Справа № 464/1392/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/789/25 Доповідач: ОСОБА_2
04 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2025 року про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
вищенаведеним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 436-2 КК України - позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 436-2 КК України - позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 17 січня 2025 року, зарахувавши у строк основного покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув'язнення з 17 січня 2025 року до набрання вироком законної сили з розрахунком один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , 20 вересня 2024 року, перебував за адресою АДРЕСА_2 , де у нього виник злочинний умисел, направлений на виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснюють збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Діючи з метою реалізації вказаного вище умислу ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 , за допомогою мобільного телефону Iphone 12 PRO, 3 IME1: НОМЕР_1 , IMEІ2: НОМЕР_2 , з номером НОМЕР_3 , під'єднаного до мережі Інтернет, виготовив і у соціально-орієнтованому застосунку «TikTok» використовуючи акаунт « ОСОБА_9 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 20.09.2024 за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_4 » поширив відеоповідомлення, у якому відповідно до висновку експерта від 24.10.2024 міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Зазначене відеоповідомлення після поширення стало доступним необмеженій кількості користувачів, які відвідували акаунт ОСОБА_7 «ІНФОРМАЦІЯ_9» у «TikTok».
Отже, ОСОБА_7 , своїми умисними діями, які виразились у виготовленні, поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.436-2 КК України.
У подальшому, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, а також те, що російська федерація з 2014 року вчиняє проти України акт збройної агресії, за допомогою мобільного телефону Iphone 12 PRO, з IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEІ 2: НОМЕР_2 , з номером НОМЕР_3 , під'єднаного до мережі Інтернет, у соціально-орієнтованому застосунку «TikTok» з використанням власного акаунту « ОСОБА_9 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно вчинив дії направлені на виготовлення і поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснюють збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Так, ОСОБА_7 діючи умисно, повторно, виготовив і у соціально-орієнтованому застосунку «TikTok» використовуючи акаунт « ОСОБА_9 » ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ОСОБА_10 ) 20.09.2023 11.10.2023 « ІНФОРМАЦІЯ_7 НОМЕР_4 ), 23.05.2024 посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_9 за посиланням НОМЕР_5 « ІНФОРМАЦІЯ_10 » 24.05.2024 посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_11 »; 28.05.2024 3a посиланням 31.05.2024 « ІНФОРМАЦІЯ_18»; за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_10 »; поширив відеоповідомлення, у яких відповідно до висновку експерта від 24.10.2024 міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснюють збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Таким чином, ОСОБА_7 , своїми умисними діями, які виразились у повторному виготовленні і поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.436-2 КК України.
Не погоджуючись із цим вироком, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
В обґрунтування апеляційних вимог сторона захисту посилається на те, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим, а призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі. Зокрема, вказує, що розміщене ОСОБА_7 відео стосовно того, що СБУ намагається провести у нього обшук, виламують двері не може свідчити про те, що ОСОБА_7 не розкаявся щиро, не визнав свою вину і висловлює щирий жаль з приводу вчинених ним діянь. Каяття та критична оцінка власних дій мають оцінюватися судом не за поодинокими висловлюваннями в умовах сильного психологічного тиску, а у комплексі з попередньою та усією подальшою поведінкою особи, яка знайшла своє відображення під час судового розгляду. На стадії досудового розслідування та під час судового розгляду ОСОБА_7 свою провину визнав повністю, надав показання, висловив жаль з приводу скоєного. Саме всі ці обставини в сукупності, а не емоційне відео під час обшуку, свідчать про реальне критичне та щире ставлення (жаль) обвинуваченого до вчиненого ним діяння.
На думку апелянта, суд при призначенні покарання належним чином не врахував обставини, що пом'якшують вину обвинуваченого. ОСОБА_7 раніше несудимий, має вищу освіту, одружений та виховує малолітню дитину, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв'язків та здатність до виправлення. Досудова доповідь органу пробації підтвердила, що ризик вчинення ним нового правопорушення оцінюється як середній, а його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Обставин, які обтяжують покарання, у справі немає.
Окрім цього, вважає, що у цьому випадку має місце неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки наявні всі передумови для застосування ст. 69-1 КК України, втім, суд першої інстанції відкинув доводи про активне розкриття злочину, щире каяття та визнання вини обвинуваченим, і, як наслідок, указану норму не застосував.
Наголошує, що покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
Захисник просить врахувати, що ОСОБА_7 раніше несудимий, має вищу освіту, за час досудового розслідування визнав свою вину і беззаперечно виконував покладені на нього в рамках кримінального провадження обов'язки; став на шлях виправлення та не збирається повторювати своїх помилок. Окрім цього, обвинувачений має стійкі сімейні зв'язки та проживає з дружиною - ОСОБА_11 , на утриманні в нього є малолітній син - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , тобто тривале позбавлення волі вплине не тільки на обвинуваченого, а й на всю його сім'ю. ОСОБА_7 також підтримує зв'язок з батьками, які від його імені здійснили благодійний внесок на розрахунковий рахунок військової частини НОМЕР_6 в розмірі 51 000 гривень, що свідчить про виправлення обвинуваченого та переосмислення ним своєї поведінки.
Обвинувачений ОСОБА_7 у поданій ним апеляційній скарзі просить скасувати вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2025 року в частині призначення йому остаточного покарання; ухвалити новий вирок, яким остаточно призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що оскаржений вирок є незаконним та необґрунтованим, а призначене йому покарання не відповідає ступеню тяжкості та його особі через надмірну суворість. Зазначає, що є українцем, громадянином України, з незакінченою вищою освітою, за фахом програміст, офіційно не працевлаштований, одружений з 19 вересня 2015 року на громадянці України ОСОБА_13 , має на утриманні неповнолітню дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає з дружиною на орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимий.
Вказує, що незнання закону не звільняє від відповідальності, але стверджує, що не мав жодних намірів протиправного характеру та не думав, що своєю діяльністю може нашкодити державі, не робив жодних умисних дій проти України, а виготовлені та поширені матеріали створені на емоціях та сильних душевних переживаннях через агресію російської федерації проти України і були направлені на примирення, оскільки він вважав, що це може вплинути на зниження агресії та зменшення кількості добровольців росії, не отримував жодних установок чи настанов, а також не було попереджень чи погроз. Не розумів, що порушує закон.
Як зазначає апелянт, попри те, що в оскарженому вироку суд вказав, що він щиро не розкаявся у вчиненому, він виріс в Україні у місті Львові, вихований західними традиціями, тут навчався і проживав, одружився, тут живуть його батьки та сестра, народився його син, а це найважливіше, що в нього є. Після затримання він усвідомив повний обсяг скоєного та переглянув свою поведінку, під час обшуку добровільно видав знаряддя вчинення злочину (мобільний телефон), а також надав всі доступи, які були потрібні, нічого не видаляв, а також був повністю відвертим і щирим.
Звертає увагу, що для того, щоб хоч якось залагодити свою провину і показати відданість Україні, він вирішив зробити благодійний внесок на підтримку ЗСУ, через перебування в СІЗО не зміг зробити цього самостійно, тому залучив свого батька.
Наголошує, що правдиво розповідав про всі відомі йому обставини, визнавав та визнає свою вину, намагається хоч якось залагодити шкоду, що, на його думку, свідчить про щире каяття та бажання виправитись. А те, що він не намагався знищити матеріали, добровільно віддав мобільний телефон та надав всі необхідні доступи, оскільки не має чого приховувати, визнав вину та сприяв встановленню всіх обставин, свідчить про активне сприяння розкриттю злочину як обставини, що пом'якшує покарання.
Також вказує, що він українець, ніколи не покидав країну, відданий українському народу, любить Україну та не має жодного відношення до росіян чи російської федерації. 28 лютого добровільно звернувся до військкомату, щоб стати на захист нашої держави, проте через незадовільний стан здоров'я його не взяли, тоді він звернувся до місцевої територіальної оборони, але через відсутність військової підготовки (служби в армії) та достатню кількість людей взяли його контактні дані та пообіцяли при потребі його повідомити. Після цього він почав волонтерити, їздив розвантажувати гуманітарну допомогу для потреб переселенців.
Зазначає, що він раніше несудимий, визнає свою вину, виконував всі покладені на нього у межах кримінального провадження обов'язки, сприяв слідству. Одружений, має на утриманні малолітнього сина. Розуміє, що допустив помилку, однак зробив висновки і не збирається повторювати подібні помилки, хоче виправитись. Переосмислив свою поведінку та зробив благодійний внесок на ЗС. У висновку органу пробації вказано, що його виправлення є можливим без ізоляції від суспільства.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подані апеляційні скарги підтримали та просили такі задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, пославшись на їх безпідставність.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Дії обвинуваченого кваліфіковано правильно, що в апеляційних скаргах не оспорюється, а тому апеляційний суд не перевіряє оскаржений вирок в цій частині.
Стосовно доводів апеляційних скарг про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі, то такі, на переконання колегії суддів, в ході апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Із вироку слідує, що суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував характер та ступінь суспільної небезпеки скоєних кримінальних правопорушень, які відносяться до нетяжкого та тяжкого злочинів, особу обвинуваченого, який раніше несудимий, його молодий вік, наявність міцних соціальних зв'язків - одружений, має на утриманні дитину; з вищою освітою, офіційно непрацевлаштований (відповідно у нього відсутні постійна зайнятість та дохід); за допомогою до лікаря-психіатра не звертався, на обліку у КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» не перебуває; досудову доповідь органу пробації, складену представником Шевченківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області ОСОБА_14 , згідно з якою ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення оцінюється та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінується як середній. Дослідження отриманої інформації про обвинуваченого, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
Крім цього, оцінюючи визначені органом досудового розслідування обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, суд дійшов висновку, що такі обставини не знайшли свого відображення під час судового розгляду.
Стосовно обставини, яка обтяжує вину, - вчинення кримінального правопорушення повторно, то суд її виключив, оскільки така кваліфікуюча ознака як повторність, передбачена у диспозиції ч. 3 ст. 436-2 КК України, яка інкримінована ОСОБА_7 .
З урахуванням особи обвинуваченого й обставин вчинення злочинів, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень ОСОБА_7 слід призначити покарання: за ч. 2 ст. 436-2 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 436-2 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначив ОСОБА_7 покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд в повній мірі дослідив матеріали провадження та надав правильну оцінку особі обвинуваченого, визначив міру покарання, співмірну з учиненими ОСОБА_7 злочинами та таку, що відповідає його особі.
Проаналізувавши викладені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи про можливість пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання, зокрема застосування ст. 69-1 КК України, як про це просить захисник, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку.
Статтею ст. 69-1 КК України встановлено, що за наявності обставин, які пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Системний аналіз наведених вище положень КК свідчить про те, що необхідною умовою застосування положень ст. 69-1 КК є: 1) наявність таких пом'якшуючих покарання обставин, як з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2) відсутність обставин, що обтяжують покарання; 3) визнання вини.
Втім, у цьому конкретному випадку суд першої інстанції не встановив обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , що унеможливлює застосування ст. 69-1 КК України при призначенні йому покарання.
Погоджується з таким висновком місцевого суду і колегія суддів апеляційної інстанції.
Так, в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 під час досудового розслідування вину у вчиненому визнавав, надалі почав частково визнавати фактичні обставини справи, під час його допиту в суді першої інстанції вину у вчиненому визнав повністю, цю позицію підтримав і в апеляційному суді.
Втім, як правильно вважав суд першої інстанції, визнання вини не може безумовно свідчити про щире каяття стосовно вчиненого.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Як слідує з матеріалів справи, розміщуючи відеоматеріали та викладаючи свої коментарі в мережі Інтернет, обвинувачений ОСОБА_7 надавав негативну оцінку українським політичним діячам, зображаючи їх шовіністами, які прагнуть до знищення інших народів; вказував, що Україна здає території тільки з руїнами і смертями, оскільки якщо зайдуть росіяни і там будуть живі українці, вони зрозуміють, що в росії краще; зізнавався в любові білорусам та росіянам, називаючи їх братніми народами; називав звірства росіян «казками про страшного бабайка путіна і орків»; зазначав, що «кожен українець є президентом і я, як президент України… закликаю всіх до народного референдуму»; називав законно обрану на демократичних виборах владу «київською диктатурою».
Водночас, у своїй апеляційній скарзі обвинувачений, вказуючи про щире розкаяння, зазначає, що він виріс в Україні, у місті Львові, вихований західними традиціями; що не думав, що своєю діяльністю може нашкодити державі, не робив жодних умисних дій проти України, а поширені матеріали створені на емоціях та сильних душевних переживаннях через агресію російської федерації проти України і були направлені на примирення; що любить Україну та не має жодного відношення до росіян.
Втім, зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_7 та інших матеріалів справи не вбачається, що обвинувачений справді усвідомив негативні наслідки своїх злочинних діянь, переосмислив свої погляди та публікації, ознайомився з історією України та історією російсько-української війни, яка лише за період незалежності України триває з 2014 року, розібрався в причинах та винуватцях цієї війни. Про те, чи ОСОБА_7 досі відчуває любов та приязнь до так званого «братнього народу» він також не вказує.
За цих обставин, наявність щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, апеляційний суд вважає недоведеним.
Здійснення батьком обвинуваченого благодійного внеску на Збройні сили України у певному розмірі, на думку апеляційного суду, також не свідчать про щире каяття ОСОБА_7 , оскільки цей внесок був здійснений під час розгляду кримінального провадження, тоді як російське повномасштабне вторгнення в Україну триває з 24 лютого 2022 року. Жодних доказів того, що ОСОБА_7 з моменту вторгнення підтримував Збройні сили України, здійснював волонтерську чи іншу благодійну діяльність, яка б так чи інакше сприяла українському народу у його боротьбі з агресором, суду не представлено.
Стосовно такої обставини як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, то, як виснувала Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2021 року у справі №481/1754/18, під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
Як установлено судом, ОСОБА_7 в мережі Інтернет на відеоплатформі «ТікТок» поширив відео, у якому зазначив, що СБУ намагається провести у нього обшук, виламують двері, ...не розуміє за що, стверджує, що лише висловлював свої погляди... і йому дуже шкода, що це в нашій незалежній, демократичній країні... йому соромно за президента, депутатів, за наші спецслужби, СБУ...», у коментарях стверджує, що годину-дві протримається.
Наведене, як слушно зауважив суд першої інстанції, не свідчить про активність та ініціативність ОСОБА_7 у сприяння правоохоронним органам.
Водночас, доводи захисника, що у цей момент обвинувачений діяв на емоціях та під сильним душевним переживанням, є безпідставними, оскільки така реакція ОСОБА_7 на законні дії СБУ демонструє не раптово виниклий емоційний стан, а його відверте зневажливе ставлення до правоохоронних органів, що узгоджується з його неодноразовими публікаціями в мережі Інтернет.
Доводи ОСОБА_7 про те, що він у лютому 2022 року звертався до військкомату та місцевої територіальної оборони, однак його на службу не взяли через незадовільний стан здоров'я та відсутність військової підготовки, жодними доказами не підтверджені. Втім, за наявності такого наміру, він міг реалізувати його надалі, адже в Україні триває мобілізація та наявна велика кількість добровольчих батальйонів, у яких можна здобути необхідні військові знання.
Натомість обвинувачений вирішив дискредитувати нашу державу та Збройні сили України в мережі Інтернет, поширювати російські наративи та сприяти створенню у ворога уявлення про підтримку його дій громадянами України.
Посилання обвинуваченого на те, що його хрещений воював у зоні АТО, його друг - боєць бригади « ІНФОРМАЦІЯ_17 » - потрапив у полон, виходячи з «Азовсталі», деякі його друзі - воїни ЗСУ загинули, брат воює з початку повномасштабного вторгнення, а чоловік сестри не повернувся з бойового завдання на Бахмутському напрямку та вважається безвісти зниклим з 2023 року, не є підставою для призначення ОСОБА_7 більш м'якого покарання, оскільки у кожному конкретному випадку людина відповідає виключно за себе. Героїзм його оточення не применшує злочинних дій ОСОБА_7 , а навпаки, характеризує його більше з негативного боку, адже він, достеменно знаючи, що його близькі родичі та друзі воювали за Україну у російсько-українській війні, деякі з них віддали за неї своє життя, не знайшов іншого способу самовираження, ніж публікувати неправдиві негативні відгуки про нашу державу, заперечуючи численні злочини країни-агресора та розповідаючи про любов до «братнього народу».
Наявність у ОСОБА_7 дружини та малолітнього сина, його освіта та вік не знижують ступінь тяжкості скоєних злочинів та не вказують про можливість та наявність правових підстав для призначення більш м'якого покарання.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що сама лише незгода обвинуваченого з призначеним йому покаранням не може бути достатньою підставою для його пом'якшення.
Суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду оскарженого вироку доходить висновку, що призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.
За таких обставин, апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 про надмірну суворість призначеного обвинуваченому покарання та можливість пом'якшення призначеного покарання, є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б слугували підставами для зміни оскарженого вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Враховуючи вищезазначене, колегією суддів не встановлено правових підстав для зміни чи скасування вироку Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2025 року, за доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4