Номер провадження: 11-кп/813/2568/25
Справа № 522/11011/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08.10.2025, якою під час судового розгляду к/п № 120231625410001657 від 18.12.2023 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 06.12.2025 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 06.12.2025 включно, без визначення застави. При цьому суд 1-ої інстанції відмовив в задоволенні клопотань захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 на більш м'який.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції виходив з доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились на даній стадії к/п стосовно ОСОБА_7 , недоцільності застосування більш м'якого запобіжного заходу, який не зможе запобігти встановленим ризикам, та на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 не погодився із оскаржуваною ухвалою, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України в даному к/п стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не підтверджуються належними доказами та в цілому є надуманими. При цьому, захисник вважає, що застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту в повному обсязі здатне знівелювати встановлені судом ризики. Крім того, захисник зауважив, що обвинувачений є особою похилого віку, інвалідом 2-ої групи та страждає на важке хронічне захворювання.
За таких обставин захисник ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувану ухвалу.
Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі також не погодився з оскаржуваною ухвалою, оскільки: прокурор в судовому засіданні не довів наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; висновки суду щодо продовження строку дії запобіжного заходу не відповідають фактичним обставинам інкримінованого злочину; обвинувачений є особою похилого віку з інвалідністю та має низку хвороб, які прогресують у зв'язку з тим, що не відбувається належного лікування; суд безпідставно обмежив конституційні права обвинуваченого ОСОБА_7 щодо належного лікування, діагностики прогресування хвороби, іншого медичного обслуговування; суд не звернув увагу щодо доводів захисту про провокацію злочину та не надав їм належної оцінки; справа розглядається судом тривалий час, а обвинувачений утримується під вартою вже понад 22 місяці.
Враховуючи викладене, захисник ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу та винести нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора й застосувати обвинуваченому ОСОБА_7 інший запобіжний захід.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 не погодився із оскаржуваною ухвалою, оскільки суд 1-ої інстанції не врахував, що: обвинувачений ОСОБА_7 є особою похилого віку; тривалий час перебуває під вартою без альтернативного запобіжного заходу; він має майно та сім'ю, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків; обвинувачений має системні захворювання та має інвалідність, що свідчить про необхідність отримання медичної допомоги поза межами слідчого ізолятора, а відповідно до доданої довідки з ДУ «ОСІ» було виявлено, що в обвинуваченого виявлені тілесні ушкодження, що свідчить про скомпрометованість медичної допомоги в межах даного закладу; обвинувачений ОСОБА_7 та його сім'я має постійне джерело доходу, оскільки займаються підприємницькою діяльністю; всі докази по справі зібрані та знаходяться в розпорядженні слідства; ризик переховування від слідства та суду є перебільшеним; з огляду на тривале перебування обвинуваченого під вартою (близько півтора роки) та стан здоров'я обвинуваченого, доцільним є застосування застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
В доповненій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 зазначив, що невизнання вини обвинуваченим не можна трактувати як ризик впливу на свідків, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що обвинувачений образливо висловлюється на адресу інших осіб.
З врахуванням наведеного захисник ОСОБА_9 просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині не визначення альтернативного запобіжного заходу та винести нову, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , підтримали апеляційні скарги захисників та просили їх задовольнити, водночас, прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення апеляційних скарг. При цьому захисник ОСОБА_10 до суду апеляційної інстанції не з'явився причини неявки не повідомив тому учасники апеляційного провадження не заперечували проти розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію учасників судового провадження, проаналізувавши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався в повному обсязі з огляду на таке.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Пунктом 24 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Частиною 1 ст. 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно із рішенням ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Враховуючи загрозу можливого покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_7 є особою пенсійного віку, а тому не має обмежень у виїзді за кордон, апеляційний суд констатує наявність ризику переховування від органів досудового розслідування/суду, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.
Оскільки на теперішній час здійснюється судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , враховуючи наявність потерпілого та свідків, це свідчить про необхідність їх допиту в судовому засіданні, з урахуванням процедури, яка передбачена КПК щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК), апеляційний суд вважає, що вказані обставини зумовлюють можливість здійснення поза процесуального впливу обвинуваченим на потерпілого свідків, з метою спонукання їх до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм можуть бути відомі щодо кримінального правопорушення для уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ої інстанції щодо ризику перешкоджання обвинуваченим кримінальному провадженню іншим чином, оскільки відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 , маючи намір на позбавлення життя потерпілого, здійснив пошук виконавця для реалізації свого умислу, обіцяв за це винагороду, перевіряв засоби виконання замовлення, що в сукупності вказує на характеристики особи обвинуваченого та свідчить про ступінь його суспільної небезпеки.
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, оскільки матеріалами судового провадження підтверджена наявність ризиків у вказаному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , то продовження строку тримання під вартою є виправданим та цілком відповідає приписам процесуального законодавства, обставинам даного к/п та характеристиці особі обвинуваченого. Враховуючи вище наведене в сукупності, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Похилий вік обвинуваченого та стан його здоров'я, наявність міцних соціальних зв'язків та джерел для існування на переконання колегії суддів не нівелюють вище наведені ризики.
За приписами п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Отже, на переконання апеляційного суду, з врахуванням обставин даного к/п та особи обвинуваченого, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про продовження строку тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу.
Апеляційний суд звертає окрему увагу на те, що доводи сторони захисту щодо провокації злочину знаходяться поза межами дослідження апеляційним судом, оскільки безпосередньо стосуються обставин інкримінованого діяння, оцінка чому буде надана в процесі судового розгляду обвинувального акту стосовно обвинуваченого.
При цьому, твердження захисників щодо неналежного медичного обслуговування, неможливості забезпечення обвинуваченому належного лікування як того потребують хронічні хвороби, на які він страждає, належним чином не підтверджені, зокрема відсутня довідка з ДУ «ОСІ» про виявлення в обвинуваченого ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, на яку посилався захисник ОСОБА_9 , так само як і докази наявності будь-яких захворювань.
З огляду на вище викладене, істотних порушень вимог кримінального законодавства судом 1-ої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_7 .
Одночасно, апеляційний суд враховує посилання захисників щодо похилого віку обвинуваченого ОСОБА_7 , з огляду на що, звертає увагу, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 був переданий до суду 03.07.2024, тобто кримінальне провадження впродовж тривалого часу розглядається судом 1-ої інстанції, однак рішення по кримінальному провадженню до теперішнього часу судом не прийнято.
Враховуючи викладене, апеляційний суд звертає увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття дієвих заходів з метою дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 182, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08.10.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 06.12.2025 включно, без визначення застави- залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність дотримання розумних строків визначених ст. 28 КПК України при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4