ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1386/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників сторін:
від прокуратури: Т.М. Кривельова
від позивача: О.І. Асташенкова
від відповідачів:
1)Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство»: О.Д. Панчошак
2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда»: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 (суддя Т.Г. Пінтеліна, м.Одеса, повне рішення складено 30.07.2025)
у справі №916/1386/25
за позовом керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області
в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до відповідачів:
1)Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство»;
2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда»
про стягнення солідарно безпідставно збережених коштів пайової участі при будівництві,
Короткий зміст позовних вимог
Приморська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про солідарне стягнення з відповідачів до місцевого бюджету коштів у сумі 1844559,92 грн, з яких: 1100300,35 грн - заборгованості зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, 619096,64 грн - інфляційних нарахувань, 125162,93 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами свого обов'язку зі сплати на користь Одеської міської ради коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 (з урахуванням ухвали від 15.08.2025 про виправлення описки щодо дати складення повного рішення) позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» до місцевого бюджету кошти у сумі 1844559,92 грн, з яких: 1100300,35 грн - заборгованості зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, 619096,64 грн - інфляційних нарахувань, 125162,93 грн - 3% річних.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» на користь Одеської обласної прокуратури 27668,40 грн судового збору за подання позовної заяви.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про розстрочення виконання рішення суду у справі №916/1386/25 задоволено.
Розстрочено виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 строком на 12 місяців відповідно до наступного графіку сплати заборгованості: 22.08.2025 - 153713,33 грн (основний борг) та 27668,4 грн (судовий збір); 22.09.2025 - 153713,33 грн (основний борг); 22.10.2025 - 153713,33 грн (основний борг); 22.11.2025- 153713,33 грн (основний борг); 22.12.2025 - 153713,33 грн (основний борг); 22.01.2026 - 153713,33 грн (основний борг); 22.02.2026 - 153713,33 грн (основний борг); 22.03.2026 - 153713,33 грн (основний борг); 22.04.2026 - 153713,33 грн (основний борг); 22.05.2026 - 153713,33 грн (основний борг); 22.06.2026 - 153713,33 грн (основний борг); 22.07.2026 - 153713,33 грн (основний борг).
У решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством обов'язок з перерахування до відповідного місцевого бюджету пайового внеску покладено виключно на замовника будівництва, правовий статус якого пов'язується з правом забудови належної на відповідному речовому праві земельної ділянки, тоді як із встановлених обставин справи вбачається, що таким замовником є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда», а не Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Пространство», у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення заборгованості з оплати коштів пайової участі та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних) лише з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда».
Водночас, Господарський суд Одеської області, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про розстрочення виконання судового рішення на один рік, дійшов висновку, що така заява є належним чином обґрунтованою, а надані вказаним відповідачем докази є достатніми задля встановлення судом існування обставин, що істотно ускладнюють одночасне повне виконання рішення суду, та з яких вбачається можливість встановити всі сукупні фактори, визначені статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що суд розстрочив виконання відповідного рішення у даній справі строком на 12 місяців згідно наведеного у рішенні графіку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що на період будівництва об'єкта за адресою: м. Одеса, вул. Педагогічна, 20-Б, та станом на дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію, функції замовників будівництва належали обом відповідачам, а тому вони несуть солідарну відповідальність за виниклу заборгованість зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста та штрафних санкцій.
При цьому скаржник звернув увагу на те, що з листа Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство», направленого останнім на адресу Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 15.07.2024 №15/07-24, вбачається, що саме Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» у 2021 році звертався до Управління з питань укладання договору пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси у зв'язку з будівництвом об'єкта за вказаною адресою, отже, вказаний відповідач розумів, що має відповідні зобов'язання щодо сплати коштів пайової участі з будівництва об'єкта за зазначеною адресою та, як слідує з листування, мав на меті укласти договір пайової участі.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга подана 13.08.2025 через систему «Електронний суд» (вх.№3362/25 від 13.08.2025).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/1386/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
22.08.2025 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1386/25.
Між тим, у період з 25.08.2025 по 03.09.2025 головуючий суддя Поліщук Л.В. була тимчасово непрацездатною, у зв'язку з чим питання щодо відкриття апеляційного провадження вирішувалось судовою колегією 04.09.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25. Встановлено учасникам справи строк до 16.09.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Крім того, вказаною ухвалою від 04.09.2025 розгляд апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 призначено на 14.10.2025 о 10:00 год.
23.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда» через систему «Електронний суд» подало клопотання (вх.№3362/25/Д1 від 23.09.2025), до якого долучило докази дотримання встановленого у рішенні Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 графіку сплати заборгованості.
13.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда» через систему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу (вх.№3362/25/Д2 від 13.10.2025), при цьому одночасно заявило клопотання про поновлення строку на його подання.
13.10.2025 Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№3362/25/Д3 від 13.10.2025). Клопотання такого ж змісту повторно було подано через систему «Електронний суд» (зареєстровано судом 14.10.2025), а також через скриньку суду (зареєстровано судом 14.10.2025).
У судовому засіданні 14.10.2025 було порушено питання щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» (вх.№3362/25/Д1 від 23.09.2025) з долученими до нього доказами дотримання встановленого у рішенні Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 графіку сплати заборгованості.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене, а також те, що клопотання подане Товариством з обмеженою відповідальністю «Надєжда» поза межами строку, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (до 16.09.2025), відповідач не просив суд поновити або продовжити строк для його подання та не навів жодних причин пропуску цього строку, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» (вх.№3362/25/Д1 від 23.09.2025) із долученими доказами дотримання встановленого у рішенні Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 графіку сплати заборгованості залишено без розгляду на підставі частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу колегія суддів зазначає наступне.
Приписами статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок учасників справи виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини другої цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями Господарського процесуального кодексу України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегією суддів встановлено, що ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 була надіслана Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда» до його електронного кабінету та доставлена останньому 04.09.2025 22:30, про що свідчить довідка про доставку документа в кабінет електронного суду, яка сформована за допомогою Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».
Однак відзив на апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на його подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Надєжда» було подано лише 13.10.2025.
Як на причини пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда» послалось на дію військового стану, постійні повітряні тривоги та ракетні обстріли, роботу відповідача в умовах відсутності світла, мобілізацію штатного розкладу (в тому числі директор проходить службу в ЗСУ), перебої з роботою електронного суду.
Колегія суддів вважає, що наведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Надєжда» обставини щодо відсутності електропостачання та некоректної роботи системи «Електронний суд» не є поважними причинами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки такі обставини не носили постійного, безперервного характеру у період з 05.09.2025 (дати отримання ухвали суду про відкриття апеляційного провадження) по 16.09.2025 (визначеної судом дати для подання відзиву на апеляційну скаргу).
Також апеляційний суд зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Обставини дії військового стану, постійні повітряні тривоги та ракетні обстріли могли унеможливити дотримання такого строку заявником за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме наведені обставини обумовили досить значний пропуск строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Оскільки наведені обставини не обґрунтовані належними доказами, вони не можуть вважатися причиною, яка дійсно б перешкоджала подати відзив на апеляційну скаргу у строк, встановлений ухвалою суду від 04.09.2025, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для визнання наведених Товариством з обмеженою відповідальністю «Надєжда» у заяві про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу обставин пропуску такого строку поважними.
З урахуванням наведеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда» не навело достатнього обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на що колегія суддів у судовому засіданні 14.10.2025 визнала наведені заявником підстави для поновлення такого строку неповажними та протокольною ухвалою суду залишила відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши клопотання Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» про відкладення розгляду апеляційної скарги, колегія суддів протокольною ухвалою, постановленою в судовому засіданні 14.10.2025, відмовила у його задоволенні, врахувавши надані прокурором заперечення, а також те, що явка сторін обов'язковою не визнавалась.
З метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи у судовому засіданні 14.10.2025 протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 05.11.2025 о 15:30 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Повідомлено Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про дату, час та місце проведення наступного судового засідання.
23.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда» через систему «Електронний суд» подало клопотання (вх.№3362/25/Д4 від 23.10.2025), до якого долучило докази дотримання встановленого у рішенні Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 графіку сплати заборгованості.
У судовому засіданні 04.11.2025 представник прокуратури просила оскаржуване рішення суду скасувати, апеляційну скаргу - задовольнити. Представник Одеської міської ради підтримала апеляційну скаргу у повному обсязі. Представник Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості, у зв'язку з чим просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про дату, час та місце проведення судових засідань було повідомлено належним чином, проте не скористалось своїм правом участі у жодному судовому засіданні.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною дванадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда».
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема даних з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 31.03.2020 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради було видано Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда» (замовникам) дозвіл № ОД 112200911048 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул. Педагогічна, 20-Б.
27.05.2021 за реєстраційним номером АС01:6936-4561-4874-7902 сформований акт готовності об'єкта до експлуатації за кодом об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:1122.1 - будинки багатоквартирні масової забудови.
З акту готовності об'єкта до експлуатації від 27.05.2021 вбачається, що будівництво об'єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул. Педагогічна, 20-Б» (Коригування) було розпочато у квітні 2020 року та закінчено у травні 2021 року.
Із розділу 6 акту готовності об'єкта до експлуатації від 27.05.2021 слідує, що за результатами технічної інвентаризації загальна площа квартир складає 2686,6 кв.м, кількість квартир - 77, кількість поверхів - 8.
У графі 12 «Кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту» акту готовності об'єкта до експлуатації від 27.05.2021 зазначено наступне: «Пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 року не сплачується».
25.06.2021 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на підставі акту готовності об'єкту до експлуатації від 27.05.2021 видано сертифікат №ОД121210527781, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Відповідно до зазначеного сертифікату об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкту згідно з проєктом: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул. Педагогічна, 20-Б» (Коригування); характер будівництва - нове будівництво; загальна кількість квартир - 77; загальна площа квартир - 2686,6 кв.м; загальна площа будівлі - 4098,7 кв.м; замовник об'єкта: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда».
В матеріалах справи наявний лист від 11.06.2024 №02-05/418-09, направлений Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда», та лист №02-05/432-09 від 11.06.2024, направлений Управлінням Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство», з проханням сплатити пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси у розмірі 985353,36 грн.
27.06.2024 до Управління капітального будівництва Одеської міської ради надійшов лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» від 20.06.2024 №20/24, а 19.07.2024 - надійшов лист Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» від 15.07.2024 №15/07-24, в яких останні зазначили про відсутність правових підстав для сплати ними розміру пайової участі за об'єктом «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Педагогічна, 20-Б».
Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, зазначав, що відповідачі не виконали свого обов'язку, передбаченого підпунктами 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта не звернулись до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також не сплатили пайову участь до прийняття об'єкта в експлуатацію, що зумовило звернення до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів до місцевого бюджету коштів у сумі 1100300,35 грн.
Також за порушення виконання грошового зобов'язання прокурором відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України здійснено розрахунок інфляційних втрат в сумі 619096,64 грн за період з червня 2021 року по січень 2025 року та 3 % річних в сумі 125162,93 грн за період 27.06.2021 по 10.03.2025.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді
У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатися до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим, для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
В силу пункту 4-1 частини першої статті 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
За умовами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
В обґрунтування підстав представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради у суді прокурор зазначив, що у даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у зв'язку з порушенням вимог інвестиційного законодавства відповідачами, які ухилилися від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси до місцевого бюджету, а також через нездійснення Одеською міською радою повноважень щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом. Вищевказані порушення містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовниками будівництва - Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Надєжда» зумовлюють ненадходження до Одеської міської ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Колегія суддів зазначає, що Одеська міська рада, як орган місцевого самоврядування, виступає особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, щодо недопущення безпідставного ухилення від сплати до місцевого бюджету коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси, а тому є належним позивачем у цій справі.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, Приморською окружною прокуратурою міста Одеси на адресу Одеської міської ради скеровано запит від 01.10.2024 за №52-11678вих-24 з вимогою про надання інформації щодо вжитих заходів претензійно-позовного характеру з метою стягнення на користь Одеської міської ради з товариств коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.
Листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 31.10.2024 №02-03/657 на вказаний запит прокурора зазначено, що до компетенції Управління капітального будівництва Одеської міської ради не входять повноваження щодо здійснення позовної роботи зі стягнення коштів пайової участі, та такі дії вчиняються Юридичним департаментом Одеської міської ради.
Разом з цим, безпосередньо Одеська міська рада не надала відповіді на запит прокурора, як і не повідомила про перенаправлення його за належністю.
