Справа № 317/4046/24
№/п 2/317/91/2025
29 жовтня 2025 р.
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Ачкасова О.М.,
при секретарі - Фененко М.Р.,
за участю позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Іваниці О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжя у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності за набувальною власністю,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з лютого 1993 року й по теперішній час проживає в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка тривалий час була зареєстрована за зазначеною адресою, але у зв'язку з придбанням для однієї із доньок будинку, перереєструвалася по АДРЕСА_2 , але фактично весь час з 1993 року мешкає в будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , разом із своєю сім'єю, веде господарство, сплачує комунальні платежі, земельний податок. Будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 домовилася придбати у ОСОБА_3 , передала йому за будинок кошти, згідно розписки від 14.01.1993 р. Зазначений будинок належав на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.1982 року. 07.07.1995 р. до домової книги було внесено запис щодо проживання ОСОБА_4 , але офіційний договір купівлі-продажу позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не вчиняли, нотаріальну угоду не оформили. Оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка не мала можливості зареєструвати право власності, не вважала, що таке володіння житловим будинком було та є незаконним. Інших осіб, які б мали право на дане нерухоме майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , крім ОСОБА_1 , не має. Позивачка вважає, що відкрито, добросовісно та безперервно володіє спірним будинком більше 10 років, несе тягар його утримання, вважає за можливим визнати за нею право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
У судовому засіданні позивачка пояснила, що не вважала, що володіння будинком є незаконним, проживала, робила ремонт, сплачувала податки, уклала з ОСОБА_3 угоду, яку нотаріально не посвідчили, у 2003 р. ОСОБА_3 помер. Зазначила, що добросовісно заволоділа «чужим» майном. У будинку зареєстровані її доньки та онука. Свідки за розпискою між нею та ОСОБА_3 на теперішній час померли. Вважає, що купила будинок за 50000,00 руб., сплативши їх братам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , по 25000,00 руб. кожному, оскільки так сказала їх мати, тому було складено дві розписки.
Представник позивачки у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, раніше надавав суду пояснення, у яких, зазначив, що вимоги позивача не суперечать інтересам відповідача, при вирішенні справи покладаються на розсуд суду, просили розглянути справу без участі представника відповідача.
Свідок ОСОБА_6 , в судовому засіданні пояснила, що вона з ОСОБА_1 є сусідами, її сім'я купила хату за адресою: АДРЕСА_2 у 1978 році, а ОСОБА_7 придбала будинок у 1992 році, а стала проживати у 1993 році, вона виховувала двох дітей. Вона там постійно проживає з 1993 року. У будинку раніше проживав ОСОБА_8 , він зловживав спиртним, і він продав хату ОСОБА_9 , подробиць договору вона не знає, мабуть не має документів на будинок. На теперішній час ОСОБА_10 проживає сама у будинку.
Свідок ОСОБА_11 , в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_7 , недалеко проживає ( АДРЕСА_2 ). ОСОБА_12 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проживає там з 1993 року, у неї є дві доньки, вона їх виховувала, зараз проживає одна. ОСОБА_12 купила цей будинок у ОСОБА_8 , який зловживав алкогольними напоями. З 1993 року ОСОБА_7 постійно проживала у цьому будинку. Суперечок про будинок вона не бачила і не чула. Галина робила ремонт у будинку.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, покази свідків, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч.1, 2 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Судом встановлено, що згідно з наданої суду копією розписки ОСОБА_3 (власник будинку) (паспортні дані та місце проживання відсутні) продав будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 позивачці ОСОБА_13 (паспортні дані та місце проживання відсутні) за 25000,00 рублів. Розписка підписана двома свідками ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та зазначена дата 14.01.1993 р.
Згідно з копією другої розписки ОСОБА_5 (паспорті дані та місце проживання відсутні) отримав кошти в сумі 25000,00 рублів за будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зазначена розписка дана ОСОБА_13 . Розписка підписана двома свідками ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та зазначена дата 27.08.1992 р.
Оригінали зазначених розписок знаходяться у позивачки і були надані суду позивачкою для дослідження в судовому засіданні.
Згідно договору купівлі-продажу будинку від 21.12.1982 р.н. ОСОБА_3 купив у ОСОБА_18 жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , продаж вчинено за 3000,00 рублів, договір посвідчений виконавчим комітетом Кушугумської селищної ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області 21.12.1982 р., р.№305 та посвідчений у БТІ Запорізької області.
Згідно довідки-характеристики, виданої ЗМБТІ №680 від 04.02.1993 р., будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_3 , що також підтверджується копією технічного паспорту.
Відповідно до інформації, наданої ТОВ «ЗМБТІ» №7934 від 05.11.2024 р., на адвокатський запит були надані копії матеріалів із інвентарізаційної справи на об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: договір купівлі-продажу, посвідчений виконавчим комітетом Кушугумської селищної ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області 21.12.1982 р., р.№305.
Згідно відповіді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за вих. №08-07-2024/1 від 08.07.2024 р., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджується записом акту про смерть №05 від 26.05.2003 р., складеного виконавчим комітетом Барвінівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, який було направлено Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за вих. №631/32.3-01-30 від 04.12.2024 р.
Відповідно до Витягу зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) номер витягу 78074613 від 21.08.2024 р., відносно ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформація відсутня.
27.04.2024 р. за вих. №27-06-2024/1 представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Іваниця О.О. зверталася до Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, зазначила, що було направлено клопотання про визнання права власності ОСОБА_1 за набувальною давністю на жилий будинок.
За результатами зазначеного клопотання, 05.07.2024 р. за вих.№ 01-45/1616, Кушугумською селищною радою Запорізького району Запорізької області було розглянуто клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвокат Іваниці О.О., з якої вбачається, що позивачці рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання про про визнання права власності за набувальною давністю на жилий будинок.
Позивачкою до позову долучені : квитанції про прийняття податків та зборів серії АГ №000653 від 20.06.2017 р., серії АГ №002305 від 12.10.2018 р. про сплату ОСОБА_1 земельного податку, серії АГ №008368 від 27.06.2024 р. (оплата з 2019 р. по 2024 р. включно), квитанція до прибуткового касового ордеру від 20.06.2017 р. (штраф + пеня за 2005-2016 р.р.) провул.Зразковий, 4.
Згідно договору №4687515/7363, укладеного 27.07.2005 р., про користування електричною енергією, договір укладений був між ОСОБА_19 та ВАТ «Запоріжжяобленерго» про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 , тобто не з позивачкою у справі.
Відповідно відповіді виконавчого комітету Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, яка була надана на запит суду за вих. №01-45/2808 від 18.11.2024 р., виконавчий комітет повідомляє, що у зв'язку із тим, що повноваження реєстрації місця проживання осіб передані до виконкому Кушугумської селищної ради як органу реєстрації з 02.03.2016 р., надати відомості щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 2003 року немає можливості. Згідно наявних реєстраційних обліків станом на момент надання відповіді, 18.11.2024 за вищевказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 03.03.2000 р. по теперішній час; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 07.08.2002 р. по теперішній час; ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 04.07.2017 р. по теперішній час. Ішими відомостями виконавчий комітет не володіє.
Відповідно до довідки, виданої 26.07.2024 за №324, виданої відділом «Центру надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , з 1993 р. і по теперішній час, інформація видана на підставі підтвердження від сусідів з вказаними паспортними даними особи.
Згідно з копією паспорта громадянина України, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_21 .
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади, номер витягу : 2024/009993115 від 20.08.2024 р., за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_20 , дата реєстрації 03.03.2000 р.
Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_19 , вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 397545658 від 02.10.2024, право власності за адресою: АДРЕСА_1 , ні за ким не зареєстровано.
Технічний паспорт на вказане домоволодіння був виготовлений за замовленням позивачки станом на 28.06.2024 р.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч.4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Зі змісту ст.344 ЦК України вбачається, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а тому встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При цьому, необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц).
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Зазначені вище висновки узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідно зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як в позовній заяві, так і в судовому засіданні позивачка та її представник стверджували, що саме у 1992 р. позивачка купила у ОСОБА_3 спірний жилий будинок, а вселилася у 1993 році. Позивачка заволоділа спірним житловим будинком шляхом сплати 27.08.1992 року, брату ОСОБА_3 - ОСОБА_5 коштів у сумі 25000,00 руб., що підтверджується розпискою від 27.08.1992 р. Однак, згідно розписки від 14.01.1993 р., ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , лише 14.01.1993 р. та отримав кошти у сумі 25000,00 руб., проте договір купівлі-продажу будинку не укладено, оскільки в Державному реєстрі право власності на будинок не зареєстровано.
Позивачка зазначила, що сплатила за будинок всього 50000,00 рублів, по 25000,00 рублів кожному брату, ОСОБА_3 , як власнику та його брату ОСОБА_5 .
Предметом позову є визнання права власності в порядку набувальної давності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом ст.344 ЦК України, при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, позивачка була обізнана про власника спірного домоволодіння, однак він помер у 2003 році.
З пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_11 вбачається, що померлий власник спірного будинку зловживав алкогольними напоями, зазначили, що ОСОБА_1 придбала будинок у 1992 році, а стала проживати з 1993 р., зазначили, що ОСОБА_1 проживає сама у будинку.
Відомості щодо відмови титульного власника даного житлового будинку від права власності на це майно матеріали справи не містять.
Зазначене свідчить, що позивачка була обізнана про власника спірного домоволодіння, а отже знала, що заволоділа чужою річчю, тому її володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння.
Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.
Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за набувальною давністю не може визнаватися право власності на майно, власник якого відомий і не відмовлявся від своїх прав на це майно.
Користування майном, а також сплата спожитих комунальних послуг не підтверджують підстав для застосування правил ст.344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивачки у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
Посилання позивачки на придбання житлового будинку не може бути підставою для застосування положень ст.344 ЦК України, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що у цій справі позивачкою не доведено і судом не встановлено.
Укладення між позивачкою та відповідачем угоди у вигляді розписки про сплату коштів за будинок, факт отримання ОСОБА_22 та ОСОБА_5 коштів від позивачки, а також проживання позивачки в цьому будинку, не підтверджує згоди на відчуження нерухомого майна та не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю. Крім того, позивачка не зареєстрована у спірному будинку. У спірному будинку зареєстровані доньки позивачки та її онука.
Таким чином, позивачкою не доведено усіх обставин, передбачених ст.344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного житлового будинку, оскільки їй достеменно відомо хто був власником спірного майна, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК України.
Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань, чи в будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а позивач посилається на строк набувальної давності, - то такий позивач обрав невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст.344 ЦК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 15, 16, 80,81,89,200,259, 263-265, 328, 344 ЦК України, ст.12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності за набувальною власністю - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення - 07.11.2025 року.
Суддя: О.М. Ачкасов