Справа № 756/11541/25
Провадження № 2/756/6469/25
29 жовтня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судових засідань - Тагієва Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони з лютого 2017 року до березня 2025 року перебували у фактичних шлюбних відносинах. У сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту народження дитина проживає з позивачем, знаходиться на її утриманні, постійно відвідує гуртки з малювання, танців, спортивні заняття з карате та спортивні змагання. Відповідач з березня 2025 року не бере участі у вихованні та утриманні дитини, є працездатним, отримує постійний дохід, а тому позивач змушена звернутись до суду для стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 25% частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 01.07.2025.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів. Розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена. При цьому, 29.10.2025 позивач подала до суду заяву, у якій просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини, у розмірі 1/4 частини з доходів, розгляд справи просила здійснити без її участі. Заперечень щодо заочного розгляду справи не висловила.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду відповідач не надіслав, про причину неявки суд не повідомив, відзив та інші заяви з процесуальних питань від нього до суду не надходили.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
В зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 мають спільну дитину: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.05.2018.
Як зазначає позивач, донька сторін проживає разом із матір'ю. Доказів на спростування вказаного відповідачем не надано.
З матеріалів позовної заяви також убачається, що відповідачем добровільно не надавалось матеріальної допомоги на утримання доньки, угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами у справі не досягнуто. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII 78912 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків / рішення від 7 грудня 2006 року у справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, передбачених ст.188 СК, не встановлено.
Можливість стягнення аліментів за рішенням суду залежить не лише від факту добровільної участі одного з батьків в утриманні дітей, а й від згоди іншого з батьків із розміром та способом такого утримання.
Надання дітям матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом і обов'язком батька та не звільняє його від обов'язку утримувати дитину (Постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19 (провадження № 61-929св20).
Згідно з вимогами ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За положеннями ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
За приписами ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
ОСОБА_2 є чоловіком працездатного віку, відомостей про незадовільний стан його здоров'я відповідачем суду не надано та під час судового розгляду не спростовано.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною третьою ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Метою судового доказування є всебічне, повне, об'єктивне з'ясування всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення справи.
Відповідач та позивач повинні у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.
Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Отже, на підставі викладеного, керуючись ст. 7 Сімейного кодексу України відповідно до якого - регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Враховуючи обставини, викладені у ч. 1 ст. 182 СК України, виходячи з принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини та те, що позивач утримує дитину, займається її вихованням, що потребує не тільки матеріальних витрат, а й значних моральних зусиль, домовленості між сторонами щодо розміру аліментів не досягнуто, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має становити 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки, на думку суду, саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення з урахуванням грошового забезпечення, яке повинна надавати на утримання дитини її мати, є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Позовна заява ОСОБА_1 пред'явлена до суду 31.07.2025, тому суд присуджує стягнення аліментів саме з цього дня.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність позов ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи 31.07.2025 і до досягнення дитиною повноліття. У решті заявлених позовних вимог, слід відмовити.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір у сумі 1211,20 грн. в дохід держави.
Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.07.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
У решті заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 29.10.2025.
Відомості про сторін:
1. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
2. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Суддя М. М. Ткач