Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/1851/25
Номер провадження: 2/511/892/25
06 листопада 2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді: Гринчак С. І.,
секретаря судового засідання- Полихи Ю.О.,
за участю:
прокурора - Шивцова О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області Олега Наливайченко, в інтересах держави в особі: Одеської міської ради, Національної служби здоров'я України, до ОСОБА_1 , третя особа - Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину,
Короткий зміст позову.
У червні 2025 року керівник Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області Олег Наливайченко, звернувся до суду в інтересах держави в особі: Одеської міської ради, Національної служби здоров'я України, з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просив стягнути на користь держави в особі Національної служби здоров'я України витрати на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у кримінальному провадженні № 12022162390000574 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 18 018,24 грн. та на користь держави в особі Одеської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у кримінальному провадженні № 12022162390000574 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 1 314,56 грн.
Позов обґрунтовано наступним.
Вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.12.2023 у справі № 511/278/23, що набрав законної сили 29.01.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у кримінальному провадженні № 12022162390000574 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі з позбавленням його права керування транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Відповідно до зазначеного вироку суду, встановлено, що ОСОБА_1 , діючи в порушення вимог законодавства, вчинив кримінальне правопорушення, направлене проти безпеки руху, що призвело до спричинення потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спричинені тілесні ушкодження, а саме: закритий внутрішньо-суглобовий перелом бічного (зовнішнього) виростка правої великогомілкової кістки. Дані тілесні ушкодження не є небезпечними для життя, обумовили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день, і відносяться до категорії і тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
У зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями потерпіла ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради (далі - КНП «МКЛ № 11» ОМР, Підприємство) з 11.12.2022 по 27.12.2022, що становить 16 ліжко-днів та підтверджується листом КНП «МКЛ № 11» ОМР № 01-83/1415 від 05.05.2025. Вартість витрачених коштів на лікування ОСОБА_2 склала 1 208,30 грн. за 1 ліжко-день, а всього 19 332,80 грн. за 16 ліжко-днів, з яких: 1 314,56 грн. - сума витрачених коштів на лікування потерпілого за рахунок коштів місцевого бюджету та 18 018,24 грн. - за рахунок коштів Національною службою здоров'я України (далі - НСЗУ).
Цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілої в межах кримінального провадження № 12022162390000574 не заявлявся.
Разом з тим, Відповідач не відшкодував витрати на лікування потерпілої від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України ні у ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, ні після набрання законної сили вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.12.2023 у справі № 511/278/23.
Згідно Статуту КНП «МКЛ № 11» ОМР (далі - Статут), затвердженого рішенням Одеської міської ради № 2246-VIII від 26.06.2024, КНП «МКЛ № 11» ОМР є закладом охорони здоров'я, заснованим на комунальній власності територіальної громади м. Одеси та створене для здійснення некомерційної господарської діяльності відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України.
Пунктом 1.2. Статуту передбачено, що засновником (власником) підприємства є Одеська міська рада. Координацію діяльності Підприємства здійснює уповноважений орган - Департамент охорони здоров'я Одеської міської ради.
Підприємство є кластерним закладом охорони здоров'я спроможної мережі Одеського госпітального округу, яке створене з метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, для забезпечення на території госпітального кластера потреби населення в медичному обслуговуванні у найбільш поширених захворюваннях і станах за напрямами медичного обслуговування в стаціонарних та амбулаторних умовах, а також вжиття заходів з профілактики захворювань та підтримки громадського здоров'я (п. 3.1. розділу 3 Статуту).
Відповідно до підпункту 7.3.2. пункту 7.3. розділу 7 Статуту, одним із джерел формування майна Підприємства є кошти державного бюджету та бюджету Одеської міської територіальної громади.
Тому, витрачені КНП «МКЛ № 11» ОМР кошти на лікування потерпілої ОСОБА_2 в сумі 1314,56 грн. підлягають зарахуванню до місцевого бюджету Одеської міської ради.
Крім того, згідно інформації з НСЗУ наданої на запит окружної прокуратури між НСЗУ та КНП «МКЛ № 11» ОМР укладено Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 0857-Е122-Р000. який діяв у період проходження лікування потерпілої ОСОБА_2 .
Таким чином, у період проходження стаціонарного лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 , КНП «МКЛ № 11» ОМР фінансувалися за рахунок коштів за програмою медичних гарантій НСЗУ.
Процесуальні дії суду.
Згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа 05.06.2025 року була розподілена в провадження судді Гринчак С.І.
Ухвалою судді від 12.06.2025 року відкрито провадження та призначено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позиції сторін у судовому засіданні.
В судовому засіданні прокурор Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області Шивцов О.М., який діяв на підставі довіреності керівника Роздільнянської окружної прокуратури Олега Наливайченка, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві просив їх задовольнити.
Одеська міська рада повідомлялись належним чином про час, дату та місце судового розгляду, проте в судове засідання не прибули, заяв та клопотань не подали.
Представник Національної служби здоров'я України - Тарасенко М.С., діюча на підставі довіреності від 18.02.2025 року надала заяву про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник третьої особи - генеральний директор Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради М.Турчин, в судове засідання не прибули, на адресу суду надали заяву про розгляд справи без участі їх представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі (а.с.93).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, шляхом надіслання судової повістки ( а.с.91), причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або слухання справи у його відсутність суду не надав, відзив не подавав. (а.с.94).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Диспозиція частини восьмої статті 178 ЦПК України визначає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Встановлені судом фактичні обставини та відповідне нормативно-правове обґрунтування.
Судом встановлено, що вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.12.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у кримінальному провадженні № 12022162390000574 і призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі з позбавленням його права керування транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Вирок набрав законної сили 29.01.2024 року (а.с.20-26)
Відповідно до зазначеного вироку суду, встановлено, що ОСОБА_1 , діючи в порушення вимог законодавства, вчинив кримінальне правопорушення, направлене проти безпеки руху, що призвело до спричинення потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження, а саме: закритий внутрішньо-суглобовий перелом бічного (зовнішнього) виростка правої великогомілкової кістки.
У зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями потерпіла ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради (далі - КНП «МКЛ № 11» ОМР, Підприємство) з 11.12.2022 по 27.12.2022, що становить 16 ліжко-днів. Вартість витрачених коштів на лікування ОСОБА_2 склала 1 208,30 грн. за 1 ліжко-день, а всього 19 332,80 грн. за 16 ліжко-днів, з яких: 1 314,56 грн. - сума витрачених коштів на лікування потерпілого за рахунок коштів місцевого бюджету та 18 018,24 грн. - за рахунок коштів Національною службою здоров'я України (далі - НСЗУ), що підтверджується листами КНП «МКЛ № 11» ОМР № 01-83/1363 від 01.05.2025 та № 01-83/1415 від 05.05.2025. (а.с.29, 30).
Також встановлено, що в межах кримінального провадження № 12022162390000574 цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілої не заявлявся.
Разом з тим, встановлено що Відповідач не відшкодував витрати на лікування потерпілої від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України ні у ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, ні після набрання законної сили вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 27.12.2023 у справі № 511/278/23.
Відповідно до листа Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради від 19.05.2025 № 01/01-37/358, який наданий на запит прокурора адресований Одеській міській раді, остання не зверталася до суду з позовною заявою про відшкодування шкоди, завданої злочином та нею не надано інформації щодо запланованого звернення з таким позовом до суду (а.с.33)
Частиною 1 статті 1206 ЦК України передбачено, що особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Нормами ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього кримінального правопорушення.
Частиною 3 ст. 1206 Цивільного кодексу України визначено, що якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993 сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день.
Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.
Згідно з п. 4 зазначеного Порядку стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
Відповідно до ст. 89 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать у тому числі видатки на охорону здоров'я.
Статтею 3 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що закладом охорони здоров'я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
Згідно Статуту КНП «МКЛ № 11» ОМР (далі - Статут), затвердженого рішенням Одеської міської ради № 2246-VIII від 26.06.2024, КНП «МКЛ № 11» ОМР є закладом охорони здоров'я, заснованим на комунальній власності територіальної громади м. Одеси та створене для здійснення некомерційної господарської діяльності відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України.
Пунктом 1.2. Статуту передбачено, що засновником (власником) підприємства є Одеська міська рада. Координацію діяльності Підприємства здійснює уповноважений орган - Департамент охорони здоров'я Одеської міської ради.
Підприємство є кластерним закладом охорони здоров'я спроможної мережі Одеського госпітального округу, яке створене з метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, для забезпечення на території госпітального кластера потреби населення в медичному обслуговуванні у найбільш поширених захворюваннях і станах за напрямами медичного обслуговування в стаціонарних та амбулаторних умовах, а також вжиття заходів з профілактики захворювань та підтримки громадського здоров'я (п. 3.1. розділу 3 Статуту).
Відповідно до підпункту 7.3.2. пункту 7.3. розділу 7 Статуту, одним із джерел формування майна Підприємства є кошти державного бюджету та бюджету Одеської міської територіальної громади.
Згідно Статуту КНП «МКЛ № 11» ОМР (далі - Статут), затвердженого рішенням Одеської міської ради № 2246-VIII від 26.06.2024, КНП «МКЛ № 11» ОМР є закладом охорони здоров'я, заснованим на комунальній власності територіальної громади м. Одеси та створене для здійснення некомерційної господарської діяльності відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України.(а.с.38,39-43)
Пунктом 1.2. Статуту передбачено, що засновником (власником) підприємства є Одеська міська рада. Координацію діяльності Підприємства здійснює уповноважений орган - Департамент охорони здоров'я Одеської міської ради.
Підприємство є кластерним закладом охорони здоров'я спроможної мережі Одеського госпітального округу, яке створене з метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, для забезпечення на території госпітального кластера потреби населення в медичному обслуговуванні у найбільш поширених захворюваннях і станах за напрямами медичного обслуговування в стаціонарних та амбулаторних умовах, а також вжиття заходів з профілактики захворювань та підтримки громадського здоров'я (п. 3.1. розділу 3 Статуту).
Відповідно до підпункту 7.3.2. пункту 7.3. розділу 7 Статуту, одним із джерел формування майна Підприємства є кошти державного бюджету та бюджету Одеської міської територіальної громади.
Таким чином, судом встановлено що внаслідок вчинення злочину, на лікування потерпілої ОСОБА_2 витрачено бюджетні кошти закладом охорони здоров'я КНП «МКЛ № 11» ОМР в сумі 1314,56 грн., а тому підлягають стягненню з ОСОБА_1 , як з особи, яка вчинила злочин, та підлягають зарахуванню до місцевого бюджету Одеської міської ради.
Крім того, судом встановлено, що між НСЗУ та КНП «МКЛ № 11» ОМР у 2022 році укладено Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій № 0857-Е122-Р000 від 06.02.2022, який діяв і у період проходження лікування потерпілої ОСОБА_2 , що підтверджується листом НСЗУ від 13.05.2025 з інформацією наданої на запит Роздільнянської окружної прокуратури (а.с.36)
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
Тобто, послуги КНП «МКЛ № 11» ОМР пов'язані з наданням медичних послуг за програмою медичних гарантій пацієнтам, оплачено НСЗУ як замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України.
Механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Реалізація програми державних гарантій медичного обслуговування населення» (КПКВК 2308060) визначено «Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті на реалізацію програми державних гарантій медичного обслуговування населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1086.
НСЗУ є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та відповідальним виконавцем бюджетної програми, зокрема за 2022 рік.
Таким чином, судом встановлено, що у період проходження стаціонарного лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 , КНП «МКЛ № 11» ОМР фінансувалися за рахунок коштів за програмою медичних гарантій НСЗУ.
Оскільки НСЗУ витратила державні (бюджетні) кошти в сумі 18 018,24 грн. при наданні медичних послуг - лікування потерпілої ОСОБА_2 , яка перебувала на стаціонарному лікуванні з вини ОСОБА_1 - на підставі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, тому дані кошти підлягають стягненню з ОСОБА_1 , як з особи, яка вчинила злочин, та зарахуванню до Державного бюджету України.
Висновки суду.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до положень ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.
Як визначено у ч. 2 ст. 1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього кримінального правопорушення.
Питання відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення, врегульовано статтею 1206 ЦК України, Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993, яка є чинною на даний момент із урахуванням змін внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2012 № 868 у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно правової позиції, яка закріплена у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 7 липня 1995р. «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16 липня 1993 р. (далі-Порядок). Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить заклад. Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.
Відповідно до п. 4 Порядку № 545 стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
Згідно з ст.18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», фінансове забезпечення охорони здоров'я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів,коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом. Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров'я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.
Відповідно до п.п.а п.3 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать, зокрема видатки на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки).
Невідшкодування витрат лікарняного закладу спричиняє шкоду економічним інтересам держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання коштів бюджету, що може призвести до неможливості фінансування видатків та необхідності в додатковому фінансуванні установи з бюджету.
Як закріплено у п. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 128 КПК України, цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.
Прокурор, який пред'являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених частиною четвертою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва.
Відповідно до ч.7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року встановлено, що поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає з посиланням на законодавство підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Як встановлено судом, Одеська міська рада зареєстрована як юридична особа з організаційно- правовою формою - орган місцевого самоврядування, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і не перебуває в процесі припинення, кінцеве рішення про державну реєстрацію припинення юридичних осіб в реєстрі відсутнє.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Засновником (власником) КНП «МКЛ № 11» ОМР є Одеська міська рада, у зв'язку з чим кошти на відшкодування витрат в медичному закладі на стаціонарне лікування потерпілого від злочину повинні бути зараховані на відповідний рахунок місцевого бюджету.
З огляду на те, що на лікування потерпілої від злочину - ОСОБА_2 витрачено бюджетні кошти закладом охорони здоров'я КНП «МКЛ № 11» ОМР в сумі 1314,56 грн., тому вони підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 як з особи, яка вчинила злочин, та підлягають зарахуванню до місцевого бюджету Одеської міської ради.
Крім того, судом встановлено, що НСЗУ також є розпорядником бюджетних коштів і у період проходження стаціонарного лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 , КНП «МКЛ № 11» ОМР фінансувалися за рахунок коштів за програмою медичних гарантій НСЗУ.
З огляду на те, що НСЗУ витратила державні (бюджетні) кошти в сумі 18 018,24 грн. при наданні медичних послуг - лікування потерпілої ОСОБА_2 , яка перебувала на стаціонарному лікуванні з вини ОСОБА_1 - на підставі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, тому дані кошти підлягають стягненню з ОСОБА_1 , як з особи, яка вчинила злочин, та підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Вказані положення Закону надають Одеській міській раді та Національній службі здоров'я України, право на захист інтересів громади щодо забезпечення належного матеріально-технічного та фінансового забезпечення галузі охорони здоров'я, у тому числі право на звернення до суду в спосіб, передбачений статтею 16 ЦК України.
Як передбачено в п. 3-5 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Як встановлено судом, внаслідок вчиненого відповідачем ОСОБА_1 злочину, державі в особі Одеської міської ради та Національній службі здоров'я України спричинено шкоду в розмірі 19332,80 грн, які були витрачені на лікування потерпілої КНП «МКЛ № 11» ОМР на запит прокурора, самостійних заходів щодо відшкодування збитків, завданих медичній установі, у розумні строки не вживала.
Отже прокурор підставно звернувся до суду з цим позовом на захист інтересів держави в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
До того ж, у даному спорі інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Ненадходження до бюджету коштів, затрачених на лікування потерпілого від злочину негативним чином впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків держави, у тому числі і на соціальну сферу в частині охорони здоров'я, що відповідно порушує інтереси держави.
Розрахунок витрат на лікування потерпілої був визначений відповідно до встановленого законом порядку та наведений у відповідному розрахунку лікувального закладу.
Доказів на спростування розміру таких витрат Відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,).
Враховуючи вищевикладене, суд керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку, що позов керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Одеської міської ради, Національної служби здоров'я України, до ОСОБА_1 , третя особа - Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради про стягнення витрат на лікування потерпілої внаслідок вчинення злочину, підлягає до задоволення у повному обсязі.
Щодо сплати судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
В даному випадку прокурор звільняється від сплати судового збору, оскільки предметом спору є шкода, завдана державі внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення.
Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 20.04.2023 у справі № 912/1194/22, де Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали суду першої інстанції, якою повернуто позов прокурора через несплату судового збору у справі про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При розподілі судових витрат, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд враховує, що позов задоволено, тому судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись статтями 3-13, 141, 76-83, 89, 259, 263-265, 281-284,288,289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області Олега Наливайченко, в інтересах держави в особі: Одеської міської ради, Національної служби здоров'я України, до ОСОБА_1 , третя особа - Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь держави в особі Національної служби здоров'я України (місцезнаходження: м. Київ, проспект Степана Бандери, 19, ЄДРПОУ 42032422) витрати на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, у сумі 18018,24 гривень та перерахувати в дохід Державного бюджету України, за наступними реквізитами: код отримувача - 37993783, отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський р-н/24060300, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку - UА978999980313080115000026011.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь держави в особі Одеської міської ради(місцезнаходження: пл. Біржова, 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691) витрати на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, у сумі 1314,56 гривень та перерахувати до місцевого бюджету за наступними реквізитами: код отримувача - 37607526, отримувач ГУК в Одеській області м. Одеса/24060300, банк отримувача - Казначейство України, номер рахунку - UА278999980314080544000015744.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь держави судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене учасниками справив апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 10 листопада 2025 року.
Суддя С. І. Гринчак