Справа №:755/20620/25
Провадження №: 1-кс/755/3981/25
"05" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого 1 відділу слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 42022010000000035 від 16.02.2022 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 111 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (дистанційно),
В провадження слідчого судді надійшло клопотання слідчого 1 відділу слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 42022010000000035 від 16.02.2022 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 111 КК України.
З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до змісту якої він урочисто присягнув залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров?я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. ОСОБА_7 було призначено на посаду першого заступника начальника районного відділу - начальника слідчого відділу Чорноморського РВ ГУ МВС України в АР Крим. Крім цього, відповідно до наказу ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим № 559 о/с від 30.12.2011 ОСОБА_7 присвоєно спеціальне звання - «майор міліції».
У подальшому, в лютому - квітні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливим, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, не встановленими слідством особами ОСОБА_7 запропоновано перейти до незаконно створеного «Министерства внутренних дел по Республике Крым», яке увійшло до складу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, та стати керівником незаконно утвореного «Черноморского отдела МВД Республики Крым».
ОСОБА_7 будучи громадянином України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність створення окупаційною владою РФ «Министерства внутренних дел по Республике Крым» та призначення ОСОБА_8 на посаду «министра» незаконно створеного «Министерства внутренних дел по Республике Крым», а також проведення на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу Російської Федерації, маючи на меті сприяти представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України та подальшої окупації території АР Крим погодився на незаконну пропозицію продовжити роботу керівником незаконно утвореного органу, без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України в результаті чого, відповідно до наказу «министра» незаконно створеного «Министерства внутренних дел по Республике Крым» ОСОБА_8 № 34 л/с від 04.04.2014 його було призначено виконувачем обов?язків начальника «Черноморского отдела МВД Республики Крым».
Допомога ОСОБА_7 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів внутрішніх справ Російської Федерації та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.
Таким чином, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України - державна зрада, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
04.07.2023 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Згідно зі ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
04.07.2023 в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та 06.07.2023 у газеті «Урядовий кур'єр» № 134 (7532), було опубліковано повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Крім цього, на виконання вимог ст. 135 КПК України у зв'язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_7 перебуває на тимчасово окупованій території України в Автономній Республіці Крим, повістки на 03.07.2023, 04.07.2023, 23.04.2025, 24.04.2025 та 25.04.2025 про виклик його до прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) Головного управління СБ України в АР Крим для вручення письмового повідомлення про підозру, а також проведення за його участі інших слідчих (процесуальних) дій опубліковані в газеті «Урядовий кур'єр», яка являється друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження: (№ 128 (7526) від 28.06.2023, № 80 (8005) від 18.04.2025) та 27.06.2023, 16.04.2025 на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Однак, останній на виклики не з'явився та не повідомив про причини свого неприбуття, жодних заяв чи клопотань про перенесення часу проведення процесуальних дій до органу досудового розслідування не надав. У зв'язку із викладеним, у органу досудового розслідування існують вагомі підстави вважати, що останній переховується від органу досудового розслідування та суду.
Повідомлення про підозру ОСОБА_7 особисто не вручено, проте вжито заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Згідно з ч. 9 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою - агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
Беручи до уваги, що згідно ч. 5 ст. 139 КПК України, ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.
Відповідно до відомостей з ДПС України щодо перетину державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями України, у період з 08.11.2017 по 27.03.2025 відомостей стосовно ОСОБА_7 в базі даних не виявлено.
04.07.2023 ОСОБА_7 оголошено у розшук. Здійснення розшукових заходів доручено співробітникам оперативного підрозділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Мелітополі
В свою чергу, санкція статті 111 КК України, передбачає конфіскацію майна, як вид додаткового покарання.
Документами, які підтверджують право власності на майно, що арештовується, є відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Згідно даних реєстрів громадянину України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Джанкой Джанкойського району Автономної Республіки Крим, належить: легковий автомобіль марки та моделі «ВАЗ 21063», рік випуску: 1989, номер та серія знака: НОМЕР_1 , номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , номер двигуна: НОМЕР_3 , код кольору-колір: 5 - червоний, місце реєстрації: АР Крим, дата реєстрації: 19.07.2013, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_4 .
Застосування зазначених обмежень надасть змогу зберегти майно, унеможливить його подальше приховання, відчуження, та забезпечити можливу конфіскацію майна як виду додаткового покарання.
Крім того, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збережені цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочинів.
Таким чином, з метою запобігання можливості приховування та відчуження цього майна, необхідно накласти арешт із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Захисник в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання.
Слідчий суддя, заслухавши думку прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Украша-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.
Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антіш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).
Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Незважаючи на важливість критерію обґрунтованості підозри, визначення вказаного терміну в кримінальному процесуальному законодавстві відсутнє. Виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України та позиції Європейського суду з прав людини, яка відображена у п. 175 рішення від 21.04.2011 р. у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справах «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 р., «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 р.).
Отже обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об'єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Таким чином слідчому судді необхідно з'ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_7 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення. При цьому остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
Приписами ч. 1 ст. 111 КК України встановлюється кримінальна караність діяння за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що слідчим доведена достатність підстав вважати, що підозрюваний може бути причетним до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, що доводиться, зокрема, доданими до клопотання протоколами огляду та іншими доказами, з яких в сукупності слідує достатність доказової бази, яка встановлює причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Слідчий суддя вважає, що на час розгляду клопотання обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення є доведеною, тобто зазначені у клопотанні слідчого обставини підтверджуються наданими фактичними даними, що містяться у матеріалах клопотання, досліджених у судовому засіданні, які у своїй сукупності переконують слідчого суддю у причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується.
Доцільно зазначити те, що на цій стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваною кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі доданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.
При цьому правильність кваліфікації дій підозрюваної, умислу, так само як і наявність чи відсутність в її діях складу злочину, вирішуються виключно вироком суду та не підлягають вирішенню на досудовому провадженні.
Приписами статті 172 КПК України передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 173 КПК України передбаченого, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Обов'язок доведення необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого чи прокурора також і ч.3 ст. 132 КПК України.
Відповідно до санкції ч. 1 ст. 111 КК України, за вчинення вказаних злочинів, передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для накладення арешту на майно, підозрюваного ОСОБА_7 , з метою забезпечення можливої конфіскації даного майна, як виду покарання.
Таким чином, слідчий суддя, враховуючи зазначені положення закону, виходячи з принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, а також зважаючи, що сторона кримінального провадження, що звернулась із клопотанням про накладення арешту, довела необхідність арешту, приходить до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 132, 170, 173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого 1 відділу слідчого управління (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 42022010000000035 від 16.02.2022 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 111 КК України - задовольнити.
Накласти арешт на майно, яке перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:
- легковий автомобіль марки та моделі «ВАЗ 21063», рік випуску: 1989, номер та серія знака: НОМЕР_1 , номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , номер двигуна: НОМЕР_3 , код кольору-колір: 5 - червоний, місце реєстрації: АР Крим, дата реєстрації: 19.07.2013, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_4 , шляхом заборони територіальним органам з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України (сервісним центрам МВС) та центрам надання адміністративних послуг вчиняти реєстраційні дії з вказаним майном.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Копію ухвали негайно після її постановлення вручити учасникам процесу, третім особам, власнику майна, які присутні під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надіслати їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Роз'яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчий суддя: