Номер провадження 1-кп/243/1230/2025
Номер справи 243/9912/25
« 10 » листопада 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
- секретаря судового засідання - ОСОБА_2
- прокурора - ОСОБА_3
- обвинувачених - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
- захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянувши у підготовчому судовому засіданні за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні в залі № 4 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження за № 12025052510000886, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 серпня 2025 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону 28 жовтня 2025 року по обвинуваченню:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Липське, м. Макіївка Донецької області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, на утримані неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, не є особою з інвалідністю, гранатометник 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти НОМЕР_1 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частина 4 КК України,-
Угода про визнання винуватості досягнута під час судового розгляду кримінального провадження.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IХ в Україні із 05.30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №276 від 21 липня 2023 року солдата ОСОБА_4 , призначено на посаду гранатометника 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти НОМЕР_1 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_2 .
Про факт несення військової служби у час особливого періоду та порядок проходження військової служби солдату ОСОБА_4 достеменно було відомо, вказаний військовослужбовець дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання та службові обов'язки.
У відповідності до ст.ст. 17, 65 Конституції України ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно зі ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець зобов'язаний: свято i непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Проте, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив тяжкий злочин за наступних обставин:
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України Військова частина НОМЕР_2 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.
На початку липня 2025 року (більш точну дату та час в ході судового розгляду кримінального провадження встановити не виявилось можливим) ОСОБА_4 , разом зі своїм товаришем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходили повз буд. 6 який знаходиться по АДРЕСА_2 , де звернули увагу на 1-й під'їзд який знаходиться в напівзруйнованому стані. Після чого солдат ОСОБА_4 , разом зі своїм товаришем ОСОБА_5 , піднялись на 4 поверх, на якому звернули увагу на двері квартири АДРЕСА_3 які знаходились в відкритому положенні, в цей час у солдата ОСОБА_4 , разом з ОСОБА_5 , виник спільний протиправний злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна з метою особистого збагачення.
Реалізуючи свій спільний, єдиний, протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, будучи обізнаним про введення воєнного стану на території України, військовослужбовець ОСОБА_4 , діючи в групі разом з ОСОБА_5 , умисно, таємно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету наживи та незаконного збагачення, розуміючи протиправний характер своїх дій, вважаючи, що навколо немає сторонніх осіб, які б могли запобігти доведенню їх протиправних дій до кінця, що дії залишаться непоміченими, усвідомлюючи, що посягають на чужу власність, на яку не мають ніякого права, передбачаючи спричинення матеріальної шкоди і бажаючи завдати таку шкоду, шляхом вільного доступу, увійшли в квартири АДРЕСА_4 , з якої протиправно викрали чуже майно, яке належить потерпілому ОСОБА_9 , а саме пральну машину марки «SAMSUNG» моделі «WF6450S6V», в корпусі білого кольору, яка знаходились в робочому стані та мала сліди використання у вигляді подряпин та слідів іржі, вартістю 3591 гривень 00 копійки.
Після цього, ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 покинули місце скоєння кримінального правопорушення та отримали реальну можливість розпоряджатись викраденим майном, яким в подальшому розпорядились на власний розсуд.
Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_5 , заподіяли потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну 3591 гривень 00 копійок.
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 185 частиною 4 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану.
10 листопада 2025 року між Прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_10 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12025052510000886, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 серпня 2025 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника - адвоката ОСОБА_6 укладено Угоду про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.
Згідно наданої суду разом з Обвинувальним актом Угоди про визнання винуватості обвинувачений ОСОБА_4 під час судового розгляду справи повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов'язується: а) беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні і б) сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частиною 4 КК України, у виді позбавлення волі на строк п'ять років, із застосуванням статей 75, 76 КК України, з випробуванням.
Згідно даної угоди Прокурор Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_10 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12025052510000886, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 серпня 2025 року та обвинувачений ОСОБА_4 , з участю його захисника - адвоката ОСОБА_6 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за статтею 185 частина 4 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, обвинувачений визнав свою винуватість у зазначеному кримінальному правопорушенні. Також вказаною Угодою визначено покарання, яке повинен понести ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частиною 4 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років, із застосуванням статей 75,76 КК України, з випробуванням.
В Угоді передбачені наслідки укладення та затвердження Угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України та наслідки її невиконання.
Прокурор у судовому засіданні зазначив, що при укладенні Угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України і КК України, та просив суд Угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене в Угоді про визнання винуватості покарання.
