Дата документу 04.11.2025 Справа № 332/7450/24
Єдиний унікальний №332/7450/24 Головуючий у 1-й інстанції: Сапунцов В.Д.
Провадження № 22-ц/807/1803/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
04 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 01 січня 2014 року працював в ТОВ «Запорізький титаново-магнієвий комбінат». Стаж роботи позивача на цьому підприємстві складає майже 11 років. Остання посада, на яку було переведено позивача - електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування.
На підставі наказу № 49/ВК від 07 листопада 2024 року позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 К3пП України у зв'язку із прогулом, а саме відсутності на робочому місці 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року.
Вказане звільнення вважає незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства. Підставою для звільнення стало те, що на думку відповідача, ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року, виправдувальних документів про відсутність не надав.
Проте, зазначену інформацію ОСОБА_1 вважає такою, що не відповідає дійсності, оскільки з 28 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року позивач знаходився на фізіотерапевтичному лікуванні, що підтверджується картою хворого N 841. Цей період збігається з датами, в які нібито позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин. Він попереджав про проходження лікування свого безпосереднього керівника телефоном. При цьому, 30 жовтня 2024 року позивач месенджером "Вайбер" надіслав своєму безпосередньому керівнику виписку з картки хворого про проходження лікування, а також заяву на відпустку без збереження заробітної плати з 29 жовтня по 08 листопада 20204 року у зв'язку з проходженням реабілітації. Зазначений факт підтверджує сам відповідач у своєму листі від 21 листопада 2024 року N 09-06/553 та про що надає листування в месенджері з позивачем. Отже, відповідач був обізнаний, що у позивача були поважні причини відсутності на роботі.
Крім того, у період з 07 листопада 2024 року по 11 листопада 2024 року він знаходився на лікуванні, що підтверджується листом непрацездатності К9ЕТ-969H-Т24Х-Е8ЗВ від 07 листопада 2024 року. 08 листопада 2024 року він також направив відповідачу повідомлення про лікарняний та заяву на відпустку без збереження заробітної плати, яке відповідачем було отримано 13 листопада 2024 року.
Таким чином, вказані факти свідчать про те, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з поважних причин, відповідач знав про ці поважні причини, та всупереч наявності поважних причин відсутності на роботі, незаконно звільнив його на підставі пункту 4 статті 40 К3пП України у зв'язку із прогулом.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» № 49/ВК від 07 листопада 2024 року про звільнення ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування з 07 листопада 2024 року в ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат». Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 690, 68 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2025 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» від 07 листопада 2024 року № 49/ВК про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування дільниці плавки сировини та шихти цеху №2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» з 07 листопада 2024 року.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2024 по 22.07.2025 у розмірі 89 555,54 грн, з утриманням з указаної суми податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 22 00, 00 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції повно та всебічно не з'ясовані обставини справи. У позивача фактично відсутні поважні причини щодо неприбуття на роботу 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року, оскільки листок непрацездатності за станом здоров'я у ці дні у нього відсутній. Висновки суду мають повністю протилежний зміст та суперечать причинно-наслідковому зв'язку щодо порушення працівником обов'язків, передбачених ст. 142 КЗпП України та Правилам внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ « ЗТМК». Судом не надано відповідної правової оцінки позиції позивача на нібито поданих ним до адміністрації Товариства заяви про надання відпустки за власний рахунок з 29 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року. При цьому позивач не направляв та не адресував такої заяви щодо відпустки до канцелярії комбінату, відділу кадрів, служби управління персоналом, директору ТОВ «ЗТМК». У начальника цеху № 2 ТОВ « ЗТМК» Єфименка Ю.В. відсутні повноваження щодо оформлення, підготовки, видання наказу щодо надання відпусток працівникам підприємства, а досліджені судом скріншоти одностороннього листування позивача у месенджері датуються 30 листопада 2024 року, тобто вже після допущеного позивачем 29 жовтня 2024 року прогулу. На час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 відділом кадрів Комбінату було перевірено відсутність документів на підтвердження непрацездатності позивача відповідно існуючим та доступним на 13.00 годину 07 листопада 2024 року відомостям, що містились на той час на офіційному веб-порталі Пенсійного Фонду України. Про наявність у позивача оригіналу листа непрацездатності від 07 листопада 2024 року ТОВ « ЗТМК» стало відомо лише за наслідками дослідження доказів при розгляді даної справи. В такому випадку суд міг внести зміни у наказ 07.11.2024 № 49/ВК про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України із зазначенням дати звільнення ОСОБА_1 - першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
ТОВ «Запорізький титаново-магнієвий комбінат», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», яка була доставлена до електронного кабінету 15 вересня 2025 року о 17:57:04, про що свідчить довідка відповідального працівника апеляційного суду (т.2 а.с.12) до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки ТОВ «Запорізький титаново-магнієвий комбінат», був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справу, останній реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності ТОВ «Запорізький титаново-магнієвий комбінат».
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 не допустив порушення трудової дисципліни, оскільки в ці дні був відсутній на роботі з поважних причин, а саме, за станом здоров'я, знаходився на фізіотерапевничному лікуванні, що підтверджується картою хворого № 841 та довідкою КНП « Міська лікарня № 4» від 31 грудня 2024 року № 01-16/1009. Позивач у доступний йому спосіб здійснив повідомлення своїм безпосереднім керівникам - майстру з ремонту електроустаткування цеху N 2 ОСОБА_2 та начальнику цеха N 2 Єфіменко Ю.В. про причини своєї відсутності на роботі, як перед фактичним невиходом на роботу, так і після цього, що не було враховано відповідачем. Зазначений факт підтверджується листом ТОВ «Запорізький титаново-магнієвий комбінат» від 23 листопада 2024 року № 09-06/553, який надав переписку в месенджері з позивачем, а також допитаними в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Суд першої інстанції враховуючи фактичні обставини справи, надані сторонам докази, вимоги закону дійшов висновку про те, що відповідач незаконно звільнив позивача із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, що є підставою для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 89555, 54 гривень, який обрахований згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 07 лютого 2011 року за наказом від 01 січня 2014 року прийнятий по переводу до цеху Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування (т.1 а.с.21-23).
Відповідно до актів від 29 жовтня 2024 року та від 05 листопада 2024 року про не вихід на роботу, складених начальником цеху №2 Єфіменко Ю., заступником начальника цеху Лебідь О., майстер з ремонту електроустаткування Осьмінін М., про те, що електромонтер цеху №2 Бабич Я.В. 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року на робочому місці не з'явився, заяви на надання відпустки без утримання не надав (т.1 а.с.101,102).
Відповідно до службової записки від 06 листопада 2024 року №29-08/68 начальника цеху №2 Єфіменко Ю., директору Сторчаку Є., про звільнення за прогули ОСОБА_1 , начальник цеха доводить директора до відома, що електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування дільниці плавки сировини та шихти цеху №2 ОСОБА_1 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року по теперішній час був відсутній на роботі, виправдувальних документів своєї відсутності не надав, тобто здійснив прогули без поважної причини. Контакт з ОСОБА_1 встановити не вдалося. На підставі викладеного просить дозволу на звільнення ОСОБА_1 згідно з п.4 ст.40 КЗпП України за вчинені прогули. Є членом профспілки (т.1 а.с.103).
Відповідно до акту від 07 листопада 2024 року начальником цеху №2 Єфіменко Ю., заступником начальника цеху Лебідь О., майстер з ремонту електроустаткування Осьмінін М., Про відмову в наданні письмових пояснень щодо причин відсутності працівника на робочому місці, складений про те, що 07 листопада 2024 року в період часу з 12-00 год. по 12-35 год. в приміщенні заводоуправління ТОВ «ЗТМК», відповідно до положень ст.149 КЗпП України, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування дільниці плавки сировини та шихти цеху №2 ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення щодо його відсутності 29.10.2024 року та 05.11.2024 року з 08-00 до 16-30 (графік роботи 843) на робочому місці без належного повідомлення і поважних причин. Від надання пояснень останній відмовився, жодних письмових пояснень з цього приводу не надав (т.1 а.с.106).
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 29 жовтня 2024 року, адресована в.о. начальника цеха Єфіменко Ю.В., в якій заявник просить надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 29 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року у зв'язку з проходженням реабілітації (т.1 а.с.66).
З 28 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року позивач знаходився на лікуванні в фізіотерапевтичному відділенні, що підтверджується картою хворого, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті) від 28 жовтня 2024 року (т.1 а.с.67,73) та отриманою на адвокатський запит довідкою КНП "Міська лікарня N 4" Запорізької міської ради від 31 грудня 2024 року N 01-16/1009 (т.1 а.с.51).
Відповідно до Листа директора Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради Бочарникової І. від 31 грудня 2024 року за вих. №01-16/1009 «Щодо надання медичної допомоги ОСОБА_1 », адресованого на запит адвокату Тисячник Р., Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня №4» Запорізької міської ради повідомляє, що згідно даними первинної медичної документації карти хворого №841, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні (ф.044/о), ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в фізіотерапевтичному відділенні з 28.10.2024 року по 08.11.2024 року (т.1 а.с.51).
Відповідно до Наказу Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» № 49/ВК від 07 листопада 2024 року про порушення трудової дисципліни, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування дільниці плавки сировини та шихти цеху №2 ОСОБА_1 29 жовтня 2024 року та з 05 листопада 2024 року по теперішній час був відсутній на робочому місці. Виправдувальних документів своєї відсутності не надав, тобто здійснив прогули. Є членом профспілки. На підставі вищевикладеного, відповідно до п.7.1 та п.7.6 «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ «ЗТМК» та статті 147 КзпП України, останнього звільнено із займаної посади 07 листопада 2024 року за прогули згідно ст.40 КЗпП України, оплату праці за жовтень та листопад 2024 року здійснити за фактично відпрацьований час. Підстава: службова записка начальника цеху №2 Єфіменка Ю.В. №29-08/68 від 06 листопада 2024 року; доповідна записка в.о. старшого електрика ОСОБА_5 ; акти про не вихід на роботу від 29 жовтня 2024 року та від 05 листопада 2024 року. Даний наказ підписаний директором товариства Сторчак Є., візи директора з персоналу ОСОБА_6 , начальника ЮрВ Сосніна Т., заступника начальника служби управління персоналом ОСОБА_7 , заступника начальника служби управління персоналом Гаричкіної О. (т.1 а.с.64).
Відповідно до листа ОСОБА_1 від 08 листопада 2024 року, останній повідомив, що знаходиться на лікарняному з 07 листопада 2024 року. Також 30 жовтня 2024 року направляв по вайберу виконуючому обов'язки начальника цеху Єфіменко Ю.К. заяву про відпустку без збереження заробітної плати на дати 29 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року у зв'язку з проходженням реабілітації та надіслав копію картки хворого № 841 (т.1 а.с.65).
У період з 07 листопада 2024 року по 11 листопада 2024 року позивач мав тимчасову непрацездатність, що підтверджується інформаційною довідкою з електронної системи охорони здоров'я К9ЕТ-969H-Т24Х-Е8ЗВ від 07 листопада 2024 року, сформованою Національною службою здоров'я України, дата формування 07 листопада 2024 року о 09 год. 16 хв. (т.1 а.с.68).
Факт знаходження позивача на лікарняному 07 листопада 2024 року підтверджується табелем обліку робочого часу наданого відповідачем (т.1 а.с.100).
Відповідно до листа заступника начальника служби управління персоналом ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» Бєлая Н. від 11.11.2024 за вих. №09-06/553, адресованого ОСОБА_8 , на його звернення, повідомлено, «що 29.10.2024 року та 05.11.2024 року ОСОБА_9 був відсутній на робочому місці без поважних причин, виправдовувальних документів своєї відсутності не надав, проігнорувавши телефонні дзвінки його безпосереднього керівника - Начальника цеху №2 Єфіменко Ю.В.
Зазначено, що ОСОБА_1 у листі посилається на те, що 30.10.2024 року він направив по месенджеру мобільного зв'язку «Vider» його безпосередньому керівнику Начальнику цеху №2 Єфіменко Ю.В. заяву на дозвіл відпустки без збереження заробітної плати з 29.10.2024 по 08.11.2024 в зв'язку з проходженням реабілітації.
Також вказано, що 29.10.2024 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, виправдовувальних документів своєї відсутності не надав, тобто був відсутній на робочому місці, на зв'язок не виходив, а отже вчинив прогули - відсутній на роботі протягом усього робочого дня без поважної причини виходу на роботу.
З огляду на це, ТОВ «ЗТМК» повідомляє:
1. ОСОБА_1 повинен був переконатися, що йому дозволили взяти відпустку без збереження заробітної плати. Його заява не була підписана.
2. Заяву на відпустку без збереження заробітної плати він повинен був надати 28.10.2024, а не 30.10.2024, тому що 29.10.2024 згідно Наказу №24 від 25.10.2024 по цеху №2 ОСОБА_1 було направлено до денної бригади електрослужби цеху №2.
3. Картка №841 хворого, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні КНМ «Міська лікарня №4» ЗМР не дійсна без направлення сімейного лікаря або вузькоспеціалізованого лікаря. Направлення ОСОБА_1 не було надано.
4. У Картці №841 хворого, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні КНМ «Міська лікарня №4» ЗМР вказані дати 28 та 29 жовтня 2024 року, яку ОСОБА_1 направив тільки 30.10.2024 повідомленням у месенджері «Vider» його безпосередньому керівнику - Начальнику цеху №2 Єфіменко Ю.В.
В даному листі товариство також зазначає про систематичність ігнорування ОСОБА_1 правил трудового розпорядку ТОВ «ЗТМК», з якими він був ознайомлений під час прийняття на роботу, тим самим підриваючи планування діяльності бригади електрослужби цеху №2. У зв'язку з чим, товариство мало всі законні підстави на звільнення ОСОБА_1 за п.4ст.40 КЗпП України» (т.1 а.с.69-70).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
У статтях 43-46 Конституції України передбачено основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереження роботи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків.
Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду в пунктах 22, 24 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4.,7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунені самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (факт стихійного лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини, відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника, відсутність за станом здоров'я.
Отже, основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших.
Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.
Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
Акт про відсутність працівника на роботі оформляється безпосередньо в день нез'явлення працівника на роботі. У таких документах обов'язково зазначаються не тільки дати, а й певний час відсутності працівника.
Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з'ясувати, чим така відсутність була викликана.
Для з'ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати листа з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження того, що ОСОБА_1 не з'явився на роботу 29.10.2024 року та 05.11.2024 року, ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» було надано Акти про не вихід на роботу від 29.10.2024 року та від 05.11.2024 року, складені начальником цеху №2 Єфіменко Ю.,заступником начальника цеху Лебідь О., майстер з ремонту електроустаткування Осьмінін М., відповідно до яких електромонтер цеху №2 Бабич Я.В. 29.10.2024 року та 05.11.2024 року на роботі не з'явився, заяви на надання відпустки без утримання не надав (т.1 а.с.58-59). Також, відповідачем було надано Доповідну записку в.о. старшого електричка цеху №2 Осьмінін М., адресовану начальнику цеху №2 Єфіменко Ю., про те, що електромонтер електрослужби ДПСШ цеху ОСОБА_1 не вийшов на роботу 29.10.2024 та 05.11.2024. На вказані дні виправдовуальних документів та заяв на відпустку без збереження заробітної плати він не надав, таким чином ОСОБА_1 здійснив прогули, тим самим порушив розпорядок трудового дня для працівників ЗТМК. На підставі вищевикладеного ОСОБА_10 просив начальника цеху вжити заходів дисциплінарного покарання до ОСОБА_1 згідно з вимогами розпорядку трудового дня для працівників ЗТМК та КЗпП України (т.1 а.с.60).
Тобто, на думку відповідача, їхній працівник електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду дільниці плавки сировини на шихти цеху №2 ОСОБА_1 29.10.2024 та 05.11.2024 був відсутній на роботі ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», виправдовувальних документів своєї відсутності не надав, тобто здійснив прогули без поважної причини, контакт з ОСОБА_1 встановити не вдалося.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, перед складанням відповідачем цих документів ОСОБА_1 25 жовтня 2024 року повідомив безпосередньо своєму керівнику виконуючого обов'язки цеху ОСОБА_4 про те, що буде проходити курс реабілітації в лікарні, тому з 28.10.2024 року його не буде на роботі. На підтвердження цих обставин 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_4 у месенджері «вайбер» медичну картку хворого №841 з якої вбачається, що він знаходиться на лікуванні у фізіотерапевтичному відділенні КНП «Міська лікарня №4» ЗМР з 28.10.2024 року по 08.11.2024 року та проходить у лікарні курс лікування, а також заяву від 29.10.2024 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 29.10.2024 по 08.11.2024 року у зв'язку з проходженням реабілітації (т.1 а.с.66-68, а.с. 71-74).
Зазначений факт підтверджує сам відповідач в своєму листі від 21.11.2024 року за вих. №09-06/553 та надає переписку в месенджері з позивачем (т.1 а.с.69-70).
Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка виконуючий обов'язки старшого електрика цеха ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував обставину спілкування з позивачем по телефону 25 жовтня 2024 року та пояснив, що ОСОБА_1 повідомив його по телефону про можливість невиходу його на роботу 29 жовтня 2024 року у зв'язку із проходженням медичних процедур, а 30 жовтня 2024 року зателефонував та надіслав йому у месенджері «вайбер» заяву на відпустку без збереження заробітної плати з 29 жовтня 2024 по 08 листопада 2024 року, а також медичну картку хворого про проходження процедур 28-29 жовтня 2024 року. Свідок також повідомив, що з врахуванням специфіки роботи підприємства в умовах неповного робочого тижня для спілкування з підлеглими ним використовується такі засоби зв'язку як телефон та відповідні мобільні застосунки.
Свідок ОСОБА_4 - начальник цеха № 2 також в суді першої інстанції пояснив, що 30 жовтня 2024 року у месенджері «вайбер» отримав від позивача заяву на відпустку без збереження заробітної плати з 29 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року у зв'язку із проходженням реабілітації, а також медичну картку хворого про проходження процедур 28-29 жовтня 2024 року. Також свідок пояснив, що він не мав відповідних повноважень розглядати заяву позивача на відпустку без збереження заробітної плати, та сама заява за твердженням свідка була подана позивачем в невстановлений спосіб.
Відповідно до довідкою КНП "Міська лікарня N 4" Запорізької міської ради від 31 грудня 2024 року N 01-16/1009вбачається, що згідно з даними первинними медичної документації картки хворого № 841 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в фізіотерапевтичному відділенні з 28 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року ( т. 1 а.с. 51). Зазначені обставини також підтверджуються карткою хворого № 841, з якої вбачається про проходження ОСОБА_1 фізіотерапевтичних процедур за зазначений період ( т. 1 а.с. 67).
Отже, з врахуванням вищезазначених обставин, досліджених письмових доказів та показань свідків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач у доступний йому спосіб здійснив повідомлення своїм безпосереднім керівникам - майстру з ремонту електроустаткування цеху № 2 ОСОБА_2 та начальнику цеха № 2 Єфіменку Ю.В. про причини своєї відсутності на роботі за станом здоров'я, як перед фактичним невиходом на роботу, так і після цього.
Проте посадові особи підприємства відповідача не прийняли вказане повідомлення до уваги, не повідомили про цю обставину керівника підприємства, поставивши під сумнів надані позивачем документи та інформацію про поважність причини відсутності на роботі, належним чином не перевірили ці документи та інформацію і на власний розсуд надали їм критичну оцінку. Окрім того, безпосередні керівники позивача не надали можливість останньому скористатись можливістю оформити на дні відсутності на роботі відпустку без збереження заробітної плати, про що позивач просив у своїй заяві, направленої безпосереднім керівникам і наданою суду відповідачем (т.1 а. с. 74).
Таким чином, Єфіменко Ю.В. та ОСОБА_2 складаючи та підписуючи акти про невихід позивача на роботу 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року без поважних на те причин, які достовірно були обізнані про відсутність ОСОБА_1 на роботі за станом здоров'я, не повідомили про зазначені обставини керівника підприємства, який на підставі вищезазначених актів видав наказ від 07 листопада 2024 року № 49 ВК про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули згідно пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, діяли вочевидь недобросовісно та порушили права ОСОБА_1 , як працівника вищезазначеного підприємства.
При цьому, колегія суддів зауважує, що свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив, що з врахуванням специфіки роботи підприємства в умовах воєнного стану, неповного робочого тижня для спілкування з підлеглими ним використовується такі засоби зв'язку як телефон та відповідні мобільні застосунки.
Зазначені обставини не були спростовані відповідачем ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку,що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці за станом здоров'я, а саме з 28.10.2024 року по 08.11.2024 року проходив курс реабілітації у фізіотерапевтичному відділенні КНП «Міська лікарня №4» ЗМР, тобто з поважних причин, про що напередодні в телефонному режимі повідомив своє безпосереднє керівництво, а 30 жовтня 2024 року на месенджері «вайбер» надіслав своєму безпосередньому керівництву відповідні докази, а саме, картку хворого №841 про проходження лікування та заяви про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період проходження ним реабілітації. Тимчасова непрацездатність позивача за вказаний період підтверджується картою №841 хворого від 28.10.2024 та довідкою КНП «Міська лікарня №4» ЗМР від 31.12.2024 року за вих.№01-16/1009.
Відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02).
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду в постанові від 11.03.2020 року у справі №459/2618/17.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши всі доводи і заперечення сторін, надані докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих та законних висновків, що ОСОБА_1 , був відсутній на роботі 29 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року з поважних причин (за станом здоров'я). Відтак, у відповідача не було законних підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Таке звільнення є порушенням трудових прав позивача, які підлягають судовому захисту.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів тимчасову непрацездатність, а картка хворого №841 від 28.10.2024 та довідка КНП «Міська лікарня №4» ЗМР від 31.12.2024 року за вих.№01-16/1009 не можуть бути належним доказом щодо підтвердження факту непрацездатності позивача за період з 28.10.2024 по 08.11.2024 року є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи свідчать про звернення ОСОБА_1 до КНП «Міська лікарня №4» ЗМР за медичною допомогою і йому вона надавалась з 28.10.2024 року по 08.11.2024 року, і ці обставини відповідачем не спростовані. У разі, якщо у відповідача виникли сумніви в записах медичної документації, він мав право направити до медичного закладу відповідний запит або звернутись із відповідним клопотанням до суду, чого ТОВ «ЗТМК» зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано відповідної правової оцінки позиції позивача на нібито подання ним до адміністрації підприємства заяви про надання відпустки за власний рахунок з 29 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки заява ОСОБА_1 про надання йому відпустки за власний рахунок, яка була направлена у месенджері «вайбер» його безпосереднім керівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , не була ними передана до відділу кадрів, служби управління персоналом чи директору підприємства для розгляду по суті, що також свідчить про недобросовісність дій останніх. Зазначеним діям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 судом надана відповідна оцінка в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.
Згідно з відомостями наданим відповідачем та не спростованих позивачем, позивач працював за одноденним робочим тижнем (робочий день у вівторок). Як вбачається з наданого відповідачем табеля обліку робочого часу, позивач у жовтні 2024 року не працював (т.1 а. с. 100), тому для обчислення середнього заробітку судом враховуються заробіток позивача за серпень-вересень 2024 року згідно з наданою відповідачем довідки (т. 1 а. с. 57). Заробіток позивача у серпні 2024 року склав 17326,49 грн а у вересні 2024 року склав 2036,88 грн. Таким чином, заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом повних двох місяців перед звільненням (серпень - вересень 2024 року) склала 19363,37 грн. Отже, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 2 420,42 грн. (19363,37: 8 робочих днів за серпень-вересень 2024 року (при одноденному робочому тижні) = 2 420,42 грн).
Встановивши обставини по справі та дійшовши висновку про звільнення позивача без достатніх правових підстав, суд першої інстанції з врахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня його звільнення (07.11.2024 року) до дня ухвалення рішення суду про поновлення на роботі, що з урахуванням розрахунку середньоденного заробітку в сумі 2420,42 грн становить 89 555,54 грн (2422,42 грн х 37 роб.днів = 89 555, 54 грн.
Доводів щодо неправильного визначення періоду та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить.
Що стосується витрат на правничу допомогу стягнутих з відповідача на користь позивача за оскаржуваним судовим рішенням, то слід зазначити, що апеляційна скарга не містить доводів, щодо необґрунтованості їх стягнення, натомість судом першої інстанції було враховано, характер правовідносин у цій справі, проаналізовано обсяг наданих послуг адвокатом, оцінено співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, позов задоволено у повному обсязі, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути у заявленому розмірі 22000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу. Вважає оскаржуване рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.
Наведені у апеляційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 06 листопада 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.