Справа № 728/2469/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/694/25
Категорія - ч.3 ст.286-1 КК України Доповідач ОСОБА_2
07 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12024270000000930 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 червня 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Зарубинці Андрушівського району Житомирської області, мешканець АДРЕСА_1 , розлучений, має на утриманні 3 малолітніх дітей, освіта середня, працює в ТОВ «Домінант» будівельником, раніше не судимий,
засуджений за ч.3 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з моменту його затримання на виконання вироку суду.
Запобіжний захід ОСОБА_8 , до набрання вироком законної сили, не застосовувався.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.08.2024 на автомобіль марки «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 3786,40 грн процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено відповідно до ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що 03 серпня 2024 року, близько 22:30 год, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по вул. Центральна в с. Кропивне Ніжинського району Чернігівської області, зі сторони початку села в напрямку вул. Каденюка.
Рухаючись неподалік будинку №2 по вул. Центральна, ОСОБА_8 проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, при виконанні маневру обгону на спуску із заокругленням дороги праворуч, перед мостом, автомобіля «ВАЗ-2108», р.н. НОМЕР_2 , допустив виїзд на ліве узбіччя, де здійснив наїзд на перила мосту через озеро, внаслідок чого відбулося падіння та перекидання автомобіля «Renault-Kangoo» у водойму на правий бік.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Renault-Kangoo» ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, від яких помер на місці пригоди. Пасажир автомобіля «Renault-Kangoo» ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_8 порушив вимоги п.2.3 «б» та п.10.1 Правил дорожнього руху, що стало причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті ДТП.
Не погодившись із рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність своєї вини та кваліфікацію своїх дій, просив змінити вирок суду першої інстанції та призначити йому покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді обмеження волі на строк 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років. Послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок суворості. Обвинувачений вказав на те, що суд не в повній мірі врахував обставини, що пом'якшують його покарання. Зазначив, що потерпілі не мають до нього претензій ні морального, ні матеріального характеру. Також ОСОБА_8 просив урахувати наявність у нього на утриманні трьох неповнолітніх дітей, за місцем проживання та роботи він характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, котрий просив залишити вирок місцевого суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі обвинуваченим не оспорюються.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Зокрема, статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.
Частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Проте, апелянтом не було належно обґрунтовано, які саме обставини істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення та слугують підставами для застосування статті 69 КК України.
В аспекті досягнення мети покарання, виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості обвинуваченого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.
Так, щире каяття, відсутність претензій з боку потерпілих, а також наявність у обвинуваченого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, позитивної характеристики, перше притягнення до кримінальної відповідальності, на які посилається ОСОБА_8 в апеляційній скарзі, були враховані місцевим судом при призначенні йому покарання. Однак, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень статті 69 КК України, дані обставини не є тими обставинами, які істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
А тому, призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні трьох малолітніх дітей, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно; обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та надання медичної допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; відсутність обставин, які обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.3 ст.286-1 КК України, з позбавленням права керування транспортними засобами в межах санкції частини статті КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
На переконання колегії суддів, зазначені вище обставини, у своїй сукупності, не дають підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України.
Так, ОСОБА_8 керував транспортним засобом, перебуваючи при цьому у стані алкогольного сп'яніння, чим грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров'ю для його учасників. Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді загибелі потерпілого ОСОБА_10 та отримання іншим потерпілим ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
Тому покарання саме у виді позбавлення волі в межах санкції статті інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, всі обставини, на які посилається апелянт, судом першої інстанції при призначенні йому покарання враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 30 червня 2025 року щодо нього - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4