05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № ЗД/460/9/25 пров. № А/857/23905/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І.М., Судової-Хомюк Н. М.,
за участю секретаря судового засідання -Доморадової Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року з питань забезпечення позову (головуючий суддя Борискін С.А., м. Рівне) у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" про забезпечення позову до подання позовної заяви,
03.06.2025 ТОВ "Газорозподільні мережі України" звернулося до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просить до подання позовної заяви до суду вжити заходи забезпечення майбутнього адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.05.2025 № 124916 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ «Газорозподільні мережі України» до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Заява мотивована тим, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є виконавчим документом і може бути пред'явлена до виконання в будь-який час після закінчення строку для оплати штрафу в добровільному порядку, тому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі, зокрема, у випадку пред'явлення постанови до примусового виконання на рахунки позивача буде накладено арешт та стягнуто виконавчий збір. Також зазначає, що позивача може бути внесено до реєстру боржників, що спричинить негативні наслідки для позивача як суб'єкта господарювання, в тому числі вплине на репутацію позивача, обмежить його господарську діяльність та доступ до грошових коштів, наявних на його рахунках, що унеможливить належне здійснення ліцензійної господарської діяльності з розподілу природного газу для побутових та непобутових споживачів Рівненської області.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції обґрунтовував тим, що позивачем не доведено існування обставин очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі у сфері публічно-правових відносин.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначені законом підстави для забезпечення позову відсутні.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ТОВ "Газорозподільні мережі України" подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з огляду на те, що подання адміністративного позовну не зупиняє дію постанови про застосування штрафу, а також, що зазначена постанова є виконавчим документом і може бути пред'явлена до виконання після її оскарження в судовому порядку, є очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, оскільки у випадку пред'явлення оскаржуваної постанови до примусового виконання на рахунки позивача буде накладено арешт та стягнуто виконавчий збір. Зауважує, що вжиття таких заходів забезпечення як зупинення судом дії оскаржуваної постанови не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано на збереження існуючого становища до ухвалення остаточного рішення у справі. Також вважає, що невжиття вищевказаного способу забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення поданого ним позову.
Під час апеляційного розгляду представник позивача скаржника підтримав апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази, які є в матеріалах справи, та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 ст.151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.
Колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, що визначені в ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Також суд апеляційної інстанції наголошує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору (у даному випадку майбутнього), необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Апеляційний суд наголошує, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19.
Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, заявник просить до подання позовної заяви до суду вжити заходи забезпечення майбутнього адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.05.2025 № 124916 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Заявник вказує, що така постанова є виконавчим документом і може бути пред'явлена до виконання в будь-який час після закінчення строку для оплати штрафу в добровільному порядку, а тому вважає, що існує можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, зокрема, у випадку пред'явлення постанови до примусового виконання на рахунки позивача буде накладено арешт та стягнуто виконавчий збір.
Колегія суддів наголошує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, норми ст.151 КАС України вказують саме на істотне ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, що не доведено позивачем.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що наданими позивачем доказами не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування істотних обставин заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 150, 151, 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі № ЗД/460/9/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк