Номер провадження 22-ц/821/1527/25 Номер провадження 22-ц/821/1756/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/426/24 Категорія: 301030000 Казидуб О.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
04 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіГончар Н. І., Сіренко Ю. В.
секретарІвануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника відповідача адвоката Захарченко Н. О. на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.06.2025 (повний текст складено 13.06.2025, суддя в суді першої інстанції Казидуб О. Г.) та додаткове рішення від 18.07.2025 (повний текст складено 21.07.2025, суддя в суді першої інстанції Казидуб О. Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Перша Черкаська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на її частину,
у січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом у цій справі, яким просив встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01.01.2004 по 29.01.2023; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати право власності ОСОБА_1 на 1 / 2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що у 1994 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали проживати однією сім'єю як чоловік та жінка, вести спільне господарство, проте шлюб не реєстрували.
У 2010 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1 за рахунок спільних коштів, а також за рахунок грошових коштів, які ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позичили в борг у ОСОБА_4 , дружини двоюрідного брата ОСОБА_1 .
Квартира за договором купівлі-продажу від 26.11.2010 оформлена на ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжили спільно проживати однією сім'єю у зазначеній квартирі до смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Указані обставини підтверджує даними листа ПрАТ «Черкасибудматеріали» від 19.05.2023 № 19 про спільну роботу на підприємстві,
Факт придбання спірної квартири АДРЕСА_2 за спільні кошти підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 11.11.2010 за якою він отримав у борг від ОСОБА_4 80000 грн. на купівлю квартири.
Також згідно з довідкою ОСББ «Кварц 2007» від 01.03.2023 ОСОБА_1 перебував у цивільному шлюбі із ОСОБА_3 та проживав разом з нею та вів спільне господарство у квартирі АДРЕСА_1 з 26.11.2010 по день смерті ОСОБА_3 .
Такі ж дані підтверджуються актами про спільне проживання осіб на день смерті від 01.03.2023 та від 23.08.2023, складених головою ОСББ «Кварц 2007» ОСОБА_6 на підставі опитування сусідів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а в період з 1994 року по 26.11.2010 - актом про спільне проживання осіб, складеним Головою ОСББ «Надпільна 424» Іванюк Т. М. на підставі опитування сусідів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Наводить відомості наказів ОСББ «Кварц 2007» від 02.09.2019 № 7 «Про відповідальну особу за опломбування лічильників» та від 20.12.2021 № 3 «Про призначення відповідального за електрогосподарство у багатоповерховому будинку по АДРЕСА_3 у 2022 році» та списком мешканців ОСББ «Кварц 2007», які приймають участь в голосуванні по питанню «Збір коштів за ІТП в 2021 році».
Позивач посилається також на спільні фотографії з родинних заходів та подорожей, зроблених у різні періоди часу з 1994 по 2023 роки.
За час перебування у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно вели господарство, мали спільний бюджет, разом здійснювали ремонт у квартирі, придбавали меблі, побутову техніку та інші речі, що підтверджується договорами, розрахунковими чеками, технічними паспортами та інструкціями користувача побутової техніки, разом сплачували комунальні платежі.
02.07.2018 та 10.11.2022 ОСОБА_3 уклала декларації про вибір сімейного лікаря, в яких у якості довіреної особи вказала ОСОБА_1 , що, також є доказом перебування їх у фактичних сімейних відносинах.
ОСОБА_3 в останні роки життя хворіла та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Позивач власним коштом здійснив її поховання у с. Топилівка Черкаського району Черкаської області, рідному селі позивача.
Під час перебування ОСОБА_3 на лікуванні відповідач їй допомоги не надавала, участі у витратах на лікування не несла, участі в організації її поховання не приймала та відповідні витрати не здійснювала.
Указує, що 14.03.2023 відповідач ОСОБА_2 сестра померлої ОСОБА_3 звернулася до Першої черкаської міської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, відкрита спадкова справа № 70384019. Також 21.03.2023 ОСОБА_1 також звернувся до Першої черкаської міської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_3 .
Для захисту своїх прав щодо спільного майна позивач звернувся з позовом у цій справі до суду.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.06.2025 позовні вимоги у справі задоволено в повному обсязі.
Суд першої інстанції керувався тим, що позивач довів факт проживання однією сім'єю без укладення шлюбу зі ОСОБА_3 та наявність, у зв'язку з цим, права на 1 / 2 частину нерухомого майна, набутого за час такого проживання.
Додатковим рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18.07.2025 за заявою адвоката Глущенка О. С., який діє в інтересах позивача, про відшкодування за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 20 000 грн, рішення суду від 06.06.2025 доповнено вказівкою про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Захарченко Н. О. 10.07.2025 (на основне рішення) та 20.08.2025 (на додаткове рішення) подала апеляційні скарги в яких, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та новим рішенням відхилити позовні вимоги, а також вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу позивача.
Вказує, що спірну квартиру придбано за особисті кошти ОСОБА_3 , отримані від продажу успадкованої від матері однокімнатної квартири у м. Бахмут. Наголошує, що як договір купівлі-продажу особистої квартири так і договір купівлі-продажу спірної квартири укладено в один день, що свідчить про безпосереднє використання коштів відповідача для купівлі нової квартири.
Скаржник вважає, що надані позивачем фотокартки та досліджені судом показання свідків не можуть підтверджувати факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та позивача, оскільки невідомо коли були зроблені фотографії, хто є інші люди, на них зображені, а жоден свідок не підтвердив спільне використання власних коштів ОСОБА_3 та позивачем. Відео зі спірної квартири не підтверджує спільне виконання ремонтних робіт ОСОБА_3 та позивачем, адже показує поганий стан оздоблення квартири. Поховання ОСОБА_3 здійснив позивач з дозволу відповідача, яка є внутрішньо переміщеною особою та самостійно поховати сестру не мала змоги. Пояснення позивача про свої доходи, які були використані для купівлі спірної квартири, є непослідовними, що свідчить про те, що власні кошти позивача для купівлі квартири використані не були. Доказів отримання у борг коштів на купівлю квартири у виді відповідних договорів позивач суду не надав, як і доказів сплати комунальних платежів за квартиру.
За таких обставин відповідач вважає, що позивачем не доведено факт спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу зі ОСОБА_3 .
Також 20.08.2025 представник відповідача адвокат Захарченко Н. О. подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18.07.2025 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн, яким порушено питання про його скасування з підстав того, що основне рішення у справі є незаконним та у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача ОСОБА_1 просила суд апеляційну скаргу відхилити як безпідставну, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що згідно Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого Відділом ДРАЦС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді нерухомого майна та в Першій черкаській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 101/2023 за заявою відповідача ОСОБА_2 (сестри померлої).
Відповідно до копії спадкової справи № 101/2023 в Першу черкаську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_1 та сестра померлої ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що він та ОСОБА_3 у 1994 році стали проживати однією сім'єю як чоловік та жінка.
На підтвердження даного факту, в матеріалах справи наявні Акт опитування сусідів про спільне проживання осіб, затверджений Головою правління ОСББ «Надпільна 424», з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом та вели спільне господарство з вересня 1994 року по 26.11.2010 за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до копії Договору купівлі-продажу квартири від 26.11.2010, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В. Я. та зареєстровано в реєстрі за № 4304, ОСОБА_3 купила двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .
Позивач зазначає, що він продовжив спільно проживати однією сім'єю зі ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_5 .
На підтвердження цього факту позивачем надано Довідку про спільне проживання ОСББ «Кварц 2007» (том № 1 а.с. 19), Акт про спільне проживання осіб на день смерті від 01.03.2023, наданий ОСББ «Кварц 2007» (том № 1 а.с. 20), Акт про спільне проживання осіб на день смерті від 23.08.2023, наданий ОСББ «Кварц 2007» (том № 1 а.с. 21).
У матеріалах справи є копії спільних фотографій позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на яких вони разом проводять спільне дозвілля.
Як убачається з Декларації № 0000-39Т2-15З5 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, заключеної 02.07.2018 з КП НЗ «Другий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» (том № 1 а. с. 55) та Декларації № 0001-1МХА-АРАО про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, заключеної 10.11.2022 з КНП «Другий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» (том № 1 а.с. 56), ОСОБА_3 вказала довірену особу для повідомлення у разі настання екстреного випадку з нею саме ОСОБА_1 .
Крім того, організацією поховання ОСОБА_3 займався позивач ОСОБА_1 , про що свідчать Замовлення поминального обіду (том № 1 а.с. 71), Договором-замовлення на організацію та проведення поховання, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним похоронним бюро «Анубіс» (том № 1 а.с. 72).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .
Відповідно до Свідоцтва про поховання № 3, виданого 31.01.2023 старостою с. Топилівка, ОСОБА_3 похована 31.01.2023 на ділянці кладовища, розміщеного в с. Топилівка Черкаського району Черкаської області (том № 1 а.с. 16).
Також, відповідно до Довідки № 48 від 13.02.2023, виданої Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 здійснив поховання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том № 1 а.с. 77).
Згідно пояснень свідків, допитаних в судових засіданнях, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно проживали однією сім'єю як чоловік та жінка спочатку за адресою: АДРЕСА_5 , а потім за адресою: АДРЕСА_5 . Прожили разом багато років, аж до самої смерті ОСОБА_3 .
Указуючи на вказані обставини, позивач порушує перед судом у цій справі питання про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01.01.2004 по 29.01.2023 та визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також визнання права власності ОСОБА_1 на 1 / 2 частину вказаної квартири.
Надаючи оцінку правовідносинам сторін, що виникли на підставі зазначених фактичних обставин, апеляційний суд враховує таке.
Частиною 2 статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, ураховуючи сукупність наданих позивачем доказів, суд першої інстанції у даній справі прийшов обґрунтованого висновку про доведеність тверджень позивача про факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01.01.2004 по 29.01.2023, оскільки такі обставини підтверджуються як наданими спільними фотографіями вказаних осіб, зробленими протягом тривалого періоду у часі, показаннями свідків, доказами придбання ними різного майна під час проживання, в тому числі нерухомого та автомобілю, доказами догляду позивача за ОСОБА_3 під час її перебування на лікуванні, зазначенням ОСОБА_3 саме позивача довіреною особою в декларації, укладеній із сімейним лікарем, а також фактом поховання позивачем ОСОБА_3 .
Таким чином слід оцінити критично аргументи скаржника про те, що надані позивачем докази не підтверджують факт його спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу зі ОСОБА_3 .
Апеляційний суд враховує, що уся сукупність доказів щодо факту спільного проживання однією сім'єю позивача та ОСОБА_3 є взаємопов'язана, відображає різні аспекти сімейного життя позивача та ОСОБА_3 в різні періоди часу, отже належним чином підтверджує існування сімейних відносин між вказаними особами протягом тривалого часу.
З цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що докази, надані позивачем, не підтверджують факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та позивача.
Відсутність у показаннях свідків вказівки на спільне використання коштів ОСОБА_3 та позивача у світлі інших доведених аспектів сімейного характеру правовідносин між вказаними особами не може свідчити про неможливість встановлення факту існування сімейних відносин між вказаними особами, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції у даній справі.
Далі, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову ВП ВС від 11.10.2023 у справі №756/8056/19).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №648/3137/15-ц).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 12.06.2023 у справі №712/8602/19).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема, щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У даній справі встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 26.11.2010, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В. Я., ОСОБА_3 продала свою однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 за 56 039 грн ( т.1 а.с.163)
Відповідно до п. 4 вказаного договору купівлі-продажу, квартира належала продавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Придніпровського райвиконкому м. Черкаси, 01.09.1997, зареєстрованого КП «ЧООБТІ» за № 32187242, в книзі № 84/14, номер запису 746.
Отже предметом продажу була квартира ОСОБА_3 набута нею до часу спільного проживання однією сім'єю з позивачем, тобто така, що належала їй на праві приватної власності.
У цей же день, згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 26.11.2010, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В. Я., ОСОБА_3 одноособово придбала за 82 000 грн двохкімнатну квартиру розташовану в АДРЕСА_5 (спірна квартира) (т.1 а.с.9)
Таким чином 68 % вартості вказаної спірної квартири набуто у власність ОСОБА_3 за її особисті кошти, що в силу приписів п.3 ч.1 ст.57 СК України свідчить про віднесення цієї частки нерухомого майна до особистої приватної власності саме ОСОБА_3 .
Апеляційний суд враховує, що як договір купівлі-продажу особистої квартири ОСОБА_3 так і договір купівлі-продажу спільної з позивачем квартири укладено в один день, відтак буде обґрунтованим твердження про те, що кошти, отримані від продажу особистої квартири ОСОБА_3 , були відразу безпосередньо використані для купівлі нової квартири.
Інших об'єктивних доказів щодо того, які саме кошти використовувалися позивачем та ОСОБА_3 на придбання спірної квартири матеріали справи не містять.
Так у матеріалах справи є копія розписки ОСОБА_1 від 11.11.2010 (т.1 а.с.18), відповідно до якої він отримав у борг від ОСОБА_13 80000 грн (еквівалент 10000 доларів США) на купівлю квартири.
Проте, ураховуючи дату складення такої розписки, що істотно передує даті укладення договору купівлі-продажу 26.11.2010, а також те, що після продажу особистої квартири ОСОБА_3 на купівлю нової квартири не вистачало лише 25 961 грн, відтак позичати кошти у значно більшій сумі потреби не було, апеляційний суд не погоджується з посиланнями суду першої інстанції в цій частині щодо використання зазначених коштів позивача саме на придбання спірної квартири.
Касаційний суд вже звертав увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17.
Також суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що кошти, яких ОСОБА_3 не вистачило на придбання спірної квартири, вона залучила з тих, які були виручені нею від продажу спадщини після смерті її матері, оскільки як вбачається з матеріалів справи мати відповідачки та її сестри ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно, розпорядитися спадковим майном спадкоємці могли не раніше 26.03.2011 року. Оскільки спірну квартиру було придбано 26.11.2010, тому коштів від реалізації спадщини у ОСОБА_3 на той момент ще бути не могло.
Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що спільною сумісною частиною квартири АДРЕСА_1 є 32 % з яких 16 % (тобто 1 / 2 частина) належить на праві особистої приватної власності позивачу.
У цій частині аргументи скаржника знайшли своє часткове підтвердження при апеляційному перегляді справи.
Отже за позивачем слід визнати право власності 4/25 (16 %) частини квартири АДРЕСА_1 .
Також апеляційний суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання позивача однією сім'єю зі ОСОБА_3 із визначенням частки у праві власності співвласників, отже не має додаткової потреби у задоволенні позовної вимоги про визнання спірної квартири спільним сумісним майном із вказівкою про це в резолютивній частині.
Як вказано у п.58 рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відтак апеляційний суд вважає, що усім істотним аргументам апеляційної скарги представника відповідача на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.06.2025 у цій справі надано оцінку.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.06.2025 у даній справі слід скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які мають бути відхилені за неефективного способу захисту права, та змінити в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності ОСОБА_1 на 1 / 2 частину вказаної квартири, визначивши розмір частки у квартирі, право власності на яку визнається за позивачем, величиною 4 / 25.
Крім того, зважаючи на те, що позовні вимоги по результатам апеляційного перегляду справи задоволено частково, а також те, що додаткове рішення суду у справі є невід'ємною частиною основного рішення, апеляційний суд вважає за необхідне змінити додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18.07.2025, визначивши розмір відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу, який має бути відшкодований в сумі 10 000 грн, яка буде пропорційною до частки задоволених позовних вимог та відповідатиме засадам розумності та справедливості.
Тож додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18.07.2025 у даній справі слід змінити в частині розміру компенсації витрат позивача на правничу допомогу, яка має бути стягнута з відповідача.
Отже подані представником відповідача апеляційні скарги підлягає до часткового задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв'язку з частковим відхиленням позовних вимог, приймаючи до уваги, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи, за приписами п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, з державного бюджету відповідачу має бути компенсовано 1817,25 грн судового збору сплаченого за апеляційний перегляд справи.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційні скарги представника відповідача адвоката Захарченко Н. О. - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.06.2025 у даній справі - скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.06.2025 у даній справі - змінити в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , визначивши розмір частки у квартирі, право власності на яку визнається за ОСОБА_1 , величиною 4 / 25.
Додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18.07.2025 у даній справі - змінити, визначивши розмір відшкодування позивачу за рахунок ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 10 000 грн.
У решті рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06.06.2025 та додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18.07.2025 - у даній справі залишити без змін.
Компенсувати відповідачу ОСОБА_2 в порядку, визначеному законом за рахунок державного бюджету 1817,25 грн судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 05.11.2025.
Суддя-доповідач
Судді