06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6338/24 пров. № А/857/20572/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Гебешем С.А., у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м. Ужгороді, повний текст судового рішення складено 21 квітня 2025 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТзОВ “ДОМІНУС СТАРК») про визнання протиправними дій,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - виконком Ужгородської міської ради, відповідач) (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТзОВ “ДОМІНУС СТАРК»), в якому просив визнати протиправними дії виконкому Ужгородської міської ради з видачі ТзОВ “ДОМІНУС СТАРК» дозволу на виконання будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:41:001:0600, реєстраційний номер в ЄДЕССБ ЗК012240426886 “Будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 » під час розгляду справ щодо об'єкта, на який видається документ дозвільного характеру та скасувати дозвіл на виконання вказаних будівельних робіт, виданий ТзОВ “ДОМІНУС СТАРК» 02.05.2024 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради в особі управління державного архітектурно-будівельного контролю.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про наявність чотирьох судових справ, які перебувають на різних стадіях розгляду та які не набрали законної сили, а саме : адміністративна справа №260/8523/23, цивільна справа №308/13866/23, цивільна справа №308/17484/23, адміністративна справа №260/9623/23. Предметом спору вказаних справ є розпорядження голови Закарпатської ОВА щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:41:001:0600 зі зміною цільового призначення, право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:41:001:0600, право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:41:001:0600 на умовах суперфіцію, детальний план території, обмеженої вулицями Солов'їною, Красною, територією НПО “Реабілітація» та межею міста», затверджений рішенням Ужгородської міської ради №1229 від 30.03.2023, містобудівні умови та обмеження для проєктування об'єкта будівництва “Будівництво комплексу житлових будинків по АДРЕСА_1 », видані 22.06.2023 згідно з наказом управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради №82-М. Вказує, що порушено його право на безпечне для життя та здоров'я довкілля, права користування належним йому майном згідно з його функціональним призначенням в кварталі з визначеним основною містобудівною документацією функціональним призначенням та режимом забудови - садибна житлова забудова.
Відповідач та третя особа не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач проживає на вулиці (урочище) Княжа гора, 4, в Оноківській територіальній громаді Ужгородського району Закарпатської області, яка знаходиться поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:41:001:0600 за адресою : м. Ужгород, вул. Кримська, 24.
Судом встановлено, що TзOB “ДОМІНУС СТАРК» звернулося до відповідача для отримання дозволу на виконання будівельних робіт “Будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 », об'єкт з класом відповідальності - СС2.
02.05.2024 виконком Ужгородської міської ради в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю видало ТзОВ “Домінус Старк» дозвіл на виконання будівельних робіт ЗК012240426886, згідно якого 14.05.2024 замовник ТзОВ “Домінус Старк» розпочав з будівельною технікою виконувати підготовчі роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:41:001:0600, який є предметом розгляду даної справи.
Вважаючи дії виконкому Ужгородської міської ради по видачі дозволу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент видачі спірного дозволу (02.05.2024) на розгляді у судах були відсутні судові справи щодо об'єкта, на який видається документ дозвільного характеру, як і відсутні судові заборони на вчинення будь-яких дій органами ДАБК. Суд вказав, що жодного обґрунтування негативного впливу оспорюваного дозволу на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивачем не надано, що свідчать виключно про незгоду позивача з указаним дозволом, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу. Безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої права або реальної шкоди внаслідок видачі спірного дозволу, оскільки такий не спричинив впливу саме на позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзацом другим статті 5 Закону України “Про основи містобудування» визначено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил.
Відповідно до ст.17 цього Закону, містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.
Згідно п.8 ч.1 ст.1 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон №3038), містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування (ч.2 ст.5 Закону №3038).
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №3038, режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
Згідно ст.26 Закону №3038, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Згідно ч.1 ст.29 Закону №3038, містобудівні умови та обмеження, разом із технічними умовами та завданням на проектування, є основними складовими вихідних даних.
Тобто, за змістом цих норм містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов'язковим для всіх суб'єктів містобудівної діяльності.
Згідно абз.3 ч.8 ст.29 Закону №3038, припинення дії містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом : 1) відкликання за заявою замовника; 2) скасування за рішенням адміністративного суду.
Згідно ч.1, 2, 4 ст.37 Закону №3038, право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України “Про оцінку впливу на довкілля», підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є : 1) неподання відомостей або документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; 2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; 3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України “Про оцінку впливу на довкілля»; 5) подання заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт особою, яка не є замовником згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 цього Закону, або уповноваженою ним особою; 6) наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяжень, пов'язаних з будівництвом (арешт, пов'язаний з користуванням відповідним об'єктом, заборона проведення будівельних робіт, обмеження користування земельною ділянкою тощо).
За змістом приведених норм, дозвіл на виконання будівельних робіт видається уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі подання заявником визначених ч.3 ст.37 Закону №3038 документів, за умови відсутності підстав для відмови у наданні дозволу.
Як видно з матеріалів справи, на момент отримання оспорюваного дозволу, у ТзОВ “ДОМІНУС СТАРК» були наявні чинні містобудівні умови та обмеження для проєктування об'єкта будівництва “Будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 ».
При цьому, заявником подано повний пакет документів, визначений вимогами чинного законодавства для отримання дозволу на початок будівельних робіт, а сам дозвіл виданий уповноваженим на те органом.
Суд першої інстанції вірно врахував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024, якою скасовано ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 про забезпечення позову по справі №260/9623/23 та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, зокрема, щодо встановлення заборони на видачу дозволів на виконання будівельних робіт ТзОВ “ДОМІНУС СТАРК».
Таким чином, на момент видачі оспорюваного дозволу чинного судового рішення/ухвали, яке б стосувалось заборони видачі дозволу на будівельні роботи не було.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент видачі спірного дозволу (02.05.2024) на розгляді у судах були відсутні судові справи щодо об'єкта, на який видається документ дозвільного характеру, так як і відсутні судові заборони на вчинення будь-яких дій органами держархбудконтролю.
З цього випливає висновок, що приведені позивачем судові справи та ухвалені по ним судові рішення містять предмет, який не впливає на законність прийнятого відповідачем рішення про надання спірного дозволу.
У спірному випадку позивач пов'язує протиправність видачі дозволу на виконання будівельних робіт також з порушенням його права на безпечне для життя та здоров'я довкілля, права користування належним йому майном згідно з його функціональним призначенням в кварталі з визначеним основною містобудівною документацією функціональним призначенням та режимом забудови - садибна житлова забудова.
З цього приводу, суд першої інстанції слушно зауважив, що позивачем не надано жодного обґрунтування негативного впливу оспорюваного дозволу на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, що свідчать виключно про незгоду позивача з указаним дозволом, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року по справі №260/6338/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Н. В. Ільчишин