П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/23301/25
Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А. Дата і місце ухвалення: 16.09.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.07.2016р. по 28.02.2018р. включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 68996,21 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018р. по 30.03.2020р. та з 27.04.2021р. по 12.06.2022р. включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за періоди з 01.03.2018р. по 30.03.2020р. та з 27.04.2021р. по 12.06.2022р. включно у загальній сумі 171836,08 грн. відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.06.2022р. по 08.05.2023р. включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 15.06.2022р. по 08.05.2023р. включно у загальній сумі 48 163,63 грн. відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.05.2023р. по 30.08.2024р. включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 10.05.2023р. по 30.08.2024р. включно у загальній сумі 69 970,68 грн. відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2025р. позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р. включно та зобов'язання військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р. включно повернуто без розгляду.
В іншій частині заявлених позовних вимог відкрито провадження у справі.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою в частині повернення позову ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 16.09.2025р. у відповідній частині та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що предметом спору у даній справі є порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, а тому строк звернення з даним позовом до суду регулюється частиною другою статті 233 КЗпП України та становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому, як слідує зі змісту ст.30 Закону України «Про оплату праці», обов'язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення (заробітну плату) з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум, покладається безпосередньо на роботодавця.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що про порушення свого права на отримання в належному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 дізналася з листів відповідача від 13.06.2025р. №2564 та від 08.05.2025р. №1950. Інших доказів надання позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення у оскаржуваний період відповідачем не надано. Наказ про звільнення та грошовий атестат не є письмовими повідомленнями про суми, нараховані та виплачені при звільненні, так як із них неможливо встановити чи виплачувалась у повному обсязі індексація грошового забезпечення у період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р. Наказ про звільнення та грошовий атестат не містять такої інформації.
Також, апелянт посилається на те, що з першого дня повномасштабного вторгнення, а саме з 24.02.2022р., по теперішній час позивач проходить військову службу у Збройних Силах України. У період з 2022 року по 2025 рік позивач систематично виконувала бойові завдання, про що свідчить виплата додаткової винагороди у довідці про виплачене грошове забезпечення протягом даного періоду. Проходження військової служби є поважною причиною для поновлення строків звернення до суду.
Військова частина НОМЕР_3 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що під час звільнення з військової частини НОМЕР_3 30.08.2024р. ОСОБА_1 отримала «на руки» грошовий атестат та витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 про звільнення, а тому знала про виплати, нараховані та виплачені їй при звільненні.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 10.05.2023р. по 30.08.2024р. ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 30.08.2024р. №249 лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира 2 автомобільної роти підвозу пального та мастильних матеріалів з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_3 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 21.08.2024р. №341 на посаду офіцера групи психологічного супроводу та відновлення батальйону зв'язку військової частини НОМЕР_5 , визнано такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби АДРЕСА_1 .
З 30.08.2024р. позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Видано грошовий атестат.
Предметом спору у даній справі є, серед іншого, оскарження ОСОБА_1 бездіяльності військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р.
Повертаючи спірною ухвалою позовну заяву суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Суд зазначив, що позивач не позбавлена була можливості звернутися до відповідача за роз'ясненнями щодо складових грошового забезпечення та про порядок його обчислення, в т.ч. за спірний період.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви у відповідній частині з огляду на наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами, заявленими за період з 19.07.2022р. встановленню, передусім, підлягає яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин.
Як вже зазначалося, наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 30.08.2024р. №249 лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира 2 автомобільної роти підвозу пального та мастильних матеріалів з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_3 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 21.08.2024р. №341 на посаду офіцера групи психологічного супроводу та відновлення батальйону зв'язку військової частини НОМЕР_5 , визнано такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби АДРЕСА_1 . З 30.08.2025р. позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Фактично відповідач мав завершити свої правовідносини з позивачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 (переведення), а також письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені їй при виключенні зі списків особового складу частини.
За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Колегія суддів вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р.) слід обчислювати з моменту, коли позивач набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при виключенні зі списків особового складу військової частини).
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24.
Виходячи з цього, колегія суддів доходить висновку про те, що саме дата вручення позивачу грошового атестату є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Отримання у день виключення зі списків особового складу військової частини грошового атестату ОСОБА_1 не заперечує.
Таким чином, строк на оскарження дій відповідача щодо неналежного нарахування сум грошового забезпечення сплинув 30.11.2024р.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що з виданих їй наказу про звільнення та грошового атестату ОСОБА_1 не мала можливості встановити порушене її право на належний розмір індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р.
Позивач не була позбавлена можливості запитати у військовій частині роз'яснення щодо отриманих коштів, в той час як з відповідним запитом ОСОБА_1 звернулася до військової частини тільки 28.04.2025р., тобто також після закінчення строку звернення до суду.
Апелянтом не наведено та колегією суддів не встановлено наявності поважних причин, які могли б бути підставою для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду в частині вимог, заявлених за період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Саме ж по собі введення воєнного стану в Україні та перебування особи на військовій службі не можуть слугувати безумовними підставами поновлення строку звернення до суду за відсутності доказів, що такі обставини об'єктивно перешкоджали цьому у конкретному випадку.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає, що висновок суду про повернення позовної заяви в частині вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2023р. по 30.08.2024р. ґрунтується на правильному застосуванні судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук