Справа № 2-6387/11
2/63/155/13
13.02.2013 р. Дзержинський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді: Шестака О.І.
за участю секретаря Демченко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення, стягнення моральної шкоди -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просив визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн.; стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно судові витрати, а саме, державне мито у розмірі 258,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачі позбавили його можливості проживати у житловому будинку, який належить позивачу на праві власності, шляхом позбавлення його можливості потрапляння до житлового будинку, псування майна позивача. Позивач вказує, що такі дії відповідачів завдали йому моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Вiдповiдач ОСОБА_3 , який представляв свої інтереси особисто, та інтереси своєї дружини - ОСОБА_2 , заперечував проти задоволення позову.
Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що, згідно з рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.03.2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до Витягу КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 23.08.2012 року за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на Ѕ будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Інша половина домоволодіння належить ОСОБА_1 .
Згідно пояснень стрін в судовому засіданні спiрний будинок належав батькам дружини позивача - ОСОБА_4 , - а пiсля їх смертi перейшов до неї в порядку спадкування.
Відповідачка ОСОБА_2 фактично мешкала в спірному будинку з моменту народження з невеликими перервами, а з весни 2006 р. вона постійно мешкає там разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , однак, зареєстровані у будинку АДРЕСА_2 який на праві власності належить позивачеві ОСОБА_1 .
Рiшенням Дзержинського районного суду вiд 21.03.2012 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власностi в порядку спадкування, встановлено факт постiйного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 на час смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач не оспорював факту проживання відповідачів у спірному будинку. Однак, зважаючи на те, що вони зареєстровані в іншому будинку, перешкоджають його проживанню в обох будинках, порушують його права і створюють умови, при яких не можливе сумісне проживання в спірному будинку, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним будинком та висилити їх.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 116 ЖК України ящо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідачі у встановленому порядку вселилися у спірний будинок. Факт їх реєстрації в іншому будинку не є перешкодою для їх проживання саме в спірному будинку, оскільки реєстраці - це лише адміністративний акт, який може лише свідчити про проживання особи за певно адресою.
На протязі знаходження справи в провадженні суду, за ОСОБА_2 було визнано право власності на його 1\2 частину, тому до неї взагалі не можуть бути застосовані підстави для виселення наведені випозивачем.
ОСОБА_3 також не може бути виселений з будинку з цих же підстав. Він мешкає в будинку у якості члена сім'ї власника. Позивачем не надано достатніх доказів того, що ОСОБА_3 систематично руйнує чи псуює жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Позивач і відповідач не заперечували, що між ними склалися неприязливі відносини. З наданих позивачем копій постанов про відмову в порушенні кримінальної справи вбачається, що з приводу їхніх конфліктних відносин ОСОБА_1 неодноразово звертався в міліцію, однак за його зверненнями в порушенні кримінальних справ було відмовлено, оскільки конфлікти виникали на побутовому грунті. Таким чином надані докази не свідчать про наявність в діях відповідача будь-яких протиправних порушень відносно позивача. З зазначених причин підстав для виселення ОСОБА_3 не вбачається.
Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він позбавлений можливості проживати в спірному домоволодінні також не можуть в даному випадку бути захищені шляхом виселення відповідачів. Захист свого права на проживання в належному йому будинку, позивачеві слід здійснювати шляхом подання позовів про вселення, поділ будинку, чи визначення порядку користування ним.
ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн., посилаючись на надзвичайно напружені відносини між ним та відповідачами, зухвалий характер їх поведінки, спрямований на завдання душевного болю шляхом пошкодження майна, належного позивачеві.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Однак позивачем не надано доказів завдання йому відповідачами моральної шкоди, її ступеню та характеру, тому суд вважає, що позов у цій частині задоволенню не підлягає.
На підставі ст.ст. 116, 156, 157 ЖК України, керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 88, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення, стягнення моральної шкоди.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції.
Головуючий: