07 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/9427/24 пров. № А/857/523/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року (суддя- Костецький Н.В., ухвалене в м. Львів) у справі № 380/9427/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
02 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у звільненні його з військової служби; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) видати наказ про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за наявності одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не розгляду рапорту позивача та прийняття рішення у формі наказу. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26.12.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» , та прийняти відповідне рішення у формі наказу, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржила військова частина НОМЕР_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції поданий не був.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - НОМЕР_2 прикордонний загін), що підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.07.2023 №440-ОС «Про особовий склад».
Позивач 14.11.2023 звернувся до відповідача із рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із наявністю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №606400.
Листом від 27.12.2023 №08/9528-23, наданим у відповідь на адвокатський запит представника позивача, відповідач повідомив, що рапорт солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами від 14.11.2023 до керівництва прикордонного загону не надходив та в системі електронного документообігу не зареєстрований. Відповідач також вказав, що у разі звернення солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами з наданням підтверджуючих документів розгляд рапорту буде здійснений у місячний строк з моменту подання ним відповідного рапорту.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.01.2024 №63-АГ «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу солдатом ОСОБА_1 в умовах воєнного стану. Відповідно до вказаного наказу, 05.01.2024 на ім'я начальника НОМЕР_2 прикордонного загону надійшов рапорт коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки підполковника ОСОБА_3 (№ 29/712/24-Вн) про те, що о 05.01.2024 в місці тимчасової дислокації другої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки ( АДРЕСА_1 ) виявлено відсутність інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія третьої групи мінометів другого вогневого відділення другої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки солдата ОСОБА_1 . Місце знаходження військовослужбовця невідоме.
Згідно Висновку службового розслідування від 31.01.2024 №29/32/24-Вн за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, встановлено, що 05.01.2024 о 05:00 год. солдат ОСОБА_1 знаходився на території підрозділу за місцем дислокації ( АДРЕСА_1 ), здав зброю з боєкомплектом та пішов у невідомому напрямку. 05.01.2024 о 05:40 год. під час ранкового шикування виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 . Даний військовослужбовець на телефонні дзвінки не відповідав, його місцезнаходження встановити не вдалось.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.01.2024 №11-ОС «Про особовий склад», з 05.01.2024 солдата ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення відповідно до абз. 13 п. 5 глави 2 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України. Підстава: наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.01.2024 №63-АГ «Про призначення службового розслідування».
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 15.01.2024 №30-ОС «Про особовий склад» з 15.01.2024 солдата ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника прикордонного загону, звільнивши з посади інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія третьої групи мінометів другого вогневого відділення другої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно пункту 127 підпункту 8 (коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця, - до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ним військової служби) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим) Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Позивач 26.12.2023 звернувся до відповідача із рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із наявністю матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, який було зареєстровано в системі електронного документообігу відповідача за №29/38523/23-Вн від 27.12.2023.
В подальшому, листом від 23.03.2024 №08/3459-24-Вих, наданим у відповідь на адвокатський запит представника позивача, відповідач повідомив, що солдат ОСОБА_1 не звертався до керівництва НОМЕР_2 прикордонного загону з рапортом від 11.11.2023 щодо звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами. Відповідач також зазначив, що вказаний військовослужбовець опрацював клопотання (рапорт від 27 грудня 2023 року №29/38523/23-Вн) щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою з інвалідністю II групи. Керівництвом НОМЕР_2 прикордонного загону позитивно розглянуто рапорт солдата ОСОБА_1 та прийнято рішення звільнити його з військової служби. Однак реалізувати вказане рішення не можливо у зв'язку з тим, що військовослужбовець самовільно залишив військову частину.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби, звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232 визначено види військової служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232 і залежать від виду військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом передбачені частиною п'ятою статті 26 Закону № 2262. Пунктом третім визначені підстави для звільнення військовослужбовців під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, що продовжений до 14.02.2024. Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Абзацом 4 підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час дії воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач звернувся до відповідача із рапортом від 14.11.2024, у якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із наявністю матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Відповідач вказав, що вказаний рапорт позивача до керівництва НОМЕР_2 прикордонного загону не надходив.
Позивач 26.12.2024 звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Листом від 23.03.2024 відповідач повідомив представника позивача про те, що рапорт позивача від 27.12.2023 №38523-Вн розглянуто позитивно та прийнято рішення звільнити його з військової служби, Проте таке рішення реалізувати неможливо у зв'язку із самовільним залишенням позивачем військової частини.
Колегія суддів зазначає, що загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Згідно статей 5-7 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, а в роті - головний сержант роти.
Відповідно до статті 58 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Згідно статті 59 Статуту командир (начальник) зобов'язаний, зокрема: встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями.
Призначення, основні завдання, повноваження, організацію управління, взаємодію і забезпечення діяльності органу охорони державного кордону Державної прикордонної служби України визначає Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 року № 971 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.12.2018 р. за № 1468/32920) (далі - Положення №971, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пунктів 2-5 розділу І Положення №971 орган охорони державного кордону є основним органом у загальній структурі Держприкордонслужби, що безпосередньо виконує поставлені перед Держприкордонслужбою завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України та бере участь в охороні суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, а також здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України. У своїй діяльності орган охорони державного кордону керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, а також актами організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби. Покладання на орган охорони державного кордону завдань, не передбачених законодавством, не допускається. Адміністрацією Держприкордонслужби кожному органу охорони державного кордону визначається ділянка відповідальності або район виконання завдань чи пункт пропуску/пункт контролю через державний кордон України (далі - ділянка відповідальності) для виконання поставлених завдань. Орган охорони державного кордону або його структурні підрозділи можуть виконувати поставлені завдання на ділянці відповідальності іншого органу охорони державного кордону або поза її межами, у тому числі й на території суміжних держав, у порядку, встановленому законодавством України. Органами охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Положення №971 орган охорони державного кордону очолює начальник органу охорони державного кордону (авіаційну частину - командир) (далі - начальник органу охорони державного кордону). Начальник органу охорони державного кордону є командиром відповідної військової частини.
Згідно підпункту 18 п. 6 розділу ІІІ Положення №971 начальник органу охорони державного кордону в межах повноважень: у встановленому законодавством порядку призначає військовослужбовців на посади в органі охорони державного кордону, звільняє їх з посад, зараховує в розпорядження та звільняє з військової служби.
Відповідно до підп. 2 п. 225 Положення №1153 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, що порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення №1115).
Згідно п.п. 6, 7 Положення №1115 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Підпунктом 1 пункту 270 Положення №1115 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.
Згідно п. 292 Положення №1115 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що питання розгляду рапортів військовослужбовців про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняття відповідних рішень (наказів) є компетенцією, зокрема, начальника прикордонного загону (командира відповідної військової частини).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у листі від 23.03.2024 №08/3459-24-Вих відповідач зазначив, що керівництвом НОМЕР_2 прикордонного загону позитивно розглянуто рапорт солдата ОСОБА_1 та прийнято рішення звільнити його з військової служби.
Проте, відповідачем не подано до суду наказу про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.
Відтак, відповідачем не вжито належних заходів щодо розгляду рапорту позивача від 26.12.2023 та прийняття наказу в порядку, визначеному нормами Положення №1115.
Суд першої інстанції також правильно залишив поза увагою доводи відповідача про неможливість реалізувати рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що позивача самовільно залишив військову частину, як безпідставні, оскільки за нормами Положення №1115 начальник прикордонного загону (командир відповідної військової частини), за наявності підстав, визначених, зокрема п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, зобов'язаний прийняти рішення у формі наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами.
Відтак, судом першої інстанції вірно визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення у формі наказу.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, суд зазначає наступне.
Суд першої інстанції вірно вказав, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Вирішення питання про звільнення позивача з військової служби під час воєнного стану (до оголошення демобілізації) належить до виключної компетенції начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, тож суд не вправі втручатися у його компетенцію.
Проте, має місце бездіяльність відповідача щодо не прийняття відповідного наказу за результатами розгляду його рапорту від 26.12.2023 по суті.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав позивача, слід задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 26.12.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та прийняти відповідне рішення у формі наказу, з урахуванням висновків суду.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі №380/9427/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга