Справа № 580/5999/22 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
06 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Черкаського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №580/5999/22 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.09.2022 №ФР36975 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.09.2022 №ФР36975, у відповідності до ст.ст. 43, 51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з 01 квітня 2019 року.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №580/5999/22 набрало законної сили 11.02.2023.
Надалі, до суду надійшла заява позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду, в якій заявник просить суд:
- змінити спосіб і порядок виконання рішення, яке виніс Черкаський окружний адміністративний суд від 11 січня 2023 року у справі №580/5999/22 із зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, Черкаська область, 18000, код ЄДРПОУ 213665381 здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на- підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.09.2022 №ФР36975, у відповідності до ст.ст. 43, 51, 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №2262-ХІІ від 09.04.1992, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з 01 квітня 2019 року , на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 по день проведення перерахунку, в сумі 336812,82 грн.
В обґрунтування поданої заяви вказано, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у справі №580/5999/22 набрало законної сили 11.02.2023 та до теперішнього часу в частині виплати заборгованості з пенсії позивачу відповідачем не виконано. У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду, заявник просить суд змінити спосіб і порядок виконання рішення суду, стягнувши з боржника суму в розмірі 336 812,82 грн на користь позивача.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у задоволенні заяви позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду в адміністративній справі №580/5999/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
Так, відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення, зміна способу або порядку виконання рішення суду передбачена на стадії виконання рішення суду після видачі виконавчого листа або у разі відкриття виконавчого провадження, коли сторони у справі набувають статусу стягувача та боржника. Беручи до уваги те, що виконавчий лист у даній справі не видавався, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення суду є передчасною та задоволенню не підлягає.
Не погодившись з такою ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, зокрема, не застосував висновки, викладені у ч. 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України та порушив норми процесуального права, не врахував висновки, передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однієї з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач вважає, що судом першої інстанції не були досліджені докази розрахунку боргу, що привело до неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та як наслідок - відмови у задоволенні заяви позивача.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 та від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у письмовому провадженні.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:
1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;
2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);
3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;
4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
З наведеного правового регулювання вбачається, що процесуальним правом подання заяви про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення наділені стягувач та виконавець.
Відповідно до ч.1-2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно із частиною другою статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист.
Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, виконавчий лист у справі №580/5999/22 не видавався, відомості про виконавче провадження позивачем не повідомлено.
Зважаючи на те, що встановлення чи зміна способу або порядку виконання рішення суду підлягає вирішенню судом за заявою стягувача чи виконавця, заява ОСОБА_1 щодо зміни способу та порядку виконання рішення суду в адміністративній справі №580/5999/22 задоволенню не підлягає, оскільки заявник не набув статусу стягувача.
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
А.Б. Парінов