01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Петрова Л.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.
03 листопада 2025 року Справа № 640/1737/20
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.
за участі секретаря Бродацької І.А.,
представника Відповідача Синюк О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Історія справи.
ОСОБА_1 ( далі - Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі - Відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Генеральної прокуратури України №1212-вк від 26 грудня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді в Офісі Генерального прокурора з 31 грудня 2019 року;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 31 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 25228 грн. 00 коп. за період з 31.12.2019 по 19.01.2020.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що спірний наказ не містить правового визначення підстави звільнення, прийнятий Відповідачем без наявності правових підстав для звільнення, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про прокуратуру" та із численними та грубими порушеннями трудового законодавства України.
Поряд з цим, Позивач зазначає, що Відповідачем не проведено повного розрахунку при його звільненні, що є порушенням статті 47 КЗпП України та підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2020 по 20.01.2020 у розмірі 23978,80 грн (двадцять три тисячі дев'ятсот сімдесят вісім гривень вісімдесят копійок).
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.
Також судом стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у разі, якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури уже немає і така особа підлягає звільненню з посади військового прокурора.
Крім того, суд відзначив, що відносно Позивача немає рішення про успішне проходження ним атестації, що унеможливлює призначення його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
Отже, суд дійшов висновку, що наказ Генеральної прокуратури України про звільнення Позивача є законними та обґрунтованими, а вимоги Позивача про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають, оскільки є похідними.
Задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходив з того, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 20.01.2020, а тому дійшов до висновку про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з Відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, що складає 20 днів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити повністю, посилаючись, зокрема, на відсутність вини роботодавця щодо несвоєчасного здійснення розрахунку при звільненні, а строк затримки становить менше місяця.
При цьому Апелянт посилається на відсутність вихідного залишку коштів у кошторисі по КЕКВ 2112 у кінці 2019 року. Після надходження бюджетних асигнувань Позивачу була здійснена відповідна виплата.
Окрім того, Апелянт покликається на реформування системи органів прокуратури у спірний період, що. Також мало вплив на затримку розрахунку при звільненні.
Також Апелянт наполягає на тому, що Відповідач провів документальну планову виїзну перевірку під час дії мораторію на їх проведення, що свідчить про її протиправність.
Крім того, Офіс Генерального прокурора також покликається на можливість суду зменшити розмір відшкодування з урахуванням принципі розумності, справедливості та пропорційності.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2025 та від 30.09.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представниця Апелянта підтримала апеляційну скаргу в межах доводів та вимог, викладених у скаргах. Просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову в цій частині - відмовити повністю.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не відомо.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025, занесеною до протоколу судового засідання, колегія суддів вирішила здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися у судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 26.01.2015 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України генерал-полковника ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років.
Наказом Міністра оборони України від 26.01.2015 №43 майора запасу ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади, а також присвоєно йому чергове військове звання "підполковник юстиції".
Наказом Генеральної прокуратури України від 04.02.2015 №09-вк підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 24.06.2019 №488-вк підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
19.12.2019 позивач подав Генеральному прокурору рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби в запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я.
За результатами розгляду вказаного рапорту заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором складено та направлено до Міністерства оборони України подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я.
Наказом Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 полковника юстиції ОСОБА_1 , прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я.
На підставі наказу Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 та керуючись статтями 9, 41 Закону України "Про прокуратуру", статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Генеральна прокуратура України наказом від 26.12.2019 №1227-вк наказала:
1. Прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1 з 31.12.2019 звільнити з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 повних календарних років служби.
3. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести повний розрахунок у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби до його виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 11.06.2020 №1516ц "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк" внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 26.12.2019 №1227-вк, а саме наказано:
у вступній частині слова "статтями 9, 41 Закону України "Про прокуратуру" замінити словами "статтею 9 Закону України "Про прокуратуру";
пункт 1 викласти у такій редакції: "Полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 21.12.2019 №718 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), з 31 грудня 2019 року звільнити з посади прокурора відділу організації представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі в регіонах управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись із наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 №1516ц, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №640/636/21 позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1516ц.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі №640/636/21 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Між тим, позивач, не погодившись також із правомірністю винесення відносно нього наказу Генеральної прокуратури України від 26.12.2019 №1227-вк, звернувся до суду з цим позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов'язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов'язку.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачу при звільненні з органів прокуратури не було виплачено одноразову грошову винагороду та грошову компенсацію за 140 днів невикористаної відпустки.
Водночас наявність у Позивача права на отримання таких виплат не є спірним.
Разом з тим, перевіряючи рішення суду першої інстанції у цій справі, судова колегія звертає увагу на те, що бездіяльність Відповідача щодо невиплати Позивачу вихідної допомоги призвела до порушення ст. 116 КЗпП України та права Позивача на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Доводи Апелянта про відсутність його вини у затримці здійснення повного розрахунку при звільненні з огляду на відсутність коштів на рахунках Генеральної прокуратури України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наявність або відсутність фінансування не спростовує його зобов'язань та не є підставою для звільнення від відповідальності за їх порушення, що відповідає усталеній правовій позиції ЄСПЛ, викладеній зокрема у рішеннях від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України».
Посилання Апелянта на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» колегія суддів вважає помилковим, оскільки він не врегульовує правовідносини, які є спірними у цій справі.
Щодо доводів Офісу Генерального прокурора про неспівмірність стягнутого судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія зазначає наступне.
Так, згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, а не обов'язком. При цьому, зменшуючи такий розмір, суд керується принципами справедливості, розумності та пропорційності.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та Офісом Генерального прокурора не оспорюється, Відповідач порушив строк виплати Позивачу всіх сум, які мали бути виплачені йому при звільненні на 20 днів. Розмір суми прострочення становить 313 458,75 грн. Так, не пізніше дати фактичного звільнення, ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату у розмірі 31 040,08 грн (з відрахуванням профспілкового внеску у розмірі 394,66 грн та військового збору 591,99 грн). Отже, на момент звільнення Позивачу було виплачено лише 9% від суми.
Також колегія суддів відзначає, що розмір заявленого Позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вже було обґрунтовано зменшено судом першої інстанції.
Так, враховуючи наявні у матеріалах справи відомості щодо середньоденного грошового забезпечення Позивача (1198,94 грн) та кількість днів затримки, суд прийшов до правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до виплати у розмірі 23978,80 грн (20 днів х 1198,94 грн), а не у розмірі 25228 грн, як помилково наполягав Позивач.
Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц на яку посилається Апелянт, касаційний суд, зменшуючи розмір середнього заробітку, виходив зокрема з того, що сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні, яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні. Втім, у справі №640/1737/20 таких обставин судом встановлено, а тому відсутні правові підстави для зменшення розміру середнього заробітку. Позаяк, він є розумним та обґрунтованим.
Аналізуючи всі доводи апелянта, судова колегія також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду і апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, а тому судова колегія враховує рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1 у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає залишенню без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року - без змін.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 06.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев