Справа № 740/3566/25
Провадження № 2/740/1704/25
30 жовтня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Дорошенко А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (далі - ТОВ «Діджи фінанс», товариство) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
У червні 2025 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 7852882 про надання споживчого кредиту від 02.05.2024 у розмірі 82 500,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн та 6000,00 грн витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 02 травня 2024 року на офіційному вебсайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна») між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір № 7852882 про надання споживчого кредиту. До укладення договору позичальник отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та правилами, що розміщені на вебсайті товариства. Згідно з умовами кредитного договору кошти кредиту в розмірі 25 000,00 надаються ТОВ «Авентус Україна» в безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача. Проте відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість. 27.11.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір факторингу № 27.11/24-Ф, відповідно до якого ТОВ «Діджи фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача у розмірі 82 500,00 грн, з яких: 25 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 45 000,00 грн - заборгованість за процентами; 12 500,00 грн - заборгованість за пенею.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16 вересня 2025 року 08-30 год.
У подальшому судове засідання відкладено на 30 жовтня 2025 року 10-30 год.
У судове засідання сторони не з'явилися.
У позовній заяві представник позивача - Романенко М. Е. просив справу розглянути без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судові засідання жодного разу не з'явився, при цьому належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. До суду повернулися поштові конверти з рекомендованими повідомленнями без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відзиву на позов, жодних заяв/клопотань відповідач не подавав до суду.
З урахуванням положень ст. 128, 223, 280 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що 02 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 7852882 про надання споживчого кредиту, який підписано останнім шляхом використання одноразового ідентифікатора електронного підпису - С8133 (а. с. 11-18).
Відповідно до пп. 1.2 п. 1 договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту - 25 000,00 грн.
За положеннями п. 1.4 договору кредит надається строком на 360 днів, періодичність платежу зі сплати процентів - 30 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов'язки на умовах та в строки, визначені в договорі.
Відповідно до п. 1.5 договору тип процентної ставки - фіксована: стандартна процентна ставка становить 1,50 % у день.
Згідно з п. 6.4 договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов'язаний сплатити товариству штраф: у розмірі 750,00 грн на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання; та в розмірі 250,00 грн, починаючи з 5 дня за кожен день невиконання та/або неналежного виконання.
У будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів), нарахованої за порушення споживачем зобов'язань за цим договором, обмежується сумою, визначеною відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (п. 6.4.6 договору).
Згідно з додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 7852882 від 02.05.2024, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором - С8133, сторони погодили таблицю обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, за якою загальна вартість кредиту складає 160 000,00 грн, реальна річна процентна ставка - 9089,90 % річних, проценти за користування кредитом - 135 000,00 грн (а. с. 19).
На підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів до позовної заяви додано листа директора ТОВ «Пейтек» - Макарчука Олександра від 19.05.2025 за вих. № 20250519-784, відповідно до якого 02.05.2024 о 20:11:06 від ТОВ «Авентус Україна» перераховано кошти на суму 25 000 грн, номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 8c764d1d-029a-4b11-b7cc-7c60574ba284, номер транзакції в системі ТОВ «Авентус Україна» - 45849572, Session ID - 024390573535, сайт торгівця - https://creditplus.ua, код авторизації - 931168, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а. с. 27 - зворот).
Згідно з розрахунком загальна заборгованість відповідача перед ТОВ «Авентус Україна» становить 82 500,00 грн, із яких: 25 000,00 грн - основний борг; 45 000,00 грн - проценти; 12 500,00 грн - штраф (а. с. 33-37).
Відповідно до договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024 ТОВ «Діджи фінанс» зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» за плату, а ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Діджи фінанс» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, уключаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна» (а. с. 23-26).
Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024 загальна заборгованість відповідача становить 82 500,00 грн, з яких: 25 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 45 000,00 грн - заборгованість за процентами; 12 500,00 грн - заборгованість за пенею (а. с. 10).
З копії платіжної інструкції від 27.11.2024 № 10772 слідує, що ТОВ «Авентус Україна» отримало від ТОВ «Діджи фінанс» 1 730 342,80 грн оплати за договором факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024 (а. с. 32 - зворот).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за цим договором.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, що діяла до 24.12.2023) передбачав звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного стану.
У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» були викладені в новій редакції.
Нова редакція пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (чинна з 24.12.2023) встановлює, що споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов'язань лише за договорами про споживчий кредит, укладеними до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Датою набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є 24 грудня 2023 року. Відповідно 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23 січня 2024 року.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Надані позивачем на обґрунтування своїх вимог докази суд вважає належними та допустимими і такими, що підтверджують укладення відповідачем вищевказаного кредитного договору, який не оспорений відповідачем у встановленому законом порядку та згідно з презумпцією правомірності договору є правомірним (дійсним) станом на час розгляду справи в суді.
Укладаючи вищевказаний кредитний договір, відповідач погодився з умовами кредитування, у тому числі на розмір процентів за користування кредитними коштами та сплату неустойки за неналежне виконання умов договору.
Як установлено судом, договір № 7852882 про надання споживчого кредиту між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено 02.05.2024.
Отже, оскільки кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», то до відповідача не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
При цьому положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України мають загальний характер та стосуються всіх категорій грошових зобов'язань, незалежно від їх природи. Водночас, у цій справі йдеться саме про правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, тобто, такі правовідносини підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України «Про споживче кредитування».
Відповідно до загальновизнаного принципу lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального), у випадку конкуренції між загальною нормою ЦК України та спеціальними положеннями галузевого закону перевага надається саме спеціальній нормі. Закон України «Про споживче кредитування» у чинній редакції містить чітке застереження щодо строків дії звільнення споживача від відповідальності, а саме, що такі пільги застосовуються виключно до договорів, укладених до 23 січня 2024 року включно.
Відтак, застосування загальної норми п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України до договору, який укладено після 23 січня 2024 року, є юридично необґрунтованим, суперечить нормам спеціального законодавства.
Таким чином, унаслідок невиконання відповідачем взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість у вказаному позивачем розмірі, яка не спростована відповідачем, і така заборгованість підлягає стягненню з нього на користь позивача, який є новим кредитором на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, у ч. 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 січня 2019 року в справі № 910/15944/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Позивачем на підтвердження надання правничої допомоги на суму 6000,00 грн надано такі документи: договір № 42649746 про надання правової допомоги від 01.01.2025, додаткову угоду № 7852882 до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 02.04.2025, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б. М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості, акт № 7852882 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 31.03.2025, відповідно до яких вартість обсягу наданих послуг становить 6000,00 грн.
Суд вважає, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн є завищеним з урахуванням категорії справи та наданих адвокатом послуг. Так, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн відповідатимуть критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин цієї справи, що є співмірним зі складністю справи, а також обсягом наданих адвокатом послуг, які зводилися до надання консультацій щодо захисту інтересів позивача, складання позовної заяви, формування до неї додатків. При цьому суд також ураховує фінансовий стан обох сторін, де позивачем є юридична особа, яка займається питаннями фінансового характеру, і на користь якого стягнуто грошові кошти, як заборгованість за договором, а відповідачкою - фізична особа, з якої стягнуто заборгованість за кредитним договором у зв'язку з невиконанням умов договору.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в загальному розмірі 6422,40 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 128, 141, 223, 263 - 265, 268, 272 - 274, 280 -283 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (ЄДРПОУ 42649746; вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ) заборгованість у загальному розмірі 82 500 (вісімдесят дві тисячі п'ятсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (ЄДРПОУ 42649746; вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ) судові витрати в загальному розмірі 6422 (шість тисяч чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко