07 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/926/22 пров. № А/857/37011/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довга О.І.
Запотічний І.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Калинич Я.М.), ухвалену у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород 22 серпня 2025 року, у справі №260/926/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
15 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатський області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ХР11844 виданої станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог ст.43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з 01.04.2019 року перерахувати та виплачувати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ХР11844 виданої станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог ст.43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 по день проведення перерахунку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області по відмові у здійсненні обчислення і перерахунку з 01.04.2019 року пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР11844, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , про грошове забезпечення станом на 05.03.2019 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити обчислення і перерахунок з 01.04.2019 року основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР11844, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до вимог ст.ст.43 і 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-12, ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також здійснити виплату перерахованої пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум).
13 серпня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі №260/926/22. В поданій заяві позивач просив суд першої інстанції змінити спосіб виконання рішення в цій справі із зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити виплату пенсії на стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на його користь різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 року по день проведення перерахунку, в сумі 127754,37 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у задоволенні заяви позивача про зміну порядку і способу виконання рішення в адміністративній справі №260/926/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить таку скасувати та заяву про зміну порядку і способу виконання рішення задовольнити: змінити спосіб і порядок виконання рішення суду першої інстанції від 30.03.2022 у справі №260/926/22 у частині щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити виплату пенсії на стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на його користь різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 року по день проведення перерахунку, в сумі 127754,37 грн.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки, інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Вказує на те, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 року в частині виплати доплати пенсії за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у розмірі 127754,37 грн залишається невиконаною, що в силу чинної редакції статті 378 КАС України є самостійною правовою та фактичною підставою для зміни способу і порядку виконання цього рішення суду на стягнення вказаної суми з відповідача.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Так, частиною першою, третьою статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувала чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 373 КАС України).
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання, що у разі відсутності добровільного виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII “Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII).
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень; повноваження щодо вчинення дій з приводу примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім виконавцям.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону № 1404-VIII передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Статтею 7 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Разом з цим, апелянтом не надано докази, що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Суд зауважує, що поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено КАС України. Натомість порядок виконання судового рішення означає визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти вжиття адміністративним судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановлені раніше порядок і спосіб. Ці заходи повинні забезпечити виконання конкретного судового рішення і не поширюватися на відносини, які виникли після його ухвалення.
Водночас змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, а також змінювати обраний судом при ухваленні цього рішення спосіб відновлення порушеного права позивача.
Мета зміни способу та порядку виконання рішення суду полягає у тому, щоб усунути обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання такого судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 у справі №803/3805/15 зазначив, що системний аналіз наведеної правової норми дає підстави дійти до висновку про те, що підставою для встановлення порядку і способу виконання судового рішення є обставини, що перешкоджають належному його виконанню: ускладнюють його виконання або роблять неможливим, при цьому судове рішення не може бути змінено по суті.
Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №826/8279/16.
Отже, висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити обчислення і перерахунок з 01.04.2019 року основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР11844, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до вимог ст.ст.43 і 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-12, ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також здійснити виплату перерахованої пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум)..
На виконання такого судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснило з 01.04.2019 перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №ХР11844, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наявним в матеріалах справи листом від 09.07.2025 року №0700-0308-8/40926. За результатами такого перерахунку розмір пенсії на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 року з 01 липня 2025 року складає 15698,37 грн. Водночас повідомило, що нараховані кошти на виконання рішення суду за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року в сумі 127754,37 грн. підлягають виплаті в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи рішення про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, судом не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум, а встановлено обов'язок відповідача провести нарахування та виплату пенсію за вислугу років з 01.04.2019 року.
Крім того, у матеріалах справи немає доказів того, що у разі зміни способу виконання судового рішення на примусове стягнення рішення суду буде виконане.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеною у постановах від 27.06.2018 у справі № 713/1062/17 та від 10.07.2018 у справі №490/9519/16-а.
Так, суд апеляційної інстанції вважає, що резолютивна частина рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 у справі №260/926/22 є чіткою, зрозумілою за змістом, не припускає різного тлумачення, не вбачається недотримання вимоги ясності, визначеності судового рішення, що свідчить про те, що судове рішення не може містити положень, що викликають суперечки під час виконання рішення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що враховуючи дискреційність повноважень відповідача щодо здійснення розрахунку на виконання рішення суду у цій справі, зміна застосованого судом способу захисту (зобов'язання вчинити вказані дії без визначення сум виплат) на фактично стягнення конкретних сум (які хоча і були розраховані відповідачем при обчисленні пенсії на підставі та на виконання судового рішення у цій справі, але безпосередньо судом не присуджувалися у конкретних розмірах), не відповідатиме юридичній сутності та змісту інституту, регламентованому статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зміна на підставі статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.
Так, невиконання відповідачем судового зобов'язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідних коштів через їх ненадходження з Державного бюджету України в розумінні ч.3 ст.378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку його виконання, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України та здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України; (п.20, 29 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України).
Отже, враховуючи вище вкладені обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що виплати пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат відповідач не має. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 у справі №260/926/22, а відтак підстави задоволення апеляційної скарги позивача відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі №260/926/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний