вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2363/25
381/4758/25
07 листопада 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючої судді Ковалевської Л.М.,
з участю секретаря Омельчук С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2025 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1512887, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23.03.2024 ТОВ «Слон кредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №1512887 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Позивач зазначає, що кредитор виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.
Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 05 вересня 2025 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Учасникам справи було роз'яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом повідомлення на офіційному веб-сайті Судової влади України та направлення судової повістки на зареєстроване місце проживання, конверт із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, конверт із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівника поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Як передбачено п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
При розгляді справи, судом встановлено, що 23.03.2024 ТОВ «Слон кредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №1512887 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Відповідно до п. 1.2 договору, на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Сума кредиту (загальний розмір) складає: 3000,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.
Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 90465,53% річних.
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 30000,00 грн.
Відповідно до п.2.1 договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек Україна», в якому зазначено про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта на платіжну картку, маска картки НОМЕР_1 .
24.12.2024 ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» уклали договір факторингу № 24122024.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024».
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений ним документ з назвою «Розрахунок заборгованості», за яким заборгованість відповідача по кредитному договору становить 29 100,00 грн, з яких 3000,00 грн ? заборгованість за тілом кредиту, 18300,00 грн ? заборгованість за нарахованими процентами первісним кредитором; 6 300,00 грн - нараховані проценти за 84 днів; 1 500,00 грн. - штрафні санкції.
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Укрсіббанк» надало відповідь № 31-4-01/07-3350-БТ від 19.09.2025, згідно якої встановлено, що карта № НОМЕР_2 емітована до карткового рахунку ОСОБА_2 та повідомлено, що 23.03.2024 на дану карту здійснено зарахування коштів в сумі 3 000,00 грн.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд зазначає таке.
З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
За твердженням позивача таке право вимоги він набув на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.
На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви копію договору факторингу, укладених між ним та первісним кредитором, а також Витяг з реєстру боржників, який є додатком до цього договору, та інші додатки до договору.
Виходячи зі змісту вказаних доказів суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості суд зазначає таке.
На підтвердження факту невиконання відповідачем зобов'язань за означеним кредитним договором та суми заборгованості, позивач надав до суду документи з назвою «Розрахунок заборгованості» за період до 18.03.2025.
Суд критично сприймає наданий позивачем цей документ, оскільки він не є первинними документом, який відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких сплат за кредитним договором у період з часу його укладення по день звернення позивача до суду з цим позовом.
Цей документ створений особисто позивачем та первісним кредитором, тобто не є первинним бухгалтерським документом.
Отже, цей документ не є належним доказом наявності заборгованості, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів позивача про реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем.
Водночас суд враховує надану банком на виконання ухвали суду про витребування доказів інформацію про рух грошових коштів по рахунку відкритого до платіжної картки, яка належить відповідачу.
Отже, суд вважає доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у вказаному позивачем розмірі.
Водночас, ці документи не є належним доказом наявності заборгованості станом на час звернення до суду, які суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів позивача про реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем, наявність чи відсутність боргу.
За цих обставин суд вважає, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у цих документах та позові.
Надані позивачем до позовної заяви документи не є належними доказами наявності заборгованості, які суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів позивача про реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем.
Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку відповідача та без детального розрахунку не підтверджують правильності нарахування процентів за кредитним договором, факту наявності у відповідача боргу за невиконаним зобов'язанням по кредитному договору.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 виклав правовий висновок, за яким банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже, позивач не надав належні докази існування у відповідача заборгованості у розмірі, що вказаний у розрахунку та позовній заяві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц, загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в зазначеному розмірі.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18 виснував, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Суд вважає ці висновки Верховного Суду застосовними до спірних правовідносин.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд встановив, що єдиним доказом існування заборгованості у визначеному позивачем розмірі, останній надає лише односторонньо складений самим документ ? розрахунок заборгованості.
З огляду на це суд висновує, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві.
Суд наголошує, що кожен учасник справи самостійно визначає стратегію захисту своїх прав, зміст своїх вимог і заперечень.
Водночас, цивільним процесуальним законодавством передбачено, що суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Проте, позивач до суду не заявив будь-які клопотання з метою реалізації своїх прав.
Отже, позивач у розумінні приписів ст. 12, 77-81 ЦПК України не довів розмір та наявність заборгованості відповідача та як наслідок позивач не довів обгрунтованість позовних вимог.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат вирішення цієї справи розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2 до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1512887 від 23.03.2024 - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Леся КОВАЛЕВСЬКА