СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/27467/24
пр. № 2/759/1934/25
07 листопада 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді П'ятничук І.В.,
за участю секретаря Кульбовської В.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович, ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, визнання недійсним договору дарування, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав,
До Святошинського районного суду м. Києва 19.12.2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович, ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, визнання недійсним договору дарування, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_3 , ОСОБА_7 і після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли три спадкоємці першої черги, мати ОСОБА_3 , батько ОСОБА_6 , донька, ОСОБА_5 . ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 22.08.1998 року по 08.02.2017 року. 27 травня 2024 року приватний нотаріус КМНО Ляшенко В.В. повідомив ОСОБА_3 , що ним було видано свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка , яка зазначає позивач належала ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на праві особистої приватної власності і не була спільним майном подружжя, була проінвестована на 100% за інвестиційним контрактом №7201 від 16 березня 1998 року ОСОБА_7 , у зв'язку з чим видане свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя є недійсним, а права розпоряджатись майном , власником якого ОСОБА_4 не є, вона не мала, у зв'язку з чим договір дарування є недійсним . Вказує, що доля кожного із трьох спадкоємців першої черги становить по 1/3 частині, а внаслідок дій ОСОБА_4 частка батьків спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_8 стала становити 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 . майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді П'ятничук І.В.
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 24.12.2024 року було відкрито провадження у даній справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, просила відмовити у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. ОСОБА_4 явку свого представника не забезпечила.
Треті особи в судове засідання явку свого представника не забезпечила, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, допитавши свідка, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .
До майна померлого, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталієм Володимировичем відкрито спадкову справу №8/23.
Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли спадкоємці першої черги, батьки ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та донька ОСОБА_5 .
25.04.2024 року на ім'я ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у місті Києві приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 було видане Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.
25.04.2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений Договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. за реєстраційним №640, номер відомостей про речове право : 54743140.
22.08.1998 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який розірвано за рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 2 грудня 2016 року.
16.03.1998 року між АТХК «Київміськбуд» та ОСОБА_7 укладено Інвестиційний контракт №7201 (про інвестування у житлове будівництво).
22.08.1998 року укладено додаткову угоду №2 до Інвестиційного контракту №7201 від 16.03.1998 року про інвестування 100% вартості будівництва.
У відповідності до копій приходних касових ордерів від 16.03.1998 року, 24.04.1998 року; 20.05.1998 року; 17.07.1998 року,10.08.1998 року,22.08.1998 року, ОСОБА_7 сплатив 100% вартості із призначенням платежу «Інвестування у житлове будівництво за рахунок моїх особистих коштів».
Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У частині першій статті 24 КпШС ( 1969 року) передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Такі ж норми діють і в СК України, де відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1662цс15 зроблено висновок, що «оскільки спірне майно придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи судам необхідно було застосовувати положення КпШС 1969 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Враховуючи те, що подружжям спірне майно було придбано в період шлюбу та до набрання чинності СК України, застосуванню підлягали статті 22, 24, 28 КпШС 1969 року».
Судом достовірно встановлено і підтверджено показами допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_10 , що інвестування у житлове будівництво було здійснено за рахунок особистих коштів ОСОБА_7 , а тому квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд відхиляє доводи представника відповідача, що оскільки на момент внесення коштів за квартиру ОСОБА_7 не мав власних доходів, оскільки навчався в Національному медичному університеті ім..Богомольця на денній формі навчання і проживав, так як відповідачем не надано доказів суду, що інвестування у житлове будівництво 100% вартості було здійснено за спільні кошти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які не перебували на той час в зареєстрованому шлюбі, як і не було надано доказів спільного проживання та ведення спільного господарства до реєстрації шлюбу.
Відповідачем не надано суду доказів, що останній платіж було вчинено за рахунок грошових коштів подарованих на весілля, як і того, що додаткова угода №2 від 22.08.1998 року до Інвестиційного контракту №7201 від 16.03.1998 року про інвестування 100% вартості будівництва була укладена після державної реєстрації шлюбу
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ВС у постанові від 03.06.2020 року у справі № 363/4852/17 вказав, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
За правовими висновками Верховного Суду України викладеними у постанові від 30 січня 2013 року у справі №6-168 цс 12, які є обов'язковими у правозастосуванні для всіх судів України, визначено: «Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).
Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.
Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.»
Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.
Той із подружжя, хто є живим, має право подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Така заява подається нотаріусу у письмовій формі як особисто, так і через представника, якщо останньому надано такі повноваження.
Суд погоджується з доводами позивача, що ОСОБА_4 таких дій не вчинила, отримала свідоцтво незаконно, розпорядилась, уклавши договір дарування з іншим спадкоємцем ОСОБА_5 , тим самим розпорядившись часткою майна, що належить всім спадкоємцям померлого ОСОБА_7 .
Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц дійшов висновку, що потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об'єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.
Постанова Верховного Суду України від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц також визначає, «Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об'єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майном, не входить до складу спадщини. Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. У разі, якщо майно, яке зареєстроване за спадкодавцем, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, той з подружжя, хто є живим, може подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Неподання такої заяви не змінює правового режиму майна, яке входить до складу спадщини.
Відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця . Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місце відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 Цивільного кодексу України).
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем ,має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України)
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 справа № 916/780/18, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов'язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.
Оскільки нерухоме майно на яке видано свідоцтво є особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , то правова підстава для видачі приватним нотаріусом Ляшенко В.В. свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя була відсутня.
Відповідач ОСОБА_4 не будучи власником частини квартири АДРЕСА_1 незаконно розпорядилась майном, що належить спадкоємцям з часу відкриття спадщини, у зв'язку з чим Договір дарування частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 25.04.2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. за реєстраційним №640 підлягає визнанню недійсним.
За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставною недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 ЦК України.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин с недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В постанові від 20 травня 2021 р. № 361/953/16-ц Верховним Судом вказано, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомого майна, отже, доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.
Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 2 червня 2021 р. у справі № 351/1317/18 та багатьох інших. Таким чином, обраний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу та свідоцтва про право власності є належним (22 лютого 2022 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 203/5561/16. Крім того, Великою Палатою ВС у постанові від 30 травня 2018 р. у справі № 923/466/17 зазначалося, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21 дійшла висновку про те, що «зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. А оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок особистих коштів до укладання шлюбу, доказів того, що квартира була придбана, а саме проінвестована на 100% за спільні кошти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 суду надано не було.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на викладене, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до повного задоволення.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович, ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, визнання недійсним договору дарування, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. 25.04.2024 року на ім'я ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1
Визнати недійсним Договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 25.04.2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. за реєстраційним №640.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.04.2024 року 12:43:15 приватного нотаріуса Ляшенко Віталія Володимировича Київського міського нотаріального округу, м.Київ, номер відомостей про речове право : 54743140, договір дарування, серія та номер: 640.
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплату судового збору в розмірі 1816 грн. 80 коп. з кожного.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І.В. П'ятничук