Номер провадження: 11-кп/813/2521/25
Справа № 504/2299/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 24.09.2025у к/п № 12024160000001341 від 28.10.2024 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Краснопілля, Березанського р-ну Миколаївської обл., громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 22.11.2025 включно, із визначенням застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою було задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 22.11.2025 включно, із визначенням застави в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції виходив з доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились на даній стадії к/п стосовно ОСОБА_7 , недоцільності застосування більш м'якого запобіжного заходу, який не зможе запобігти встановленим ризикам, та вирішив визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою в частині визначення розміру застави посилаючись на непомірність його розміру для обвинуваченого ОСОБА_7 з огляду на його матеріальне становище, пенсійний вік його матері, яка постійно хворіє, відсутності в нього офіційного працевлаштування, а також на необґрунтованість визначеного судом розміру, оскільки більшість доказів в к/п не мають жодного відношення до обвинуваченого, а встановлений альтернативний запобіжний захід в такому розмірі не може бути виконаний, що призводить до його неактуальності в даному к/п.
Враховуючи викладене, захисник ОСОБА_6 просить змінити оскаржувану ухвалу та визначити обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави в 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, натомість прокурор в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, клопотання про відкладення судового засідання не подавав, при цьому захисник не заперечував щодо розгляду справи за його відсутності, за таких обставин колегія суддів, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався в повному обсязі з огляду на таке.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Пунктом 24 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Частиною 1 ст. 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно із рішенням ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у вчинені злочинів, передбачених злочинів, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК України, серед яких є тяжкі та особливо тяжкі злочини, відповідно до класифікації ст. 12 КК України.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Враховуючи загрозу можливого покарання за вчинення інкримінованих злочинів, в тому числі особливо тяжких, специфіку умисних інкримінованих діянь та ступінь їх суспільної небезпеки, активні дії обвинуваченого, обставини інкримінованих злочинів, апеляційний суд погоджується з висновками суду 1-ої інстанції та констатує продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ст. 177 КПК України, які не зменшились на даній стадії кримінального провадження.
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, оскільки матеріалами судового провадження підтверджена наявність ризиків у вказаному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , то продовження строку тримання під вартою є виправданим та цілком відповідає приписам процесуального законодавства. Враховуючи вище наведене в сукупності, підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відсутні.
Щодо розміру застави, колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
За приписами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі системного аналізу зазначених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суду надається право визначити чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також зауважити на виключності такого випадку.
Апеляційний суд зауважує на тому, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції», що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 суд вказав, «що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
На переконання колегії суддів, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Отже, враховуючи кількість інкримінованих злочинів та епізодів, їх характер та обставини вчинення, в тому числі тяжких та особливо тяжких, ступінь суспільної небезпеки таких діянь та активні дії обвинуваченого, встановлення обвинуваченому застави в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не перевищує максимальний розмір застави для таких злочинів в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України є в повній мірі обґрунтованим та виправданим з огляду на обставини даного к/п. Підстав для встановлення застави в меншому розмірі не встановлено.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що законодавець передбачив право суду не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів на підставі п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, натомість суд 1-ої інстанції визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави в межах, встановлених законом.
Майновий стан обвинуваченого та наявність матері похилого віку, яка хворіє та потребує догляду обвинуваченого не нівелюють вище наведених ризиків, та більш того, не стали стримуючими факторами для обвинуваченого для імовірно вчинення інкримінованих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
З огляду на вище викладене, істотних порушень вимог кримінального законодавства судом 1-ої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та скасування законної та обґрунтованої ухвали суду 1-ої інстанції щодо обвинуваченого ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 24.09.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 22.11.2025 включно, із визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4