Справа № 447/1717/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/876/25 Доповідач: ОСОБА_2
06 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 08 вересня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Новий Розділ, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_9 ,
вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, та призначено їй покарання у виді 2 (двох) років обмеженні волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання у виді 2 (двох) років обмеженні волі з випробуванням та призначено їй 1 (один) рік іспитового строку, поклавши на неї наступні обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , будучи матір'ю малолітньої дочки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідомо нехтуючи своїми батьківськими обов'язками, посягаючи на основні принципи моральності у сфері виховання дітей, всупереч вимогам Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною 21.02.1990, вимог ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, приписів ст.ст. 150 ч. 2, 155 Сімейного Кодексу України, приписів ст.ст. 11, 12, 35 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до яких зобов'язана виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, поважати гідність, готувати її до самостійного життя та праці, утримувати дитину до досягнення повноліття, нести відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, ігноруючи вказані вимоги, розуміючи суспільно небезпечність таких дій, злісно нехтуючи своїми батьківськими обов'язками щодо піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний розвиток та розуміючи суть покладених на неї вимог щодо забезпечення виховання дитини, не створила належні та безпечні умови для проживання, фактично не піклувалася про фізичний стан ОСОБА_10 , в результаті чого остання отримала тілесні ушкодження.
20.04.2025, близько 20 год. 25 хв., ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп'яніння 2,12% проміле, згідно висновку експерта №1446/2025-т щодо результатів судово-токсикологічної експертизи, перебуваючи спільно із малолітньою ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_2 , достовірно знаючи, що малолітня донька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлена можливості, через малолітство, вжити заходів до самозбереження, залишила останню без належного нагляду на тривалий час в кімнаті з відкритим вікном, в результаті чого ОСОБА_10 , перебуваючи у вказаній кімнаті квартири АДРЕСА_3 , піднялась на дерев'яне крісло, яке знаходилось біля відкритого вікна та виглянувши через вікно передньою частиною тулуба, випала з вікна, отримавши в результаті падіння на поверхню землі тілесні ушкодження у вигляді: травми та перелому кісток лівої гомілки у нижній третині зі зміщенням фрагментів.
Внаслідок злісного невиконання ОСОБА_7 своїх батьківських обов'язків по догляду за дитиною залишення малолітньої доньки ОСОБА_10 , без будь якого нагляду, легковажності та байдужості до її долі, настали наслідки у вигляді отримання останньою тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості згідно висновку судово-медичного експерта №35 від 09.06.2025. Необережне ставлення ОСОБА_7 до настання тяжких наслідків щодо малолітньої доньки полягає в тому, що ОСОБА_7 залишила дитину без будь якого нагляду біля відчиненої віконної рами, усвідомлюючи всі можливі ризики для життя та здоров'я малолітньої доньки та повинна була передбачити небезпеку для її життя та здоров'я.
Власними діями ОСОБА_7 вчинила злісне невиконання батьками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки.
Таким чином, ОСОБА_7 , вчинила злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 166 КК України.
Не погоджуючись із цим вироком, заступник керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 08 вересня 2025 року скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України, та призначити їй покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку 1 рік. На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор покликається на те, що оскаржений вирок підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання. Зокрема, згідно з вимогами ч. 3 ст. 61 КК України, покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років. ОСОБА_7 є матір'ю двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що судом не враховано при призначенні покарання. Втім, всупереч наведеним вимогам кримінального закону, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання за ст. 166 КК України у виді 2 років обмеження волі, яке не може бути до неї застосоване.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 підтримав подану апеляційну скаргу та просив таку задовольнити.
Обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_9 не заперечили проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Як слідує з матеріалів судового провадження, фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного перегляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення перевірці апеляційним судом не підлягають.
За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ст. 166 КК України, а саме як злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною.
Водночас, слушними є викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи про неправильне застосування місцевим судом при призначенні ОСОБА_7 покарання вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Санкцією ст. 166 КК України встановлено відповідальність у виді обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.
При цьому ч. 3 ст. 61 КК України визначено, що обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю двох неповнолітніх дітей, - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Наведене унеможливлює призначення обвинуваченій покарання у виді обмеження волі, хоч вказаний вид покарання і передбачений санкцією ст. 166 КК України.
Всупереч наведеному, зазначених вимог закону при ухваленні оскарженого вироку місцевим судом дотримано не було.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, а вирок суду скасувати в частині призначення ОСОБА_7 покарання, з ухваленням нового вироку.
Обираючи міру покарання обвинуваченій, колегія суддів, враховуючи вимоги статей 50, 65 КК України, а також дані, що характеризують особу ОСОБА_7 ; щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставини, що пом'якшують покарання; вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння як обставину, що обтяжує покарання, вважає за необхідне призначити їй покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 166 КК України, від відбування якого ОСОБА_7 слід звільнити на підставі ст. 75 КК України, з покладенням на неї обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Саме таке покарання, на думку колегії суддів, відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими та приходить до висновку про необхідність їх задоволення й скасування вироку щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку в цій частині, згідно з вимогами ст. 420 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419, 420, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 08 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ст. 166 КК України у виді 1 року позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4