06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 380/6353/24
адміністративне провадження № К/990/349/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року (головуючий суддя Потабенко В.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року (головуючий суддя Заверуха О.Б., судді: Кузьмич С.М., Ніколін В.В.) у справі № 380/6353/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
І. РУХ СПРАВИ
25 березня 2024 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), у якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 11.01.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 11.01.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нарахування із 11.01.2024 ОСОБА_1 пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з 11.01.2024 пенсію за віком призначену на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
25 листопада 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 380/6353/24, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі також № 1788-ХІІ).
Зауважує, що 11 січня 2024 року звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії відповідно Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також 1058-IV).
На підставі вказаної заяви йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону 1058-IV. Страховий стаж склав 32 роки 11 місяців 13 днів. Коефіцієнт страхового стажу, обчислений відповідно до статті 25 Закону 1058-IV склав 0,32917. Водночас показник середньої заробітної плати враховувався у сумі 9287,02 грн (7405.03 грн *1,25415, де 7405.03 грн - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник ЗП 1,17*1,11*1,11*1,14*1,197).
Позивач вважає, що має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України 1058-IV з врахуванням середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що 11 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перехід на інший вид пенсії - пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058.
Зазначає, що пенсія за вислугу років призначалася позивачу з урахуванням віку та стажу, які передбачені Законом № 1788, однак розмір пенсії позивача обчислено згідно з нормами Закону № 1058.
Стверджує, що при переході з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 мова йде не про первинне призначення пенсії, а саме про її перерахунок. Відтак, відповідач у задоволенні позову просив відмовити повністю.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах пенсійного фонду, отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та 11 січня 2024 року звернувся із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також суд першої інстанції зі змісту відповіді ГУ ПФУ у Львівській області від 04 березня 2024 року № 1300-5903-8/36506 на заяву позивача встановив, що станом на 11 січня 2024 року розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 розраховано від страхового стажу 32 роки 11 місяців 13 днів, стаж враховано по 31 серпня 2023 року. Відповідно коефіцієнт страхового стажу із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1% становить - 0,32917. Заробітна плата обчислена за період роботи з 01.01.1992 по 31.12.1996 та з 01.07.2000 по 31.08.2011 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, індивідуальний коефіцієнт для обчислення заробітку - 1,25415. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії становить - 9287,02 грн. (7405,03 грн. х 1,25415, де 7405,03 грн. - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник ЗП 1,17*1,11*1,11*1,14*1,197). З 01 березня 2024 року ОСОБА_1 проведено масовий перерахунок пенсії, індексація заробітку, відповідно до постанови КМУ від 23 лютого 2024 року № 185, та розмір пенсійної виплати становить 3465,61 в тому числі: 3300,34 грн - розмір пенсії за віком, обчислений згідно статті 27 Закону України і визначається як добуток середньомісячного заробітку на коефіцієнт стажу (7994,47 х 1,254.15); 165,27 - доплата за 7 років понаднормового стажу (2261,00 х 7% - обчисленої відповідно до статті 28 частини 1. абзацу 2). Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що підстав для обчислення пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком немає.
Вважаючи дії відповідача щодо обчислення з 11 січня 2024 року пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати по України за 2014-2016 роки протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», отже, призначена позивачу пенсія за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» не входила до правового регулювання Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а є спеціальною пенсією для конкретно визначеного кола осіб.
Судами попередніх інстанцій акцентовано увагу на тому, що позивач, отримуючи пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення», не користувався жодним із видів передбачених пенсій, встановлених Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи, що з 05 вересня 2011 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, суди дійшли висновку, що призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 11 січня 2024 року необхідно розцінювати як таке, що відбулося вперше.
Отже, за позицією судів попередніх інстанцій, відповідач зобов'язаний був з 11 січня 2024 року призначити позивачу пенсію за віком, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки, тобто з урахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом № 1058.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Скаржник вважає, що у спірному випадку має місце призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена та не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону № 1058 - IV із застосуванням показника середньої зарплати працівників зайнятих в галузях економіки України за три останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком.
Покликається на правову позиція, викладену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 580/3792/23.
Стверджує, що при переведенні позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 - IV правомірно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислений як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3 764,40 грн), збільшений на коефіцієнт 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197, що становить 7 405,03 грн.
Також зазначає, що судами не враховані правові висновки Верховного Суду у постановах від 31 травня 2019 року у справі № 314/272/17, від 31 травня 2019 року у справі № 185/746/17, від 20 березня 2018 року у справі № 336/368/16-а та від 03 квітня 2018 року у справі № 753/8128/16-а.
Позивач копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 13 січня 2025 року отримав 17 січня 2025 року та правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Також стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З 01 січня 1992 року постановою Верховної Ради України від 06 грудня 1991 року №1931-XII введено в дію Закон № 1788-XII в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення: за вислугу років, за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
З 01 січня 2004 року набрав чинності Закон № 1058-IV, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, з 01 січня 2004 року Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема у постановах від 29 жовтня 2018 року у справі № 348/2305/16-а, від 23 листопада 2018 року у справі № 465/8263/14-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 493/1869/17, від 21 грудня 2019 року у справі № 211/2459/17(2-а/211/160/17), від 27 лютого 2019 року у справі № 185/756/17 (2-а/185/109/17), від 19 червня 2020 року у справі № 759/6396/16-а, від 23 червня 2020 року у справі № 751/10237/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 233/3458/17 та від 12 серпня 2021 року у справі № 640/20298/19, від 10 вересня 2025 року.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності;
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки,що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно пунктів 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.
Ключовим у цій справі є питання наявності у позивача, якому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, що обчислена відповідно до положень Закону № 1058-IV, права на призначення пенсії за віком відповідно до приписів статті 40 Закону № 1058-IV після досягнення пенсійного віку.
Так, частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Зміст зазначених вище норм законодавства дає підстави вважати, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17, де зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
У справі, яка розглядається суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу з 05 вересня 2011 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2024 року.
Верховний Суд України вже аналізував подібні правовідносини і у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
Також Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11 лютого 2013 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023 року, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 317/4184/16-а, від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23 та від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 10 вересня 2025 року у справі № 580/4912/24.
Враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, у цій справі Суд виходить з того, що у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону № 1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, такий перехід не може вважатися "переведенням на інший вид пенсії" в розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV. Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.
Також колегія суддів зазначає, що право особи на розрахунок пенсії із застосуванням актуального показника середньої заробітної плати при первинному призначенні пенсії за віком охоплюється принципом захисту правомірних (легітимних) очікувань. Досягнувши загальновстановленого пенсійного віку, позивач мав обґрунтовані та законні сподівання на те, що держава в особі її компетентних органів застосує до нього ті ж правила обчислення пенсії, що і до будь-якої іншої особи, яка звертається за призначенням пенсії за віком вперше. Застосування пенсійним органом застарілого показника заробітної плати, який стосувався іншого виду пенсії, призначеної за іншим законом, становить невиправдане втручання у правомірні очікування особи та порушує принцип юридичної визначеності.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що перехід позивача з пенсії за вислугу років, призначеної за Законом № 1788-ХІІ, на пенсію за віком за Законом № 1058-IV, є саме первинним призначенням пенсії за віком у розумінні останнього, а не «переведенням з одного виду пенсії на інший» у розумінні частини третьої статті 45 цього Закону. Відповідно, при обчисленні розміру такої пенсії застосуванню підлягають положення частини другої статті 40 Закону № 1058-IV, які прямо передбачають використання показника середньої заробітної плати в Україні за три роки, що передують року звернення.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021 - 2023 роки.
Колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 31 травня 2019 року у справі № 314/272/17, від 31 травня 2019 року у справі № 185/746/17, від 20 березня 2018 року у справі № 336/368/16-а та від 03 квітня 2018 року у справі № 753/8128/16-а, від 30 листопада 2023 року у справі № 580/3792/23, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що спірні правовідносини у зазначених справах стосуються повторного призначення вже призначеної пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційної скарги скаржника не знайшли своє підтвердження у ході касаційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, а тому судові рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результат касаційного перегляду, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 380/6353/24 залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
А.А. Єзеров
О.П. Стародуб