Справа № 465/2641/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1275/24 Доповідач: ОСОБА_2
04 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Великий Березний Великоберезнянського району Закарпатської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вирок Франківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2024 року про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
вищенаведеним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі, з конфіскацією майна, крім житла.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_7 залишено попередній у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Строк відбування покарання вирішено рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк відбування покарання строк з часу затримання ОСОБА_7 та перебування під вартою - з 12 лютого 2023 року по день набрання вироком законної сили.
Вирішено питання з арештом майна, речовими доказами та процесуальними витратами.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , 11.02.2023, близько 19:10 год., перебуваючи на проїжджій частині вулиці Алли Горської у м. Львові, поблизу будинку №7, маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, діючи протиправно, умисно, усвідомлюючи, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» за №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, напав на ОСОБА_11 , завдавши йому кулаком своєї правої руки удару в обличчя в область підборіддя, після чого наніс другий удар правою ногою в область голови та обличчя ОСОБА_11 , чим спричинив останньому травму лицевого скелету у вигляді перелому виличної кістки в ділянці лобно-виличного шва, що відноситься до легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров'я, а також синці на обличчі, садна в ділянці нижньої щелепи зліва, в ділянці лівої вушної раковини, на шиї спереду, на правій кисті, що відносяться до легкого ступеня тяжкості.
У подальшому ОСОБА_7 відкрито заволодів мобільним телефоном ОСОБА_11 марки «Xiaomi Redmi 9а» у корпусі синього кольору IMEI1: НОМЕР_1 ; IMEI2: НОМЕР_2 , із вставленою сім картою мобільного оператора «Київстар» м.т. НОМЕР_3 , вартість якого становить 1850 гривень, який знаходився у кишені штанів останнього.
Своїми діями ОСОБА_7 вчинив напад з метою заволодіння чужим майном поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого в умовах дії воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст.187 КК України.
Не погоджуючись із цим вироком, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить змінити вирок Франківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2024 року, яким ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, в частині правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосувати статтю (частину статті) закону України про менш тяжке кримінальне правопорушення, а саме ч. 4 ст. 186 КК України. Застосувати щодо ОСОБА_7 ст. 69 КК України та призначити йому більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідне кримінальне правопорушення. Звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
В обґрунтування апеляційних вимог сторона захисту покликається на те, що є підстави для зміни вироку та зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення. Зокрема, вказує, що кваліфікуючою ознакою ст. 187 КК України, з урахуванням обставин цієї справи, є застосування до особи насильства, небезпечного для її здоров'я. Однак, як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_7 не застосовував до потерпілого ОСОБА_11 насильства, небезпечного для його здоров'я. Усі тілесні ушкодженні відносяться до легкого ступеня тяжкості та не були небезпечними для здоров'я потерпілого. Вважає, що судом першої інстанції застосовано закон, який не підлягає застосування, а саме ч. 4 ст. 187 КК України, та не застосовано закон, який підлягає застосуванню, а саме ч. 4 ст. 186 КК України.
Крім цього, апелянт вказує, що наявні обставини, які пом'якшують покарання, а саме: добровільне відшкодування завданого збитку, усунення заподіяної шкоди; потерпілий не має до обвинуваченого претензій (матеріальних та моральних) з приводу вчиненого кримінального правопорушення; щире каяття - відверте визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність відбувати покарання; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Наведене є підставою для застосування ст. 69 КК України.
Водночас, сторона захисту вважає, що є підстави для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, адже обвинувачений раніше не судимий, вчинив правопорушення у віці 18 років, позитивно характеризується за місцем проживання.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Потерпілий ОСОБА_11 , будучи у встановленому законом порядку повідомленим про час та місце проведення апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився. 25 березня 2025 року від нього надійшла заява (т. 3, а.с. 1), у якій ОСОБА_11 вказує, що він мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу; у разі його неявки просить розгляд апеляційної скарги щодо ОСОБА_7 слухати у його відсутності.
За таких обставин, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, а також позицію потерпілого ОСОБА_12 , апеляційний суд вважає за можливе провести апеляційний розгляд у відсутності потерпілого.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду цього кримінального провадження дотримано наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, спрямовані на встановлення об'єктивної істини у справі, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Зокрема, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: показання потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_13 , а також письмові та речові докази: дані ІТС «ІПНП» ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області за №2411 від 11 лютого 2023 року; протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 12 лютого 2023 року; заяву ОСОБА_7 про добровільну видачу мобільного телефону «Xiaomi Redmi 9а»; протоколи огляду від 12 лютого 2023 року, складені слідчим ВРЗЗС СВ ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_14 , із фототаблицями до них; висновок судово-медичної експертизи №165 від 13 березня 2023 року щодо тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_11 ; медичну документацію ОСОБА_11 , надану КНП «Городоцька центральна лікарня»; протокол проведення слідчого експерименту від 12 лютого 2023 року за участі потерпілого ОСОБА_11 , з відеозаписом до нього; протокол огляду від 12 лютого 2023 року, відповідно до якого оглянуто вилучений у ОСОБА_7 мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 9а»; висновок товарознавчої експертизи від 20 лютого 2023 року №СЕ-19/114-23/3099/-ТВ; протокол пред'явлення для впізнання від 13 лютого 2023 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка 11.02.2023, близько 19 год. 10 хв., перебуваючи по вулиці Горської 7, у м. Львові, навпроти кафе «Корчма», із застосуванням фізичної сили заволоділа мобільним телефоном «Xiaomi Redmi 9а»; протокол проведення слідчого експерименту від 13 лютого 2023 року, за участі ОСОБА_7 , з відеозаписом до нього; протокол зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 13 лютого 2023 року; протокол огляду предмета від 13 лютого 2023 року; протокол зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 13 лютого 2025 року; протокол огляду предмета від 13 лютого 2023 року; протокол огляду предмета від 22 лютого 2023 року, зміст яких детально викладено у вироку суду першої інстанції.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений в умовах дії воєнного стану.
На переконання колегії суддів, твердження сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 187 на ч. 4 ст. 186 КК України через відсутність у його діях такої ознаки як застосування насильства, небезпечного для здоров'я потерпілого, є безпідставними.
Відповідно до усталеної судової практики розбій як злочин проти власності - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.
Виходячи зі статті 187 КК, розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). Напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном. Обов'язковою ознакою розбійного нападу є небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, насильство. При цьому фізичне насильство полягає у силовому впливові на потерпілого, який призводить до заподіяння йому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також в інших насильницьких діях, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх заподіяння. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.
При грабежі (ст. 186 КК України) під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я.
Відповідно до п.2.3.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року, короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).
У цьому кримінальному провадженні допитаний у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 пояснив, що 11 лютого 2023 року обвинувачений ОСОБА_7 наніс йому удар біля ока, після якого він впав на бруківку і на декілька секунд втратив свідомість. Отямившись, відчув слабкість, у нього крутилась голова, текла кров і його нудило. Відсутність телефона виявив не одразу, а через 10-15 хвилин; зрозумів, що не зможе дійти додому самотужки, тому вирішив передзвонити знайомим, щоб допомогли йому дістатись домівки. Лише тоді почав шукати телефон і виявив його відсутність. Можливість того, що телефон міг випасти самостійно із кишені штанів, під час його падіння, заперечив категорично. Вважає, що обвинувачений витягнув його мобільний телефон тоді, коли він уже лежав на дорожньому покритті. Зазначив, що обвинувачений наніс удар свідомо, після чого забрав телефон. У ході досудового розслідування він проходив експертизу, знає те, що у нього був струс головного мозку від падіння на бруківку.
Відповідно до медичної документації, наданої КНП «Городоцька центральна лікарня», а саме рентгенографіїї додаткових носових пазух, у ОСОБА_11 виявлено ознаки перелому лівої скулової кістки без зміщення уламків (т. 2, а.с. 49).
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №165 від 13 березня 2023 року, у ОСОБА_11 на час проведення судово-медичної експертизи виявлено синці у лівій навколоочній ділянці, в ділянці нижньої щелепи зліва, садна в ділянці нижньої щелепи зліва, в ділянці лівої вушної раковини, на шиї спереду, на правій кисті. За даними рентгенографії додаткових пазух носа, проведеної у КНП «Городоцька центральна лікарня» 17 лютого 2023 року, відмічено ознаки «перелому лівої акулової кістки без зміщення уламків». Надана в бюро рентгенограма кісток лицевого скелету на диску вивчена рентгенологом консультантом бюро ОСОБА_15 і відмічено розходження (перелом) в ділянці лобно-виличного шва. Результати обстеження лікарем стоматологом-хірургом надані не були. Указана травма лицевого скелету у вигляді перелому виличної кістки, синців на обличчі, саден в ділянці нижньої щелепи зліва, в ділянці лівої вушної раковини, на шиї спереду, на правій кисті утворились внаслідок контактів указаних ділянок тіла із тупими предметами та тупими предметами з обмеженою поверхнею. Синці, садна могли виникнути 11 лютого 2023 року. Категорично встановити давність виникнення «перелому виличної кістки» не можливо, але не виключається, що він міг утворитись і 11 лютого 2023 року. Перелом виличної кістки в ділянці лобно-виличного шва відноситься до легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров'я. Синці, садна відносяться до легкого ступеня тяжкості. Ураховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень не слід вважати можливим їх виникнення внаслідок падіння на площину з висоти власного росту або спричинення їх власноручно (т. 2, а.с. 46-47).
Тобто, з досліджених судом першої інстанції доказів встановлена наявність у потерпілого легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, що і є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 187 КК України.
При цьому, зазначення у висновку експерта про неможливість категоричного встановлення давності виникнення перелому виличної кістки указаних висновків суду не спростовує, оскільки у висновку експерт також вказав, що не виключається, що указаний перелом виличної кістки міг утворитись і 11 лютого 2023 року. Про нанесення йому удару біля ока у цей час і за цих обставин зазначив потерпілий ОСОБА_11 , що не заперечувалось також самим обвинуваченим ОСОБА_7 , який суду показав, що рукою вдарив потерпілого ОСОБА_11 в обличчя, після чого той впав, надалі він наніс потерпілому ще два удари в ділянку обличчя і зупинився, коли побачив кров.
Наведене, а також те, що потерпілий не пам'ятав про нанесення йому ще двох ударів, коли він лежав на бруківці, а після того, як він прийшов до тями, у нього крутилась голова та його нудило, підтверджує той факт, що внаслідок удару ОСОБА_7 в обличчя ОСОБА_11 втратив свідомість, що, у свою чергу, підтверджує силу нанесених ударів та спричинення перелому виличної кістки потерпілого саме обвинуваченим ОСОБА_7 .
Таким чином, внаслідок застосованого обвинуваченим ОСОБА_7 насильства потерпілому ОСОБА_11 були заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, тому це насильство є небезпечним для здоров'я останнього. За наведених обставин суд першої інстанції правильно кваліфікував дії обвинуваченого як розбій.
Беручи до уваги викладене, доводи сторони захисту щодо невідповідності вироку суду першої інстанції фактичним обставинам справи та наявність підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого, не ґрунтуються на матеріалах справи та зводяться до формальної незгоди з висновками суду щодо оцінки доказів, які були досліджені судом та наведені у вироку.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив та проаналізував всі докази в їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Стосовно апеляційних вимог сторони захисту щодо суворості призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів враховує вимоги ст. 65 КК України, відповідно до якої суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 9 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі винного випливає зі ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається зі змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та яке згідно зі ст. 12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, є умисним, корисливим та насильницьким, а також особу винного, який раніше не судимий, неодружений, на утриманні ні дітей, ні осіб похилого віку не має, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Окрім цього, при призначенні покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції взяв до уваги і позицію потерпілого ОСОБА_11 , який заявив, що не має до обвинуваченого ні матеріальних, ні моральних претензій.
Європейський суд з прав людини, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним, а в справі «Ізмайлов проти Росії» від 16 жовтня 2008 року суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами, які впливають на вид і розмір покарання, та вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, призначене в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 187 КК України, за своїм видом і розміром є таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому підстав вважати призначене покарання явно несправедливим внаслідок його суворості у суду не має.
Водночас, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання статей 69, 75 КК України, оскільки застосування вказаних правових інститутів потребує певних передумов. Зокрема, ст. 75 КК України може бути застосована якщо, серед іншого, особі призначене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тоді як ОСОБА_7 призначене покарання у виді 8 років позбавлення волі. Стосовно ст. 69 КК України, то частина 1 цієї норми надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Втім, як слідує з матеріалів справи, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 . Покликання захисника на зізнання обвинуваченого у скоєному та часткове визнання вини є недостатнім для встановлення такої пом'якшуючої обставини як щире каяття, яке, окрім визнання вини, передбачає також і розкаяння у вчиненому та намаганні усунути наслідки заподіяної шкоди. На противагу наведеному, поведінка обвинуваченого одразу після вчинення злочину, як і його подальша поведінка, свідчать про те, що останній не намагався відшкодувати спричинену ним шкоду. Одразу після вчинення злочину ОСОБА_7 залишив потерпілого, у якого з обличчя текла кров, лежати на землі, без свідомості. Надалі, під час допиту у суді першої інстанції, ОСОБА_7 зазначав, що перебував під впливом маніпуляції потерпілого, тобто, по суті, звинувачував потерпілого у тому, що сталося. Належний ОСОБА_11 телефон повернутий йому за рішенням суду, при цьому жодних даних про здійснення ОСОБА_7 добровільного відшкодування заподіяної потерпілому шкоди суду не представлено. Відсутня у діях обвинуваченого і така пом'якшуюча покарання обставина, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_7 розшукали, за місцем знаходження телефону, працівники поліції, відібраний у ОСОБА_11 телефон знаходився поряд із ним.
За наведених обставин, у суду відсутні підстави для застосування щодо обвинуваченого покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої ч. 4 ст. 187 КК України, адже обов'язкові умови застосування цього правового інституту щодо нього, є недотриманими.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б впливали на обґрунтованість судового рішення щодо ОСОБА_7 , судом першої інстанції у кримінальному провадженні допущено не було.
За таких обставин, апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Франківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4