення належать 3% річних у розмірі 7 132 грн 93 коп., при цьому, суд першої інстанції, взявши до уваги те, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 360 від 14 жовтня 2024 року, з 01.03.2022 до 11.11.2022, тобто, у період, коли мала бути здійснена оплата поставленого товару за договором, м. Херсон, яке є місцезнаходженням відповідача, була окупована, а також те, що з наданих відповідачем витягів з ЄРДР та фотознімків, в ході обстрілів територій міста Херсона пошкоджено й нерухоме та інше майно Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон, дійшов висновку про зменшення 3% річних до 1000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Акціонерне товариства «Херсонобленерго», м. Херсон з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 року у справі №916/468/25 скасувати у частині часткового задоволення позовних вимог та винести в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м. Дніпро у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що:
приймання-передача товару мала вчинятись саме тими особами, яких визначено у додатку № 4 до договору № 3432/99206 від 29.12.2021;
відвантаження товару також здійснено не Мазуріною Ніною Юріївною, яка уповноважена директором, а іншою особою;
відтиск печатки ТОВ «СП Тата Груп», який міститься на наданому позивачем до суду примірнику «видаткової накладної № 667 від 18 січня 2022» візуально вирізняється від печатки, відтиск якої міститься у договорі, укладеному між сторонами;
законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» печатка віднесена до додаткових реквізитів первинного бухгалтерського документа, а особистий підпис - основним, тому, суд дійшов до хибного висновку про можливість вирішення спору по суті без визначення приналежності підпису особі, прізвище, ім'я та по-батькові якої проштамповано на наданій позивачем видатковій накладній;
позивачем взагалі не підтверджено, що відповідач здійснював замовлення товару (обов'язкове подання заявок передбачено п.9 додатку №2 до договору та п.5.1 договору), а видаткова накладна містить підпис не встановленої особи, яка ніби-то отримала товар. При цьому, печатка ТОВ «СП Тата груп» також візуально відрізняється від печатки, відбиток якої наявний у договорі постачання.
доказів відвантаження зі складу позивача товару, його транспортування до місця відвантаження або інших даних, які свідчать про фактичний рух товару до суду не надано;
не надано доказів замовлення відповідачем у позивача товару, попереднього листування між сторонами або інших домовленостей, що відповідно до договору є обов'язковим.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 року у справі №916/468/25, вирішено розгляд справи провидити у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи.
25.08.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м. Дніпро надійшов відзив, в якому останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, а також стягнути з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» вартість послуг професійної правничої допомоги в розмірі 7000 гривень. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.
Зокрема, у відзиві позивач зазначає наступне:
вважає вказане рішення суду першої інстанції таким, що не суперечить приписам чинного законодавства, оскільки при його прийнятті було повне, всебічне та об'єктивне дослідження всіх фактичних обставин, які мали значення для справи в їх сукупності. Тобто, мало місце правильне застосування норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого, висновки, викладені в рішенні, в повній мірі відповідають обставинам справи;
товар приймав саме Волошин Олександр Миколайович, як за договором про закупівлю товарів №3432/99206 від 29.12.2021 року, так і за іншими договорами, які були укладені між сторонами після проведення відповідних тендерних торгів;
за наявності підпису особи, яка отримала товар, який засвідчений відтиском печатки покупця, яка в даному випадку була погоджена сторонами, а також наявності усіх інших обов'язкових реквізитів первинного документу, означене не може свідчити про те, що видаткова накладна №667 від 18.01.2022 на суму 96 000 грн є неналежним доказом у справі, а також не є підставою для невизнання господарської операції (поставки товару).
відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що печатка була загублена АТ «Херсонобленерго», викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суду не надано.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/468/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 128 112 грн 80 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 року у справі №916/468/25 частково відповідає вимогам чинного законодавства України, але підлягає зміні в його мотивувальній та резолютивній частинах з викладенням їх в редакції постанови суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
29 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» (постачальник) та Акціонерним товариством «Херсонобленерго» (покупець) було укладено договір про закупівлю товарів №3432/99206, відповідно до п.1.1 якого постачальник як переможець спрощеної код ДК 021-2015 - 34320000-6 - Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів від 20.12.2021 року зобов'язується поставити покупцю товари для виконання ремонтних робіт, зазначені в додатку №1 до даного договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.
Найменування, одиниці вимірювання товару, номенклатура визначаються додатком №1 до даного договору (п.1.2 договору).
Відповідно до п.3.1 договору сума цього договору встановлюються у національній валюті України та становить 96 000 грн, у тому числі ПДВ 16 000 грн. Ціна за кожну одиницю товару зазначається у додатку №1 до даного договору.
Згідно з п.4.1 договору розрахунки проводяться покупцем наступним чином: покупець перераховує постачальнику грошові кошти на підставі виставленого рахунку не пізніше 180 календарних днів з моменту надходження від постачальника товару. При наявності фінансування замовник залишає за собою право здійснити часткове авансування.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що при здійсненні платежу покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні найменування товару, номер та дату рахунку, виписаного постачальником на оплату поставленої партії товару, номер та дату цього договору.
Строк поставки (передачі) товарів: 20 календарних днів на підставі заявки покупця відповідно порядку, передбаченому в додатку №2 з урахуванням умов поставки, передбачених в додатку №3, які є невід'ємною частиною договору (п.5.1 договору).
Місце та умови поставки (передачі) товарів визначається у порядку додатка №2 до даного договору (п.5.2 договору).
Відповідно до п.8.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення.
Згідно з п.8.4 договору у разі несплати вартості товару покупцем у строк, установлений п. 4.1 цього договору більш ніж на п'ять робочих днів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожний день прострочення.
Пунктами 9.2, 9.3 договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органами, уповноваженими видавати такі документи.
Цей договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31.05.2022, а в частині виконаних зобов'язань до повного їх виконання сторонами (п.12.1 договору).
Відповідно до додатку №1 до договору предметом закупівлі є КПП ЯМЗ 238ВМ (С ДЕМУЛЬТИПЛИКАТОРОМ: 1-НО ДИСК.СЦЕПЛ. D ВАЛА 42 ММ. ФЛАНЕЦ 4ОTB. (238 BM-1700004-70) у кількості 1 шт. на суму 96 000 грн з ПДВ.
Додатком №2 до договору сторонами визначено порядок поставки.
Так, відповідно до п.1, п.2 додатку №2 поставка товару здійснюється згідно заявок покупця, централізовано-кільцевими перевезеннями партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками, визначеними в додатку №1 до даного договору. Умови поставки Продукції- DDP, згідно «Інкотермс-2010": м. Херсон, шосе Чорновола, 1-А, якщо інше не обговорено сторонами у додатках до даного договору.
Пунктом 3 додатку №2 передбачено, що при поставці постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні товаросупроводжувальні документи: рахунок-фактуру; сертифікат якості на окрему партію товару; видаткову накладну; товаро-транспортну накладну (в разі поставки через перевізника).
Відповідно до п.4 додатку №2 датою поставки вважається дата, визначена представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником, про приймання товару. Покупець зобов'язаний вивантажити товар з транспортних засобів, що доставили її в місце поставки, у термін не більше 24 годин з часу прибуття, крім випадків, обговорених у п.11 даного Порядку. Товар вважається переданим постачальником з моменту отримання покупцем товару по факту, згідно умов цього договору та відповідної належно оформленої накладної постачальника.
Додатком №3 до договору сторони передбачили, що максимальним строком поставки є 20 календарних днів від надання заявки.
Додатком №4 до договору сторони визначили уповноважених осіб, якими має здійснюватися приймання-передавання продукції, а саме: з боку АТ «Херсонобленерго» - Волошин Олександр Миколайович, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТАТА ГРУП» - Мазуріна Ніна Юріївна.
Вказаним додатком також погоджені печатки та штампи, які застосовуються при оформленні документів - з боку відповідача (покупця) - печатка з назвою та кодом останнього та приміткою "для накладних".
Також, матеріали справи містять рахунок на оплату №725 від 17.01.2022 на суму 96 000 грн з посиланням на договір про закупівлю товарів №3432/99206 від 29 грудня 2021 року, видаткову накладну №667 від 18.01.2022 на суму 96 000 грн, підписану та скріплену печаткою з боку позивача, а також засвідчену печаткою Акціонерного товариства «Херсонобленерго», зразок якої затверджено додатком №4 до договору. Видаткова накладна також містить підпис у графі «отримав» з боку відповідача та штамп "ЗАВ.ЦЕН.СКЛ.ВМЗСЛ Волошин О.М.".
Надану позивачем копію видаткової накладної №667 від 18.01.2022 було звірено судом першої інстанції з оригіналом у судовому засіданні 7.05.2025, що підтверджується протоколом судового засідання №4489255.
Позивачем також надано суду податкову накладну №1163 від 18.01.2022 на суму 96 000 грн.
Інших письмових доказів щодо спірних правовідносин матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 128 112 грн 80 коп.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України( який був чинний на час виникнення правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України ( який був чинний на час виникнення правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України ( який був чинний на час виникнення правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України ( який був чинний на час виникнення правовідносин), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Нормами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховується незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати беззаперечне виконання договірних зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 29 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» (постачальник) та Акціонерним товариством «Херсонобленерго» (покупець) було укладено договір про закупівлю товарів №3432/99206, відповідно до п.1.1 якого постачальник як переможець спрощеної код ДК 021-2015 - 34320000-6 - Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів від 20.12.2021 року зобов'язується поставити покупцю товари для виконання ремонтних робіт, зазначені в додатку №1 до даного договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до умов договору п.1.1 позивач за результатами проведення процедури закупівлі Код ДК 021-2015-34320000-6- Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів від 20.12.2021 року зобов'язувався поставити відповідачу товари для виконання ремонтних робіт, зазначені в додатку №1 до даного договору, а відповідач прийняти та оплатити такі товари.
Найменування, одиниці вимірювання товару, номенклатура визначаються додатком №1 до даного договору, п.1.2 договору. Так, відповідно до додатку №1 до договору, зазначено найменування товару, а саме КПП ЯМЗ 238ВМ (С ДЕМУЛЬТПИПЛИКАТОРОМ: 1-НО ДИСК.СЦЕПЛ. D ВАЛА 42 ММ. ФЛАНЕЦ 40TB (238 BM-1700004-70).
Згідно з п.3.1 договору сума договору встановлюється у національній валюті України та становить 96 000 грн, у тому числі ПДВ 16 000 грн.
Відповідно до п.5.1 договору строк поставки (передачі) товарів: 20 календарних днів на підставі заявки покупця відповідно порядку, передбаченому в додатку №2 з урахуванням умов поставки, передбачених в додатку №3, які є невід'ємною частиною договору. Місце та умови поставки (передачі) товарів визначаються у порядку додатка №2 до даного договору.
Згідно з п.4.1. договору відповідач перераховує позивачу грошові кошти на підставі виставленого рахунку не пізніше 180 календарних днів з моменту надходження від позивача товару.
За видатковою накладною №667 від 18.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «СП ТАТА ГРУП», м. Дніпро (позивач) на підставі договору про закупівлю товару №3432/99206 від 29.12.2021 року поставив Акціонерному товариству «Херсонобленерго» (відповідачу), товар, а саме, КПП-238 ВМ з демультіплікатором:1-но діск.зчепл.,d вала 42 мм, фланець 4 отв.) на загальну суму 96 000 грн, що також підтверджується рахунком на оплату №725 від 17.01.2022 року на суму 96 000 грн.
Як вже було зазначено вище за текстом постанови, сторони узгодили в договорі належним чином порядок оформлення виконання наданих послуг та сплату їх у визначені строки.
Тобто, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що між позивачем та відповідачем, в рамках договору про закупівлю товару №3432/99206 від 29.12.2021 року існували правовідносини, за якими позивач поставив товар, а відповідач прийняв вищезазначений товар на загальну суму 96 000 грн, про що свідчить первинний документ - видаткова накладна, яка підписана сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень та скріплена їх печатками.
Крім того, належних та допустимих доказів оплати позивачу у повному обсязі за поставлений товар відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.
Відтак, у зв'язку з невиконанням відповідачем його договірних зобов'язань у повному обсязі, у відповідача перед позивачем існує заборгованість за договором у вищевказаній сумі.
При цьому, договір про закупівлю товару, що визначений позивачем в якості підстави позову, також підписаний відповідачем в добровільному порядку, без заперечень та зауважень.
З огляду на наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази у їх сукупності, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок Господарського суду Одеської області, викладений в оскаржуваному рішенні від 19.05.2025 року щодо наявності підстав для стягнення з Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон на користь позивача основного боргу у розмірі 96 000 грн у зв'язку з невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю товарів щодо їх оплати у повному обсязі в строки, встановлені договором.
Щодо доводів скаржника про те, що відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», який міститься у видаткової накладної № 667 від 18 січня 2022 року візуально вирізняється від печатки, відтиск якої міститься у договорі, укладеному між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Сам по собі факт наявності певних візуальних відмінностей у відтисках печаток не може беззаперечно свідчити про недостовірність документа або про відсутність факту його підписання уповноваженою особою. Такі відмінності можуть бути обумовлені технічними факторами: різним ступенем натискання, кількістю фарби, зношеністю штемпеля чи застосуванням декількох печаток одного підприємства.
Згідно з положеннями частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ має містити обов'язкові реквізити, серед яких не передбачено обов'язковості скріплення його печаткою. Таким чином, відсутність або відмінність відтиску печатки не є підставою для визнання первинного документа недійсним чи таким, що не підтверджує господарську операцію.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 910/8478/19, від 15.06.2021 у справі № 910/15553/20, у яких зазначено, що відтиск печатки сам по собі не є визначальним доказом достовірності чи недостовірності документа, якщо інші обставини підтверджують факт здійснення господарської операції.
Крім того, скаржником не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про підроблення підпису уповноваженої особи або про відсутність фактичного виконання договірних зобов'язань. Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апелянта про те, що податкова декларація не підтверджує факту поставки товару та складається позивачем в односторонньому порядку, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Так, відповідно до пункту 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарських операцій.
Тобто, із вищезазначеного вбачається, що, по-перше, податкова декларація є офіційним документом податкової звітності, що подається до контролюючого органу у встановленому законом порядку. Вона містить узагальнену інформацію про господарські операції платника, у тому числі, про обсяги постачання товарів/послуг, які відображаються на підставі первинних бухгалтерських документів.
По-друге, сам факт відображення у податковій декларації відповідних операцій з ПДВ, а також подальше формування податкового кредиту або податкових зобов'язань контрагентами свідчить про визнання ними таких господарських операцій, що узгоджується з положеннями статей 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та статті 201 Податкового кодексу України.
По-третє, податкові декларації у сукупності з іншими доказами - первинними документами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями тощо - утворюють систему доказів, яка підтверджує фактичне здійснення господарських операцій. Тому, твердження апелянта про те, що декларація не може бути доказом, є безпідставним звуженням доказової бази та не відповідає вимогам статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів у їх сукупності.
Отже, податкова декларація, будучи документом податкової звітності, не є єдиним доказом, але може використовуватись як додатковий доказ, який підтверджує наявність і відображення спірних операцій у податковому обліку сторін. Тому посилання апелянта на її односторонній характер не спростовує фактичних обставин поставки товару, підтверджених іншими належними доказами.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи відповідача, наведені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди відповідача з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставин для стягнення з Акціонерного товариства «Херсонобленерго»,м.Херсон суми основного боргу у розмірі 96 000 грн, є такими, що відповідають таким стандартам.
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання грошового договірного зобов'язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши здійсненний судом першої інстанції розрахунок сум 3% річних, погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача суми нарахованих 3% річних підлягає саме у розмірі 7 132 грн 93 коп., за період з 19.07.2022 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 08.01.2025, та інфляційних втрат у розмірі 24 964 грн 08 коп., за період прострочки з 18.07.2022 по 18.01.2025.
Відтак, зважаючи на відсутність оплати у повному обсязі з боку відповідача за поставлений товар за спірним договором, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, викладеною у оскаржуваному рішенні по справі №916/468/25 про стягнення з відповідача на користь позивача як суми боргу, так і інфляційних у визначеному вище розмірі, оскільки, уклавши в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір про надання послуг, виходячи з принципу свободи договору, зазначеному вище, сторони у справі прийняли на себе передбачені зазначеним договором зобов'язання як щодо порядку поставки товару, так і щодо умов оплати за поставлений товар.
Разом з тим, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення 3% річних до 1000 грн, та відповідно до приписів частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги з підстави порушення судом норм матеріального права при вирішенні питання щодо зменшення перерахованого судом розміру 3% річних, що є підставою для зміни мотивувальної та резолютивної частини оскаржуваного рішення, оскільки призвело до неправильного висновку суду, враховуючи таке.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Як вже було зазначено вище за текстом постанови, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22.
Дійсно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила про можливість, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суду, за певних умов, зменшити розмір, як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначивши таке:
«Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто, не менше ніж до трьох процентів річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом».
Тобто, якщо в договорі встановлений інший розмір відсотків річних, то в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи, суд має право на зменшення боржнику нарахованої суми плати за користування грошовими коштами кредитора, але тільки до визначеного законом розміру 3%.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, заявлений до стягнення у даній справі №916/468/25 розмір процентів річних становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Тому, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, заявлені позивачем до стягнення 3% річних у сумі 7 148 грн 72 коп. не підлягали зменшенню судом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 7148 грн 72 коп., є помилковим та таким, що підлягає зміні в його мотивувальній та резолютивній частинах з викладенням їх в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
Щодо заявленого клопотання представника позивача про стягнення з «Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м. Дніпро вартості послуг професійної правничої допомоги в розмірі 7000 гривень, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Зазначеним приписам Конституції України кореспондує ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права у суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Разом з тим, згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Виходячи з системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі доказів, які подаються сторонами до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку із недоведеністю їх наявності у порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог, передбачених ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, ціною позову.
Разом з тим, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат", тому колегія суддів звертає увагу на таке.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та відповідно до яких суд наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення обставин виникнення судових витрат та визначення їх розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним щодо предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, у додатковій постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 925/367/20(925/107/21).
До того, ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Зазначені висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.
Так, з матеріалів господарської справи вбачається, що 18 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП ТАТА ГРУП» та адвокатом Омелян Олександром Олександровичем укладено договір про надання правових послуг, згідно з п.1.1 договору адвокат виконує роботи / надає послуги, вказані в п. 1.2 цього договору.
Пунктом 1.2. передбачено, що замовник доручає, а адвокат зобов?язується вчинити від імені та за рахунок замовника такі юридичні дії: представляти права та законні інтереси замовника в суді інстанцій, здійснювати професійну діяльність згідно з умовами цього договору з усіма правами адвоката, які передбачені законодавством України, у зв?язку з участю замовника у господарській справі №916/468/25, розгляд якої проводить Південно-західний апеляційний господарський суд.
На визначення розміру гонорару адвоката впливають терміни та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь тяжкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Замовника. Обсяг правових послуг враховується щодо обгрунтованого розміру гонорару. Можлива сплата гонорару після прийняття рішення/постанови судової інстанції (п.4.1).
З пункту 4.2. договору вбачається, що усього гонорар адвоката складає: 7000 (сім тисяч) грн.
У разі зміни клієнтом у процесі розгляду справи підстав чи предмета позову, і якщо такі зміни вимагають від адвоката додаткового часу, сторони зобов?язуються переглянути умови оплати змінених підстав чи предмета позовних вимог, враховуючи час, який витрачено Представником на підготовку до справи, при цьому розмір гонорару визначається сторонами в окремому дорученні та може бути змінений лише за погодженням сторін (п. 4.3.).
Договір про надання правової допомоги набирає чинності з дати його укладення, зазначеної на першій сторінці Договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов?язань( п.5.1.).
25 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» (замовник) та адвокат Омелян Олександр Олександрович склали детальний опис робіт про те, що адвокат надав, а замовник прийняв наступні види правової допомоги за договором про надання правої допомоги від 18.08.2025 року, що пов'язані із розглядом справи у суді другої інстанції: Південно-західному апеляційному господарському суді №916/468/25, а саме, послуги адвоката наступного змісту:
попередня консультація щодо вивчення апеляційної скарги та правовий аналіз матеріалів справи (1 год) (ставка 1000)- сума 1000 грн;
підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу до Південно-західного апеляційного господарського суду (4 год) ( ставка 1500 грн)-6000 грн.
З попереднього (орієнтований) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи №916/46825 вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» сплачено 7000 грн.
Як було раніше зазначено колегією суддів за текстом постанови, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Правовий аналіз зазначених вище норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та, зокрема, у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги, покладаються за аналогією закону, на апелянта. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме, пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/1, у додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №910/9544/23.
Отже, такі критерії, як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, так і відповідно до ч. 5 ст. 129 цього Кодексу.
Тобто, критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас, критерії, визначені ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 року у справі №903/643/21 зробив висновок, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у ч. 5-7 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (з власної ініціативи), так і в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (за клопотанням сторони).
Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З матеріалів справи вбачається, що відзив представника позивача складається з 9 сторінок, з яких 1-2 сторінка - це реквізити сторін, на 3 сторінці викладена резолютивна частина рішення суду першої інстанції, 4-7 сторінки-доводи апеляційної скарги, 8-9 сторінки - це щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та прохальна частина.
Крім того, колегія суддів також враховує, що правова позиція, викладена представником позивача, була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої та апеляційної інстанціях, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат Омелян О.О. в тому числі, надавав правову допомогу у суді першої інстанції, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають, також є необґрунтованим і недоведеним належними доказами по справі заявлений адвокатом витрачений час на підготовку відзиву, а саме 4 год., оскільки адвокатом до суду першої інстанції надавалась відповідь на відзив відповідача, зміст якого є аналогічним з відзивом, який наданий представником позивача до суду апеляційної інстанції. До того ж, справа розглядалась у письмовому провадженні судом апеляційної інстанції, без виклику сторін.
Отже, колегія суддів зазначає, що в даному випадку є завищеною зазначена в детальному опису сума в розмірі 7 000 гривень.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що представник позивача просить стягнути витрати на правничу допомогу з «Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», який взагалі не є учасником даної справи.
У розгляді заяви суд, зокрема, враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що немає очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка до розгляду цієї справи при апеляційному її перегляді (підготовка відзиву) вимагала значного обсягу юридичної роботи та потребувала значних витрат часу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м.Дніпро.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти справи у сукупності, розмір заявлених витрат представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м.Дніпро на правову допомогу у вказаній сумі не відповідає критерію розумності їх розміру, є неспівмірними з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг, а тому мають надмірний характер. Отже, їх розмір є завищеним, що для Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м.Херсон буде становити надмірний фінансовий тягар, а тому, з урахуванням наданих заявником доказів в обґрунтування понесених судових витрат на правничу допомогу, судова колегія вважає, що останні підлягають зменшенню до 1000 грн. Така сума, на переконання судової колегії, є обґрунтованою, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності її розміру, є співрозмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданими послугами).
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає частково обґрунтованою заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м.Дніпро про розподіл судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м.Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 року та такою, що потребує часткового задоволення на суму 1000 грн з відмовою в іншій частині.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон не заслуговують на увагу, але висновки суду першої інстанції, викладені в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення щодо зменшення 3% річних є помилковими, що є підставою для зміни мотивувальної та резолютивної частин судового рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 року у справі №916/468/25 шляхом їх викладення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 по справі №916/468/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 у справі №916/468/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, а його резолютивну частину наступним чином:
«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп», м.Дніпро до Акціонерного товариства «Херсонобленерго»,м.Херсон про стягнення з Акціонерного товариства «Херсонобленерго»,м.Херсон грошові кошти у розмірі 128 112 грн 80 коп., з яких: основний борг у сумі 96 000 грн, 3% річних у сумі 7 148 грн 72 коп., інфляційні втрати у сумі 24 964 грн. 08 коп., задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Херсонобленерго» (73000, Херсонська обл., місто Херсон, вулиця Пестеля, будинок, 5, ЄДРПОУ 05396638) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Караваєва, будинок 39, ЄДРПОУ 40257391) основний борг у сумі 96 000 грн, 3% річних у сумі 7 132 грн 93 коп., інфляційні втрати у сумі 24 964 грн 08 коп., судовий збір у сумі 3 027 грн 63 коп.
Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТАТА ГРУП», м.Дніпро до Акціонерного товариства «Херсонобленерго», м.Херсон про стягнення з Акціонерного товариства «Херсонобленерго»,м.Херсон 3% річних у сумі 15 грн 79 коп.»
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2025 по справі №916/468/25 залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Херсонобленерго» (73000, Херсонська обл., місто Херсон, вулиця Пестеля, будинок, 5, ЄДРПОУ 05396638) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Тата Груп» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Караваєва, будинок 39, ЄДРПОУ 40257391) судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у сумі 1000 грн.
Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Л.В. Поліщук