СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/8641/25
пр. № 2/759/4538/25
14 жовтня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва
під головуванням судді П'ятничук І.В.,
при секретарі Кульбовської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Дванадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно,
Позивач ОСОБА_1 24.04.2025 року звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Дванадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно, яким просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартри АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв.м., житловою площею 44,1 кв.м.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 06.11.1977 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.
01.09.1997 року було видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого квартира що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить в рівних частках по 1/3 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Зазначила, що ОСОБА_4 є сестрою ОСОБА_3 , батька ОСОБА_1 , а відповідно є її тіткою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 батько ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Вказала, що 17.04.2025 року звернулась з заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори де було заведено спадкову справу № 422/2025.
Однак постановою від 17.04.2025 року державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, у зв'язку з тим, що у відповідності до Цивільного кодексу України в редакції 1963 року згідно ст.ст. 529, 530 не входить до кола спадкоємців а також в зв'язку з тим, що відсутні докази родинних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.04.2025 року по справі відкрито провадження та розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримує просить задовольнити та розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив до суду відзив, яким просить ухвали рішення згідно норм чинного законодавства та розгляд справи провести за відсутності представника КМР.
Представник Дванадцятої київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву, якою просить розгляд справи провити за відсутності їхнього представника.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка постійно мешкала та була зареєстрована на день смерті за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить актовий запис № 1422 Відділу реєстрації смерті у м. Києві (а.с. 16).
Судом встановлено, що померла ОСОБА_3 була рідною тіткою позивача ОСОБА_1 що підтверджується відповідними документами.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала покійній на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва 01.09.1997 року (а.с. 17).
Постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Мельник М.П. від 17.04.2025 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з тим, що у відповідності до Цивільного кодексу України в редакції 1963 року згідно ст.ст. 529, 530 не входить до кола спадкоємців а також в зв'язку з тим, що відсутні докази родинних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18).
1 січня 2004 року в Україні набув чинності Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року, який дещо по-новому порівняно з Цивільним кодексом України 1963 року регламентує правила спадкування.
Однак, відповідно до п. 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року.
Стаття 524 ЦК УРСР передбачала, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно із статей 529, 530 ЦК УРСР існувало всього дві черги спадкоємців за законом.
Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах по спадкування» роз'яснив, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української РСР, якщо строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року.
Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Отже аналіз зазначеної статті вище надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Враховуючи, що на час смерті ОСОБА_3 в 2001 році Цивільний кодекс Української РСР містив лише тільки дві черги на право прийняття спадщини, позивач в силу статей 529, 530 ЦК УРСР не входив до кола спадкоємців, а тому і звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини була б марна дія.
Однак враховуючи набуття 01 січня 2004 року чинності Цивільного кодексу України, з розширенням поняттям черговості прийняття спадщини за законом, що дійсно покращило становище всіх інших родичів спадкодавця на право отримання спадщини за законом.
Отже позивач скористався своїм правом на прийняття спадщини в 2025 році, що підтверджується відкриттям спадкової справи № 422/2025, тому суд вважає за можливим застосувати норми права які діяли на час звернення із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно ст.ст.1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно ч.ч.1,3 ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Стаття 392 ЦПК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ч.1,3 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ч. 1 ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно до вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Основні засади судочинства, встановлені ч. 2 ст. 129 Конституції України, доповнюють основоположний принцип верховенства права, який визнається і діє в Україні відповідно до ст. 8 Основного Закону. Ця норма є визначальною у системі державної політики щодо захисту прав та свобод людини і громадянина.
Отже, основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.
Зазначені конституційні положення кореспондуються з положеннями ст. ст. 2 та 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України.
За правилами частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом частини третьої даної статті однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.
В абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею першою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція) передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції закріплено такі елементи права на судовий захист, як право на розгляд справи; справедливість судового розгляду; публічність розгляду справи та проголошення рішення; розумний строк розгляду справи; розгляд справи судом, встановленим законом; незалежність і безсторонність суду.
Справедливий розгляд справи включає в себе такі аспекти належного відправлення правосуддя, як право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права(п. 42 рішення у справі «Ентрік проти Франції» від 22 вересня 1994 року). Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (п.50 рішення у справі «Кушоґлу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Отже, хоча Суд має лише обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що при застосуванні закону в тій чи іншій справі національні суди припустилися явної помилки або застосували його так, щоб ухвалити свавільне рішення (рішення у справах «Компанія «Анхойзер Буш» проти Португалії», п.83, «Кузнєцов та інші проти Росії», пп. 70-74 і 84 від 11 січня 2007 року), «Педурару проти Румунії», (п. 98, 2005), «Совтрансавто Холдинг» проти України» (пп. 79, 97 і 98, 2002VII), «Беєлєр проти Італії» ( п. 108, ECHR 2000I), «Кушоґлу проти Болгарії» (пп. 50-52), а також рішення у справі «Цирліс і Кулумпас проти Греції» від 29 травня 1997 року, 1997III, пп. 59-63).
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 392, 1216,1217, 1218, 1220, 1233, 1296, 1269, 1298 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 247, 259, 263, 264-265, 273, 280,354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Дванадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 59,90 кв.м., житловою площею 44,10 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.В. П'ятничук