Справа № 640/13737/20 Суддя (судді) першої інстанції: Калинич Я.М.
06 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 28 лютого 2020 року №435584-3313-2615.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він не є власником земельної ділянки під належним йому нерухомим майном - магазином непродовольчих товарів, який розташовано на першому поверсі багатоквартирного будинку. Крім того, нараховуючи земельний податок відповідач всупереч нормам чинного законодавства не використовував офіційні дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які є єдиною підставою для його нарахування у розумінні Податкового кодексу України та Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2020 року №435584-3313-2652. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок Головного управління ДПС у м. Києві судовий збір в сумі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн.
Позиція суду мотивована тим, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку в разі провадження діяльності, що спрямована на отримання доходу.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач повинен з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташована така будівля (споруда, її частина), з урахуванням площі прибудинкової території.
11 серпня 2025 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку.
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку позивач є платником єдиного податку за видами господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна КВЕД 68.20.0.
28 лютого 2020 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №435584-3313-2615, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 13 160,08 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями податкового органу, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 Земельного кодексу України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).
Тобто у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
За таких обставин, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Приписи ж пункту 287.6 Податкового кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (набрав чинності 01 січня 2015 року), які визначають, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, не спростовують наведених висновків.
В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні. Тобто обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладено в постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у справі 826/13288/16, від 05 липня 2022 року у справі № 826/16002/16, від 30 вересня 2021 року у справі № 440/4935/18,
Таким чином, покликання позивача на те, що він не є власником земельної ділянки під належним йому нерухомим майном, як підстава для звільнення від сплати земельного податку, не є спроможними.
Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За приписами пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Положеннями підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
З наведених норм випливає, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Як встановлено судом, позивач є платником єдиного податку, ставка єдиного податку 5% до розміру мінімальної заробітної плати, група 3; види господарської діяльності - здання в оренду власного нерухомого майна КВЕД 68.20.0.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право власності від 17 квітня 2007 року, належне позивачу нерухоме майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є магазином непродовольчих товарів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належне позивачу нерухоме майно використовується ним у власній господарській діяльності, та визнав оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними.
Судова колегія не погоджує наведені висновки суду першої інстанції та враховує, що для відсутності обов'язку сплати земельного податку обов'язковою умовою є отримання позивачем прибутку від використання земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 29 липня 2021 року у справі №826/13147/17.
Разом з тим, докази отримання позивачем прибутку від використання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та безпосереднього використання у господарській діяльності, у матеріалах справи відсутні.
Крім того, за змістом позовної заяви позивач не посилався на відповідні обставини та не зазначив їх у якості підстав для скасування спірного рішення відповідача.
Суд першої інстанції, у свою чергу, не мотивував підстав для виходу за межі позовних вимог, зокрема в частині зміни підстав заявленого адміністративного позову ОСОБА_1 .
Так, позивач наголошував на тому, що відповідач не використовував офіційні дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та застосував неналежну ставку земельного податку.
Надаючи оцінку наведеним твердженням судова колегія враховує, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункт 271.2 статті 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 ПК).
Колегія суддів зазначає, що обов'язок з нарахування сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Відповідно до п. 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.
Згідно даних ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДПС у м. Києві, як платник податку на майно в частині плати за землю з фізичних осіб за земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,02403 га (240,3 м.кв.). Загальна площа земельної ділянки та загальна площа будівлі відповідно до розрахунку наданого КП «Житлорембудсервіс» (ЖЕК 311) від 2009 року становить 18 727,39 м. кв. та 12 484,93 м. кв. відповідно.
Відповідно до свідоцтва на право власності від 17.04.2007 року площа нежитлового приміщення, що належить ОСОБА_1 становить 160,2 м. кв.
Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначена відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року № 43/1877 зі змінами та доповненнями окремо в межах економікопланувальних зон за формулою: Цн - Цим х Пз х КФ х Кл х Кі, де: -Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях: -Цим - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони; -Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах; -Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; -Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50); -Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.
Таким чином, пропорційна частка площі землі під нежитловим приміщенням становить 18727,39/12484,93*160,2 -240,3 м. кв.
З розрахунку, наданого відповідачем, вбачається, що сума податку за 2020 року була розрахована наступним чином: 240,3x899,26x3,0x1,07x1,249x1,433x1,06x1%=13 160,08 грн, де: 240,3 кв. м. - площа земельної ділянки; 899,26 грн за 1 кв. м. - базова вартість 1 кв. м. території в межах економікопланувальної зони (Рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23, введено в дію з 01.07.2015 року рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року № 565/565); 3 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» із змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 року № 162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів»; 1,07 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»); 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 року № 6-28-0.22-215/2-15 та ст. 289 ПК України; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28-0.22- 201/2-16 та ст. 289 ПК України: 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа ДПС України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року № 22-28-0.22-443/2-16 та ст. 289 ПК України; 1% - ставка земельного податку (пп. 5.3.3.28 до додатку 3 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві та акцизного податку» від 23.06.2011 року № 42/5629 із змінами та доповненнями).
Таким чином, контролюючим органом вірно здійснено позивачеві розрахунок суми земельного податку за 2020 рік виходячи з площі нежитлового приміщення, що належить йому на праві власності та пропорційно частці прибудинкової території, що відповідно спростовує покликання позивача в даній частині.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року -скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
А.Б. Парінов