В подальшому, заступник керівника Приморської окружної прокуратури листом від 12.03.2025 №52-3570ВИХ-25 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив позивача про підготовку та намір прокурора звернутися до господарського суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що Одеська міська рада, яку прокурор повідомив про незаконність ухилення відповідачів від виконання свого обов'язку зі сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси, незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинила жодних дій для захисту інтересів територіальної громади міста Одеси, інтереси якої є складовою інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачем заходів реагування на виявлене порушення вказаних інтересів.
З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентним органом - позивачем протягом розумного строку після того, як йому достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останнього самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави (територіальної громади міста Одеси), колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
Щодо суті спору
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси, обов'язок сплати яких був встановлений законом, за позовними вимогами, які заявлені прокурором в інтересах держави в особі Одеської міської ради.
У правовому регулюванні спірних правовідносин Південно-західний апеляційний господарський суд керується наступним.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини п'ята та дев'ята статті 40 Закону № 3038-VI).
Зі змісту статті 40 Закону №3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18 (провадження №12-81гс19), від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22.09.2021 у справі №904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Однак у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:
-об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
-об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Закону №132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020 у замовників будь-яких об'єктів будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Водночас в абзаці другому пункту 2 розділу ІІ Закону №132-IX законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об'єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.
У підпунктах 1, 3 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Закону №132-IX встановлено:
-розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
-порядок пайової участі - замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Отже, обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
-для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
-для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Підпунктом 3 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Закону №132-IX встановлено випадки, за яких пайова участь не сплачується.
Колегія суддів зазначає, що наведеними положеннями пункту 2 розділу ІІ Закону №132-IX врегульовано підстави, порядок сплати (звільнення від сплати) замовником будівництва коштів пайової участі, а також визначення їх розміру та порядку використання. Ці положення, як і приписи частини першої статті 1, частини другої статті 30 та статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не встановлюють спеціального регулювання питань, пов'язаних зі сплатою коштів пайової участі будь-якими іншими особами (незалежно від підстав для цього), окрім замовників будівництва.
Як вже зазначалось, 31.03.2020 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради було видано Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда» (замовникам) дозвіл № ОД 112200911048 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул.Педагогічна, 20-Б.
25.06.2021 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на підставі акту готовності об'єкту до експлуатації від 27.05.2021 видано сертифікат №ОД121210527781, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Відповідно до зазначеного сертифікату об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкту згідно з проєктом «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, як знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул. Педагогічна, 20-Б»; характер будівництва - нове будівництво; загальна кількість квартир - 77; загальна площа квартир - 2686,6 кв.м; загальна площа будівлі 4098,7 кв.м; замовник об'єкта: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Надєжда».
Отже, будівництво об'єкту замовниками було розпочато у 2020 році, а тому у Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» виник обов'язок протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до Одеської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Проте замовники у встановлений розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №132-IX строк - протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта не звернулись до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та пайовий внесок не сплатили.
У випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22.
За умовами частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18.
При визначенні розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів пайової участі апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Розрахунок розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси по об'єкту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул. Педагогічна, 20-Б» проведено із застосуванням опосередкованої вартості 1 кв.м, яка згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 для Одеської області складає 13449,00 грн.
Відповідно до вказаного розрахунку розмір пайової участі, яка мала бути сплачена відповідачами, складає 1100300,35 грн (розраховано наступним чином: 4090,64 кв.м (загальна площа житла) х 13449,00 грн грн/кв.м (опосередкована вартість спорудження житла по Одеській області відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій від 20.05.2021 №119) х 2% (ставка розміру пайової участі для житлових будинків) = 1100300,35 грн).
Відповідно до статті 541 Цивільного України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 Цивільного кодексу України).
Таким чином, згідно з нормою статті 541 Цивільного кодексу України у відповідачів наявний солідарний обов'язок з повернення позивачу коштів пайової участі (в сумі 1100300,35 грн) у зв'язку з неподільністю предмета зобов'язання.
Щодо висновку місцевого господарського суду про те, що у Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» відсутній солідарний обов'язок щодо сплати коштів пайового внеску, оскільки правовий статус замовника будівництва може мати лише та фізична чи юридична особа, яка є власником або користувачем земельної ділянки, щодо якої вона має намір забудови, то колегія суддів вважає його помилковим з огляду на наступне.
Пунктом 4 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що в розумінні цього Закону замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Отже, відповідно до визначення замовника, яке наведене у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», такою особою є саме та, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, про що подала відповідну заяву. При цьому, з аналізу положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не вбачається жодних критеріїв, яким особа, яка має намір забудови території, має відповідати, а також відсутні положення про те, що сплата пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту залежать від того, чи є замовник власником земельної ділянки або її орендарем.
Колегія суддів зазначає, що сплата пайової участі має безпосередній і нерозривний зв'язок з будівництвом певного об'єкту будівництва і саме будівництво об'єкту породжує обов'язок сплати пайового внеску.
Таким чином, оскільки на період будівництва об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за рахунок знесення домоволодіння та житлового будинку, розміщених на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Надєжда», і благоустроєм прилеглої території за адресою: м.Одеса, Приморський район, вул.Педагогічна, 20-Б» та станом на дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію, функції замовників будівництва належали обом відповідачам, то у них наявний солідарний обов'язок щодо сплати коштів пайового внеску.
Водночас колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачами до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження сплати коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
При цьому посилання місцевого господарського суду у даному випадку на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі №910/3635/24, як на підтвердження доводів щодо відсутності обов'язку у замовника - Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» сплати коштів пайової участі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на відміну від справи №910/3635/24, у якій за результатами аналізу погоджених сторонами у інвестиційному договорі умов з'ясовано наявність договірної домовленості щодо покладення на одного з відповідачів окремих функцій замовника, утім не щодо сплати спірного пайового внеску, тоді як у даній справі жодних документів щодо наявності між сторонами будь-яких інвестиційних або інших угод відповідачами не надано, що свідчить про різні фактичні обставини у зазначених справах, а отже, виключає застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2025 у справі №910/3635/24, до спірних правовідносин, які не є подібними.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Колегія суддів, перевіривши розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, встановила їх правильність та обґрунтованість, з огляду на що дійшла висновку про солідарне стягнення з відповідачів інфляційних втрат в сумі 619096,64 грн за період з червня 2021 року по січень 2025 року та 3 % річних в сумі 125162,93 грн за період з 27.06.2021 по 10.03.2025.
Стосовно задоволення судом першої інстанції клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» про розстрочення виконання рішення суду та розстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 строком на 12 місяців колегія суддів зазначає, що оскільки жодних доводів в цій частині апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині розгляду та задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення не переглядається.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 в частині відмови у задоволенні позову про солідарне стягнення з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» до місцевого бюджету коштів у сумі 1844559,92 грн, з яких: 1100300,35 грн - заборгованості зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, 619096,64 грн - інфляційних нарахувань, 125162,93 грн - 3% річних, з підстав неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалення нового рішення про задоволення позову в цій частині та зміні в частині розподілу судових витрат. В решті частині рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому колегія суддів зазначає, що у разі якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами порівну.
З урахуванням прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовної заяви та задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на відповідачів у рівних частинах.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 у справі №916/1386/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство». Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, в частині розподілу судових витрат рішення змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши пункти 1, 2, 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
« 1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» (код ЄДРПОУ 31885864) та Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» (код ЄДРПОУ 43376403) до місцевого бюджету кошти у сумі 1844559,92грн /один мільйон вісімсот сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 92 копійки/, з яких:
-1100300,35 грн (один мільйон сто тисяч триста гривень 35 копійок/ - заборгованість зі сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста;
-619096,64 грн /шістсот дев'ятнадцять тисяч дев'яносто шість гривень 64 копійки/ - інфляційні нарахування;
-125162,93 грн /сто двадцять п'ять тисяч сто шістдесят дві гривні 93 копійки/ - 3% річних.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» (код ЄДРПОУ 31885864) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) 13834,20грн /тринадцять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 20 копійок/ судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» (код ЄДРПОУ 43376403) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) 13834,20 грн /тринадцять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 20 копійок/ судового збору за подання позовної заяви».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надєжда» (код ЄДРПОУ 31885864) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) 16601,04 грн (шістнадцять тисяч шістсот одна гривня 04 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Пространство» (код ЄДРПОУ 43376403) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) 16601,04 грн (шістнадцять тисяч шістсот одна гривня 04 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повну постанову складено 10.11.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран