07 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26055/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Єщенка О.В., Лук'янчук О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року у справі №420/26055/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії
16 серпня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації згідно до Указу Президента України №69/2022 року від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію»;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №159 від 07.06.2024 року про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ, яким виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини з дня набрання рішення суду законної сили.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував на протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у безпідставному призову позивача на військову службу за мобілізацією. Так, позивач посилається на те, що його затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , і примусово та незаконно, тобто без його згоди, доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою призову на військову службу. У подальшому, за наслідками проходження ВЛК, позивач призваний на військову службу по мобілізації.
Разом з цим, як стверджував позивач, ОСОБА_1 є особою, яка заброньована за АТ «Укрзалізниця» та в силу приписів статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу. Крім цього, звертаючись до суду першої інстанції за захистом своїх прав, їх порушення ОСОБА_1 пов'язував з недотриманням ІНФОРМАЦІЯ_4 порядку проведення призову на військову службу, що полягає в неналежному проходженні позивачем медичного огляду під час призову на військову службу.
За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 03 лютого 2025 року прийнято судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи означене судове рішення, окружний адміністративний суд не встановив порушення відповідачем процедури призову позивача на військову службу за мобілізацією з огляду на неподання будь-яких підтверджуваних доказів. За таких обставин, суд першої інстанції вважав правомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову позивача на військову службу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем (далі - скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про те, що позивача незаконно затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Наведені обставини, на переконання скаржника, вказують про допущення з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправних дій щодо призову позивача на військову службу. Крім цього, скаржник наголошує про те, що ОСОБА_1 є особою, яка заброньована за АТ «Укрзалізниця», у зв'язку з чим не підлягає призову на військову службу.
Оскільки вчинення вказаних вище дій та прийняття протиправних рішень ІНФОРМАЦІЯ_4 призвели до безпідставного направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , відповідно, винесення такого наказу є протиправним, а тому позивач підлягає виключенню зі списиків особового складу в/ч.
У відзиві на апеляційну скаргу представник військової частини НОМЕР_1 спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого судового рішення та просить його залишити без змін.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.06.2024 року №124/3146 солдат ОСОБА_1 визнаний придатним до служби ДШВ, плавскладі та морській піхоті.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про призов військовозобов'язаних під час загальної мобілізації» №201 від 07.06.2024 року солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією та направлений до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №159 від 07.06.2024 року, солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно до Указу Президента України від 06 травня 2024 року № 272/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», призначено на посаду майстра номера обслуги другого мінометного взводу першої мінометної батареї першого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . З 07 червня 2024 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно до довідки АТ «Укрзалізниця» станом на 10.06.2024 року ОСОБА_1 включений до Списку військовозобов'язаних працівників АТ «Укрзалізниця» до бронювання на період мобілізації та на воєнний час за наказом Міністерства економіки України на підставі погодження Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із витягу з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного, військовозобов'язаному ОСОБА_1 , номер військово-облікової спеціальності (профіль) 362 , військове звання «рядовий», що працює у Виробничому підрозділу вокзалу станції Одеса-Головна філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», на посаді (за професією): маляр 4 розряду, відповідно до наказу Мінекономіки від 14.06.2024 року №14715 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на десять місяців до 27 квітня 2025 року.
Не погоджуючись з діями та рішеннями ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову на військову службу за мобілізацією, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» убачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов'язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров'я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.
Частина п'ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402 (далі - Положення №402).
Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови).
Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення ступеню придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402).
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов:
"Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку" (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).
Згідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У цьому контексті варто звернути увагу на постанову від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20 у якій Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2021 року у справі № 820/5570/16 від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, які визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду касаційної інстанції.
Так, дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити їх законність лише в межах дотримання процедури прийняття таких. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки не є спеціалізованою установою в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідності дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи судом першої інстанції установлено, що 07.06.2024 року з метою визначення ступеня придатності до військової служби позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході якого будь-яких скарг на свій стан здоров'я не заявляв та не надав відповідних підтверджуючих документів медичного характеру, які б могли містити будь-яку інформацію щодо змін стану його здоров'я.
Зі змісту довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.06.2024 року №124/3146 слідує, що солдат ОСОБА_1 визнаний придатним до служби ДШВ, плавскладі та морській піхоті.
Як зазначалось вище апеляційним судом, з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністерства оборони України 14 серпня 2008 року затверджено Положення № 402.
Як убачається із норм Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення № 402 з метою визначення придатності за станом здоров'я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК.
Враховуючи викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що перевірка рішення ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК вищого рівня, чи Центральної військово-лікарської комісії.
З урахуванням зазначеного, у разі наявності сумніву щодо правильності висновку Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо придатності до військової служби, ОСОБА_1 мав право звернутися до ВЛК вищого рівня, чи Центральної військово-лікарської комісії для перегляду відповідного висновку.
Разом з тим, як з'ясовано судом першої та апеляційної інстанцій, позивач не надав доказів в підтвердження його звернення до ВЛК вищого рівня, чи Центральної військово-лікарської комісії зі скаргою чи заявою щодо перегляду висновку Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , викладеного у довідці від 07.06.2024 року №124/3146.
При цьому, судова колегія вказує, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що стан здоров'я позивача на момент огляду визначено лікарями-спеціалістами Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 не об'єктивно, а доказів порушення проведення процедури медичного огляду до суду не надано.
Що ж стосується позовних вимог в частині визнання наказів ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову на військову службу за мобілізацією та військової частини НОМЕР_1 №159 від 07.06.2024 року про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, і як наслідок про зобов'язання військової частини виключити позивача із списків особового складу, судова колегія звертає увагу на таке.
У відповідності із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до положень пункту 9 вказаного Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції, зазначені у пункті 9 цього Положення.
Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.
Так, обґрунтовуючи позов позивач висловлює незгоду із діями відповідачів стосовно його призову на військову службу, зокрема посилаючись на перевищення службових повноважень працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо його затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Разом з цим, в підтвердження зазначених вище обставин представником позивача не надано до суду жодних доказів, зокрема, протоколу про затримання та/або відповідного звернення до органів Національної поліції за даним фактом.
За таких обставин, посилання представника позивача на факт затримання ОСОБА_1 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 є необґрунтованим та таким, що не підтверджується відповідними доказами.
При цьому, як слідує з матеріалів справи, в процесі мобілізаційних заходів щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період, позивач не надав ІНФОРМАЦІЯ_6 жодних документів, які б підтверджували відсутність законних підстав для призову на військову службу.
У контексті вказаного апеляційний суд звертає увагу, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 5 лютого 2025 року по справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов'язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав про таке:
«Процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.».
При цьому, апеляційний суд вказує, оскаржуваний наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 №124/3146 від 07.06.2024 року про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 , є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.
Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що:
«За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Відтак, вказаний наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 №124/3146 від 07.06.2024 року про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 вже реалізований, а його скасування не матиме наслідком звільнення позивача із військової служби. Так, чинним законодавством України не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов.
Відповідно як похідна, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Більше того, є безпідставними посилання представника позивача на наказ Мінекономіки від 14.06.2024 року №14715, у відповідності до якого ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на десять місяців до 27 квітня 2025 року.
Так, судова колегія звертає увагу, що з 07.06.2024 року ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, а відтак, станом на зазначену дату він втратив право на відстрочку від призову на військову службу.
Після мобілізації позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
При цьому, право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). Більше того, реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Як установлено судом першої та апеляційної інстанції, станом на 07.06.2024 року, тобто день призову позивача на військову службу, ОСОБА_1 не був особою, яка має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. За таких обставин, дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову позивача на військову службу є правомірними.
Відтак, установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 .
З огляду на викладене вище, колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року у справі №420/26055/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.В. Єщенко О.В. Лук'янчук