Справа № 2011/3139/12
Провадження №2/638/372/13
Іменем України
19 лютого 2013 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Грищенко І.О.
при секретарі Самогньозд О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус ХМНО Зінченко Рима Павлівна, про визнання недійсним договору дарування,
09.02.2012 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 15.10.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П., зареєстрований в реєстрі за №3190. Привести сторони договору дарування в первісний стан.
В процесі розгляду позивач подала уточнену позовну заяву, уточнила коло осіб, визначивши в якості третьої особи приватного нотаріусу ХМНО Зінченко Р.П. Просила визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П., зареєстрований в реєстрі за №3190.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона з середини 2006 року почала проживати однією сім"єю з ОСОБА_2 , вести спільне господарство, мешкали в квартирі її матері - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .В вересні 2006 року, з метою покращення житлових умов, вона разом з ОСОБА_2 придбали однокімнатну ізольована квартира за адресою: АДРЕСА_3 . Зробили ремонт в даній квартирі, та з грудня 2007 року вони переїхали та постійно стали проживати в ній, на спільні кошти придбали побутову техніку та меблі. 14.03.2008 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем в відділі РАЦС №1 по м. Харкову Харківського міського управління юстиції. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народилася донька - ОСОБА_5 . Після народження дитина не була зареєстрована в придбаній квартирі, оскільки подружжя мало намір покращити житлові умови, шляхом придбання двокімнатної квартири. В середині листопада 2010 року вони продали квартиру та тимчасово, до моменту придбання нового житла, переїхали в квартиру її матері по АДРЕСА_2 . 27.11.2010 року подружжя придбало двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, та почали проводити ремонт в спірній квартирі. Малолітню доньку не зареєстрували в спірній квартирі, оскільки відповідач посилався на те, що в нього немає часу на вирішення цього питання і доньку він зареєструє, коли вона піде до дитячого садочку. В зв'язку з тим, що сумісних коштів на проведення ремонту в них не вистачало, вони продовжували проживати в квартирі її матері, сумісно з хворою матір"ю та дідусем похилого віку. На початку вересня 2011 року відносини між подружжям погіршилися і вона залишилася з дитиною проживати у її матері, а відповідач переїхав до своєї матері. З цього моменту відповідач почав наполягати на продажу спірної квартири, посилаючись на те, що на отриманні від продажу гроші він придбає для неї з донькою однокімнатну квартиру та забезпечить дитині матеріальне утримання. На цих умовах вона погодилася на пропозицію відповідача щодо укладення договору дарування вказаної квартири між ним та його матерю. Так, 15.10.2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування. В якості компенсації частини вартості квартири вона отримала від відповідача 96 960 грн. (еквівалент 12 000 доларів США). В подальшому відповідач пообіцяв додати грошових коштів для придбання для дитини ізольованого житла. Однак, відповідач не виконав своєї обіцянки та не забезпечив свою доньку ні житлом, ні матеріально. З вересня 2011 року ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Вважає, що при укладанні договору дарування спірної квартири були порушені права та інтереси малолітньої дитини.
У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити з наведених вище підстав, при цьому зазначила, що отримана нею сума грошової компенсації частини вартості квартири в розмірі 96 960 грн. (еквівалент 12 000 доларів США), це грошові кошти, які були спільною власністю подружжя. В процесі розгляду справи також пояснила, що вказана сума грошових коштів була їй подарована її бабусею. Свою згоду на отримання вказаної суми вона висловила виключно з тих обставин, що відповідач ОСОБА_2 запевнив її, що він надасть грошові кошти задля придбання житла для дитини.
Уповноважені представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що діють від імені позивача на підставі угод про надання правової допомоги, підтримали позовні вимоги свого довірителя та просили позов задовольнити, посилаючись на те, що правочин, який був вчинений батьками суперечить правам та інтересам їхньої малолітньої дитини.
Відповідач ОСОБА_2 на судове засідання не з"явився, надав письмові пояснення щодо пред"явлених позовних вимог, де зазначив, що з позивачем сумісно він почав проживати з середини січня 2008 року в квартирі АДРЕСА_4 , яку він придбав на гроші, отримані від продажу квартири, належної йому на праві приватної власності. В дану квартиру він за власні кошти придбав побутову техніку та меблі. Після народження дитини в серпні 2008 року, він запланував продати однокімнатну квартиру та на гроші від продажу квартири та сумісні гроші придбати двокімнатну квартиру. В листопаді 2010 року вони придбали спірну квартиру на гроші, отримані від продажу квартирі АДРЕСА_4 , в розмірі 35 000 доларів США, що належали особисто йому та 12000 доларів США, що сумісно були нажиті у шлюбі. В квартиру вони не переїхали, оскільки вона була в непридатному для проживання стані та він почав проводити в ній ремонтні роботи. В травні 2011 року він зупинив ремонтні роботи, в зв"язку з недостачею грошових коштів для подальшого проведення ремонту. Наприкінці серпня 2011 року відносини між ними погіршилися, в вересні 2011 року припинилися остаточно. Позивач запропонувала вирішити питання щодо придбаної квартири, на що він погодився та запропонував їй придбати дану квартиру за 35 000 доларів США. Вона відмовилася і запропонувала виплатити їй 12 000 доларів США, залишити побутову техніку, а вона не буде заперечувати проти відчуження спірної квартири на користь 3-ї особи. Рішення подарувати квартиру його матері вони прийняли разом, заперечень з боку позивача щодо укладення договору дарування між ним та його матір"ю, не було. Прав дитини він не порушував. Доньку він утримує матеріально та займається її вихованням.
Уповноважений представник відповідача ОСОБА_8 , що діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_4 , була придбана сторонами на гроші, отримані від продажу квартири АДРЕСА_5 , що належала відповідачу ОСОБА_2 на праві особистої власності. В даній квартирі ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав один, що підтверджується даними довідки дільниці №3 КП "Жилкомсервіс", даними його паспорту з відміткою про реєстрацію. Паспорт позивача не містить відмітки про реєстрацію в даній квартирі. 25.11.2010 року відповідач продав квартиру АДРЕСА_4 за суму в розмірі 280 000 грн., яка була його власною сумою і 27.11.2010 року, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , придбав квартиру АДРЕСА_1 за суму в розмірі 371 000 грн., при цьому з цих коштів- 280 000 грн. належали особисто ОСОБА_2 , а решта - сумісно нажиті кошти. З моменту придбання спірної квартири, ніхто з подружжя в ній не проживав, оскільки вона не була придатна до проживання без проведення затратних ремонтних робіт. В вересні 2011 року шлюбні відносини між подружжям припинилися і вони почали проживати окремо один від одного. 15.10.2011 року відповідач, попередньо уклавши письмову згоду з позивачем, уклав зі своєю матір"ю, ОСОБА_3 договір дарування спірної квартири і на вимогу дружини сплатити їй частину вартості квартири, в розмірі 12000 США, яка становила різницю між спільними коштами та особистими коштами відповідача. Права малолітньої дитини не було порушено, оскільки договір дарування укладався за згоди ОСОБА_1 . При укладанні договору нотаріусом перевірялася процесуальна дієздатність учасників правочину та вирішувалося питання про можливість порушення прав інших осіб, у тому числі й неповнолітніх дітей та під час вчинення нотаріальної дії нотаріусом не було виявлено жодного факту, який би свідчив про нікчемність або недійсність угоди відчуження нерухомого майна. Ствердження позивача щодо ненадання з боку відповідача матеріальної допомоги на утримання дитини безпідставне, оскільки відповідач постійно приймає участь у вихованні та матеріальному утриманні дитини, на підтвердження чого надано копії квитанцій та чеків на придбання одягу, іграшок та продуктів харчування, а також квитків на відвідування цирку, театру, планетарію, дельфінарію, тощо.
Відповідач ОСОБА_3 на судове засідання не з"явилася, надала письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, де зазначила, що угода договору дарування між нею та її сином ОСОБА_2 , укладалася за згоди позивача. Обговорювалася та готувалася більш ніж 2 тижні, що не позбавляло позивача можливості змінити свою позицію. 15.10.2011 року вони уклали договір дарування спірної квартири у нотаріуса в присутності ОСОБА_1 , яка не висловлювала заперечень щодо укладання угоди. В рахунок компенсації ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 суму в розмірі 12 000 доларів США, що документально підтверджено.
Третя особа - приватний нотаріус ХМНО Зінченко Р.П., дала пояснення в судовому засіданні та надала письмове заперечення до канцелярії суду, з змісту якого вбачається, що позовні вимоги вона вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на невірному тлумаченні положень договору дарування та норм діючого законодавства України, оскільки договір дарування було укладено з дотриманням норм матеріального права. При укладанні договору була здійснена перевірка місця реєстрації позивача, відповідачів та малолітньої дитини. На момент укладання договору дарування, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрованих осіб не значилося. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх дитина були забезпечені житлом, в зв"язку з чим порушень вимог законодавства в сфері охорони дитинства не було. За договором дарування було передано нерухоме майно, а саме: спірну квартиру, яка на той момент сторонами не використовувалась, малолітня дитина в квартирі не проживала., житлом не користувалася та права власності на цю квартиру за дитиною зареєстровано не було. Мати малолітньої дитини - ОСОБА_1 дала письмову згоду на дарування цієї квартири ОСОБА_3 . При посвідченні угоди договору дарування, вимог діючого законодавства України та прав та інтересів інших осіб , в тому числі неповнолітньої дитини, порушено не було , що підтверджено змістом вказаного договору. Просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, обґрунтування їх доводів, пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з положеннями ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи , на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі.
