справа № 991/11115/23
провадження № 11-сс/991/255/25
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
20 жовтня 2025 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_11 - в режимі відеоконференцзв'язку,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_12 та захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.04.2025 р., -
07.04.2025 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора ОСОБА_12 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про відмову у задоволенні клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування від 01.04.2025 р. (т. 27 а.с. 1-8), яку цього ж дня призначено до розгляду (т. 27 а.с. 10).
Також, на вказану ухвалу слідчого судді 15.04.2025 року надійшли апеляційні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_13 - адвокатів ОСОБА_8 (т. 27 а.с. 45-78) та ОСОБА_7 (т. 27 а.с. 79-106).
Враховуючи, що у вказаних апеляційних скаргах порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ухвалою судді-доповідача від 15.04.2025 р. клопотання захисників призначені до розгляду в судовому засіданні (т. 27 а.с. 107).
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16.04.2025 р. захисникам ОСОБА_8 та ОСОБА_7 поновлено строк на апеляційне оскарження та призначено розгляд їх апеляційних скарг в одному провадженні з апеляційною скаргою прокурора (т. 27 а.с. 154-155).
До початку апеляційного розгляду прокурором ОСОБА_12 (т. 27 а.с. 161-172) та захисником ОСОБА_7 (т. 31 а.с. 1-51) подані доповнення до апеляційних скарг.
1.Короткий зміст оскаржуваної ухвали та доводи апеляційних скарг.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання детектива НАБУ ОСОБА_14 , погодженого з прокурором САП ОСОБА_12 , про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_13 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.
1.1. В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання у повному обсязі. Не оспорюючи висновків слідчого судді щодо набуття ОСОБА_13 статусу підозрюваного, обізнаності останнього про розпочате стосовно нього кримінальне провадження, оголошення його у міжнародний розшук та переховування ОСОБА_13 з метою ухилення від кримінальної відповідальності, вважає таким, що не відповідає фактичним обставинам провадження, висновок про відсутність достатніх доказів для повідомлення ОСОБА_13 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Стверджує, що слідчий суддя, посилаючись на правову позицію ЄСПЛ, згідно якої кримінальне переслідування починається не лише з моменту пред'явлення обвинувачення, а й тоді, коли дії правоохоронних органів фактично обмежують права особи або змінюють її правовий статус, дійшов хибного висновку про те, що початок досудового розслідування стосовно ОСОБА_13 розпочався 30.11.2017 року, а не з моменту повідомлення останньому про підозру - 10.07.2023 року. В обґрунтування вказаного висновку слідчий суддя послався на протокол огляду відомостей веб-сайту Єдиного реєстру адвокатів України від 06.11.2017 р., де в пошукових рядках зазначено прізвище, ім'я та по-батькові « ОСОБА_13 ». Втім, проведенням зазначеної слідчої дії жодним чином не обмежено прав ОСОБА_13 та не змінено його правовий статус. Також, стверджує про необґрунтованість висновків оскаржуваної ухвали щодо недопустимості в якості доказу протоколу аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р. та протоколу зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.11.2017 р., як таких, що отримані з порушенням імунітету ОСОБА_13 , оскільки аудіоконтроль особи, за результатами якого складено протокол від 06.04.2018 р., проводився щодо ОСОБА_15 , а зняття інформації з електронних інформаційних систем, за результатами якого складено протокол від 27.11.2017 р. - щодо ОСОБА_16 . Плануючи проведення слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб, чи під час їх проведення орган досудового розслідування не міг передбачити той факт, що обставини, встановлені в результаті їх проведення, будуть вказувати на причетність ОСОБА_13 до вчинення злочинів. Те саме стосується протоколу огляду від 15.08.2018 р. мобільних телефонів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , а також протоколу огляду відомостей про телефонні з'єднання ОСОБА_19 . Що стосується посилання в оскаржуваній ухвалі на кримінальне провадження, розпочате 11.06.2021 року за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 384 КК України, як на підтвердження кримінального переслідування ОСОБА_13 , прокурор наголошує, що відомості про можливу причетність останнього за цим епізодом внесено до ЄРДР після повідомлення йому про підозру.
Разом з тим, якщо щодо згаданих вище протоколів слідчих (розшукових) дій в оскаржуваній ухвалі наведено хоч якісь мотиви їх відхилення, то щодо решти відкинутих доказів слідчим суддею лише констатовано, що вони зібрані в проміжок часу, коли ОСОБА_13 користувався імунітетом, як другий з подружжя судді ЄСПЛ, що фактично означало проведення кримінального переслідування щодо останнього без дотримання належного йому імунітету.
При цьому, слідчим суддею проігноровано доводи прокурора про те, що не можна вважати доказами, які збирались проти ОСОБА_13 , цілий ряд наданих стороною обвинувачення документів, протоколів допитів свідків, висновків експертиз, тощо, перелік яких наведений в апеляційній скарзі (т. 27 163-165).
1.2. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали, посилаючись на невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи. Стверджує, що ОСОБА_13 не набув статусу підозрюваного, не оголошений у міжнародний розшук, а відтак, не переховується від кримінальної відповідальності. Крім того, наголошує на безпідставності висновку слідчого судді щодо відсутності підстав вважати дане кримінальне провадження наслідком політичного переслідування ОСОБА_13 . Слідчий суддя допустив неповноту судового розгляду, оскільки не навів обґрунтувань щодо порушення адвокатських гарантій ОСОБА_13 і депутатського імунітету, а також відмовив у задоволенні ряду клопотань сторони захисту про визнання доказів очевидно недопустимими, як таких, що отримані з порушеннями вказаних гарантій. Зазначає, що на момент складання повідомлення про підозру сторона обвинувачення була обізнана про те, що ОСОБА_13 проживає у м. Страсбург, Французька Республіка. Натомість, сторона обвинувачення не вручила йому матеріали клопотання про спеціальне досудове розслідування та не звернулася в порядку міжнародної правової допомоги до органів правопорядку Французької Республіки. Відтак, нею не виконано обов'язок, визначений ч. 1 ст. 297-5 КПК України, що свідчить про невручення ОСОБА_13 повідомлення про підозру. В свою чергу, відсутність статусу підозрюваного у особи, щодо якої подано клопотання, унеможливлює розгляд клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування. Крім того, ОСОБА_13 не оголошений у міжнародний розшук, оскільки сторона обвинувачення не надала доказів, що Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України направив запит до Офісу Генерального прокурора як центрального органу України щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування. Отже, Офіс Генерального прокурора не повідомив про намір надіслати запит про видачу (екстрадицію), що свідчить про неможливість направлення запиту про публікацію Червоного оповіщення Генеральним секретаріатом Інтерполу. Також, з огляду на відсутність у ОСОБА_13 процесуального статусу підозрюваного, захисник не погоджується з висновком слідчого судді щодо переховування останнього з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Також, наголошує на недостатності доказів для повідомлення ОСОБА_13 про підозру. Стверджує про політичне переслідування ОСОБА_13 , оскільки останній під час засідання комітету ВРУ із захисту прав людини активно критикував НАБУ та САП за порушення прав адвокатів у кримінальних провадженнях. Слідом за публічними виступами ОСОБА_13 почалася медіакампанія, спрямована на знищення його репутації. Для притягнення ОСОБА_13 до кримінальної відповідальності НАБУ та САП вчинили ряд процесуальних порушень, нехтуючи адвокатськими та депутатськими гарантіями, а також здійснюючи тиск на свідків.
Крім того, в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 заперечує проти висновку слідчого судді щодо порушення адвокатами у даному провадженні етичних та процесуальних норм.
1.3. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам провадження, зокрема в частині відсутності доказів тиску на учасників провадження та відсутності ознак політичного переслідування, а також про неповноту судового розгляду та допущення слідчим суддею істотних порушень вимог КПК України. Зокрема, слідчий суддя не надав оцінку доказам сторони захисту щодо спливу строку досудового розслідування, тоді як строк досудового розслідування у даному провадженні сплинув 22.07.2020 року, а відтак, докази, отримані стороною обвинувачення після цієї дати, є очевидно недопустимими. Крім того, строк досудового розслідування у даному провадженні продовжував неуповноважений суб'єкт - прокурор, а не слідчий суддя. При цьому, належним суб'єктом продовження строку досудового розслідування у багатоепізодних кримінальних провадженнях, частина з яких була розпочата до, а частина - після 16.03.2018 року, є слідчий суддя. Відтак, постанова прокурора від 16.07.2020 р. про продовження строку досудового розслідування є незаконною, оскільки винесена прокурором за відсутності у нього таких повноважень. Отже, докази, зібрані стороною обвинувачення після 22.07.2020 року, є очевидно недопустимими. Відповідно, решти доказів недостатньо для повідомлення ОСОБА_13 про підозру. Також, не погоджується з висновком слідчого судді про те, що захист не надав доказів існування тиску на учасників провадження та політичної направленості справи проти ОСОБА_13 . Зокрема, Пленум ЄСПЛ у своєму рішенні від 06.07.2020 р. про відмову у знятті імунітету з ОСОБА_13 зауважив про наявність доказів, які свідчать про здійснення детективами НАБУ тиску на свідків. Окремо також зазначив, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі не надав оцінку доводам учасників провадження та багатьом обставинам, які підлягають встановленню відповідно до ст. 297-2 КПК України.
1.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_12 підтримала свою апеляційну скаргу та заперечила проти задоволення апеляційних скарг захисників. Додатково зазначила, що ОСОБА_13 набув статус підозрюваного, оскільки у зв'язку із його тимчасовою відсутністю з 10.07.2023 року за місцем проживання, повідомлення про підозру здійснено в порядку, передбаченому ст. 135 КПК України. Крім того, повідомлення про підозру надіслано ОСОБА_13 засобами поштового зв'язку за місцем його проживання та реєстрації, здійснення адвокатської діяльності та за місцем знаходження АО «Логвинський та партнери». 17.06.2022 року ОСОБА_13 виїхав за межі території України та не перебуває на консульському обліку у закордонних дипломатичних установах України. У зв'язку із наведеним, ОСОБА_13 оголошено у міжнародний розшук, після чого постанову про розшук направлено до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України. Наголосила, що строк досудового розслідування не завершився, оскільки його продовження належало до компетенції прокурора відповідного рівня. Відтак, вважає, що наявні всі підстави для здійснення спеціального досудового розслідування щодо ОСОБА_13 .
Захисник ОСОБА_7 заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримав апеляційні скарги захисту. Зазначив, що ОСОБА_13 постійно проживає у Французькій Республіці, що підтверджується його деклараціями. Крім того, з 2020 року НАБУ підтримувало офіційне листування з ОСОБА_13 саме за адресою у Франції. Незважаючи на це, сторона обвинувачення не направила жодного запиту про міжнародну правову допомогу чи екстрадицію. Відтак, посилання прокурора на нібито переховування ОСОБА_13 з метою ухилення від кримінальної відповідальності є юридично неспроможним. З огляду на викладене, просив задовольнити апеляційні скарги захисту та змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали з урахуванням доводів сторони захисту. При цьому, у задоволенні апеляційної скарги прокурора просив відмовити.
Захисник ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримав апеляційні скарги захисту. Наголосив, що слідчий суддя самоусунувся від вирішення питання щодо застосування наслідків спливу строку досудового розслідування, що є істотним порушенням вимог КПК України. Вважає, що слідчий суддя зобов'язаний був оцінити перебіг строків досудового розслідування у провадженні, однак цього не зробив. Окремо наголосив, що висновок слідчого судді про відсутність тиску на свідків не відповідає фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.
Захисник ОСОБА_11 підтримала апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та заперечила проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зазначила, що дипломатичний імунітет ОСОБА_13 розповсюджувався на кримінальне переслідування та здійснення слідчих розшукових дій. Відтак, слідчим суддею ретельно досліджено всі докази сторони обвинувачення та зроблено правильні висновки щодо кримінального переслідування ОСОБА_13 до повідомлення йому про підозру.