Потерпілий ОСОБА_9 підтвердив, що надає згоду на укладення Угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 . Прокурором надано Заяву потерпілого ОСОБА_9 відповідно до якої він надає згоду на укладення Угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частина 4 КК України, в обсязі підозри, та пояснив, що під час укладення угоди діяв добровільно, розуміє свої права та наслідки укладення Угоди про визнання винуватості, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження Угоди про визнання винуватості та заявив, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно Угоди про визнання винуватості зобов'язання. Розуміє, що умисне невиконання Угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Укладаючи відповідну Угоду про визнання винуватості, він цілком розумів надані йому законом права, а також роз'яснені судом наслідки укладення та затвердження вказаної Угоди, визначені ст. 473 КПК України і щодо відмови від здійснення прав, передбачених п. 1ст. 474 КПК України, в тому числі і наслідки невиконання вказаної Угоди, визначені ст. 476 КПК України. Крім того, обвинувачений вказав, що вищезазначена Угода про визнання винуватості укладена ним з прокурором добровільно без застосування будь - якого насильства, примусу, погроз.
Просив Угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 підтримав позицію свого підзахисного, та просив призначити йому узгоджену міру покарання, зазначив, що будь-якого тиску на обвинуваченого вчинено не було, всі дії є добровільними, укладення угоди відбувалося в його присутності, просив затвердити Угоду про визнання винуватості.
Розглядаючи питання про затвердження Угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог частини 5 статті 469 КПК України укладення Угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь - який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Перед ухваленням рішення про затвердження Угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання з'ясував в обвинуваченого чи цілком він розуміє: 1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а також він має такі права:
- мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
- мати захисника у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом або захищатися самостійно;
- допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.
Суд роз'яснив ОСОБА_4 наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України та характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, а також вид покарання та інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Сторони просять затвердити Угоду про визнання винуватості.
Відповідно ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена Угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно частини 4 ст. 469 КПК України, Угода про визнання винуватості між прокурором, підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода, завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частина 4 КК України, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням , що в силу вимог частини 4 ст. 469 КПК України передбачає можливість укладення Угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права визначені п.п. 1.4 п.1 ч.4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження Угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що укладення даної угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді і що угода відповідає вимогам закону і вважає можливим затвердити Угоду про визнання винуватості між Прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12025052510000886, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 серпня 2025 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника - адвоката ОСОБА_6 , так як дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за статтею 185 частина 4 КК України, і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11 грудня 2015 року № 13, сторони угоди (незалежно від її виду) зобов'язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання.
У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»
Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи: - положення пунктів 1 - 2 ч. 1 ст. 65 КК, тобто 1) у межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК, та 2) відповідно до положень Загальної частини КК. Зокрема, у випадку, коли в санкції статті (санкції частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не встановлено мінімальної межі покарання, сторони мають виходити із положень розділу X Загальної частини КК; - ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК мають право, використовуючи положення ст. 69 КК, узгоджувати: а) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або б) інше основне покарання, більш м'який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин; в) не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове, за винятком випадків, встановлених ч. 2 ст. 69 КК України.
Врахування зазначених вимог кримінального закону має бути відображено у змісті угоди, а узгоджена міра покарання повинна мати конкретний вираз.
Із Постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 січня 2014 року (справа № 5-48 кс13) вбачається, що загальні засади призначення покарання (ст.65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд виходить із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема способу життя, характеризуючих його даних, його вік, стан здоров'я.
Приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини по справі, ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, характер та мотиви протиправних дій, враховуючи вищенаведені дані характеристики особи обвинуваченого і попередню позитивну соціальну поведінку, які знижують ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення і ступінь небезпеки особи обвинуваченого для суспільства, суд, всебічно оцінюючи викладені обставини, приходить до переконання про можливість виправлення ОСОБА_4 без реального виконання покарання у виді позбавлення волі, без ізоляції від суспільства, безпосередньо під наглядом державних органів влади і вважає можливим звільнити обвинуваченого від відбуття покарання з випробуванням у відповідності до положень ст. 75 КК України.
На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Питання про речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -
Затвердити Угоду про визнання винуватості від 10 листопада 2025 року між Прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_10 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12025052510000886, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 серпня 2025 року та обвинуваченим ОСОБА_4 , з участю його захисника - адвоката ОСОБА_6 .
Визнати ОСОБА_8 винуватим за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 частина 4 КК України.
Призначити ОСОБА_11 узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до частини 1 статті 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.
Виконання Вироку доручити Відділу № 12 філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях.
Захід забезпечення кримінального провадження відповідно до видів, передбачених ст. ст. 131, 176 КПК України не обирався та не застосовувався.
Речові докази по справі, а саме:пральну машинку марки «SAMSUNG» модель «WF6450S6V» в корпусі білого кольору, які залучено до матеріалів кримінального провадження № 12025052510000886, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 серпня 2025 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 13 серпня 2025 року, що зберігаються у потерпілого ОСОБА_9 на підставі Зберігальної розписки від 13 серпня 2025 року - у відповідності до ч. 9 ст. 100 КПК України - залишити у власності ОСОБА_9 .
Роз'яснити, що у разі невиконання Угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з Клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції на підставі Угоди про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку:
-обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначеного судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою ст. 474 КПК України, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди.
-прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України Угода не може бути укладена.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Головуючий суддя ОСОБА_1