Судовим розглядом справи встановлено такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини, що підтверджені наявними доказами.
14.09.2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 було відчужено належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_5 ( копія договору купівлі- продажу долучена до матеріалів справи, продаж вчинено за суму 159 075 грн). 15.09.2006 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_6 (копія договору купівлі- продажу долучена до матеріалів справи, продаж вчинено за суму 151 500 грн). В даній квартирі був зареєстрований ОСОБА_2 , що підтверджується даними довідки з місця проживання про склад сім"ї та прописку, виданою КП "Жилкомсервіс" дільниця №3 від 18.11.2010 року № 2537.
14.03.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб в відділі РАЦС №1 по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 311. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народилася донька - ОСОБА_5 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Позивач в обґрунтування доводів позовної заяви зазначає про те, що вона та відповідач ОСОБА_2 з середини 2006 року проживали однією сім"єю у її матері - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . В вересні 2006 року, з метою покращення житлових умов, відповідачем ОСОБА_2 , за кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_5 , що належала ОСОБА_2 на праві власності, за суму 151 500 грн. придбана однокімнатна ізольована квартира за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 15.09.2006 року. В квартирі було проведено ремонтні роботи, з грудня 2007 року сторони переїхали та постійно стали проживати в ній, придбали побутову техніку та меблі. Вона приймала матеріальну участь, з використанням належних їй особисто грошових коштів , в проведенні ремонтних робіт, на підтвердження чого надала записи на 2-х аркушах переліку виконаних робіт з зазначенням сум. Відтак, вважає, що вказана квартира є спільним сумісним майном її та відповідача ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ст.. 57 ЦПК України , доказами є будь- які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ст.. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з вимогами ст.. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач не надала належних доказів на підтвердження наведеного.
25.11.2010 року відповідач ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_4 ( копія договору купівлі-продажу долучена до матеріалів справи) . Продаж вчинено за суму 280 000 грн.
27.11.2010 року ОСОБА_2 уклав договір купівлі -продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Квартира придбана за суму 372 000 грн.
Так, позивач стверджуючи про те, що вона вносила оплату з належних їй особисто грошових коштів в сумі 12 000 доларів США, що були її власністю, тому що подаровані її бабусею, при придбанні вказаної вище спірної квартири ( різниця між сумою продажу квартири та сумою , за яку була придбана спірна квартира становила саме 92 000 грн) не надала до суду належних доказів на підтвердження вказаної вище обставини. Крім того, вказане спростовується наведеним вище фактажем подій, які мали місце.
На початку вересня 2011 року відносини між подружжям погіршилися і позивач залишилася з дитиною проживати у її матері, а відповідач переїхав в квартиру своєї матері.
З моменту припинення шлюбних відносин між сторонами виникло питання щодо поділу спірної квартири.
Після вивчення пропозицій, запропонованих з боку позивача та відповідача, позивач погодилася на пропозицію відповідача щодо відчуження квартир, шляхом укладення договору дарування спірної квартири з його матір"ю - ОСОБА_3 та сплатити позивачу грошову компенсацію в розмірі 12 000 доларів США, що є сумісно нажитими коштами за час перебування в шлюбних відносинах.
15.10.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в присутності позивача ОСОБА_1 , укладено договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П., зареєстровано в реєстрі за № 3190.
За умовами зазначеного договору дарування ОСОБА_2 передав матері - ОСОБА_3 безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_1 .
В цей же день, ОСОБА_1 підписала особисто заяву, в якій дала згоду на дарування ОСОБА_2 спірної квартири його матері ОСОБА_3 . При цьому ствердила, що договір дарування, який укладатиметься за участю її чоловіка, відповідає інтересам їх сім"ї, укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню. Заяву посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П., зареєстровано в реєстрі за № 3189.
До матеріалів справи долучено копію заяви від 15.10.2011 року, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П., зареєстрованої в реєстрі за № 3192, в якій ОСОБА_1 підтвердила факт отримання від ОСОБА_2 грошей в сумі 96 960,00 грн, що еквівалентна 12 000 доларів США, в якості компенсації вартості частки квартири АДРЕСА_1 , яка була придбана ними в період знаходження в зареєстрованому шлюбі. В заяві позивач зазначила, що майнових та інших претензій, які б стосувалися вищевказаної квартири, вона до ОСОБА_2 не має та надалі пред"являти не буде.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.01.2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
В судовому засіданні в якості свідків були допитані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили ті обставини, які наводить відповідач ОСОБА_2 в обгрунтування своїх заперечень на позовні вимоги позивача щодо фінансової участі позивача в придбанні квартири та проведенні ремонтних робіт. Пояснили, що в листопаді 2010 року ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_4 та придбав квартиру АДРЕСА_1 . Придбана квартира була в непридатному для проживання стані і в ній ніхто не проживав. Ремонтні роботи почалися після припинення між сторонами шлюбних відносин в вересні-жовтні 2011 року.
Звернувшись до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування спірної квартири, позивач обрала способом захисту - визнання недійсним правочину, маючи на увазі захист інтересів малолітньої дитини, права якої, на думку позивача, було порушено в зв"язку з укладенням оспорюваного нею договору дарування. Отримавши компенсацію вартості частки спірної квартири в розмірі 12 000 доларів США, вона не має можливості придбати для дитини окреме ізольоване житло.
При цьому слід зазначити, що свою згоду на відчуження майна та на отримання грошової компенсації вартості частки в майні позивач давала добровільно та безумовно, тому твердження позивача про те, що грошова компенсація в розмірі 12 000 доларів США не відповідає фактичній вартості її частки в спільному майні подружжя та була отримана виключно на умовах подальшої передачі грошових коштів в кількості, необхідній для придбання для дитини ізольованого житла, не знайшли свого підтвердження в процесі вирішення спору.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним, передбачений ст.. 22 ЦК України, але позивачем обраний невірно, оскільки позивач дала згоду на здійснення угоди дарування та при укладанні угоди не висловлювала заперечень, щодо порушення прав малолітньої дитини. Подароване майно не належало дитині.
Малолітня ОСОБА_5 , не була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 і ніколи в ній не проживала.
Згідно даних довідки дільниці №2 КП "Жилкомсервіс" від 14.10.2011 року №2559, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрованих осіб не значиться.
Відтак, права малолітньої дитини при укладанні договору дарування від 15.10.2011 року порушено не було.
Крім того, судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 30.11.1998 року, р.№ 1-98-146568-ОР1 та договору про визначення розміру часток квартири від 01.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Тимченко Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №171, на праві власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_2 .
Твердження позивача щодо ненадання відповідачем матеріальної допомоги, достатньої для утримання та розвитку малолітньої дитини, безпідставні, спростовані доданими відповідачем письмовими доказами ( чеками на придбання одягу, оплату розважальних заходів, оздоровлення) та не являється предметом даного спору, але спростовують позицію позивача щодо ненадання батьком допомоги на дитину.
В ході розгляду справи позивачем не було доведено наявності порушень прав дитини при укладанні угоди. Договір дарування між відповідачами укладений з дозволу позивача ОСОБА_1 . Посилання позивача на те, що передача майна шляхом дарування суперечить вимогам Закону України "Про охорону дитинства", Конвенції "Про права дитини" та нормам Сімейного Кодексу України, не знайшло свого підтвердження в процесі розгляду справи.
Таким чином, позовні вимоги не обґрунтовані , позивачем не доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідачі надали суду належні докази в підтвердження своїх заперечень, довели обставини, на які вони посилаються в обґрунтування заперечень, а саме договір дарування було укладено з додержанням норм ЦК України, після отримання попередньої згоди від позивача на вчинення угоди, у спосіб, який не заборонений діючим цивільним законодавством України та з додержанням загальних необхідних вимог .
Таким чином, угода відповідає загальним вимогам закону, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відтак, підстав для визнання угоди недійсною не встановлено, позовні вимоги позивача свого підтвердження не знайшли , незаконні, необґрунтовані.
На підставі викладеного, керуючись ст.. ст.. 10, 11, 57-60, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.. ст.. 22, 203, 215, 717, 718, 719, 720 ЦК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 15 жовтня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П., зареєстрованого в реєстрі за №3190 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської шляхом подачі через суд І інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особами, які є учасниками процесу, але не були присутні в залі засідання під час проголошення рішення, в той же строк з дня отримання його копії.
Суддя: І.О.Грищенко