П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29026/25
Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить :
- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення за період з 18.08.2022 по 20.05.2023, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704);
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення (посадового окладу; окладу за військовим званням: щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 18.08.2022 по 31.12.2022, з урахуванням його посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2 481 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок всіх інших належних додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інших) за період з 18.08.2022 по 31.12.2022, з урахуванням його посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2 481 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення (посадового окладу; окладу за військовим званням: щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 20.05.2023, з урахуванням його посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2023 (2 684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок всіх інших належних додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інших) за період з 01.01.2023 по 20.05.2023, з урахуванням його посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2023 (2 684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, шляхом зобов'язання відповідача подати адміністративному суду, у встановлений ним строк, відповідний звіт, в порядку статті 382 КАС України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.
Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позов щодо оскарження бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, поданий позивачем з пропуском строку звернення до суду.
Суд указав, що позивачу необхідно подати заяву про поновлення строку звернення до суду та встановив строк для усунення вказаних недоліків позовної заяви.
10 вересня 2025 року, на виконання ухвали, суду ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку, в якій посилався на те, що у порядку досудового врегулювання спору засобами поштового зв'язку направив до ВЧ НОМЕР_1 заяву про перерахунок грошового забезпечення, з урахуванням змін розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак станом на дату подання цього позову відповідь не отримав. Як зазначає позивач, з урахуванням строків розгляду звернень, визначених положеннями Закону України «Про звернення громадян», відповідь на його заяву військова частина мала надати до 27.07.2025. Отже, на переконання позивача, відлік строку звернення до суду слід здійснювати з цього часу, а тому враховуючи, що позов поданий 20.08.2025 останній вважає, що строки звернення до суду він не порушив.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Суд першої інстанції постановляючи таку ухвалу виходив з того, що перебіг строку звернення до суду розпочався з моменту звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення.
При цьому суд наголосив на тому, що позивачу був виданий грошовий атестат, який є офіційним документом, який видається фінансовим органом військової частини або іншою уповноваженою установою і є важливим для нарахування належних виплат після звільнення, видається кожному військовослужбовцю при звільненні із військової служби та містить повну інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення, винагороди, премії та інші виплати, що належать військовому.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду про повернення позову постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим просить її скасувати та повернути позов до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час постановлення ухвали суд першої інстанції залишив поза увагою його аргументи стосовно вжиття ним заходів досудового врегулювання спору, у порядку передбаченому статтею 17 КАС України.
Мотивуючи свою позицію апелянт наголошує на тому, що про порушення його прав він дізнався після звернення до військової частини, однак відповідач проігнорував його звернення.
Апелянт вважає, що суд помилково починає відлік строку звернення до суду з моменту звільнення та отримання грошового атестату, а не з моменту усвідомлення факту пасивної відмови у досудовому врегулюванні спору.
Як зазначає апелянт, означені вище обставини та певні особливості спору не були враховані судом першої інстанції, що призвело до порушення норм процесуального права.
Окрім цього, на переконання апелянта, надмірний формалізм суду першої інстанції фактично призводить до обмеження доступу до правосуддя та права на справедливий суд, передбачений Конвенцією з прав людини і основоположних свобод.
ВЧ НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про безпідставність доводів поданої скарги та зазначає, що позивач не надав жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Ухвалу суду вважає законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а ухвалу суду - залишити без змін.
Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пункті 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини 1 статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу про повернення позовної заяви, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частина 1 статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Пункт 9 частини 4 статті 169 КАС України визначає, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Частина 1 статті 121 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд першої інстанції під час розгляду справи, правильно визначив, що строк на звернення до суду позивачем пропущений, у зв'язку з чим залишив позов без руху із встановленням строку для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із наведенням поважних причин його пропуску.
Водночас, згідно положень частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Положення частин 1 та 3 статті 122 КАС України передбачають, що позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З аналізу зазначених вище положень слідує, що оскарження дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень відбувається у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наполягає на тому, що строк звернення до суду ним не пропущено.
Оцінюючи вказаний довід, колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом тримісячного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) №179-РС від 11.04.2025 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) та відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_3 від 23.04.2025 №113 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 24.04.2025.
При цьому, позивач не заперечує, що під час звільнення відповідачем здійснені відповідні виплати та виданий грошовий атестат.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом цього позову є бездіяльність відповідача щодо ненарахування грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення за період з 18.08.2022 по 20.05.2023, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за спірний період.
Водночас, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 20.08.2025.
Мотивуючи свою позицію про своєчасне подання позовної заяви, тобто, у тримісячний строк, позивач як у заяві про поновлення строку звернення до суду, поданої на виконання ухвали суду, так і в апеляційній скарзі зазначає, що він у порядку досудового врегулювання спору звернувся до військової частини із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення та не отримання відповіді на його заяву. Як зазначає апелянт, з урахуванням строків розгляду звернень, визначених положеннями Закону України «Про звернення громадян», відповідь на його заяву військова частина мала надати до 27.07.2025. Отже, на його переконання, відлік строку звернення до суду слід здійснювати з цього часу, а тому враховуючи, що позов поданий 20.08.2025 строк звернення до суду не порушений.
Колегія суддів такі посилання апелянта оцінює критично та зазначає, що отримання або не отримання позивачем листа у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Звернення позивача до військової частини не змінює початку перебігу процесуального строку, який розпочинається саме з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку та виключення зі списків особового складу.
При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що під час звільнення позивачу був виданий грошовий атестат, що не заперечує сам апелянт, а тому позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою відновлення порушеного права.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що саме з моменту звільнення, проведення з ним розрахунку та виключення зі списків особового складу, а також отримання грошового атестату позивач вважається таким, що дізнався про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, слід констатувати, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому, в силу того факту, що позивач був юристом військової частини, він напевне обізнаний про існування процесуальних строків та обов'язку їх дотримання.
Звернення ОСОБА_1 до військової частини з вимогою про здійснення перерахунку грошового забезпечення також свідчить про те, що він будучи обізнаним про порушення його прав, віддав перевагу зверненню у порядку досудового врегулювання, чим фактично позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строку звернення до суду.
Отже, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 був обізнаний про порушення його прав та мав можливість вчинити відповідні дії з метою захисту своїх прав шляхом оскарження протиправної бездіяльності відповідача.
Стосовно доводів апелянта про обмеження його права доступу до правосуддя та права на справедливий суд, передбачений Конвенцією з прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Варто зауважити, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.02.2024 у справі № 990/270/23 зазначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Таким чином, наведене у сукупності та взаємозв'язку надає підстави вважати правильними висновки суду першої інстанції, що звернення позивача до військової частини із вимогами про здійснення перерахунку грошового забезпечення, як він вважає, у порядку досудового врегулювання спору, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, та як наслідок обґрунтованість повернення позовної заяви.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, а тому підстав для задоволення скарги колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, тому за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -- залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко