Справа № 752/25103/25
Провадження №: 1-кс/752/9203/25
04.11.2025 слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
представника власника майна, адвоката - ОСОБА_4 ,
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна, яке вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: оборотно-сальдові відомості по взаємовідносинам між ТОВ «Український медичний дім» та ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського» та Інститутом травматології та ортопедії НАМН України, по рахункам 361, 281, 643 за період 01.01.2024 по 23.10.2025 на 63 арк.; ноутбук Redmi S/N:37439/23TE01003 та зарядний пристрій до ноутбуку та мобільний телефон Samsung Galaxy M51 з Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 , з сім-картками за номерами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .
На обґрунтування клопотання зазначено наступне.
Прокурор вказував, що слідчою групою слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 45227272, м. Київ, вул. Амосова, буд. 10) спільно з працівниками ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» налагодили протиправну схему з проведення державних закупівель медичних виробів та лікарських засобів за завищеними цінами та розподілу у подальшому отриманого надприбудку між учасниками злочинного механізму.
З метою усунення конкуренції, посадовці Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» та представники ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» завчасно узгодили внесення до тендерної документації дискримінаційної вимоги, щодо обов'язкового листа-гарантії від виробника, який на момент оголошення торгів мали лише працівники ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ». Це дозволило їм забезпечити перемогу у закупівлях, навіть попри наявність вигідніших пропозицій. Зокрема, ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» стало переможцем у закупівлях: UA-2025-05-09-005929-a (2,36 млн грн, договір №20/05-02 від 19.05.2025), UA-2025-04-14-005299-a (2,95 млн грн, договір №20/04-02 від 22.04.2025), UA-2025-05-10-000335-a (1,88 млн грн, договір №27/05-02 від 27.05.2025). При цьому було відхилено десять більш економічно вигідних пропозицій (від 556 тис. до 1,1 млн грн).
Слідством задокументовано спілкування заступника медичного директора з адміністративної роботи Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» ОСОБА_5 , уповноваженого на проведення закупівель, із працівником ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» ОСОБА_6 щодо узгодження медико-технічних вимог та тендерної документації для забезпечення перемоги ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ». Встановлено також домовленість між ними, що у випадку перемоги іншого учасника торги буде скасовано й оголошено повторно.
Крім того, працівники ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» спільно з посадовцями Державної установи «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України» підготували комерційні пропозиції та технічне завдання для закупівлі медичних матеріалів за потребою торакального хірурга ОСОБА_7 , після чого 31.03.2025 оголошено закупівлю UA-2025-03-31-009994-a (477 тис. грн), у якій 08.04.2025 ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» визначено переможцем та 14.04.2025 укладено договір №14/04-01.
Аналогічним чином проведено й інші закупівлі: UA-2025-03-28-011257-a (5,5 млн грн), UA-2025-05-19-005335-a (190 тис. грн, договір №12/06-01 від 13.06.2025), UA-2025-06-16-009194-a (385 тис. грн), UA-2025-06-17-009725-a (4,79 млн грн) та UA-2025-05-10-000335-a (5,34 млн грн, договір №26/06-02 від 24.06.2025).
Отже, встановлено ознаки організованої злочинної змови між посадовими особами державної установи та представниками комерційного підприємства з метою незаконного заволодіння бюджетними коштами через маніпуляції у сфері публічних закупівель.
В ході досудового розслідування встановлено, що на даний час до протиправної діяльності причетна ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Остання є головний бухгалтер ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ДІМ» (ЄДРПОУ 36113325) - (відповідальна за «тіньову» бухгалтерію компанії.
За викладених вище обставин, 23.10.2025 у період часу з 06 год. 53 хв. до 08 год. 29 хв. на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено речі, які належать ОСОБА_8 , які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме: оборотно-сальдові відомості по взаємовідносинам між ТОВ «Український медичний дім» та ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського» та Інститутом травматології та ортопедії НАМН України, по рахункам 361, 281, 643 за період 01.01.2024 по 23.10.2025 на 63 арк.; ноутбук Redmi S/N:37439/23TE01003 та зарядний пристрій до ноутбуку та мобільний телефон Samsung Galaxy M51 з Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 , з сім-картками за номерами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .
Завданням арешту майна прокурор вказає на необхідність запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та/або інших негативних наслідків для потерпілих осіб.
Метою арешту майна прокурор вказує на пункт перший частини 2 ст. 170 КПК України, а саме: з метою забезпечення збереження речових доказів, що вбачається з постанови про визнання речовими доказами від 23.10.2025, копія якої долучена до матеріалів клопотання.
Судове засідання з розгляду вказаного клопотання призначено на 30.10.2025 р. та відкладено на 04.11.2025 р.
Прокурор ОСОБА_3 під час судового розгляду клопотання підтримував у повному обсязі та просив його задовольнити.
У судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 заперечував проти законності дій слідчих під час проведення обшуку. Адвокат наголосив, що вилучення документів відбувалося під тиском, а сам обшук проведено з порушенням вимог КПК України. Під час проведення обшуку особам не було роз'яснено їхнє право на отримання правової допомоги, не було забезпечено участі захисника, що є істотним порушенням процесуальних гарантій. Крім того, адвокат зазначив, що власник майна не обмежував доступу до техніки, однак, попри це, органом досудового розслідування все одно було вилучено ноутбук та мобільний телефон, що свідчить про відсутність правових підстав для такого вилучення. У зв'язку з цим захисник наполягав на тому, що обшук проведено з грубим порушенням норм КПК України, а отримані в його результаті докази не можуть вважатися допустимими.
Розглянувши клопотання, дослідивши додані до нього додатки, якими є копії матеріалів досудового розслідування, надавши оцінку відомостям, що у них містяться, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Розгляд даного клопотання належить до повноважень слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва відповідно до положень п. 1 ч.2 ст. 132 КПК України.
Клопотання про арешт майна подане з дотриманням строку, передбаченого ч.5 ст. 171 КПК України.
Так, зі змісту клопотання вбачається, що слідчою групою слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні за № 12025100000000044 від 13.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
23.10.2025 у період часу з 06 год. 53 хв. до 08 год. 29 хв. на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено речі, які належать ОСОБА_8 , які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме: оборотно-сальдові відомості по взаємовідносинам між ТОВ «Український медичний дім» та ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського» та Інститутом травматології та ортопедії НАМН України, по рахункам 361, 281, 643 за період 01.01.2024 по 23.10.2025 на 63 арк.; ноутбук Redmi S/N:37439/23TE01003 та зарядний пристрій до ноутбуку та мобільний телефон Samsung Galaxy M51 з Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 , з сім-картками за номерами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .
23.10.2025 слідчим СУ ГУНП у м. Києві винесено постанову про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У клопотанні, що розглядається, прокурор посилався на необхідність накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, а тому слідчим суддею мають бути враховані п.п. 1-2, 5-6 наведеної вище статті.
Так, з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 12025100000000044 від 13.01.2025 року вбачається, що органом досудового розслідування встановлюються обставини вчинення кримінального правопорушення, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а саме: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Протоколом обшуку від 29.10.2025 року підтверджується факт вилучення майна, арешт якого просить прокурор. Підставою для накладення арешту вказано п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Проте вирішуючи питання про накладення арешту на майно із підстав визнання його речовим доказом, слідчий суддя самостійно перевіряє його ознакам викладеним у ст. 98 КПК України.
Слідчий суддя вважає, що вилучене під час проведення обшуку майно має значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та може бути використане як доказ. Такий висновок ґрунтується на змісті фабули досудового розслідування, викладеній у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також на обставинах, які підлягають перевірці органом досудового розслідування. Суд звертає увагу, що ці обставини відображені у відповідних протоколах, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також у протоколах огляду вебсайтів, які підтверджують можливий зв'язок вилучених технічних засобів із обставинами, що перевіряються у межах здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення.
Враховуючи характер і обставини кримінального провадження, слідчий суддя вважає за доцільне накласти арешт на: оборотно-сальдові відомості по взаємовідносинам між ТОВ «Український медичний дім» та ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського» та Інститутом травматології та ортопедії НАМН України, по рахункам 361, 281,643 за період 01.01.2024 по 23.10.2025 на 63 арк.; ноутбук Redmi S/N:37439/23TE01003 та зарядний пристрій до ноутбуку та мобільний телефон Samsung Galaxy M51 з Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 , з сім-картками за номерами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , оскільки зазначені речі можуть містити відомості, що мають доказове значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема щодо кола причетних осіб, та встановлення неправомірності дій, щодо підготування тендерної документації.
Щодо ноутбуку Redmi та мобільного телефону Samsung Galaxy M51, вилученого у ОСОБА_8 , слідчий суддя зазначає, що данні пристрої можу містити інформацію, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, зокрема мультимедійні файли та інші цифрові дані, що можуть підтверджувати чи спростовувати факти організації схеми з проведення державних закупівель медичних виробів та лікарських засобів за завищеними цінами, встановлювати коло осіб, причетних до протиправної діяльності.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Крім того, доводи сторони власника майна про порушення порядку проведення обшуку не заслуговують на увагу, оскільки під час вирішення питання про арешт майна слідчий суддя не вирішує питання допустимості чи недопустимості доказів. На даному етапі досудового розслідування належить встановити, чи відповідає вилучене майно ознакам речового доказу.
З цього приводу слідчим суддею наведено відповідні міркування вище за текстом ухвали, з урахуванням можливості використання зазначеного майна для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Беручи до уваги, що обшук проводився за участю понятих та фіксувався технічними засобами, а зауважень до протоколу обшуку від учасників слідчої дії не надходило, слідчий суддя вважає, що базові гарантії прав осіб були дотримані, а істотних порушень прав і свобод людини органом досудового розслідування не допущено.
Щодо тверджень сторонивласника майна про нероз'яснення права на правову допомогу, слідчий суддя зазначає, що з матеріалів, доданих до клопотання про арешт майна, не вбачається доказів на підтвердження такого факту. При цьому положення КПК України не покладають на орган досудового розслідування обов'язку забезпечити участь захисника під час обшуку, проте встановлюють, що слідчий або прокурор не мають чинити перешкоди для участі адвоката у проведенні слідчої (розшукової) дії. Під час розгляду клопотання про арешт майна не встановлено фактів, які б свідчили про недопущення будь-кого із адвокатів, що мали намір брати участь у проведенні обшуку.
Щодо посилання сторони власника майна на неможливість отримання копії відеозапису обшуку особою, яка перебуває у статусі свідка, слідчий суддя вважає такі доводи формальними. Відповідно до вимог КПК України відеозапис проведеного обшуку обов'язково долучається до протоколу обшуку і є його невід'ємною частиною. Згідно з ч. 9 ст. 236 КПК України другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 236 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді в обов'язковому порядку фіксується за допомогою аудіо- та відеозапису.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 104 КПК України запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід'ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні.
Отже, слідчий суддя вважає, що не існує перешкод для отримання відеозапису проведеного обшуку особою ОСОБА_8 , яка, як убачається з матеріалів справи, отримала другий примірник протоколу обшуку від 29.10.2025 року, про що свідчить її підпис, і не була обмежена у можливості отримання відеозапису у слідчого.
Щодо наведених доводів сторони власника майна про те, що вилучення документів відбувалося під тиском, слідчий суддя зазначає, що природа слідчої дії, як «обшук» полягає у примусовому характері її проведення. Обшук спрямований на відшукання речей, документів або інших предметів, які можуть мати значення для кримінального провадження, і не передбачає обов'язкового з'ясування питання про наявність добровільної згоди особи, у якої проводиться обшук, на видачу майна. Особа під час обшуку може за власним бажанням видати речові докази або, навпаки, відмовитись від їх видачі, однак це не змінює сутності обшуку як примусової слідчої дії, санкціонованої судом, в ході проведення якої, слідчий на підставі ч. 1 ст. 167 КПК України має право фактично позбавити підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна.
Посилання адвоката на те, що вилучення документів здійснювалося під тиском, не підтверджено жодними доказами. Якщо під зазначеним твердженням адвокат розуміє перевищення службових повноважень слідчим або застосування до особи фізичного чи психологічного примусу, такі обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами зокрема, медичними довідками, заявами свідків чи іншими матеріалами. Крім того, у випадку наявності таких даних представник власника майна чи сам власник майна не позбавлені права звернутися із відповідною заявою до правоохоронних органів для проведення перевірки.
На момент розгляду клопотання адвокатом не надано доказів, які б підтверджували факт примусу або тиску з боку слідчих чи будь-яких інших осіб під час обшуку, а відтак такі доводи не можуть бути прийняті слідчим суддею до уваги при вирішенні питання про арешт майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Доказування факту вчинення кримінального правопорушення є завданнями органу досудового розслідування і вирішуються в межах загального розгляду кримінального провадження. На етапі розгляду клопотання про арешт майна достатньо встановити, що вилучене майно може мати значення для досудового розслідування як речовий доказ.
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
На даному етапі судового розгляду наслідки накладення арешту на майно для ОСОБА_8 чи інших третіх осіб не встановлені, оскільки відсутні докази порушення їхніх прав чи законних інтересів у зв'язку з арештом, а завдання, які стоять перед органом досудового розслідування, переважають над інтересом у вільному користуванні цим майном.
Отже, на підставі викладеного вище, клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 98, 110, 131, 170, 171, 309 КПК України, слідчий суддя,
клопотання прокурора задовольнити.
Накласти арешт на майно, яке вилучено під час проведення обшуку за адресою:
АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено речі, які належать ОСОБА_8 , а саме: оборотно-сальдові відомості по взаємовідносинам між ТОВ «Український медичний дім» та ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського» та Інститутом травматології та ортопедії НАМН України, по рахункам 361, 281,643 за період 01.01.2024 по 23.10.2025 на 63 арк.; ноутбук Redmi S/N:37439/23TE01003 та зарядний пристрій до ноутбуку та мобільний телефон Samsung Galaxy M51 з Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 , з сім-картками за номерами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1