Захисник ОСОБА_10 підтримала апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та заперечила проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зауважила, що фактично кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 розпочалось у 2017 році, тобто в період дії імунітету. Твердження прокурора про те, що сторона обвинувачення не порушила імунітет ОСОБА_13 , спростовується поданням нею до ЄСПЛ клопотання про зняття з нього імунітету, до якого було долучено проект підозри. Тобто, на час дії імунітету стороною обвинувачення зібрано докази про те, що ОСОБА_13 є організатором злочину. Докази, які були надіслані до ЄСПЛ, є доказами, якими сторона обвинувачення наразі обґрунтовує підозру та клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування. Більше того, ЄСПЛ дійшов висновку, що всі слідчі дії, зокрема і таємне стеження, фактично поширювались на ОСОБА_13 та означали проведення кримінального розслідування щодо нього.
Захисник ОСОБА_9 підтримав апеляційні скарги захисників та заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зазначив, що слідчий суддя не встановив фактичних обставин провадження, які б могли свідчити про вчинення кримінальних правопорушень. При цьому, слідчий суддя дійшов правильних висновків про порушення імунітету ОСОБА_13 , який захищав його від кримінального переслідування та унеможливлював проведення слідчих дій щодо нього. Правильним є і висновок слідчого судді про порушення міжнародно-правових зобов'язань України, оскільки сторона обвинувачення під час дії імунітету розпочала перевірку версії причетності ОСОБА_13 до кримінальних правопорушень.
Підозрюваний ОСОБА_13 повідомлений про час та місце судового розгляду у порядку, визначеному ч. 6 ст. 193 КПК України, тому апеляційний розгляд проведено без його участі.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
За змістом клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_13 , яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р., зокрема за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.
За версією органу досудового розслідування, приблизно у січні - лютому 2013 року ОСОБА_17 повідомив ОСОБА_13 інформацію про отримання підконтрольним ОСОБА_17 ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» 08.07.2008 року кредиту у ПАТ «Родовід Банк» у сумі 38 172 000,65 грн., які використано для придбання у ТОВ «ТД «Ресурси» 24 627,097 тони мазуту за договором поставки нафтопродуктів від 04.07.2008 р. № 27/05м. Заставним майном за кредитним договором були вказані нафтопродукти (мазут марки М-100), які в подальшому, а саме 17.10.2008 року, ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» передало для зберігання до ПАТ «Київенерго». Також, ОСОБА_17 повідомив ОСОБА_13 , що рішенням господарського суду м. Києва від 21.04.2009 р. у справі № 41/207 частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», зобов'язано ПАТ «Київенерго» повернути в натурі мазут марки М-100, переданий в зберігання 17.10.2008 року, загальною кількістю 24 627,097 тони, про що 06.05.2009 року цим судом видано відповідний наказ для примусового виконання рішення. У подальшому, 12.05.2009 року господарським судом м. Києва задоволено заяву ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» про зміну способу виконання рішення від 21.04.2009 р. та стягнуто з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «Золотой Мандари Ойл» вартість мазуту марки М-100 на загальну суму 54 179 613,40 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.02.2013 р. за заявою ПАТ «Київенерго» розстрочено виконання ухвали від 12.05.2009 р. на 36 платежів до 31.01.2015 року.
З метою отримання коштів за ухвалою господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207, запобіганню стягненню ПАТ «Родовід Банк» у примусовому порядку із ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» заборгованості за кредитом, а також отримання вказаного мазуту в натурі чи його грошового еквіваленту, не погашаючи при цьому кредиту в ПАТ «Родовід Банк», виданого на його придбання, ОСОБА_13 та ОСОБА_17 розробили злочинний план із заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України в особливо великому розмірі, до втілення якого на різних етапах залучили ОСОБА_20 - раніше знайомого адвоката, як представника ТОВ «Золотий Мандарин Ойл», ОСОБА_21 - раніше знайомого бухгалтера, ОСОБА_16 - Першого заступника Міністра юстиції України, ОСОБА_22 - Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, ОСОБА_19 - раніше знайомого адвоката.
Зокрема, на виконання спільного злочинного умислу навесні 2013 року ОСОБА_20 , діючи від імені ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», уклала з підконтрольним ОСОБА_13 ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» з oзнaкaми фіктивності договір про відступлення ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» права грошової вимоги до ПАТ «Київенерго» на підставі ухвали господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207 на загальну суму 54 179 613,40 грн., з метою запобігання стягненню з ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на користь ПАТ «Родовід Банк» на підставі судового рішення заборгованості за кредитним договором.
Надалі, ОСОБА_13 залучив раніше знайомого ОСОБА_23 як спеціаліста з досвідом роботи у сфері міжнародного права, якому не повідомляв про свої злочинні наміри, з метою підготовки та звернення в інтересах ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» із заявою до ЄСПЛ проти України, обґрунтованою нібито вичерпним вжиттям всіх національних засобів юридичного захисту та невиконанням ухвали господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207 про стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» коштів у розмірі 54 179 613,40 грн.
У подальшому ОСОБА_13 , діючи з корисливих мотивів та за попередньою змовою із зазначеними вище особами, достовірно знаючи про відсутність з 10.04.2013 року правових підстав для отримання ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» грошей за рішенням господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р., шляхом приховування вказаної інформації від ЄСПЛ та за сприяння залученої ним раніше службової особи Міністерства юстиції України, організував заволодіння за протиправною схемою грошовими коштами Державного бюджету України на загальну суму 54 179 613,40 грн., що призвело до заподіяння державі збитків, які в шістсот і більше разів перевищують розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент вчинення злочину та згідно з приміткою до ст. 185 КК України є особливо великим розміром.
З метою реалізації другого етапу розробленого ОСОБА_13 злочинного плану, після зарахування Державною казначейською службою України 23.02.2016 року та 25.02.2016 року коштів на банківський рахунок ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» в АБ «Південний» у сумі 9 182 823,64 грн. та 44 996 789,76 грн., відповідно (на загальну суму 54 179 613,40 грн.), ОСОБА_17 , використовуючи систему дистанційного обслуговування вказаного рахунку, для усунення ризику накладення арешту на зазначені грошові кошти та подальшого звернення їх на користь АТ «Родовід Банк», а також усунення ризику викриття співучасників у разі розпорядження вказаними коштами безпосередньо з рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», 23.02.2016 року та 29.02.2016 року організував їх перерахування для нібито виконання зобов'язань за договором від 10.04.2013 р. № 1004 та додатковою угодою від 15.02.2016 р. № 1 на банківський рахунок ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» в АБ «Південний», незважаючи на фактичне виконання сторонами договору від 10.04.2013 р. № 1004 про відступлення права вимоги.
У подальшому ОСОБА_13 залучив професійного бухгалтера ОСОБА_21 , якій доручив віддалено управляти рахунком ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» в АБ «Південний» за місцезнаходженням офісного приміщення підприємства його рідного брата ОСОБА_24 , та надав вказівку здійснити перерахування грошей у сумі 54 179 613,40 грн., попередньо отриманих від ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» за рішенням ЄСПЛ від 20.10.2015 р., для нібито виконання договорів про відступлення права вимоги на рахунки ТОВ «Стандарт Оптторг» в ПАТ «КБ «Євробанк» в сумі 30 180 000 грн. та ТОВ «Пасифік Сін» в ПАТ «Класикбанк» в сумі 24 000 000 грн.
Отже, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_13 , діючи за попередньою змовою із вказаними особами, після отримання фактичної можливості розпоряджатися перерахованими ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» коштами на загальну суму 54 179 613,40 грн., використовуючи недійсну угоду, що стала формальною підставою для здійснення фінансової операції, з метою усунення ризику накладення на грошові кошти арешту та подальшого звернення їх на користь АТ «Родовід Банк» у справі № 2/84 від 07.07.2011 р., що призвело б до неможливості розпорядження ними для задоволення власних потреб, а також для усунення ризику, пов'язаного з можливим викриттям співучасників у разі розпорядження коштами у власних цілях безпосередньо з рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», організував вчинення правочину шляхом укладення додаткової угоди № 1 до договору № 1004 від 10.04.2013 р. про відступлення права вимоги, а також фінансових операцій шляхом перерахування цих коштів з банківського рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на банківський рахунок підконтрольної ОСОБА_13 юридичної особи з ознаками фіктивності - ТОВ «Іссахар?Зевулун Імпорт?Експорт», а з його рахунку - на банківські рахунки ТОВ «Пасифік Сін» та ТОВ «Стандарт Оптторг», чим організував легалізацію (відмивання) отриманих ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на підставі рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 р. грошових коштів у розмірі 54 179 613,40 грн., що згідно з п. 3 примітки до ст. 209 КК України, у вісімнадцять тисяч разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є особливо великим розміром.
Відтак, ОСОБА_13 підозрюється у організації заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, та організації вчинення фінансових операцій та правочинів з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України (у редакції Закону № 430-IV від 16.01.2003 р. з подальшими змінами).
За результатом дослідження наданих стороною обвинувачення доказів слідчий суддя погодився з доводами клопотання про те, що ОСОБА_13 набув статус підозрюваного, що він обізнаний про розпочате стосовно нього кримінальне провадження, що переховується з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а також про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук.
Проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та дослідивши докази, наявні в матеріалах провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що сукупність наявних у матеріалах клопотання непрямих доказів не обґрунтовує повідомлення про підозру ОСОБА_13 на рівні, мінімально необхідному для цілей застосування спеціального досудового розслідування.
Також, слідчий суддя наголосив, що ОСОБА_13 , як чоловік судді ЄСПЛ ОСОБА_25 , в період з 15.06.2010 року по 26.06.2022 року користувався дипломатичним імунітетом, який захищав його від кримінального переслідування та унеможливлював проведення щодо нього слідчих дій. Натомість, початок розслідування епізодів, за якими ОСОБА_13 повідомлено про підозру, розпочався 30.10.2017 року, оскільки згідно протоколу огляду від 06.11.2017 р., детективом виконано вхід на вебсторінку Єдиного реєстру адвокатів України та в пошукових рядках зазначено прізвище ім'я, по-батькові « ОСОБА_13 ». У ході огляду виявлено, що в профайлі адвоката ОСОБА_13 зазначено номер телефону, який скопійовано в пошукову систему «Google», та встановлено, що цей номер вказаний як засіб зв'язку ТОВ «Іссахар?Зевулун-Імпорт?Експорт». Отже, на переконання слідчого судді, з цього моменту стороною обвинувачення розпочалась перевірка версії причетності ОСОБА_13 до вчинення вищевказаних злочинів.
Крім того, слідчий суддя, пославшись на протокол НСРД у вигляді аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р., протокол за результатами проведення НСРД у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.11.2017 р., протокол огляду від 15.08.2018 р. мобільних телефонів Козакових, а також протокол огляду від 13.03.2020 р. матеріалів, отриманих від операторів мобільного зв'язку, наголосив, що проведення вказаних слідчих (розшукових) дій безумовно поширювались на ОСОБА_13 і проводились з явним наміром перевірити версію причетності останнього до вчинення відповідних кримінальних правопорушень, що фактично означало проведення кримінального переслідування стосовно нього без дотримання імунітету. Відтак, вищевказані докази не можуть бути використанні для підтвердження підозри, оскільки проведення відповідних слідчих (розшукових) дій відбулося з порушенням імунітету ОСОБА_13 . Водночас, інші непрямі докази, зібрані після припинення дії його імунітету, мають фрагментарний характер та не утворюють цілісної доказової системи, достатньої для формування обґрунтованої підозри у розумінні Конвенції та КПК України.
Водночас, слідчий суддя відхилив доводи захисту про закінчення строків досудового розслідування у даному провадженні та наголосив, що оцінка дотримання строків розслідування виходить за межі повноважень слідчого судді на даній стадії кримінального провадження.
Що стосується показань свідків, які зазнали тиску з боку НАБУ, а також свідків, які давали суперечливі показання щодо одних і тих же фактів, слідчий суддя зазначив, що такі обставини мають бути перевірені під час допиту цих свідків в суді.
Також, слідчий суддя визнав безпідставними доводи захисту про те, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_13 є наслідком його політичного переслідування.
Крім того, окремо наголосив на процесуальній поведінці адвокатів у даному провадженні, яка спрямована на невиправдане затягування процесу та зловживання своїми процесуальними правами.
З урахуванням вищевказаних висновків, слідчий суддя дійшов висновку, що повідомлення про підозру ОСОБА_13 не є обґрунтованим на рівні, який є мінімально необхідним для цілей застосування спеціального досудового розслідування, а відтак відмовив у задоволенні клопотання.
4. Мотиви суду.
4.1. Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 стосовно неналежного вручення повідомлення про підозру та відсутності у ОСОБА_13 статусу підозрюваного.
Як вже зазналось вище, захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі наголошує на тому, що стороною обвинувачення, незважаючи на обізнаність про місце проживання ОСОБА_13 за кордоном, не було використано всі можливості, передбачені КПК України, щодо вручення йому підозри у порядку міжнародної правової допомоги, тобто не виконано вимоги ч. 7 ст. 135 КПК України.
Такі доводи колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Глава 11 КПК України містить статтю 135, якою передбачено порядок здійснення виклику у провадженні, а також статтю 136, якою визначено, яким чином підтверджується отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України, належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
З наведеного, з урахуванням положень ст. 278 КПК України, слідує, що на слідчого, прокурора покладається обов'язок вручити підозрюваному письмове повідомлення про підозру в день його складення, однак, якщо це неможливо зробити, повідомлення про підозру вручається у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень у кримінальному провадженні (ст. 111 КПК України), тобто, - у порядку здійснення виклику у провадженні (ст. 135 КПК України) - в тому числі шляхом надіслання підозрюваному повідомлення про підозру поштою, електронною поштою, здійснення повідомлення про підозру по телефону або телеграмою, під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_13 є адвокатом, право на здійснення адвокатської діяльності поновлено ним 30.08.2019 року (т. 3 а.с. 118). Відомості про зупинення адвокатської діяльності в матеріалах справи відсутні.
10.07.2023 року, у відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», керівником САП ОСОБА_26 складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, та доручено прокурорам САП, які здійснюють повноваження у провадженні, здійснити йому повідомлення про підозру (т. 3 а.с. 123-142).
У зв'язку із неможливістю вручення ОСОБА_13 наручно повідомлення про підозру внаслідок невстановлення його місцезнаходження (відсутність за місцем реєстрації та проживання), стороною обвинувачення вжито заходів для вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 278 КПК України, з урахуванням ст. 111 КПК України та ст. 135 КПК України.
Так, 10.07.2023 року письмове повідомлення про підозру та копія доручення відповідно до ч. 2 ст. 481 КПК України надіслані засобами поштового зв'язку за місцем реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_13 , зокрема за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а.с. 148). Те, що ОСОБА_13 зареєстрований та проживає за даною адресою, підтверджується відомостями у його особовій картці ДМС (т. 3 а.с. 167). Окрім того, повідомлення про підозру направлено за місцем проживання та здійснення ОСОБА_13 адвокатської діяльності, зокрема - АДРЕСА_2 (т. 3 а.с. 148). Те, що ОСОБА_13 проживає за вказаною адресою, підтверджується відомостями з витягу з ДРАЦС про шлюб, згідно якого ця адреса вказана як місце проживання його дружини ОСОБА_25 (т. 3 а.с. 168). Здійснення ОСОБА_13 адвокатської діяльності за цією ж адресою підтверджено відомостями з витягу з ЄРАУ (т. 3 а.с. 118). Також, повідомлення про підозру надіслано за місцем здійснення ОСОБА_13 адвокатської діяльності за адресою: АДРЕСА_3 , та за місцем знаходження АО «Логвинський та партнери», а саме - Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Балукова, 1 (т. 3 а.с. 147). Те, що за цією адресою ОСОБА_13 здійснює адвокатську діяльність, підтверджено витягом з ЄРАУ.
Крім того, повідомлення про підозру надіслано стороною обвинувачення засобами електронного зв'язку за відомими їй електронними адресами, якими користується ОСОБА_13 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 3 а.с. 143-144, 146, т. 14 а.с. 209).
10.07.2023 року повідомлення про підозру під розписку вручено в.о. керівнику ЖЕД «Хрещатик», що обслуговує будинок АДРЕСА_2 (т. 3 а.с. 143, 150).
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що стороною обвинувачення вжито усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_13 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України, у відповідності до положень ст. ст. 278, 111, 135 КПК України.
Крім того, стороною обвинувачення засобами поштового зв'язку ОСОБА_13 направлені повістки про виклики до детектива на 17.07.2023, 21.07.2023 та 24.07.2023 за місцем його реєстрації та проживання, за місцем здійснення його адвокатської діяльності, за місцем знаходження АО «Логвинський та партнери». Також, за допомогою електронної пошти такі повістки надіслані на всі відомі електронні адреси, якими він користується. За допомогою месенджера «Whats App» сканкопії повісток про виклик на ім'я ОСОБА_13 на 28.07.2023 року та на 31.07.2023 року надіслані на його телефонний номер (т. 3 а.с. 151-152).
Отже, на переконання колегії суддів, органом досудового розслідування у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб вжито всіх можливих заходів для доведення до відома ОСОБА_13 відомостей про те, що відносно нього здійснюється кримінальне провадження, у якому йому повідомлено про підозру, а також що він викликався до детектива у якості підозрюваного з метою проведення за його участі процесуальних дій. Відтак, останній був в курсі кримінального переслідування настільки, аби мати можливість прийняти рішення, чи відмовлятися йому від свого права постати перед судом, або ж ухилитися від правосуддя.
На вказані виклики до детектива ОСОБА_13 не з'явився. Докази повідомлення органу досудового розслідування щодо поважних причин його неявки у матеріалах справи відсутні. Відтак, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення доведено факт ухилення ОСОБА_13 від явки на виклики детектива у якості підозрюваного (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази).
Натомість, доводи сторони захисту про те, що на момент складення повідомлення про підозру органу досудового розслідування було відомо, що ОСОБА_13 проживає у Французькій Республіці, у зв'язку з чим повідомлення про підозру та виклики детектива мали вручатися у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 135 КПК України, колегія суддів відхиляє.
Так, згідно з ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання особи здійснюється з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою. Таким чином, реєстрація місця проживання - це спосіб повідомлення особою свого місця проживання для офіційного листування та здійснення іншої комунікації. Людина сама обирає собі місце проживання з огляду на встановлені Конституцією України права, але, здійснюючи реєстрацію свого місця проживання, тим самим повідомляє про конкретну адресу місця свого проживання, за якою з нею можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації.
У ч. 2 ст. 135 КПК України вживається саме термін «місце проживання особи», однак відсутня деталізація ознак місця проживання - зареєстроване або фактичне. Втім, з урахуванням положень вищевказаного закону, для комунікації з особою пріоритетне значення має зареєстроване нею місце проживання. Будь-яка особа може мати декілька місць проживання, водночас, надіслання їй повідомлення про підозру обов'язково повинно здійснюватися за її зареєстрованим місцем проживання, оскільки саме це місце визначене самою особою з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій.
Згідно матеріалів провадження, станом на 29.06.2023 року ОСОБА_13 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних відомостей про його зняття з місця реєстрації за вказаною адресою у матеріалах клопотання немає. Зазначені обставини стороною захисту також не спростовано. Отже, на день складання повідомлення про підозру (10.07.2023 року) у сторони обвинувачення була наявна інформація про те, що єдиним зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_13 була саме вказана адреса, тому підстав для надсилання йому повідомлення про підозру та викликів до детектива у відповідності до ч. 7 ст. 135 КПК України не було.
Натомість, сторона захисту стверджувала, що ОСОБА_13 з 2020 року постійно проживає за кордоном, зокрема у м. Страсбург, Франція, про що достовірно обізнана сторона обвинувачення, оскільки неодноразово скеровувала ОСОБА_13 листи-відповіді на зазначену ним адресу у м. Страсбург.
Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів виходить з такого.
Під час апеляційного розгляду сторонами провадження не заперечувалось, що ОСОБА_13 17.06.2022 року виїхав за межі України через пункт пропуску Краківець, використовуючи транспортний засіб «LAND ROVER RANGE», номерний знак НОМЕР_1 . Відомості щодо його повернення на територію України відсутні (т. 3 а.с. 170-175).
Дійсно, у відповідності до ч. 7 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.
Водночас, згідно з положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», п. 4 розділу II Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання, п. 179.3 Податкового кодексу України, п. 2 Порядку видачі довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, у випадку зміни місця проживання у зв'язку з виїздом за кордон особа має виконати певні обов'язки та здійснити певні дії, необхідні для зміни свого місця проживання, а саме: зняття з реєстрації місця проживання; внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон в частині, що стосується оформлення виїзду на постійне проживання за кордон; подання довідки про реєстрацію місця проживання; подання декларації про майновий стан і доходи до органу державної фіскальної служби.
Без проходження вказаних процедур автоматична зміна статусу особи не відбувається, і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні.
Згідно з отриманою від МЗС України інформації, за даними Відомчої інформаційної системи МЗС України факт перебування на тимчасовому/постійному консульському обліку у закордонних дипломатичних установах України громадянина України ОСОБА_13 не підтверджено (т. 3 а.с. 164).
При цьому, згідно з п. п. 2 п. 2 Порядку ведення обліку громадян України, які проживають за межами України, затвердженому постановою КМУ № 85 від 29.01.2020 р., консульський облік - це вчинення уповноваженими посадовими особами закордонних дипломатичних установ України комплексу дій з реєстрації інформації про місце проживання або перебування громадянина України на території іноземної держави шляхом внесення даних до відомчої інформаційної системи МЗС.
Отже, для визнання особи такою, що проживає за кордоном, вона повинна вчинити низку вищевказаних дій.
Факт виїзду ОСОБА_13 за межі України та його перебування у Французькій Республіці не спростовує того, що на момент здійснення повідомлення про підозру він у розумінні ч. 2 ст. 135 КПК України вважався тимчасово відсутнім за місцем реєстрації на території України за вказаною вище адресою, за якою з ним згідно з вимогами законодавства можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації. При цьому, направлення детективами НАБУ та прокурорами САП відповідей на його звернення та клопотання на адресу у Французькій Республіці, зазначену у вказаних зверненнях, не свідчить, що ця адреса є місцем проживання ОСОБА_13 у розумінні положень КПК України.
Відтак, за відсутності офіційної інформації щодо іншого місця проживання ОСОБА_13 , в тому числі і за кордоном, з урахуванням невстановлення його місцезнаходження на момент складання повідомлення про підозру, ОСОБА_13 вважається тимчасово відсутнім за місцем своєї реєстрації та проживання на території України. Отже, вручення йому повідомлення по підозру за відомим стороні обвинувачення зареєстрованим на території України місцем проживання у спосіб, визначений ч. 2 ст. 135 КПК України, відповідає встановленим обставинам та вимогам процесуального закону. Стороною захисту не надано доказів на спростування такого висновку.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про те, що сторона обвинувачення вжила усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_13 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України, як цього вимагають положення ч. 1 ст. 278 КПК України.
4.2. Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведення факту перебування підозрюваного у міжнародному розшуку.
В апеляційній скарзі, серед іншого, захисник ОСОБА_7 зазначає про неможливість розгляду клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів включення ОСОБА_13 до баз даних розшукуваних осіб Інтерполу, а відтак, не доведено факт перебування останнього у міжнародному розшуку.
Вказані доводи сторони захисту колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Статтею 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р., ратифікованої 10.11.1994 р ., у редакції від 21.01.2006 р., визначено, що договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, серед іншого, зокрема - складання і пересилання документів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, а також шляхом вручення документів.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук.
Згідно з ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, відомості про що вносяться до ЄРДР.
Аналіз вказаної норми закону дає підстави зробити висновок, що оголошення у розшук підозрюваного здійснюється у разі, якщо він не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, за умови його належного повідомлення про такий виклик, і наявності однієї з наступних умов: 1) якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме; 2) підозрюваний виїхав або перебуває на тимчасово окупованій території України; 3) підозрюваний виїхав або перебуває за межами України.
При цьому, термін «місцезнаходження» згадується тільки у першій умові.
Абзацем 2 ч. 1 ст. 281 КПК України передбачено, що до оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов'язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
Таким чином, слідчий, прокурор повинен вжити заходів щодо встановлення місцезнаходження підозрюваного до оголошення його у розшук у разі, якщо місце знаходження підозрюваного на неокупованій території Україні невідомо. Водночас, у разі, якщо підозрюваний виїхав або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України, прокурор, слідчий таких заходів вживати не зобов'язані.
Такий висновок цілком логічно співвідноситься з можливостями слідчого, прокурора встановлювати місцезнаходження підозрюваного шляхом проведення слідчих (розшукових) дій на територій Україні, та відсутністю таких можливостей на тимчасово окупованій території або за межами України до оголошення підозрюваного у міжнародний розшук.
Як встановлено оскаржуваною ухвалою та не заперечувалось учасниками провадження під час апеляційного розгляду, 17.06.2022 року ОСОБА_13 виїхав за межі України та дотепер не повертався. При цьому, стороною обвинувачення доведено факт його належного повідомлення про виклики до НАБУ для участі у процесуальних діях в якості підозрюваного, а також факт його ухилення від явки на відповідні виклики (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази). З урахуванням вимог ч. 1 ст. 281 КПК України, вказані обставини свідчать про наявність підстав для оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук.
Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до ЄРДР (ч. 2 ст. 281 КПК України).
Так, постановою детектива від 31.07.2023 р. ОСОБА_13 оголошено у міжнародний розшук. Вказану постанову скеровано для виконання до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України (т. 3 а.с. 153-155).
При цьому, хоча чинний КПК України і не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особу оголошено у розшук, однак зобов'язує сторону обвинувачення відповідно до ч. 2 ст. 281 КПК України при оголошенні розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) прийняти відповідну постанову. Отже, винесення постанови про оголошення розшуку є підставою для його здійснення. Положення КПК України при цьому покладають на сторону обвинувачення обов'язок надати докази на підтвердження саме оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, проте не зобов'язують доводити існування підстав для прийняття відповідного рішення про оголошення у міжнародний розшук.
Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України № 613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 р. (далі - Інструкція), однією з цілей міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу є установлення місцезнаходження осіб, які розшукуються, з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції).
Використання інформаційної системи Інтерполу правоохоронними органами України здійснюється згідно встановленого цією Інструкцією порядку у формі надсилання запиту до уповноваженого підрозділу або у формі прямого доступу.
Пункт 5 Розділу ІІ вказаної Інструкції встановлює, що уповноважений підрозділ на підставі отриманого від правоохоронного органу України запиту забезпечує використання інформаційної системи Інтерполу шляхом надсилання запиту про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу оповіщень.
При цьому, зі змісту положень Розділу IV «Порядок запитування публікації оповіщень Генеральним секретаріатом Інтерполу» вказаної Інструкції вбачається, що для звернення із запитом про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо особи, яка розшукується з метою її затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну, правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу визначений пакет документів, у тому числі завірену копію постанови про оголошення розшуку особи та завірену копію ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування. З наведеного слідує, що вже на момент звернення із запитом до Інтерполу особа має бути оголошена в розшук.
Отже, момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, відповідає часу винесення відповідної постанови, а доказом, яким сторона обвинувачення має доводити перед слідчим суддею факт того, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук, є наявність у матеріалах клопотання процесуального рішення про оголошення особи в міжнародний розшук, оформленого у виді постанови.
Аналогічні висновки викладені в ухвалах колегії суддів АП ВАКС від 28.07.2022 р. у справі № 991/2277/22, від 26.05.2023 р. у справі № 991/1865/23, від 21.04.2023 р. у справі № 991/1941/23, від 09.10.2023 р. у справі № 991/7919/23.
Вказана правова позиція ґрунтується на положеннях ст. 281 КПК України, яка визначає загальні правила оголошення у розшук і здійснення розшуку. Як вже зазначалось вище, за змістом вказаної статті, якщо під час досудового розслідування підозрюваний перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова. Відтак, факт оголошення особи у розшук (міжнародний розшук, як один з різновидів розшуку) підтверджується окремою постановою слідчого (детектива). Вказана умова в даному випадку була дотримана.
Частина 3 вказаної статті передбачає, що у подальшому оголошений розшук здійснюється за відповідним дорученням, але «здійснення» розшуку не є тотожнім «оголошенню розшуку» за змістом ст. 281 КПК України. Розшук здійснюється після його оголошення, при цьому його здійснення стосується вирішення організаційних питань після його оголошення.
За таких обставин, постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є єдиним доказом існування юридичного факту оголошення такої особи в міжнародний розшук у розумінні вимог ст. 281 КПК України. В той же час, ч. 7 ст. 110 КПК визначено, що постанова слідчого, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
Відтак, твердження сторони захисту про те, що підозрюваним, якого оголошено у міжнародний розшук, у розумінні ч. 6 ст. 193 КПК України є виключно особа, яка перебуває у міжнародному розшуку і це підтверджується відповідними відомостями та витягами із бази даних Інтерполу, є безпідставним. Більше того, ані ч. 6 ст. 193 КПК України, ані інші норми кримінального процесуального закону таких вимог не містять.
При цьому, подальше скерування постанови про оголошення у міжнародний розшук з відповідними матеріалами кримінального провадження до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України є організаційним етапом такого розшуку, тобто є лише засобом здійснення такого розшуку (ч. 3 ст. 281 КПК України).
Як вбачається з матеріалів провадження, постанову детектива від 31.07.2023 р. про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук скеровано для виконання до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України (т. 3 а.с. 153). При цьому, відсутність в організації Інтерпол інформації про розшук певної особи не свідчить про неоголошення особи у міжнародний розшук, оскільки з наявністю/відсутністю такої інформації КПК України не пов'язує можливість/неможливість оголошення її у розшук (міжнародний розшук).
Відтак, твердження захисника ОСОБА_7 про ненадання прокурором на підтвердження перебування ОСОБА_13 у міжнародному розшуку відповідних доказів є безпідставними та такими, що суперечать положенням КПК України та матеріалам справи.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо перебування підозрюваного ОСОБА_13 у міжнародному розшуку в розумінні вимог ч. 6 ст. 193 КПК України, оскільки матеріали справи свідчать про здійснення органом досудового розслідування необхідного комплексу заходів, спрямованих на оголошення його у міжнародний розшук. Крім того, колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання щодо можливості надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування, слідчий суддя перевіряє доведеність саме факту оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, а не наявність підстав для його оголошення.
4.3. Щодо доводів апеляційних скарг захисту в частині обґрунтованості підозри.
Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень врегульовані главою 24-1 КПК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 297-4 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, якщо прокурор, слідчий не доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя зобов'язаний врахувати наявність достатніх доказів для підозри особи, щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення.
Оцінка критерію обґрунтованості підозри здійснюється слідчим суддею, судом в ході розгляду відповідного клопотання слідчого, прокурора.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру здійснюється у випадку, зокрема, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 277 КПК України, письмове повідомлення про підозру має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому, підозра - це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням із прокурором), яке ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та з роз'ясненням її прав та обов'язків.
Відтак, підозрою є обґрунтоване припущення слідчого або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють, кореспондує обов'язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз'яснити її зміст. Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням сталої практики ЄСПЛ, про що прямо вказує ч. 5 ст. 9 КПК України.
У своїх рішеннях під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення особі обвинувачення. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку.
Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Тобто, на етапі досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Також слід враховувати, що повідомлення про підозру - це суб'єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. Отже, на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, надавати зібраним доказам оцінку з точки зору їх допустимості та достатності, крім випадку їх очевидної недопустимості. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.
Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про ймовірну причетність особи до інкримінованого злочину та виключає на даному етапі розслідування протилежний висновок.
Проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та дослідивши докази, наявні в матеріалах провадження, слідчим суддею зроблено висновок про те, що більшість доказів, які долучено до клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, здобуто стороною обвинувачення до 26.06.2022 року, тобто з порушенням імунітету ОСОБА_13 , відтак, вони не можуть бути використанні на підтвердження наявності достатніх доказів для повідомлення йому про підозру. Водночас, на переконання слідчого судді, інші непрямі докази, зібрані після припинення дії імунітету ОСОБА_13 , мають фрагментарний характер та не утворюють цілісної доказової системи, достатньої для формування обґрунтованої підозри у розумінні Конвенції та КПК України.
При цьому, як вбачається з матеріалів провадження та проти чого не заперечували сторони кримінального провадження, слідчим суддею повно та всебічно досліджено наявні в матеріалах клопотання докази, а у відповідному розділі оскаржуваної ухвали наведено перелік відповідних доказів та на достатньому рівні розкрито їх зміст (т. 26 а.с. 227-234).
Надалі, у тексті оскаржуваної ухвали слідчим суддею викладено зміст рішення Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р. про відмову у знятті імунітету з ОСОБА_13 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 р. у справах № 752/25120/18, № 991/703/20, № 991/982/20, № 991/4794/20 за результатами розгляду заяви ОСОБА_13 про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань, та зроблено цілком вірний висновок, що суд не може посилатися на висновки Пленуму ЄСПЛ щодо порушень, допущених слідством під час розслідування цього провадження, оскільки встановлення таких фактів належить виключно до компетенції національного суду.
В той же час, перевіривши позицію сторони захисту щодо допущення органом досудового розслідування процедурних порушень під час дії імунітету ОСОБА_13 на стадії збирання доказів та дослідивши докази на підтвердження вказаного висновку, з урахуванням наявної сукупності непрямих доказів, слідчий суддя наголосив, що повідомлення ОСОБА_13 про підозру не є обґрунтованим на рівні, який є мінімально необхідним для цілей застосування спеціального досудового розслідування.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки чинний кримінальний процесуальний закон не визначає рівнів обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, необхідного для застосування спеціального досудового розслідування, як і не наділяє слідчого суддю повноваженнями на власний розсуд визначати міру обґрунтованості підозри, та не містить критеріїв для визначення такого рівня. Натомість, при постановленні оскаржуваної ухвали слідчим суддею запроваджено саме такий підхід, що прямо суперечить як чинному законодавству України, так і усталеній практиці ЄСПЛ з цього питання та її правозастосовному тлумаченню.
Відтак, позиція слідчого судді щодо визначення рівня обґрунтованості підозри є неспроможною, оскільки на даному етапі провадження слідчий суддя має встановити лише факт її наявності або відсутності, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг захисників, які стверджують про вчинення детективами незаконного тиску на свідків та вважають докази, якими обґрунтована підозра, недопустимими, та позиції прокурора, який стверджує, що сторона обвинувачення не допустила порушення імунітету підозрюваного та не вчиняла тиску на свідків, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_13 з 05.07.1997 року перебував у шлюбі з ОСОБА_25 , яка у період з 15.06.2010 року по 26.06.2022 року перебувала на посаді судді ЄСПЛ від України. Відтак, ОСОБА_13 , як чоловік судді ЄСПЛ ОСОБА_25 , у вказаний період часу мав імунітет, передбачений ст. 1 Протоколу № 6 Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, що поширювався на процедуру здійснення кримінального провадження, а отже органи досудового розслідування не вправі були проводити стосовно нього будь-які слідчі (розшукові) та процесуальні дії.
Згідно ст. 4 Протоколу, привілеї та імунітети надаються суддям не для їх особистої користі, а з метою забезпечення їм незалежності у виконанні ними своїх службових обов'язків. Позбавити суддів імунітету може тільки Пленум ЄСПЛ. Він не тільки має право, але й зобов'язаний позбавити суддю імунітету в усіх випадках, коли, на його думку, імунітет перешкоджає відправленню правосуддя і коли він може бути скасований без шкоди для цілей, заради яких він був наданий.
Враховуючи, що правова природа такого імунітету ґрунтується на необхідності захисту міжнародного правосуддя від зовнішнього тиску та забезпеченні гарантій незалежного виконання суддівських функцій, оскільки судді можуть виносити рішення проти держав, які їх обрали, імунітет запобігає: 1) політичному чи кримінальному переслідуванню суддів з боку держав?членів Ради Європи за їхні рішення, 2) впливу на процес ухвалення рішень шляхом погроз кримінальним переслідуванням або іншими формами тиску, 3) ризику зловживання судовою системою окремими державами для впливу на міжнародний суд.
Сутність цього імунітету детально розкрив Пленум ЄСПЛ у своєму рішенні від 06.07.2020 р., яким відмовлено у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора ОСОБА_27 від 12.02.2020 р. про позбавлення ОСОБА_13 вказаного імунітету. Зокрема, Пленум ЄСПЛ наголосив, що імунітет суддів та їх подружжя охоплює відкриття кримінального провадження проти одного чи обох із них та здійснення слідчих дій або примусових заходів щодо них, або допиту їх як свідків. При цьому, Пленум ЄСПЛ констатував, що деякі слідчі дії, зокрема, таємне стеження, яке здійснювалося НАБУ, на практиці поширювалося і на ОСОБА_13 , і що такі слідчі дії з явним наміром зібрати докази, безпосередньо пов'язані з останнім, означали проведення кримінального розслідування стосовно нього, а також те, що збираючи докази проти ОСОБА_13 , НАБУ вдавалося до тиску на свідків, а відтак, держава не надала гарантій невикористання доказів, зібраних з порушенням імунітету, у національному кримінальному провадженні (т. 4 а.с. 42-43).
У подальшому, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 05.10.2021 р. при розгляді справ № 752/25120/18, № 991/703/20, № 991/982/20, № 991/4794/20 за результатами розгляду заяви ОСОБА_13 про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань, дійшла висновку, що рішення Пленарного засідання ЄСПЛ про відмову у позбавленні імунітету має процедурний характер і не може ототожнюватися з рішеннями міжнародної судової установи, прийнятими за наслідками розгляду заяв про порушення конвенційних прав особи. Результат розгляду клопотання про зняття імунітету поширюється виключно на суддю ЄСПЛ або його близького родича та зумовлює лише допустимість або недопустимість застосування щодо конкретної особи заходів і вчинення дій, у тому числі слідчих, від яких носій імунітету захищений нормами міжнародного права (т. 8 а.с. 200-209).
У вказаній ухвалі Велика Палата Верховного Суду також зазначила про обов'язок держави дотримуватися гарантій імунітету суддів ЄСПЛ та їх подружжя відповідно до ст. 1 Протоколу № 6, та що ці гарантії зумовлюють недопустимість кримінального переслідування судді ЄСПЛ або члена його сім'ї, в тому числі повідомлення цих осіб про підозру, проведення щодо них слідчих дій, тощо, до зняття ЄСПЛ імунітету за клопотанням уповноваженого правоохоронного органу держави з підстав і в порядку, встановлених вищезазначеним джерелом міжнародного права.
З урахуванням наведеного висновку та враховуючи, що у цьому провадженні докази зібрані під час здійснення слідчих дій відносно інших осіб, на підставі яких у подальшому встановлена причетність ОСОБА_13 до обставин провадження, вони не є очевидно недопустимими та можуть бути використані для повідомлення йому про підозру після зняття імунітету.
Вказане не суперечить практиці ЄСПЛ, який не оцінює допустимість доказів та не встановлює правил щодо їх оцінки, оскільки це є виключною компетенцією національних судів, про що неодноразово зазначалось у його рішеннях - зокрема, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод хоча і гарантує право на справедливий розгляд справи, втім не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів або способу, в який вони повинні оцінюватись, що у першу чергу є предметом регулювання національного законодавства та національних судів (рішення ЄСПЛ «Яллох проти Німеччини» від 11.07.2006 р., «Де Томмазо проти Італії» від 23.02.2017 р.).
Відтак, ЄСПЛ зазвичай не переглядає такі питання, як вага, що надається національними судами певним доказам або висновкам чи оцінкам, які перебувають у них на розгляді. При цьому, ЄСПЛ не має діяти як четверта інстанція, а тому не ставить рішення національних судів під сумнів на підставі п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо їхні висновки не можна вважати свавільними або явно необґрунтованими (рішення у справах «Бочан проти України № 2» від 05.02.2015 р., «Дюлоран проти Франції» від 21.01.2000 р., «Анджельковіч проти Сербії» від 09.04.2013 р.).
Натомість, констатувати порушення прав, гарантованих Конвенцією, ЄСПЛ може виключно під час розгляду індивідуальної зави або міждержавної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції, юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та Протоколів до неї, подані йому на розгляд згідно зі ст. 33 (Міждержавні справи), ст. 34 (Індивідуальні заяви), ст. 46 (Обов'язкова сила рішень та їх виконання), ст. 47 (Консультативні висновки).
При цьому, будь-які порушення гарантованих Конвенцією прав особи у вищевказаному процедурному рішенні Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р. не згадуються, що є абсолютно лоґічним з огляду на викладене вище.
Додатковим підтвердженням правильності саме такого підходу є і рішення ЄСПЛ у справі «Corneliu Birsan and Gabriela Victori Birsan v Romania» від 02.02.2016 р., у якому ЄСПЛ виснував, що навіть порушення імунітету судді ЄСПЛ повинно бути предметом оцінки передусім національного суду і не обов'язково має наслідком констатацію ЄСПЛ порушення державою прав, гарантованих Конвенцією.
Отже, встановлення порушень, допущених органом досудового розслідування під час розслідування кримінального провадження належить виключно до компетенції національного суду.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя дійшов висновку про те, що більшість наявних у матеріалах провадження доказів здобуто стороною обвинувачення в ході проведення слідчих (розшукових) дій, які поширювались саме на ОСОБА_13 і проводились з явним наміром перевірити версію причетності останнього до вчинення кримінальних правопорушень, тобто кримінальне переслідування проводилось стосовно ОСОБА_13 без дотримання належного йому імунітету, відтак, такі докази не можуть бути використані на підтвердження наявності достатніх доказів для повідомлення йому про підозру. При цьому, слідчий суддя наголосив, що початок розслідування стосовно ОСОБА_13 розпочався відразу після внесення відомостей до ЄРДР (30.10.2017 року).
Колегія суддів не погоджується з такими висновками слідчого судді.
Так, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягненням до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретній особі у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно неї у подальшому не може бути складений обвинувальний акт у кримінальному провадженні.
Згідно з витягом з ЄРДР від 25.12.2023 р., досудове розслідування у провадженні № 52017000000000361 розпочато 01.06.2017 року за фактом зловживання службовими особами центрального органу виконавчої влади, які займають особливо відповідальне становище, всупереч інтересам служби, за попередньою змовою з невстановленими особами, службовим становищем в інтересах третіх осіб, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків державному бюджету України в особливо великому розмірі, з визначенням правової кваліфікації за ч. 2 ст.28, ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1 а.с. 24-32).
У подальшому, 30.10.2017 року, до ЄРДР внесено відомості про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України за такими фабулами: епізод № 2 - група осіб, наділених можливістю здійснювати вирішальний вплив на діяльність ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», за попередньою змовою з іншими невстановленими особами, протягом 2013?2016 р.р. розробили та реалізували протиправну схему, яка полягала у заволодінні грошовими коштами державного бюджету України шляхом зловживання своїм службовим становищем, та епізод № 3 - фактичні власники/керівники ТОВ «Золотой мандарин Ойл», діючи за попередньою змовою з посадовими особами Міністерства юстиції України, вчинили фінансові операції з державними коштами в сумі 99,176 млн. грн., одержаними ТОВ «Золотой мандарин Ойл» внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (т. 1 а.с. 24-25).
Тобто, з моменту внесення до ЄРДР 01.06.2017 року відомостей про кримінальне правопорушення, досудове розслідування у провадженні здійснювалось за фактом вчинення злочинів, а не відносно конкретної особи. Під час подальшого досудового розслідування стороною обвинувачення встановлено причетність до вчинення вищевказаних злочинів ряду осіб, зокрема: ОСОБА_19 , ОСОБА_21 ,., ОСОБА_20 , ОСОБА_28 , ОСОБА_22 , яким у межах даного провадження 22.01.2020 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, і лише згодом, у процесі подальшого збирання доказів, було з'ясовано, що до вчинення кримінальних правопорушень у співучасті з вищевказаними особами може бути причетний також і ОСОБА_13 .
При цьому, ОСОБА_13 повідомлено про підозру 10.07.2023 року - тобто, вже після того, як він та його дружина ОСОБА_25 перестали користуватися відповідним імунітетом (т. 3 а.с. 123-142).
Крім того, як вбачається зі змісту витягу з ЄРДР від 10.07.2023 р., який був досліджений під час апеляційного перегляду, станом на цю дату у фабулі за епізодом № 12 відсутня згадка про ОСОБА_13 , що спростовує висновок слідчого судді та доводи сторони захисту про те, що начебто ще у 2017 році розпочато кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 (т. 27 а.с. 175-183). Відомості про можливу причетність ОСОБА_13 за цим епізодом внесено до ЄРДР після повідомлення йому про підозру (10.07.2023 року), що підтверджує витяг з ЄРДР від 25.12.2023 р. (т. 1 а.с. 24-32).
Більше того, відповідно до витягу з ЄРДР від 10.07.2023 р., до ЄРДР 11.06.2021 року внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 386 КК України за такою фабулою: «Вивченням матеріалів кримінального провадження № 52017000000000361 від 01.06.2017 р., а саме: протоколу про результати проведення аудіо контролю особи від 06.04.2018 р. відносно громадянки ОСОБА_20 , протоколу про результати проведення аудіо контролю особи від 06.04.2018 р. відносно громадянина ОСОБА_29 , протоколу про результати проведення аудіо контролю особи від 06.04.2018 р. відносно громадянки ОСОБА_21 встановлено, що в період з березня по квітень 2018 року ОСОБА_21 спільно з ОСОБА_20 та іншими невстановленими особами вчиняли дії, спрямовані на перешкоджання з'явленню свідка ОСОБА_29 за викликом до органу досудового розслідування» (епізод № 12) (т. 27 а.с. 181).
З приводу посилання слідчого судді на розпочате 11.06.2021 року за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 384 КК України кримінальне провадження, як на підтвердження кримінального переслідування ОСОБА_13 , колегія суддів звертає увагу на Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затверджене наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 р. № 298, яке передбачає можливість редагування відомостей, зафіксованих в Реєстрі, у випадку встановлення нових даних (п. 14 Глави 4 Розділ ІІ Положення).
Так, згідно з п. 14 Глави 4 Розділ ІІ Положення, у разі якщо невідомі дата та час учинення кримінального правопорушення, зазначається дата реєстрації заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення. Відомості, невідомі на час реєстрації кримінального правопорушення, вносяться до Реєстру після їх встановлення відповідно до порядку, визначеного главою 10 цього розділу.
Відомості про можливу причетність ОСОБА_13 за вищевказаним епізодом внесено до ЄРДР (фабули за епізодом № 12) після повідомлення йому про підозру.
Відтак, посилання слідчого судді на внесення до ЄРДР 11.06.2021 року відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 384 КК України за такою фабулою: «у період з березня по квітень 2018 року ОСОБА_13 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 здійснили підбурювання за попередньою змовою групою осіб до надання органу, що здійснював досудове розслідування, завідомо неправдивого показання свідком ОСОБА_29 » (епізод № 12) не відповідає матеріалам провадження.
Колегія суддів наголошує, що в матеріалах провадження відсутні докази того, що стороною обвинувачення від початку досудового розслідування (01.06.2017 року) і до 26.06.2022 року, коли припинив діяти імунітет ОСОБА_13 як другого з подружжя судді ЄСПЛ, проводились слідчі (розшукові) дії саме стосовно ОСОБА_13 або за його участі, оскільки останній не допитувався як свідок, в його житлі чи іншому володінні не проводився обшук, щодо нього не проводились негласні слідчі (розшукові) дії, а також відносно нього не застосовувались інші примусові заходи - затримання, арешт майна, тощо.
Як вже зазначалось вище, у рішенні Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р. чітко вказано, що імунітет суддів та їх подружжя поширюється на відкриття кримінального провадження проти одного або обох із них та проведення будь-яких слідчих чи примусових заходів, спрямованих на них, або допиту в якості свідків.
Жоден з цих заходів щодо ОСОБА_13 в період дії імунітету не застосовувався.
Натомість, серед матеріалів провадження наявні докази, які зібрано внаслідок проведення слідчих (процесуальних) дій на перших етапах досудового розслідування за фактом вчинення злочину, які проводилися відносно інших осіб, а не стосовно або за участі ОСОБА_13 , а отже обставини причетності останнього до вчинення кримінальних правопорушень встановлено органом досудового розслідування під час проведення слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб. Плануючи проведення слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб, чи під час їх проведення, орган досудового розслідування не міг та не повинен був передбачати, що обставини, встановлені в результаті їх проведення, будуть вказувати на причетність ОСОБА_13 до вчинення кримінальних правопорушень.
Натомість, за твердженням слідчого судді, початок розслідування епізодів, за якими ОСОБА_13 повідомлено про підозру, розпочався 30.10.2017 року, оскільки згідно з протоколом огляду від 06.11.2017 р., детективом виконано вхід на вебсторінку Єдиного реєстру адвокатів України та в пошукових рядках зазначено прізвище ім'я, по-батькові « ОСОБА_13 ». У ході огляду виявлено, що в профайлі адвоката ОСОБА_13 зазначено номер телефону, який скопійовано в пошукову систему «Google», та встановлено, що цей номер вказаний як засіб зв'язку ТОВ «Іссахар?Зевулун-Імпорт?Експорт». Отже, слідчий суддя дійшов висновку, що з цього моменту стороною обвинувачення розпочалась перевірка версії причетності ОСОБА_13 до вчинення вищевказаних кримінальних правопорушень.
Вказаний висновок слідчого судді є безпідставним, оскільки огляд відомостей, що міститься у відкритому доступі мережі Інтернет, зокрема профайл ОСОБА_13 в Єдиному реєстрі адвокатів України, який ведеться на вимогу Закону України «Про адвокатуру та адвокатську відповідальність», жодним чином не обмежив права ОСОБА_13 та не змінив його правовий статус.
Крім того, слідчий суддя в обґрунтування свого висновку про проведення слідчих (розшукових) та слідчих негласних дій, які начебто поширювались саме на ОСОБА_13 і проводились з явним наміром перевірити версію його причетності до вчинення відповідних кримінальних правопорушень, тобто без дотримання належного йому імунітету, додатково послався на протокол НСРД у вигляді аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р., протокол за результатами проведення НСРД у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.11.2017 р., протокол огляду від 15.08.2018 р. мобільних телефонів Козакових, а також протокол огляду від 13.03.2020 р. матеріалів, отриманих від операторів мобільного зв'язку.
За клопотанням прокурора під час апеляційного розгляду колегією суддів досліджено вищевказані протоколи. Як вбачається зі змісту протоколу НСРД від 06.04.2018 р., який складено за результатами проведення аудіоконтролю особи - ОСОБА_15 , у ньому зафіксовано розмови між ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_13 , а також директором ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» ОСОБА_29 , під час яких останнього інструктують щодо змісту та обсягу показань, які йому необхідно надати детективам НАБУ під час допитів у кримінальному провадженні. При цьому, вказані особи розповідають ОСОБА_29 історію виникнення спірних правовідносин між ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» та ПАТ «Київенерго» щодо передачі на зберігання мазуту марки М-100, а у подальшому стягнення його вартості, а також порядок користування системою «Клієнт-Банк» (т. 3 а.с. 43-72).
Також, вказаними матеріалами підтверджується факт спілкування між ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 та ОСОБА_29 , у ході якого останні розробляли механізми уникнення від кримінальної відповідальності шляхом введення органу досудового розслідування в оману. Зокрема, ОСОБА_13 дає вказівки ОСОБА_21 , ОСОБА_29 та ОСОБА_20 надавати показання, які не відповідають дійсності. На виконання цих вказівок ОСОБА_21 , за участі якої проводилося пред'явлення для впізнання ОСОБА_17 та ОСОБА_30 за фотознімками, в протоколах від 03.04.2018 р. повідомила, що ці особи їй не знайомі, тоді як у матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій у вигляді аудіоконтролю особи повідомляє іншим учасникам діалогу про обставини її знайомства з вказаними особами (т. 26 а.с. 230).
Крім того, згідно протоколу НСРД від 27.11.2017 р., який складено за результатами зняття інформації з електронних інформаційних систем щодо ОСОБА_16 , в електронних інформаційних системах зафіксовано факт пересилання 08.12.2015 року ОСОБА_28 на електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » повідомлення із заголовком «Fwd: переклад ухвали», яке містить прикріплений файл-документ Word з назвою «ТОВ Золотий Мандарин Ойл», у якому міститься чорновий варіант перекладу рішення ЄСПЛ у справі № 63403/13 за заявою ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до України. Також, в електронних інформаційних системах зафіксовано наявність нотаток, які синхронізуються з різними періодами проходження в ЄСПЛ справи за заявою ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України, що свідчить про поінформованість ОСОБА_28 про обставини цієї справи, де, серед іншого, зазначено наступні відомості (мовою оригіналу): 18.09.2013 «Гарику справка. Документы которых не хватает», 01.04.2015 «Декларация. Векселя. Мандарин», 08.06.2015 «Векселя. Мандарин ЕСПЧ. ОСОБА_22» (т. 2 а.с. 77-81).
Також, зі змісту протоколу огляду речей від 15.08.2018 р. вбачається, що детективами НАБУ проведено огляд мобільних пристроїв ОСОБА_17 та його дружини ОСОБА_18 , а не ОСОБА_13 (т. 2 а.с. 200-214). Відтак, твердження слідчого судді про те, що у ході цього огляду органом досудового розслідування вживалися заходи перевірки версії причетності ОСОБА_13 до розслідуваних кримінальних правопорушень, про що свідчить введення детективом буквених символів «Логв» у пошукових полях Timeline та Contacs є необґрунтованим, оскільки перевірка наявності номеру телефону особи в телефоні іншої особи не може розцінюватись як кримінальне переслідування та перевірка версії причетності певної особи до вчинення злочину.
Що стосується протоколу огляду від 13.03.2020 р. матеріалів, отриманих від операторів мобільного зв'язку, то серед матеріалів, що оглядалися, відсутня інформація за телефонним номером ОСОБА_13 , оскільки вказаний огляд проводився щодо телефонних з'єднань ОСОБА_19 . І саме у ході огляду інформації про телефонні з'єднання ОСОБА_19 виявлено з'єднання з номером ОСОБА_13 (т. 2 а.с. 215-221).
Зі змісту вищезазначених протоколів чітко вбачається, що їх складено за результатами проведення слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_20 , ОСОБА_28 , ОСОБА_31 та ОСОБА_19 , а не ОСОБА_13 . Крім того, вбачається, що слідчі (розшукові) дії не здійснювались з явним наміром перевірити версію причетності до вчинення відповідних кримінальних правопорушень саме ОСОБА_13 . Відтак, проведення вказаних НСРД та оглядів речей і документів жодним чином не означає, що кримінальне переслідування здійснювалось стосовно ОСОБА_13 без дотримання належного йому імунітету.
За наведених обставин, колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді про те, що вищевказані слідчі (розшукові) дії проведені з порушенням імунітету ОСОБА_13 .
Стосовно доводів апеляційних скарг сторони захисту про визнання протоколів допиту свідків недопустимими доказами, оскільки детективами НАБУ здійснювався тиск на свідків з метою надання ними неправдивих показань проти ОСОБА_13 , а також з огляду на суперечливість їх показань щодо одних і тих же фактів, колегія суддів зазначає, що такі обставини безумовно мають бути перевірені під час здійснення кримінального провадження за фактами вчинення кримінальних правопорушень проти правосуддя, що може бути ініційоване особами, які заявляють про тиск на свідків. В свою чергу, з'ясування достовірності показань свідків є прерогативою суду під час розгляду кримінального провадження по суті.
У відповідності до ч. 1 ст. 96 КПК України, сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він давав (даватиме) показання.
Згідно з ч. 2 ст. 96 КПК України, для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
Відомостей, які були б підставою вважати показання зазначених стороною захисту свідків очевидно недостовірними, колегії суддів не надано. Натомість, доводи захисників в апеляційних скаргах та під час апеляційного розгляду фактично зводяться до надання власної оцінки та інтерпретації показань перелічених ними свідків.
За наведених обставин, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку у цій частині, що питання про те, чи здійснювався тиск на свідків, має бути перевірене під час їх допиту в суді, і наслідки у випадку підтвердження таких обставин мають бути застосовані судом.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що примушування давати показання (ст. 373 КК України) та завідомо неправдиве показання свідка (ст. 384 КК України) є кримінально караними діяннями.
При цьому, жоден із свідків у даному провадженні не звертався до детективів НАБУ та прокурорів САП, або до інших правоохоронних органів, з повідомленнями про вчинення щодо них тиску (доказів зворотного стороною захисту не надано).
Разом з тим, 26.04.2018 року за заявами ОСОБА_13 про допущені детективами НАБУ та прокурорами САП зловживання та порушення під час досудового розслідування у даному провадженні Генеральною прокуратурою розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 42018000000000991, № 42018000000000992, № 42018000000000993, № 42018000000000994, № 42018000000000995, № 42018000000000996, № 420180000000000997 за ознаками кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 344, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 384 КК України, які у подальшому об'єднані в одне провадження з присвоєнням єдиного номеру № 42018000000000991. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось Головним слідчим управлінням Національної поліції України. З огляду на те, що наведені у заявах ОСОБА_13 обставини свого підтвердження під час досудового розслідування не знайшли, 27.12.2019 року кримінальне провадження № 42018000000000991 закрито.
Крім того, за заявами захисника підозрюваної ОСОБА_28 - адвоката ОСОБА_32 також було розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 52020000000000439 від 15.07.2020 р. та № 52020000000000477 від 28.07.2020 р. за ч. 2 ст. 384 КК України, зокрема за фактом надання неправдивих показань у кримінальному провадженні № 52017000000000361 свідками ОСОБА_33 та ОСОБА_34 . Однак, ці кримінальні провадженні також закрито постановами детектива НАБУ від 12.02.2021 р. у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КПК України (завідомо неправдиве показання свідка, поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення).
Таким чином, докази стверджуваного захисниками тиску на свідків з боку сторони обвинувачення у цьому провадженні наразі відсутні.
Крім того, колегія суддів вважає непереконливими доводи сторони захисту про те, що протоколи допиту свідків, надані стороною обвинувачення на обґрунтування повідомлення про підозру, є очевидно недопустимими, оскільки сама лише згадка прізвища ОСОБА_13 у показаннях інших осіб не свідчить про те, що такі докази збирались стосовно нього і що кримінальне провадження загалом здійснювалось також саме стосовно нього. Пленум ЄСПЛ у своєму рішенні від 06.07.2020 р. також не висловив позиції про те, що усі слідчі дії, про які він був повідомлений, здійснювались стосовно ОСОБА_13 з явним наміром зібрати докази безпосередньо стосовно нього.
Як вбачається з матеріалів провадження, стороною обвинувачення на підтвердження обґрунтованості повідомленої ОСОБА_13 підозри надано ряд доказів, короткий зміст яких слідчий суддя навів в оскаржуваній ухвалі та які, на переконання колегії суддів, не є очевидно недопустимими, тому можуть бути використані у провадженні стосовно ОСОБА_13 , зокрема: 1) відомості, які містяться в електронному листуванні ОСОБА_17 , ОСОБА_22 , ОСОБА_28 (т. 1 а.с. 150-189, т. 2 а.с. 37-43, 77-81); 2) докази, здобуті під час обшуків у Міністерстві юстиції України, за місцем проживання ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_31 , ОСОБА_29 (т. 2 а.с. 13-15, 29-36, 153-167, 200-214, т. 3 а.с. 73-76); 3) докази, здобуті під час проведення НСРД щодо ОСОБА_20 (т. 3 а.с. 43-72, 77-78); 4) докази щодо звернення ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до ЄСПЛ та відступлення права вимоги: копія заяви до ЄСПЛ (т. 2 а.с. 16-28), копія договору про відступлення права вимоги, відомості про рух коштів по рахункам ТОВ «Золотой Мандрин Ойл» (т. 1 а.с. 234-235), ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» (т. 1 а.с. 236-244), копія договору купівлі-продажу цінних паперів (т. 1 а.с. 245-250), висновок спеціалістів у сфері міжнародного права та практики ЄСПЛ (т. 2 а.с. 47-58), протоколи огляду інформації про ІР-адреси, з яких здійснювалось управління рахунком ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-експорт» та відомостей з мережі Інтернет (т. 3 а.с. 104-113); 5) матеріали виконавчих проваджень № 28501095 про стягнення коштів з ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на користь ПАТ «Родовід Банк» та № 49670204 про стягнення коштів з держави на користь ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (т. 2 а.с. 99-152); 6) матеріали господарських справ № 41/207 за позовом ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до АЕК «Київенерго» та № 2/84 за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (т. 1 а.с. 92-125, т. 2 а.с. 168-196), судові рішення у справі № 910/22855/17 за позовом Міністерства юстиції України до ПАТ «Київенерго» та у справі № 905/1965/19 за заявою Міністерства юстиції України про визнання грошових вимог кредитора до ПАТ «Київенерго» (т. 3 а.с. 30-42); 7) документи щодо організації роботи Міністерства юстиції України та Міжвідомчої робочої групи з вирішення питань, які виникають при виконанні рішень ЄСПЛ (т. 2 а.с. 82-88, 222-224); 8) постанову у справі № 1/2609/1381/12 за обвинуваченням ОСОБА_37 (т. 1 а.с. 126-142); 9) висновки лінгвістичної та судово-економічної експертиз (т. 2 а.с. 65-75, т. 3 а.с. 1-19); 10) відомості про телефонні з'єднання ОСОБА_17 та ОСОБА_19 з іншими особами (т. 2 а.с. 215-221); 11) протоколи пред'явлення до впізнання особи за фотознімками, серед яких були фото ОСОБА_20 та ОСОБА_17 (т. 2 а.с. 233-240); 12) протоколи допитів свідків, які взагалі не згадують про ОСОБА_13 у своїх показаннях: ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , підозрюваного ОСОБА_30 (т. 1 а.с. 190-199, 207-216, 217-225); 13) протоколи допитів свідків, які згадують про ОСОБА_13 у вільних показаннях: ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , підозрюваних ОСОБА_22 , ОСОБА_20 (т. 1 а.с. 143-145, 200-203, т. 2 а.с. 44-46, т. 3 а.с. 100-103); 14) протоколи допитів свідків, які згадують ОСОБА_13 , відповідаючи на запитання детектива, які прямо його не стосуються: ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_23 , ОСОБА_51 (т. 1 а.с. 146-149, 226-233, т. 2 а.с. 1-12, т. 3 а.с. 79-92), та інші матеріали кримінального провадження.
