Номер провадження: 11-сс/813/1010/25
Справа № 947/13802/25 1-кс/947/5855/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власниці майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
власниці майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою представника власниці майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.04.2025 року про арешт майна в кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023 року,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 та накладено арешт на майно вилучене 23.04.2025 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки Nokia G20, з імеі1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із забороною права відчуження, розпорядження та користування.
Мотивуючи прийняте рішення слідчий суддя послався на те, що вилучене під час обшуку майно, відповідає критеріям речового доказу у кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник власниці майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги представник вказує, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, арешт на майно накладено безпідставно, оскільки слідчим суддею не враховано, що вилучений під час обшуку мобільний телефон не є речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки не має відношення до кримінального правопорушення.
Крім того, представник просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що пропуск строку на оскарження ухвали слідчого судді від 30.04.2025 року обумовлений тим, що володілець майна та її представник участі в судовому засіданні під час розгляду клопотання не приймали, копію ухвали отримано 07.05.2025 року, після чого подано апеляційну скаргу.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Заслухавши суддю-доповідача; вислухавши представника та власницю майна, які підтримали апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження; прокурора, який не заперечував проти задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, однак заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Щодо клопотання представника власника майна про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» гарантується право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Пунктом 8 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 24 КПК (далі - КПК) кожному гарантується забезпечення права на оскарження судових рішень.
Положеннями ч.1 ст.117 КПК встановлено, що пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Із матеріалів судової справи вбачається, що розгляд клопотання про арешт майна здійснений слідчий суддею 30.04.2025 року, але власниця майна ОСОБА_7 та її представник не приймали участі в судовому засіданні місцевого суду.
В матеріалах справи міститься розписка адвоката ОСОБА_8 , відповідно до якої копію ухвали слідчого судді про арешт майна він отримав 07.05.2025 року, а 12.05.2025 року через суд першої інстанції подав апеляційну скаргу.
За таких обставин, доводи представника щодо поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження колегія суддів визнає слушними.
З огляду на наведене, з метою забезпечення права власниці майна та його представника на доступ до суду, яке випливає з п.1 ст.6 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» і є невід'ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді підлягає поновленню.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 зазначеної норми процесуального закону встановлено, що метою накладення арешту на майно є:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Положення даної норми КПК узгоджуються зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, яка встановлює, які об'єкти, у відповідності до положень КПК України, можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
Так, положеннями ст.98 КПК встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Апеляційним судом встановлено, що слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.149, ч.2 ст.332, ч.3 ст.332 КК України.
Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стали матеріали УМП ГУНП в Одеській області щодо групи із невстановленої кількості осіб, які займаються оформленням документів щодо опікунства над неповнолітніми особами з метою безперешкодного перетину державного кордону України в період воєнного стану.
Задля забезпечення повного та всебічного проведення досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню, а також встановлення всіх обставин вказаного кримінального правопорушення, оперативним співробітникам Управління міграційної поліції ГУНП в Одеській області в порядку ст.ст.40,41 КПК України надано доручення.
За результатами проведених оперативних заходами та слідчих дій достеменно встановлено, що група із невстановленої кількості осіб зорганізувались з метою систематичного вчинення злочинів, пов'язаних із експлуатацією неповнолітніх осіб шляхом втягнення їх у злочинну діяльність, а саме організації незаконного перетину державного кордону України особами чоловічої статі, які підлягають мобілізації на території України під час дії воєнного стану.
Органом досудового розслідування встановлено, що група із невстановленої на теперішній час кількості осіб, маючи умисел на отримання матеріальних благ за рахунок організації незаконного перетину державного кордону України особами чоловічої статі, які підлягають мобілізації, використовуючи надану законодавством України можливість уникнути мобілізації та вільно перетинати державний кордон України особам чоловічої статі, яких призначено опікунами малолітніх та неповнолітніх дітей, забезпечують безперешкодне встановлення опіки над такими дітьми, після чого, надаючи відповідні вказівки та інструкції, організовують перетин державного кордону України такими опікунами.
Так, станом на теперішній час, за результатами проведених слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів, достеменно встановлено, що до вчинення вказаних кримінальних правопорушень причетна група осіб, які зорганізувались для спільного вчинення злочинів, пов'язаних із експлуатацією неповнолітніх осіб шляхом втягнення їх у злочинну діяльність, а саме організації незаконного перетину державного кордону України особами чоловічої статі, які підлягають мобілізації на території України під час дії воєнного стану, до складу якої входить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
16.04.2025 слідчим суддею Київського районного суду м. Одеси винесено ухвалу про дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
23.04.2025 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки Nokia G 20, з імеі1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , на який в подальшому оскарженою ухвалою слідчого судді накладений арешт.
Апеляційний суд визнає непереконливими доводи сторони захисту про відсутність підстав для накладення арешту на вилучений телефон, з огляду на таке.
Так, на теперішній час в даному кримінальному провадженні однією із фігурантів є громадянка ОСОБА_10 , яка підозрюється у вчиненні ряду епізодів тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст.149, ч.3 ст.332 КК України, пов'язаних зі сприянням в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчинених в умовах воєнного стану та пов'язаних із посяганням на недоторканність державного кордону, що безпосередньо впливає на стан обороноздатності країни, за попередньою змовою групою осіб.
У судовому засіданні прокурор повідомив про те, що в період з 17.10.2022 року, власниця арештованого мобільного телефону ОСОБА_7 неодноразово контактувала з ОСОБА_10 , а саме між їхніми абонентськими номерами було зафіксовано 121 з'єднання.
Крім того, на вилученому мобільному телефоні в онлайн-месенджері «Viber» міститься переписка між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 щодо встановлення опіки над малолітніми та неповнолітніми дітьми позбавленими батьківського піклування, тобто щодо обставин, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні.
23.04.2025 року, постановою слідчого вилучений у ОСОБА_7 телефон був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що вилучений під час проведення обшуку мобільний телефон відповідає критеріям визначеним статтею 98 КПК, на який відповідно до положень ч.3 ст.170 КПК може бути накладений арешт, оскільки в ньому може зберігатися інформація, яка має доказове значення для кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що на теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, органом досудового розслідування проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії направленні на отримання достатніх доказів для встановлення всіх обставин справи.
Колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженні існує обґрунтована потреба в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна з метою встановлення фактів чи обставин, які мають значення для проведення повного та всебічного досудового розслідування, зокрема шляхом проведення необхідних експертних досліджень вилученого мобільного телефону.
Метою арешту майна у даному випадку є збереження речових доказів у кримінальному проваджені.
Відповідно до ч.1, п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника арештованого майна ОСОБА_7 з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, а також з метою забезпечення схоронності слідів злочину, які можуть зберігатися в мобільному телефоні.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого про арешт майна, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, застосував арешт на засадах розумності та співмірності, тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді є необґрунтованими.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст.117, 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Задовольнити клопотання представника власниці майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 30.04.2025 року.
Апеляційну скаргу представника власниці майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.04.2025 року в кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023 року, якою накладено арешт на майно, вилучене 23.04.2025 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4