провадження № 2-а/631/16/25
справа № 631/1452/24
10 листопада 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Семенко А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якій просить скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року, винесену інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області рядовим поліції Багліковим Богданом Сергійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмір 3400 гривень 00 копійок та закрити провадження у справі за відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що постановою про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року винесеною інспектором відділення поліції № 3 (селища Нова Водолага) Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області рядовим поліції Багліковим Богданом Сергійовичем, її було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень 00 копійок. В оскаржуваній постанові зазначено, що 05 вересня 2024 року о 16 годині 26 хвилин 42 секунди в селищі міського типу Нова Водолага, вулиця Гагаріна, будинок № 1, водій, ОСОБА_1 , керувала мопедом без мотошолома, чим порушила пункт 2.3 «г» Правил дорожнього руху України, при спілкуванні було встановлено, що у водія відсутня відповідна категорія на право керування даним транспортним засобом, чим порушено пункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху України - керування транспортним засобом особою, яка не має права керувати таким транспортним засобом, за що передбачена відповідальність за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вказану постанову позивач вважає протиправною, оскільки частина 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Разом із тим, на думку ОСОБА_1 порушення пунктів 2.1 «а» та 2.3 «г» Правил дорожнього руху України з її боку не було, оскільки вона керувала не мопедом, а електроскутером моделі «ALMA МЗ Li», серійний номер виробу RBMBLEJ20C110155, який відповідно до технічного паспорту має потужність 1200 Вт, який згідно діючого законодавства України у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не відноситься до механічного транспортного засобу та за своїми характеристиками він прирівнюється до електроскутарів, а отже для керування таким транспортним засобом особі не потрібне посвідчення водія категорії «А1» та реєстрація у сервісному центрі MBC України. На підтвердження своїх доводів позивач надала копію гарантійного талану на електроскутер, керівництво з експлуатації та його технічні характеристики.
За твердженням позивача, її електроскутер має потужність менше 3 кВт, а отже не належить до категорії механічних транспортних засобів. Як зазначила ОСОБА_1 , електроскутер можливо прирівняти до мопеда лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт. Тому наявність посвідчення водія передбачена виключно для механічних транспортних засобів.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 18 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а також роз'яснено наслідки невиконання ухвали суду.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 02 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
07 жовтня 2024 року на адресу Нововодолазького районного суду Харківської області з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи від Головного управління Національної поліції в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, що був зареєстрований за вхідним № 7240/24-вх., відповідно до якого відповідач наполягав на законності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 2.1 «а», 2.3 «г» Правил дорожнього руху України.
Так на спростування позовних вимог ОСОБА_1 уповноважений представник Головного управління Національної поліції в Харківській області вказав, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона 05 вересня 2024 року о 16 годині 27 хвилин в селищі міського типу Нова Водолага по вулиці Гагаріна, будинок № 1, керувала транспортним засобом - мопедом марки «AIMA M3 Li», при цьому під час руху була без одягнутого мотошолома, чим порушила пункт 2.3 «г» Правил дорожнього руху України. Також при спілкуванні з останньою було встановлено, що позивач немає посвідчення водія відповідної (А1) категорії, тобто не має права керувати даним видом транспортного засобу, чим порушила пункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху України. Вказані обставини були підставою для винесення інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області рядовим поліції Багліковим Богданом Сергійовичем постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2987189 від 05 вересня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 3400 гривень 00 копійок.
Щодо твердження позивача про те, що вона не зобов'язана мати посвідчення водія категорії «А1», оскільки транспортний засіб, яким вона керував відноситься до категорії електроскутарів, а не мопедів, відповідач наголосив, що відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України мопед - це двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 см? або електродвигун потужністю до 4 кВт. Вказані характеристики також зазначені ОСОБА_1 у позовній заяві, а саме 1200 Вт, тобто потужність електродвигуна транспортного засобу, яким керувала позивач до 4 кВт, а тому він відноситься саме до мопедів.
Що стосується категорії А1 - до неї відносяться мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 см? або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Відповідач звернув увагу суду на коментар до Правил дорожнього руху України, який визначає термін «мопед» як категорію двоколісних транспортних засобів, які за своїми технічними характеристиками поступаються більш швидким двоколісним транспортним засобам і перевищують велосипеди. Мопед незалежно від його зовнішнього вигляду має такі характерні ознаки: двигун об'ємом до 50 см? та/або електродвигун потужністю до 4 кВт. Якщо двоколісний транспортний засіб обладнаний одночасно педалями та електродвигуном потужністю до 4 кВт, то він прирівнюється до мопеда, а особа яка керує ним, зобов'язана мати посвідчення на право керування транспортним засобом категорії «А1». Згідно з пунктом 2.13 Правил дорожнього руху України, до категорії транспортних засобів А1 належать мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 см? або електродвигун потужністю до 4 кВт. Відтак, відповідно до вищевказаних норм, на переконання відповідача, транспортний засіб марки «AIMA M3 Li», яким керувала позивач 05 вересня 2024 року о 16 годині 27 хвилин в селищі міського типу Нова Водолага по вулиці Гагаріна, є двоколісним транспортним засобом, який за своїми технічними характеристиками прирівняний до категорії «мопед». Відповідно до вимог підпункту «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Разом із цим, як було встановлено інспектором та не заперечується в позовній заяві ОСОБА_1 , посвідчення водія відповідної категорії остання працівникам поліції не пред'явила, оскільки такого посвідчення в неї на момент зупинки не було. З огляду на вищевикладене, інспектор патрульної поліції діяв правомірно в межах діючого законодавства, а тому підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, на думку представника Головного управління Національної поліції в Харківській області не вбачається.
Скориставшись правом, передбаченим статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на адресу суду надала відповідь на відзив, що була зареєстрована за вхідним № 7475/24-вх, відповідно до якої зауважила на невірне тлумачення співробітниками поліції чинного законодавства України. Як зауважила позивач, її позиція підтверджується тлумаченням пункту 2.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб повинен мати при собі водій механічного транспортного засобу, натомість транспортний засіб позивача «AIMA M3 Li» з електродвигуном потужністю 1200 Вт, хоча й є транспортним засобом, як визначено у пункті 1.10 Правил дорожнього руху України, але він не є механічним, оскільки, щоб вважатись механічним транспортним засобом, його електродвигун повинен бути потужністю понад 3 кВт.
Позивач акцентувала увагу суду на тому, що транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, якщо потужність двигуну більше 3 кВт, на що звернув увагу Верховний Суд у своїй постанові від 01 березня 2018 року у справі № 278/3362/15-к. З системного аналізу пунктів 1.10 та 2.13 Правил дорожнього руху України слід вважати, що пристрій з електродвигуном до 3 кВт не є механічним транспортним засобом і на нього не поширюються вимоги пункту 2.13 Правил дорожнього руху України стосовно управління тільки при наявності посвідчення водія. Аналогічної позиції підтримується й Третій апеляційний адміністративний суд у постановах від 20 лютого 2023 року у справі № 923/2831/22, від 09 лютого 2023 року у справі № 199/3648/22, від 22 березня 2023 року у справі № 177/844/21 та Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 639/3287/23.
Також ОСОБА_1 акцентувала увагу суду, що порушення пункту 2.3 «г» Правил дорожнього руху України, а саме керування водієм транспортним засобом - мопедом, мотоциклом, без мотошолому, взагалі не було поставлено у провину в поставі, що є предметом судового оскарження. У зв'язку із викладеними, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечень щодо наведених позивачем у відповіді на відзив аргументів, у відповідності до приписів статті 164 Кодексу адміністративного судочинства України, Головним управлінням Національної поліції в Харківській області надано не було.
Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання, призначене на 10 листопада 2025 року, не з'явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена завчасно відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 звернулась на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 6823/25-вх. від 04 листопада 2025 року, відповідно до якої просила розгляд справи з єдиним унікальним № 631/1452/24 здійснювати за її відсутністю, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Уповноважений представник Головного управління Національної поліції в Харківській області у судове засідання також не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України.
06 листопада 2025 року представник Головного управління Національної поліції в Харківській області - Тріска Дар'я Олександрівна, яка діє на підставі довіреності № 1100/119/01/26-2024 від 18 листопада 2024 року, з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи направила на адресу Нововодолазького районного суду Харківської області заяву, що була зареєстрована за вхідним № 6900/25-вх., відповідно до якої просила суд розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі провести без участі відповідача - Головного управління Національної поліції в Харківській області. Позицію викладену у відзиві підтримала в повному обсязі.
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного. Провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності відноситься до категорії термінових адміністративних справ і розглядаються з урахуванням положень § 2 Глави 11 Розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на вебпорталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Аналогічні приписи містить й частина 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь у розгляді справи в суді та наданні відзиву (пояснень) щодо заявлених позовних вимог, враховуючи відсутність підстав для визнання їх явки обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності останніх.
Ознайомившись із доводами, викладеними у позовній заяві та відзиву, а також відповіді на відзив, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та пояснення позивача, а також відзив представника відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України з особливостями, встановленими Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності викладені у статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 9 та статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний (стаття 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
У відповідності до пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
З матеріалів справи судом установлено, що 05 вересня 2024 року о 16 годині 40 хвилин у селищі міського типу Нова Водолага інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області рядовим поліції Багліковим Богданом Сергійовичем було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладане адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень 00 копійок.
Зі змісту вказаної постанови з'ясовано, що 05 вересня 2024 року о 16 годині 26 хвилин в селищі міського типу Нова Водолага, Харківської області, по вулиці Гагаріна, будинок № 1, водій ОСОБА_1 керувала мопедом «AIMA M3 Li» без мотошолому, чим порушила пункт 2.3 «г» Правил дорожнього руху України, при спілкуванні було встановлено, що у водія відсутня відповідна категорія на право керування даним транспортним засобом, чим порушила пункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху України.
Вказаною постановою дії ОСОБА_1 кваліфіковані як вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень 00 копійок.
У пункті 7 постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року вказано, що до постанови додаються відеофіксація на портативний відеореєстратор 70mai, а також teksar 20.
Із досліджених у судовому засіданні відеозаписів, наданих Головним управління Національної поліції в Харківській області, судом встановлено, що на DVD-R диску мається 4 відеофайла, на яких зафіксовано перебіг подій, що мали місце 05 вересня 2024 року, а саме розпочинається з того, як о 16 годині 27 хвилин 24 секунди, працівник поліції спілкується з водієм електроскутера, особу якої встановлено як ОСОБА_1 . Під час спілкування з останньої працівники поліції просять надати посвідчення водія, на що ОСОБА_2 повідомляє, що воно перебуває вдома та на її модель транспортного засобу посвідчення водія не є обов'язковим, проте працівники поліції доводять до відома, що усі водії електроскутерів повинні мати посвідчення водія категорії А1. Надалі працівник поліції повідомляє ОСОБА_2 , що відносно неї буде винесена постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, а саме, за керування транспортним засобом без одягнутого мотошолому та без посвідчення водія відповідної категорії. О 16 годині 42 хвилини 12 секунд працівник поліції вголос оголошує ОСОБА_1 зміст постанови серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року та розмір штрафу у розмірі 3400 гривень 00 копійок, а також роз'яснює порядок його сплати та пропонує останній отримати копію постанови під підпис.
Таким чином, з досліджених відеозаписів убачається, що працівниками поліції взагалі не з'ясовувалось у ОСОБА_1 вид та потужність двигуна транспортного засобом, яким вона керувала.
При цьому, фабула постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року, також не містить зазначення виду та потужності транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 .
А отже, суд доходить висновку, що працівник поліції перед розглядом справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, взагалі не встановлював ані вид, ані марку, ані потужність двигуна транспортного засобу та не пересвідчувались у тому, чи відноситься він до категорії транспортних засобів, водії яких повинні мати посвідчення водія категорії А1.
Водночас, із наданих позивачем доказів, а саме гарантійного талану № ХП000008810 від 24 травня 2021 року, оформленого ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЦЕТЕХНО» (магазин «ЦИТРУС»), керівництва з експлуатації електроскутера AIMA M3 Li та технічного паспорту пристрою, встановлено, що транспортним засобом, на якому рухалась ОСОБА_1 , є електроскутер марки «AIMA M3 Li», серійний номер НОМЕР_1 , який має наступні технічні характеристики: розмір - 1730х700х1035, ємність акумулятора 1440 Вт/г, запас ходу - до 70 км, максимальна швидкість - до 45 км/г, потужність 1200 Вт (=1,2 кВт).
Так, частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення регламентовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580 - VІІІ «Про національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі.
Положеннями пункту 8 частини 1 статті 23 вказаного вище Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
За змістом статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і четверта статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає «Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 (далі - Інструкція).
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (пункт 4 розділ І Інструкції).
Пункт 1 та 2 розділу ІІІ Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема частинами першою, другою і четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.
Суд, надаючи оцінку оскарженому рішенню вважає за необхідне зазначити наступне.
Правове регулювання суспільних відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання визначено нормами Закону України від 30 червня 1993 року № 3353 - ХІІ «Про дорожній рух» (далі по тексту - Закон України «Про дорожній рух»).
Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
У статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу якими, зокрема, передбачено, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка») або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на паперовому чи електронному носії або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), інші документи, що визначені законодавством.
Крім того як визначено у пункті 2 частини 1 статті 32 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі по тексту - Закон України «Про Національну поліцію»), поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - Правила дорожнього руху України).
Як вказано у пункті 1.1 Правил дорожнього руху України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
За приписами пункту 2.4 «а» Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 Правил дорожнього руху.
Тобто, під адміністративну відповідальність за порушення пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України підпадають водії саме механічних транспортних засобів, які на вимогу поліцейського не пред'явили документ, що підтверджує відповідне право особи на керування транспортним засобом.
За визначеннями, наведеними у пункті 1.10 Правил дорожнього руху України: транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; мотоцикл - двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об'ємом 50 куб. см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг; мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Відповідно до пункту 2.13 Правил дорожнього руху України транспортні засоби класифікуються, залежно від категорій, зокрема: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт; А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб.см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше.
Також пунктом 3 «Положення про порядок видачі посвідчень водія», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року, передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, поділяються на такі категорії, зокрема, «А1» - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 см? або електродвигун потужністю до 4 кВт
Згідно з положеннями пунктів 2 та 3 наведеного вище Положення, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії. А транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на відповідні категорії.
З наведеного вбачається, що Правилами дорожнього руху України розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» й різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних характеристик останнього відповідною правовою нормою не передбачено. Водночас, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт. У зворотному випадку транспортний засіб з електродвигуном не буде вважатись механічним, однак все ж таки залишатиметься транспортним засобом.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі з єдиним унікальним № 278/3362/15-к.
Таким чином, з порівняння понять «транспортний засіб», «механічний транспортний засіб» та «мопед» вбачається, що мопед є різновидом механічного транспортного засобу, який має двигун внутрішнього згорання з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю від 3 до 4 кВт. Отже, враховуючи відсутність визначення «електроскутер» у Правилах дорожнього руху України, слід дійти висновку, що електроскутер можливо прирівняти до мопеду лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт.
Як встановлено із матеріалів справи та не оспорювалось сторонами, позивач 05 вересня 2024 року під час зупинки її інспектором поліції керувала електроскутером марки «AIMA M3 Li», серійний номер RBMBLEJ20C110155, який має наступні технічні характеристики: розмір - 1730х700х1035, ємність акумулятора 1440 Вт/г, запас ходу - до 70 км, максимальна швидкість - до 45 км/г, потужність 1200 Вт (=1,2 кВт), та останній було поставлено у провину порушення вимог пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Разом з тим, слід зазначити, що пункт 2.1 «а» Правил дорожнього руху України передбачає обов'язок мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом для водіїв саме механічних транспортних засобів , а тому вказана норма права має застосовуватись системно разом з пунктом 2.13 Правил дорожнього руху України.
З системного аналізу положень пунктів 1.10 та 2.13 Правил дорожнього руху України слід дійти висновку, що пристрої (електровелосипед, електроскутер тощо) у яких потужність електромотора до 3 кВт, не є механічним транспортним засобом у розумінні пункту 1.10 Правил дорожнього руху України, а значить на них не розповсюджуються вимоги пункту 2.13 наведених Правил стосовно права на управління транспортними засобами категорії А1 з потужністю мотора від 3 кВт до 4 кВт тільки при наявності «посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії».
Аналогічна судова практика, викладена у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 545/2551/25, від 20 березня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 526/2892/24, від 18 січня 2024 року у справі з єдиним унікальним № 579/1071/23, від 22 жовтня 2024 року № 545/2584/24, від 19 жовтня 2023 року у справі № 639/3287/23, постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 317/2113/25, від 25 грудня 2024 року у справі з єдиним унікальним № 212/4036/24, від 20 лютого 2023 року у справі з єдиним унікальним № 932/2831/22, постановах П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 489/4095/25, від 09 січня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 505/4144/24, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі з єдиним унікальним № 725/5288/24, та постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 559/1803/25 та від 30 липня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 559/1678/25.
Враховуючи викладене у сукупності, у відповідності до визначень, що містяться у Правилах дорожнього руху України, суд доходить висновку, що електроскутер марки «AIMA M3 Li», серійний номер RBMBLEJ20C110155, потужністю 1200 Вт (=1,2 кВт), хоча і є транспортним засобом, проте він за своїми технічними характеристиками не може бути прирівняний до мопедів або інших механічних транспортних засобів, а отже й вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до позивача у даній справі.
Отже в даному випадку працівник поліції помилкового прирівняв електроскутер марки «AIMA M3 Li», яким керував позивач, до механічного транспортного засобу, право на керування яким у особи повинно бути посвідчення водія категорії А1.
Беручи до уваги, що адміністративну відповідальність за порушення пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України може нести виключно водій механічного транспортного засобу, до якого електроскутер марки «AIMA M3 Li» не віднесено, ОСОБА_1 не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також слід зазначити, що у постанові про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року, яка є предметом, судового оскарження, вказано, що ОСОБА_2 05 вересня 2024 року о 16 годині 26 хвилин в селищі міського типу Нова Водолага, Харківської області, по вулиці Гагаріна, будинок № 1, керувала мопедом «AIMA M3 Li» без мотошолому, чим порушила пункт 2.3 «г» Правил дорожнього руху України. Так, згідно пункту 2.3 «г» Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.
Відповідальність за порушення пункт 2.3 «г» Правил дорожнього руху України передбачена частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Разом із тим, як убачається з постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2987189 від 05 вересня 2024 року, уповноваженим працівником органу Національної поліції питання щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладання адміністративного стягнення у зв'язку із виявленим правопорушенням, не розглядалось.
У статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення імперативно визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-8 цього Кодексу.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що при винесені постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, працівником поліції не в повній мірі дотримано вимог статтей 245, 251 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині повноти й всебічності з'ясування обставин адміністративної справи.
В даному випадку судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 своєї постанови від 24 червня 1988 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг у справах про адміністративні правопорушення» розглядаючи скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення, суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного.
При цьому положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
У даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на виконання свого процесуального обов'язку, не доведено правомірність прийнятого інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області рядовим поліції Багліковим Богданом Сергійовичем рішення щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а наведені аргументи представника відповідача спростовуються даними, наведеними у мотивувальній частині рішення.
Приписами частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно пункту 3 частини 3 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, а також встановлені судом обставини, не спростовані відповідачем, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність скасування оскаржуваної постанови з закриттям провадження у справі.
Враховуючи наведе, керуючись статтями 9, 126, 222, 247, 251, 252, 254, 280, 283, 284, частиною 3 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 2, 8, 9, 11, 69, 71, 72, 77, 78, 125 - 127, 132, 139, 194, 229, 242 - 246, 255, 268, 286, 293 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2987189, винесену 05 вересня 2024 року інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області рядовим поліції Багліковим Богданом Сергійовичем, про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 та накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів, що дорівнює 3400 гривень 00 копійок.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Копію рішення відповідно до частини 2 статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України, невідкладно видати учасникам справи або надіслати їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення відповідно до частини 4 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Судове рішення, набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Харківській області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108599, адреса місцезнаходження: місто Харків, вулиця Жон Мироносиць, будинок № 13.
Суддя Т. М. Трояновська