При цьому, як вже зазначалося вище, жоден з цих доказів, які сторона обвинувачення долучила до клопотання та які були зібрані у період дії імунітету, не можна вважати таким, що збирався саме проти ОСОБА_13 .
За наведених обставин, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про очевидну недопустимість доказів, на які міститься посилання в апеляційних скаргах, та зазначає, що остаточна їх оцінка може бути надана лише під час розгляду кримінального провадження по суті, де і застосовується стандарт доказування «поза розумним сумнівом».
Отже, не вдаючись в оцінку допустимості чи очевидної недопустимості певних доказів, колегією суддів на даній стадії кримінального провадження не встановлено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність ОСОБА_13 до кримінальних правопорушень, у вчиненні яких йому повідомлено про підозру. Більше того, характер та послідовність дій ОСОБА_13 , наведених у повідомленні про підозру, у сукупності з наданими до клопотання доказами, пов'язують його з інкримінованими злочинами тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування та стверджувати, що такі злочини за викладених у клопотанні обставин могли мати місце.
У подальшому, доведення обставин, викладених у повідомленні про підозру, є обов'язком сторони обвинувачення, і саме прокурору належить доводити свою позицію в суді, чому передує складання і направлення обвинувального акта до суду, або закриття кримінального провадження у разі ризику недоведення винуватості особи в суді. Також, прокурор може відмовитись від підтримання державного обвинувачення на стадії судового розгляду.
При цьому, у разі надходження обвинувального акту до суду, саме суд, дослідивши усі наявні докази та надавши їм оцінку з точки зору їх достатності, належності та допустимості, має встановити, чи достатньо зібрано доказів для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
4.4. Щодо доводів сторони захисту про порушення гарантій ОСОБА_13 як народного депутата України, та його політичне переслідування.
У своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , заперечуючи проти задоволення клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_13 , наголошує, що кримінальне провадження стосовно останнього має ознаки політичного переслідування, оскільки на час описаних у повідомленні про підозру подій ОСОБА_13 мав статус адвоката, народного депутата України та користувався дипломатичним імунітетом.
Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів звертає увагу, що сторона захисту, стверджуючи про наявність політичного переслідування підозрюваного ОСОБА_13 , має переконливо довести, що реальною метою правоохоронних органів було не доведення обставин, про які вказано у повідомленні про підозру, а інші цілі - зокрема, кримінальне переслідування особи з політичних міркувань. Адже інакше будь-яка особа, яка обіймає високу посаду у державних органах або має особливий статус, могла б робити подібні заяви про політичне переслідування. Водночас, такі заяви не повинні перешкоджати правоохоронним органам здійснювати досудове розслідування щодо особи, якщо існують серйозні підозри стосовно неї.
У даному випадку матеріали провадження не підтверджують доводи про політичний характер даного провадження. Захистом не наведено переконливих аргументів, які б свідчили, що повідомлена ОСОБА_13 підозра була інструментом його політичного переслідування. Більше того, зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що у ній взагалі не йде мова про діяльність ОСОБА_13 як народного депутата України. Водночас, самих лише заяв захисту недостатньо для того, щоб дійти висновку, що увесь правовий механізм, задіяний правоохоронними органами, у цьому випадку був неправильно використаний, зокрема, що ці органи діяли недобросовісно чи з очевидною неповагою до гарантій, передбачених КПК, Конституцією України, міжнародними конвенціями, тощо.
Крім того, надаючи оцінку вказаним доводам захисту, колегія суддів враховує, що з моменту вчинення інкримінованих ОСОБА_13 кримінальних правопорушень відбулась вже не одна зміна політичної влади в Україні - змінилося два Президенти України, два склади Верховної Ради України, чотири Генеральні прокурори України. Відтак, доводи захисту про те, що провадження стосовно ОСОБА_13 є наслідком його політичного переслідування, колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Положеннями КПК України, зокрема Главою 37 «Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб», передбачені додаткові гарантії для осіб, щодо яких застосовується особливий порядок кримінального провадження.
Матеріалами провадження підтверджено, що органом досудового розслідування у повній мірі дотримано вимоги до порядку здійснення досудового розслідування стосовно, зокрема, народних депутатів України.
Так, ОСОБА_13 мав статус народного депутата у період з 27.11.2014 року до 29.08.2019 року.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 482 КПК України, особливості притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата полягали в наступному: 1) притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України, 2) обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Водночас, як вже зазначалося вище, жоден з таких заходів не застосовувався до ОСОБА_13 у період до 10.07.2023 року, тому жодних порушень його депутатської недоторканості стороною обвинувачення не допущено.
4.5. Щодо доводів сторони захисту про порушення гарантій адвокатської діяльності ОСОБА_13 .
За твердженням захисників, серед учасників даного провадження, які наразі мають статус підозрюваних, є як мінімум три адвокати, зокрема - ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 . Відтак, на їх переконання, сторона обвинувачення збирала докази під час спілкування адвокатів з їх клієнтами, що прямо порушує адвокатську таємницю та гарантії недопустимості збирання таких відомостей без письмової згоди клієнтів.
Надаючи оцінку вказаним доводам сторони захисту, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатською таємницею є інформація, що стала відома адвокату про клієнта, а також питання, з яких клієнт звертався до адвоката, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення ним адвокатської діяльності.
Отже, не будь-яке спілкування особи, яка має свідоцтво про право здійснення адвокатської діяльності, з іншою особою, містить адвокатську таємницю, а лише таке, що пов'язано зі: 1) зверненням особи за правовою допомогою, 2) наданням професійної правничої (правової) допомоги, 3) наданням порад, консультацій, роз'яснень, документів, відомостей, матеріалів, речей, інформації, підготовлених, зібраних, одержаних адвокатом або наданих ним клієнту в рамках професійної правничої (правової) допомоги чи інших видів адвокатської діяльності.
За твердженнями сторони захисту, у період проведення слідчих розшукових дій у даному провадженні відносини «адвокат-клієнт» існували між такими особами: 1) ОСОБА_13 - адвокат, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 - клієнти, 2) ОСОБА_19 - адвокат, ОСОБА_13 - клієнт у період 14.04.2016 - 14.04.2018 р.р., 3) ОСОБА_15 - адвокат, клієнти - ОСОБА_13 (у період 01.01.2009 - 31.12.2020 р.р.), ОСОБА_21 (у період 04.01.2018 року - безстроково), ОСОБА_29 (у період 08.01.2018 року - безстроково).
Серед доказів, наданих стороною обвинувачення на обґрунтування повідомлення про підозру ОСОБА_13 , наявне електронне листування, зокрема, між ОСОБА_17 та ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_19 , а також з іншими наразі невстановленими особами.
Водночас, жодне з повідомлень у зазначеному листуванні за своїм змістом не містить консультацій з питань застосування чинного законодавства, натомість, стосується обходу існуючих правових процедур. Крім того, жодне з повідомлень не стосується безпосередньо ОСОБА_17 та ОСОБА_18 як осіб, яким ОСОБА_13 нібито надавав правову допомогу.
Розмови 20.03.2018 року, 26.03.2018 року, 02.04.2018 року та 03.04.2018 року, які зафіксовані у протоколі про результати аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р., також не містять правових консультацій чи роз'яснень, а стосуються обговорення способів уникнення участі в проведенні слідчих (розшукових) дій, надання недостовірних показань органу досудового розслідування, приховування доказів, тощо (т. 3 а.с. 43-72).
Крім того, висловлювання, які хоча б віддалено схожі на надання правових порад, зокрема щодо доцільності/недоцільності посилання під час допиту на ст. 63 Конституції України, а також підслідності кримінальних правопорушень, у ході цих розмов здійснювала не ОСОБА_15 як адвокат начебто своїм клієнтам ОСОБА_13 , ОСОБА_21 та ОСОБА_29 , а саме ОСОБА_13 , дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю якого на той час було зупинено, і який не перебував у правовідносинах «адвокат - клієнт» з особами, присутніми під час цих розмов.
Колегія суддів також зауважує, що ЄСПЛ теж не вважає таким, що порушує права, гарантовані Конвенцією, втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом, якщо обставини свідчать про вчинення злочину самим адвокатом (рішення у справі «Версіні-Кампінчі та Краснянські проти Франції» від 16.06.2016 р.).
4.6. Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про сплив строку досудового розслідування у даному провадженні.
За твердженням захисника, строк досудового розслідування у провадженні закінчився 22.07.2020 року, відтак, отримані стороною обвинувачення докази після цієї дати є очевидно недопустимими. При цьому, слідчий суддя самоусунувся від вирішення питання щодо застосування наслідків спливу строку досудового розслідування, що є істотним порушенням вимог КПК України.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчим суддею досліджено вказане питання та у відповідному розділі «Щодо строків досудового розслідування» з посиланням на правовий висновок Верховного Суду цілком вірно наголошено, що оцінка дотримання строку досудового розслідування виходить за межі повноважень слідчого судді на даній стадії кримінального провадження.
Відтак, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 щодо закінчення строків досудового розслідування у цьому провадженні, колегія суддів вважає їх неспроможними, з огляду на таке.
01.01.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» (Закон № 3509-ІХ від 08.12.2023 р.).
Цим Законом встановлені нові правила обрахування строків досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Зокрема, викладено в новій редакції ч. 1 ст. 219 КПК України, якою встановлено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Водночас, цим же Законом викладено в новій редакції п. 208 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, якою передбачено, що положення ч. 1 ст. 219 цього Кодексу в новій редакції застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності цим Законом.
Як вже зазначалось вище, у кримінальному провадженні ОСОБА_13 повідомлено про підозру 10.07.2023 року та наразі досудове розслідування не завершено.
При цьому, згідно з висновками, викладеними у постанові ККС ВС від 14.05.2024 р. (у справі № 991/7976/23), питання, яке стосується строків досудового розслідування, може бути предметом оцінки суду у разі надходження обвинувального акта до суду у порядку, передбаченому п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України. Висловлені в ухвалі слідчого судді висновки щодо строків досудового розслідування не мають преюдиційного значення для суду, який буде з'ясовувати питання про те, чи надійшов обвинувальний акт до суду у межах строку досудового розслідування.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що оцінка дотримання строку досудового розслідування виходить за межі повноважень слідчого судді на даній стадії кримінального провадження.
Відтак, доводи сторони захисту у цій частині є неспроможними.
4.7. Щодо доводів апеляційних скарг захисників про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали.
Як вбачається зі змісту апеляційних скарг захисників, останні в цілому погоджуються з результатом розгляду клопотання та з більшою частиною мотивів слідчого судді, втім вважають, що оскаржувану ухвалу слід доповнити додатковими мотивами, у зв'язку з чим просять змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали, доповнивши її посиланням на обставини, зазначені в їх апеляційних скаргах, а також визнати очевидно недопустимими докази, які сторона обвинувачення зібрала з порушенням імунітетів ОСОБА_13 як члена сім'ї судді ЄСПЛ, як народного депутата України, як адвоката, а також внаслідок незаконного тиску детективами НАБУ на учасників провадження, та з огляду на сплив строків досудового розслідування.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду доводи сторони захисту не знайшли свого підтвердження, натомість, встановлено підстави для скасування оскаржуваної ухвали з мотивів, викладених у розділах 4.1-4.6 даної ухвали, колегія суддів не вдається до оцінки доводів апеляційних скарг захисників, зміст яких зводиться до необхідності доповнення оскаржуваної ухвали додатковими мотивами.
5. Щодо заявлених під час апеляційного розгляду клопотань сторони захисту.
Положення ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями, а також надають право суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, яке оскаржується, за наявності обґрунтованого клопотання учасника кримінального провадження.
За змістом цієї норми учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, але й повинен зазначити, які конкретно обставини та докази потрібно дослідити, а також обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Захисниками підозрюваного ОСОБА_13 на відповідній стадії апеляційного розгляду заявлялися численні клопотання про дослідження доказів, виклик свідків, витребування нових доказів, визнання доказів очевидно недопустимими, постановлення окремих ухвал, тощо. Клопотання про дослідження доказів заявлялося і прокурором.
Так, клопотання прокурора про повторне дослідження всіх наявних в матеріалах провадження доказів колегію суддів задоволено частково, зокрема вирішено дослідити лише докази, що стосуються доводів його апеляційної скарги, та ті, які оскаржуваною ухвалою були визнані недопустимими (т. 34 а.с. 178). У задоволенні клопотання захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про повторне дослідження всіх наявних у справі доказів було відмовлено, оскільки в їх апеляційних скаргах не ставилось питання про постановлення іншого рішення, натомість, наголошувалося на необхідності зміни його мотивувальної частини (т. 34 а.с. 179).
Крім того, захисник ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду заявив низку клопотань про визнання доказів очевидно недопустимими, як таких, що зібрані: 1) в порушення імунітету, який діяв з початку досудового розслідування, тобто з 01.06.2017 року та до закінчення повноважень судді ЄСПЛ ОСОБА_25 - до 26.06.2022 року; 2) в порушення гарантій адвокатської діяльності, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) в порушення гарантій депутатської недоторканості, передбачених Конституцією України та Законом України «Про статус народного депутата України»; 4) після закінчення строків досудового розслідування; 5) під тиском на свідків (т. 27 а.с. 244-251, т. 28 а.с. 1-33). Також, ним було заявлено ряд клопотань про винесення окремих ухвал (т. 27 а.с. 205-43), які просив вирішити в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що з урахуванням висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали саме за апеляційною скаргою прокурора, а також невстановлення порушень стороною обвинувачення дипломатичного імунітету ОСОБА_13 , гарантій адвокатської діяльності та депутатської недоторканості останнього, підстави для постановлення окремих ухвал також відсутні.
Крім того, захисником ОСОБА_7 заявлено ряд клопотань про витребування доказів, зокрема: 1) про витребування у МЗС України документів щодо звернення до ЄСПЛ у справі № 63403/13 «Золотий мандарин Ойл проти України», а у прокурора - документів, які подавалися до компетентних органів через МЗС; 2) про витребування у прокурора всіх додатків до протоколу огляду від 21.05.2019 р.; 3) про витребування у прокурора матеріалів провадження № 52017000000000361 з можливістю зняти фотокопії, які підтверджують рух грошових коштів, отриманих ТОВ «Золотий мандарин Ойл» за рішенням ЄСПЛ № 63403/13 від 20.10.2015 р.; 4) про витребування у прокурора карти пам'яті, та повідомити, на підставі якого рішення суду здійснено втручання у приватне спілкування, яке зафіксовано протоколом огляду від 13.03.2020 р.; 5) про витребування у прокурора доказів, якими обґрунтовано винесення постанови про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук; 6) про витребування у прокурора доказів направлення повісток про виклик від 11.07.2023 р., від 21.07.2023 р. та від 24.07.2023 р. ОСОБА_13 у порядку, визначеному ч. 7 ст. 135 КПК України; 7) про витребування у Мін'юсту листа від 26.10.2020 р. до ЄСПЛ щодо перегляду рішення у справі «ТОВ «Золотий мандарин Ойл» проти України»; 8) про витребування у прокурора носіїв інформації, на яких зафіксована розмова ОСОБА_20 з ОСОБА_52 та які стали підставою для складання протоколу від 31.03.2020 р.; 9) про витребування у прокурора усіх протоколів допиту ОСОБА_29 ; 10) про витребування у прокурора всіх відомостей з ЄРДР у провадженні; 11) про витребування у прокурора документів, які сторона обвинувачення подавала для оскарження рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 р., яким затверджена декларація про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «Золотий мандарин Ойл» проти України»; 12) про витребування у прокурора всіх протоколів допиту за участі ОСОБА_22 , ОСОБА_46 та ОСОБА_47 ; 13) про витребування у Міністерства юстиції України лист Мін'юсту від 26.10.2020 р. до ЄСПЛ щодо перегляду рішення у справі «ТОВ «Золотий мандарин Ойл» проти України», відповіді ЄСПЛ на вказаний лист, іншої кореспонденції між Мін'юстом та ЄСПЛ з цього питання (т. 28 а.с. 44-172).
У задоволенні вказаних клопотань колегією суддів відмовлено, оскільки апеляційний розгляд здійснюється на підставі наявних матеріалів з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції перевіряє правильність постановленого слідчим суддею рішення. Колегія суддів також врахувала, що сторона обвинувачення в межах принципу диспозитивності подала до суду той обсяг доказів, який вбачала за потрібне надати на даній стадії провадження, з урахування положень ст. 22 КПК України, тому зобов'язання її надавати додаткові докази суперечитиме принципу змагальності (т. 34 а.с. 109).
Також, захисником ОСОБА_7 подано клопотання про виклик у якості свідків та/або надання консультацій як спеціалістів у провадженні ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 (т. 28 а.с. 173-178). У задоволенні вказаного клопотання колегією суддів також відмовлено, оскільки застосування норм права є компетенцією суду, який повинен розглянути судову справу у відповідності до законодавства України. Крім того, вказані особи не можуть бути допитані в якості свідків, оскільки не були присутніми при тих подіях, щодо яких йдеться у даному провадженні (т. 34 а.с. 178).
Крім того, захисником ОСОБА_7 подані клопотання про виклик у якості свідків ОСОБА_51 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_50 , ОСОБА_29 , ОСОБА_21 , ОСОБА_30 , ОСОБА_58 (т. 28 а.с. 188-238). У задоволенні вказаних клопотань колегія суддів також відмовила, оскільки частина з вказаних вище осіб є підозрюваними у даному провадженні, що виключає їх допит в якості свідків, згідно КПК Українки. Щодо решти осіб колегія суддів зазначила, що оскаржувана ухвала не ґрунтується на показаннях цих свідків, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 , який заявив це клопотання, не ґрунтується на неповноті судового розгляду через неврахування показань вказаних осіб, тому потреба у їх виклику та допиту в суді апеляційної інстанції відсутня.
Колегія суддів при цьому зазначає, що на стадії досудового розслідування визнання доказів недопустимими можливе лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження, тобто висновок про недопустимість відповідного доказу має бути категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що питання допустимості доказів повинно розглядатися в умовах змагальності, коли сторони кримінального провадження мають можливість повною мірою представити свої докази та аргументи. Це можливо лише на етапі судового розгляду, де сторони процесу (обвинувачення та захист) мають змогу довести свою позицію щодо доказів. На етапі ж розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий, прокурор подають зібрані у ході досудового розслідування докази для підтвердження обґрунтованості підозри, а не для доказування вини особи.
Таким чином, обов'язки суду на стадії досудового розслідування під час розгляду клопотань про здійснення спеціального досудового розслідування не вимагають детального аналізу допустимості доказів, крім випадків, про які йшла мова вище. Разом з тим, колегія суддів у цій ухвалі вже висловилась щодо протоколів негласних слідчих (розшукових) дій та протоколів огляду, які слідчим суддею визнано недопустимими, та визнала цей висновок необґрунтованим.
6. Щодо інших питань (зокрема, процесуальної поведінки сторін кримінального провадження).
Відповідно до ч. 2 ст. 422 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніше як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги учасників кримінального провадження надійшли на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 07.04.2025 року та 15.04.2025 року, відповідно. Ухвалою колегії суддів від 16.05.2025 р. апеляційні скарги захисників та прокурора призначено до розгляду в одному провадженні.
Проте, 16.05.2025 року, до початку апеляційного розгляду адвокатами ОСОБА_7 та ОСОБА_11 заявлено відвід колегії суддів, який ухвалою від 09.06.2025 р. залишено без задоволення (т. 33 а.с. 23-25). Цього ж дня адвокатами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заявлено відвід прокурорам САП ОСОБА_12 та ОСОБА_59 , у задоволенні якого ухвалою колегії суддів від 09.06.2025 р. відмовлено (т. 33 а.с. 27-28).
10.06.2025 року, 20.06.2025 року та 06.08.2025 року, відповідно, після розгляду попередніх заяв сторони захисту про відвід колегії суддів, від захисника ОСОБА_7 надійшли нові заяви про відвід колегії суддів, які ухвалою від 06.08.2025 р. залишено без задоволення (т. 33 а.с. 92-93).
У подальшому, на стадії розгляду клопотань учасників про повторне дослідження доказів, захисником ОСОБА_7 заявлено відвід колегії суддів з посиланням на те, що він як захисник підозрюваного ОСОБА_13 звернувся до правоохоронних органів із заявами щодо можливих ознак кримінальних правопорушень у діях окремих членів колегії суддів. Ухвалою колегії суддів від 01.10.2025 р. у задоволенні вказаної заяви також відмовлено (т. 35 а.с. 4-5).
Після чого захисником ОСОБА_7 повторно заявлено відвід колегії суддів, оскільки за результатами розгляду його клопотання про повторне дослідження доказів колегія суддів відмовила у його задоволенні, натомість, частково задовольнила клопотання прокурора про дослідження доказів, що свідчить про її упередженість. Ухвалою колегії суддів від 01.10.2025 р. у задоволенні вказаного відводу також відмовлено (т. 35 а.с. 7-8).
03.10.2025 року під час дослідження доказів захисником ОСОБА_7 знову заявлено відвід колегії суддів, з посиланням на те, що колегія суддів фактично відмовила стороні захисту у можливості брати реальну участь у дослідженні доказів. Ухвалою колегії суддів від 03.10.2025 р. у задоволенні вказаного відводу теж відмовлено (т. 35 а.с. 10-11).
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у даному провадженні інтереси підозрюваного представляли п'ять адвокатів: ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які обрали тактику по черзі надавати розлогі заперечення (пояснення) проти задоволення апеляційної скарги прокурора та пояснення по суті своїх апеляційних скарг, а також надавати детальні пояснення до своїх численних клопотань, виступати у судових дебатах по кілька годин. Як наслідок, загальна тривалість десяти судових засідань у цій справі становила майже 20 годин, з яких понад 11 годин виступала сторона захисту. В результаті апеляційний перегляд ухвали слідчого судді було завершено за межами передбаченого ч. 2 ст. 422 КПК України триденного строку.
Наведене свідчить, що процесуальна поведінка сторони захисту у цьому кримінальному провадженні була спрямована на невиправдане затягування процесу.
7. Висновки суду.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду має право скасувати ухвалу і призначити новий розгляд.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення у разі невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_13 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України. Відтак, доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності висновків слідчого судді фактичним обставинам провадження знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. При цьому, доводам апеляційних скарг захисників колегією суддів надана правова оцінка у розділі 4 ухвали, та вони відхилені.
З урахуванням викладеного вище, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню в частині вимог про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_13 . Відповідно, апеляційні скарги захисників залишено без задоволення.
Керуючись ст. ст. 369-372, 407, 409, 412, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.04.2025 р. - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання детектива НАБУ ОСОБА_14 , погоджене з прокурором САП ОСОБА_12 , та надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р. стосовно ОСОБА_13 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4