Справа № 344/19462/25
Провадження № 2/344/6423/25
31 жовтня 2025 року місто Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Мелещенко Л.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання договору недійсним,-
30 жовтня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , - адвокат Голуб Григорій Степанович через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: 02090 м. Київ, вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а, відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манівео швидка фінансова допомога», місцезнаходження: 01015 м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, літера Б, поверх перший, про визнання договору недійсним
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2025 року дану цивільну справу розподілено для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Одночасно із позовною заявою представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Голуб Григорій Степанович подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року по справі № 344/15147Ї24, на підставі виконавчого листа № 344/15147/24, виданого 22.07.2025 у виконавчому провадженні №78779522, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Подоляк Е.Б. 05.08.2025, оскільки стягнення здійснюється за сфальшованим договором, якого вона не підписувала та який просить визнати недійсним.
Згідно частини першої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
З урахуванням приписів частини першої статті 153 та частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України розгляд заяви здійснюється без виклику сторін та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову та додані до неї докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Частина перша статті 149 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою-другою статті 150 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року (пункт 4), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 Цивільного процесуального кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
[…] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23) зазначено, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі № 925/731/18 вказано, що «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 (адміністративне провадження № К/990/25212/22, К/990/27365/22) вказано, що «судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
[…] Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили».
Тлумачення пункту 6 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем до суду пред'явлена позовна заява до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання договору № 959589289 від 25.04.2020 недійсним.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року стягнуто зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місцезнаходження якого 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 959589289 від 25.04.2020 у розмірі 27675,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору 6 056,50 грн, витрати на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції 6 000,00 грн.
Доводи позивача про безпідставність стягнення заборгованості по кредитним договором, який позивач вважає недійним, є обставиною, яка підлягає встановленню під час вирішення спору по суті, і не є підставою для забезпечення позову.
Окремо суд враховує, що законодавець чітко встановлює процесуальний порядок звернення до суду про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, зокрема зазначає про необхідність звернутися до суду саме із заявою, сторонами якої будуть боржник та стягувач, а не з відповідним позовом в порядку позовного провадження.
Суд вважає, що спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, не відповідає вимогам закону та фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили,
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 149-154, 157, 247, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Голуба Григорія Степановича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання договору недійсним - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Мелещенко Л.В.