07 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3649/24 пров. № А/857/25422/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Носа С.П.,
суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі №300/3649/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
суддя у І інстанції Микитюк Р.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
09 травня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через підсистему “Електронний суд» системи ЄСІТС у Івано-Франківський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі -відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 56408,80 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 05.03.2024 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №67 від 05.03.2024 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . 28.03.2024 позивачу виплачено грошову компенсацію вартості грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, а 24.04.2024 виплачено грошове забезпечення. Тобто, остаточний розрахунок при звільненні відбувся 24.04.2024. Однак, відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 06.03.2024 по 23.04.2024. Вважає, що вищевказана бездіяльність відповідача у здійсненні наведеної виплати є протиправною.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у задоволені вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 05.03.2024 позивач не був звільнений з військової служби, натомість, виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із направленням до нового місця служби - 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 .
Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 117 КЗпП України, яка встановлює відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні, оскільки 05.03.2024 звільнення ОСОБА_1 з військової служби не відбулося, натомість позивач вибув до нового місця служби.
Таким чином суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2024 №67 капітана юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичної групи, призначено на посаду юрисконсульта 1121 поліклініки (з денним стаціонаром), станом на 05.03.2024 справи та посаду здав. 05.03.2024 позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення та він вважався таким, що вибув до нового місця служби. Отже, згідно вищевказаного наказу позивач був звільнений з посади та виключений зі списків особового складу відповідача, що вказує на припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем.
Зауважує, що у зв'язку з виключенням його зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати грошове забезпечення.
Вважає, що у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні у відповідача виник обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 № 67, капітана юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичної служби, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.02.2004 № 311 призначено на посаду юрисконсульта 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 . 05.03.2024 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення та він вважався таким, що вибув до нового місця служби до 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 .
28.03.2024 позивачу виплачено грошову компенсацію вартості грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік в сумі 39502,49 грн, а 24.04.2024 виплачено грошове забезпечення в сумі 3812,90 грн шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем відбувся 24.04.2024. Однак, відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 06.03.2024 по 23.04.2024.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 05.03.2024 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , знято із усіх видів забезпечення та він вважався таким, що вибув до нового місця служби до 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 .
При цьому, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач не був звільнений, а переведений до нового місця служби, оскільки, як вже зазначалося, 05.03.2024 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу відповідача та знято з грошового забезпечення. Тобто, трудові відносини безпосередньо із відповідачем фактично були припинені.
Разом з тим, у день припинення трудових відносин відповідач не виплатив позивачу належну суму грошового забезпечення, а здійснив вказану виплату лише 28.03.2024 (грошову компенсацію вартості грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік в сумі 39502,49 грн) та 24.04.2024 (грошове забезпечення в сумі 3812,90 грн).
Враховуючи наведене, на переконання апеляційного суду, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
З аналізу положення статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.
Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, Законом №2352-ІХ були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому судом встановлено, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі з 06.03.2024 (наступний день з часу виключення позивача зі списків особового складу) по 23.04.2024 (оскільки 24.04.2024 виплачено заборговане грошове забезпечення), що складає 49 календарних днів.
Розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед виключенням зі списків особового складу становив 69072,24 грн (34536,12 грн - за січень 2024 року та 34536,12 грн - за лютий 2024 року).
Кількість календарних днів служби позивача за січень - лютий 2024 року становить 60 днів.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 1151,20 грн. (69072,24 грн/60 календарний день).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2024 по 23.04.2024 становить 56408,80 грн (розрахунок: 1151,20 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 49 (кількість днів затримки розрахунку).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким позовні вимоги слід задовольнити.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі №300/3649/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 56408 (п'ятдесят шість тисяч чотириста вісім) грн 80 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук