Справа № 601/104/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/234/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.286 КК України
30 жовтня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кременець Тернопільської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахується з моменту звернення вироку до виконання.
Позов представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 - задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 76906 (сімдесят шість тисяч дев'ятсот шість) грн 73 коп спричиненої матеріальної шкоди та 60 000 (шістдесят тисяч) грн 00 коп спричиненої моральної шкоди.
Питання щодо судових витрат, арешту майна та речових доказів вирішено.
Згідно з вироком, 22 квітня 2019 року близько 15:35 год водій ОСОБА_7 без посвідчення водія, яке до ДТП йому не видавалось, керуючи технічно несправним мотоциклом «GEON-PN- 200» р.н. НОМЕР_1 , рухався вулицею Дубенська зі сторони вулиці 107 Кременецької дивізії в бік вулиці Шевченка міста Кременець Тернопільської області. Під час руху водій ОСОБА_7 не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги Закону України «Про дорожній рух» (далі Закону) та пунктів: 1.5 ч.1, 1.10, (в частині визначення понять: «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), 2.1 (а), 2.3 (а, б, д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (далі - ПДР), які зобов'язували його мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, а також своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Під час руху вулицею Дубенська міста Кременець, що неподалік автостанції міста Кременець, водій ОСОБА_7 в порушення вимог п.18.4 ПДР завчасно помітивши автомобіль «ВАЗ 2107», який стояв у попутному із ним напрямку перед нерегульованим пішохідним переходом з метою надання переваги в русі пішоходам, які в цей момент там перебували, не зупинив керований ним мотоцикл «GEON-PN- 200» р.н. НОМЕР_1 , та не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, а об'їхав автомобіль «ВАЗ 2107» із лівого боку та продовжив рух технічно несправним транспортним засобом.
Рухаючись у вищевказаному напрямку та наближаючись до «Бару 2000», що по вул.Дубенська м.Кременець, водій ОСОБА_7 в порушення вимог п.п. 12.3, 31.4.1 (а) ПДР, тобто при виникненні небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, так як керував мотоциклом «GEON-PN- 200» р.н. НОМЕР_1 із несправною робочою гальмівною системою, яка перебуває в стані часткової відмови, що виникла до дорожньо-транспортної пригоди і могла бути виявлено водієм в процесі огляду транспортного засобу.
Внаслідок порушення вищевказаних пунктів Правил, ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху та поставив себе в такі умови, що допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_9 та малолітню ОСОБА_11 - жінку з дитиною на руках, які перетинали проїзну частину дороги поза межами пішохідного переходу, зліва направо відносно руху транспортного засобу.
У результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримала наступні тілесні ушкодження: закрита травма кісток лицевого скелету у вигляді закритого перелому альвеолярного паростка верхньої щелепи в ділянці 21, 22, 23-го (1, 2, 3-го лівих) зубів, травматичної екстракції 11-го і 21-го, неповного вивиху 12-го і повного вивиху 23-го верхніх зубів та закритого перелому кісток носа; закрита травма кісток тазу у вигляді закритих переломів лонної та сідничної кісток справа із зміщенням кісткових фрагментів, без порушення функції тазових органів; закритий перелом правої променевої кістки із зміщенням кісткових фрагментів, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а малолітня ОСОБА_11 , тілесні ушкодження у вигляді травми голови з переломом кісток склепіння і основи черепа, яка становила небезпеку для життя в момент заподіяння і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 31.4.1 (а) ПДР перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 та тяжких тілесних ушкоджень малолітній потерпілій ОСОБА_11 .
Таким чином, встановлено достатність доказів для обвинувачення ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 та тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_11 , тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить змінити вирок Лановецького районного суду від 23 квітня 2025 року, призначивши ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у вигляді трьох років позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, звільнивши останнього від відбування покарання з іспитовим строком на один рік без позбавлення права керувати транспортними засобами. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував усі обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про його особу та обставини, що пом'якшують покарання, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню, що відповідно до вимог ст.409 КПК України, є підставою для зміни судового рішення. Зокрема зазначає, що:
суд першої інстанції не врахував позицію потерпілої ОСОБА_9 , яка в своїй письмовій заяві зазначила, що не має претензій до ОСОБА_7 , так як останній неодноразово виявляв щире каяття, особисто просив вибачення перед нею та її донькою, був присутній в лікарні, в яку самостійно доставив потерпілих після ДТП, визнав провину за ДТП і активно сприяв примиренню, а також повністю відшкодував як матеріальну так і моральну шкоду. ОСОБА_9 висловила чітку позицію, що покарання не повинно бути пов'язане з реальним позбавленням волі, враховуючи розкаяння обвинуваченого, його молодий вік і зусилля для загладжування шкоди;
місцевим судом не враховано пом'якшувальні обставини, а саме те, що: ОСОБА_7 раніше не судимий; позитивно характеризується за місцем проживання; на момент ДТП йому було 18 років; щире каяття; визнання провини; неодноразові вибачення перед потерпілими, що підтвердженні заявою ОСОБА_9 ; повне відшкодування як моральної так і матеріальної шкоди; позицію потерпілої ОСОБА_9 ; здійснення ОСОБА_7 на постійній основі волонтерської діяльності для потреб ЗСУ;
визнання судом першої інстанції обтяжувальною обставиною вчинення злочину щодо малолітньої дитини, суперечить практиці Верховного Суду. Тяжкі тілесні ушкодження завдані малолітній особі у результаті ДТП, не складає обтяжуючої обставини як вчинення винуватцем кримінального правопорушення щодо малолітньої особи;
суд першої інстанції не розглянув можливості застосування ст.75 КК України, хоча ОСОБА_7 відповідає всім умовам, зокрема: вперше вчинив злочин; позитивно характеризується за місце проживання; повністю відшкодував шкоду та примирився з потерпілою; не становить суспільної небезпеки, що підтверджується його поведінкою після ДТП.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,
пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просив її задовольнити, а також пояснив, що під час досудового розслідування і судового розгляду він повідомляв про всі обставини інкримінованого йому злочину, але за порадою захисника лише не погоджувався з правовою кваліфікацією його дій,
пояснення потерпілої та її представника, які в судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу сторони захисту та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням,
міркування прокурора, яка заперечила проти доводів апеляційної скарги і просила залишити вирок без змін,
перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, правильність кваліфікації його дій, а також наведені у вироку фактичні обставини справи в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до частини першої ст.404 КПК України не підлягають перевірці в ході апеляційного розгляду.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника, який вважає призначене покарання надмірно суворим та просить застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 положення ст.75 КК України, апеляційний суд вважає їх обґрунтованими.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи його ступінь тяжкості, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження злочинів.
Відповідно до положень ч.1 ст.75 КК України (у редакції Закону України №2617-VIII від 22.11.2018), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як вбачається з вироку, при визначенні виду покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст.65 КК України і згідно санкції інкримінованої статті обрав основне покарання у виді позбавлення волі, а додаткове - у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, які є необхідними і достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність обрання виду основного покарання у вигляді позбавлення волі, та необхідність застосування додаткового покарання у виді позбавлення спеціального права, оскільки вони відповідають ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Разом з тим, колегія суддів вважає надмірно суворим призначення основного покарання на строк, що наближений до максимальної межі санкції інкримінованої статті, та додаткового покарання на максимальний строк.
Призначаючи основне покарання у виді шести років позбавлення волі, суд першої інстанції, окрім іншого, врахував як обтяжуючу обставину вчинення злочину щодо малолітньої дитини.
Однак, такий висновок суду першої інстанції суперечить положенням кримінального закону.
Так, обтяжуючі обставини, зазначені в ст.67 КК України, свідчать про підвищену небезпеку вчиненого злочину та особи винного, що дає суду підстави для призначення більш суворого покарання з кількох альтернативних у санкції покарань. Відповідно до п.6 ч.1 ст.67 КК України при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення злочину стосовно особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення злочину стосовно малолітньої дитини або у присутності дитини.
В цьому кримінальному провадженні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, яке характеризується такою обов'язковою юридичною ознакою, як необережна форма вини. За наведених обставин заподіяння тілесних ушкоджень малолітній дитині в результаті дорожньо-транспортної пригоди не охоплювалось і не могло охоплюватись умислом обвинуваченого, а тому правові підстави для врахування передбаченої п.6 ч.1 ст.67 КК України обставини, яка обтяжує покарання, відсутні. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 570/32/18, від 07 вересня 2023 року у справа № 672/1522/18.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини вироку посилання на зазначену обставину, як на таку що обтяжує покарання.
Щодо призначеного покарання суд першої інстанції у вироку не навів належних і достатніх мотивів визначення строку основного покарання розмірі, що наближений до максимального, і додаткового покарання у максимальному розмірі, хоча його застосування санкцією ч.2 ст.286 КК не визначено як обов'язкове. У вироку суд лише узагальнено зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Також, суд першої інстанції врахував відомості про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання скарг не надходило, до адміністративної відповідальності адмінкомісією не притягувався, на диспансерному обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Однак, апеляційний суд вважає необхідним також врахувати те, що обвинувачений ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду справи свою вину у вчиненому визнав повністю і щиро розкаявся, а також як видно з матеріалів провадження (т.2 а.к.п. 263, 265, т.3 а.к.п. 12-13), обвинувачений ОСОБА_7 одружений, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання, здійснює на постійній основі волонтерську діяльність для потреб ЗСУ. Крім того, він повністю відшкодував заподіяну шкоду потерпілій ОСОБА_9 , що підтверджується її письмовою розпискою про отримання повної компенсації моральної та матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (т.3 а.к.п.14).
Зазначене потерпіла ОСОБА_9 також підтвердила в суді апеляційної інстанції та просила апеляційну скаргу задовольнити і призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання без реального позбавлення волі, а саме застосувати положення ст.75 КК України.
Апеляційний суд визнає щире каяття обвинуваченого і добровільне відшкодування ним завданої шкоди обставинами, що пом'якшують покарання.
У сукупності з наявними відомостями про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , наведені обставини дають підстави апеляційному суду дійти висновку, що ОСОБА_7 повністю усвідомив суспільну небезпеку своїх протиправних дій, засуджує свою попередню поведінку, а тому його виправлення може бути забезпечено без ізоляції від суспільства, а для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень достатнім буде здійснення контролю за його поведінкою протягом дворічного іспитового строку.
Також, як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений з необережності вчинив злочин проти безпеки руху. Оскарженим вироком йому призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк, який визначений санкцією інкримінованої статті. Однак, у вироку не наведено жодних мотивів з яких суд першої інстанції вважав необхідним визначити такий строк додаткового покарання, яке згідно санкції інкримінованої статті не є обов'язковим.
Враховуючи відомості щодо особи обвинуваченого, який молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, безпосередньо після ДТП залишився на місці події та брав участь у наданні допомоги потерпілим, колегія суддів приходить до переконання про наявність підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції строку додаткового покарання.
З урахуванням усіх викладених вище обставин кримінального провадження, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують покарання, і відсутність обставин, які обтяжують покарання, беручи до уваги пояснення потерпілої, яка просить обвинуваченого не позбавляти волі, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі й звільнення його на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та з покладенням на обвинуваченого обов'язків, визначених ч.1 ст.76 КК України.
На підставі викладеного та відповідно до п.п.1,4 ч.1 ст.408, п.1 ч.1 ст.413, ст.414 КПК України, апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 404-419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року - змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку висновок суду про наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо малолітньої дитини.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки та з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 частини першої ст.76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В решті цей вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді