06 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33683/24
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,
повний текст судового рішення
складено 04.12.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №420/33683/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
30.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , як члену сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби»;
- зобов'язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) видати ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що вона має право на отримання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Однак, НОМЕР_1 загоном морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) безпрідставно відмовлено у видачі такого посвідчення.
Відповідач - НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи, що позивачкою не підтверджено статус дружини загиблого, який надає їй право на отримання спірного посвідчення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №420/33683/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що хоч ОСОБА_1 і проживала спільно із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_3 , однак у зареєстрованому шлюбі з ним на час його загибелі не перебувала, а тому статусу члена його сім'ї не мала.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на невідповідність висновків окружного адміністративного суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийнттям нового судового рішення про задоволення позових вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка вказує, що судом першої інстанції не враховано наявності у ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї загиблого, виданого ДССПОХ Білгород-Дністровської міської ради серії НОМЕР_3 від 11.04.2023. Решта доводів апеляційної скарги дублюють зміст позовної заяви.
У свою чергу, військовою частиною НОМЕР_2 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вказує, що наведені позивачкою в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку відповідача, судом першої інстанції рішення прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, колегією суддів установлено такі обставини.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що ОСОБА_3 проходив військову службу у НОМЕР_1 загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
14.09.2022 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво № 627743 про смерть ОСОБА_3 .
Наказом командира НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 26.10.2022 № 78-ОС ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2023 у справі № 495/210/23, яке набрало законної сили, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання із забезпечення Національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, а саме: під час виконання бойового завдання з оборони міста Маріуполя 26.04.2022 в складі НОМЕР_1 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони (військова частина НОМЕР_2 ), у період з 16.05.2016 по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на ім'я командира НОМЕР_1 загону морської охорони скеровано заяву від 25.09.2024 щодо видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.
За наслідком розгляду означеного звернення НОМЕР_1 загоном морської охорони Державної прикордонної служби України надано відповідь (лист від 22.10.2024 №03.7/С-260/276), якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.
Уважаючи порушеним своє право на отримання спірного посвідчення позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно частини шостої статті 18 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
28.05.1993 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Таким підзаконним нормативно-правовим актом визначався, зокрема, перелік осіб, яким може бути видано посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
У подальшому, внаслідок внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379, у назві постанови слова “на право користування пільгами» виключено.
Пункти 1 і 2 викладено в такій редакції:
“1. Затвердити:
Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, що додається;
форми посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, згідно з додатками 1-3.
2. Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації:
забезпечити виготовлення бланків посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, за рахунок і в межах видатків, затверджених для них у Державному бюджеті України на відповідний рік, та видачу їх;
привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.».
Постанова Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 №1366, якою запроваджено вищенаведені зміни, набрала чинності 27.12.2023.
Тобто, з набранням чинності означеною постановою Уряду постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 не містить такої назви документу, як: «посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».
У чинній на час виникнення спірних парвовідносин редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 вживається «посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», а не «посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».
З урахуванням наведеного є безпідставним довід ОСОБА_1 щодо необхідності їй видати, зокрема, посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Процедуру видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення) визначено Порядком видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.
Згідно із пунктом 2 Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379, посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Коло осіб, яким видаються посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби визначено пунктом 4 Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379, а саме: батьки, дружина (чоловік) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, діти, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.
Згідно фактичних обставин справи, старший матрос ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув внаслідок поранень під час виконання завдання з відсічі та стримування збройної агресії російської федерації у місті Маріуполь. Поранення, яке призвело до смерті, аов'язане із захистом Батьківщини.
Такі обставини у справі не є спірними.
Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є те, чи належить позивачка до кола осіб загиблого (померлого) військовослужбовця, яким видаються посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Надаючи відповідь на таке питання суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21.
Так, застосовуючи положення статей 1, 3 Сімейного кодексу України, суд касаційної інстанції вказав, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Як з'ясовано колегією суддів, у спірних правовідносинах факт спільного проживання позивачки із загиблим військовослужбовцем однією сім'єю з 16.05.2016 по день смерті ОСОБА_3 встановлено за правилами Цивільного процесуального кодексу України Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області (рішення від 15.02.2023 у справі №495/210/23).
Зокрема, у такому судовому акті зазначено, що підтвердженням відносин заявниці - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та дружини, є наступні докази:
- фотокартки де зображені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у сімейному колі та на сімейному відпочинку;
- скрішоти особистого листування в соціальних мережах між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з яких вбачається наявність теплих родинні стосунків між ними;
- копії платіжних квитанцій здійснених з банківської картки ОСОБА_3 за навчання заявниці ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі;
- копії платіжних квитанцій здійснених з банківської картки ОСОБА_3 за комунальні послуги квартири в якої проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Також, Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області встановлено, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як подружжя та факт того, що вони з ним мали спільний побут, підтверджується поясненнями свідків, а саме:
- поясненнями матері та батька загиблого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у яких останні підтверджують, що їх син ОСОБА_3 дійсно спільно проживав із ОСОБА_1 , вони вели спільний побут та спільне життя, вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного у період з 16.05.2016 і до дня смерті останнього 26.04.2022. ОСОБА_3 здійснював утримання ОСОБА_1 , оплачуючи кошти на її особисті потреби, оренди та комунальні платежі за квартиру, ремонт квартири;
- поясненнями побратима загиблого гр. ОСОБА_6 , у яких він підтверджує обставини, які виклала ОСОБА_1 у своїй заяві;
- поясненнями рідного дядька загиблого гр. ОСОБА_7 , у яких він підтверджує обставини, які виклала ОСОБА_1 у своїй заяві.
За таких підстав рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2023 у справі №495/210/23 установлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
З огляду на вказане суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, тобто фактично були подружжям, а відтак є неправильними висновки суду першої інстанції та безпідставними доводи позивача у досліджуваній частині правовідносин.
До того ж, слід врахувати, що 11.04.2023 ДССПОЗ Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_3 , згідно із якими остання має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.
Відтак, викладена НОМЕР_1 загоном морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у листі від 22.10.2024 №03.7/С-260/276 відмова у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби є протиправною.
Обираючи спосіб захисту порушеного права колегія суддів зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 просить суд зобов'язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) видати, зокрема, посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Натомість, як з'ясовано судом апеляційної інстанції та зазначено више, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 не містить такої назви документу, як: «посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
З метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, колегія суддів уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 видачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби, з урахуванням висновків та правової оцінки наданої апеляційним адміністративним судом в даному судовому рішенні.
На думку колегії суддів, саме такий спосіб захисту порушеного права позивачки відповідає принципам адміністративного судочинства, є цілком достатнім та ефективним для його відновлення.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному частині рішенні від 04.12.2024 у справі №420/33683/24 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №420/33683/24 скасувати.
Прийняти у справі нове судове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), викладену в листі від 22.10.2024 №03.7/С-260/276, щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.
Зобов'язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) повторно розглянути питання щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби, з урахуванням висновків та правової оцінки наданої апеляційним адміністративним судом в даному судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький