П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2840/25
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
24 березня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просили:
- визнати протиправними дії Міністерства Оборони України, що відмови у виплаті їм одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини їх сина ОСОБА_3 відповідно до постанови №168;
- скасувати пункт 3 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.10.2024 №32/в.
- зобов'язати Міністерство оборони України як головного розпорядника бюджетних коштів прийняти рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю в період дії воєнного стані під час захисту Батьківщини їх сина ОСОБА_3 відповідно до постанови № 168.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зазначили, що відповідач протиправно, за наявності законних підстав для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю в період дії воєнного стані під час захисту Батьківщини їх сина ОСОБА_3 , відмовляє у призначенні такої допомоги.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2023 року №269, акту службового розслідування командира військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 загинув від поранення не сумісного з життям після того, як в умовах воєнного стану самовільно залишив бойові позиції та військову частину, не виконавши наказ безпосереднього командира. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2023 року №269 - смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Комісія Міністерства оборони України дійшла правильного висновку про відмову у виплаті ОГД керуючись статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в якій зазначено, що призначення та виплата одноразової грошової не здійснюється, якщо смерть військовослужбовця, є наслідком вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано прийняте 25.10.2024 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, яке оформлено протоколом № 32/в.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 і ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, що передбачена статтею 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю їхнього сина - військовослужбовця ОСОБА_3 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що посилання суду першої інстанції на відсутність зареєстрованого кримінального провадження або провадження у справах про адміністративні правопорушення обумовлено відсутністю суб'єкта злочину чи правопорушення, так як солдат ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 від поранення не сумісного з життям після того, як в умовах воєнного стану самовільно залишив бойові позиції та військову частину, не виконавши наказ безпосереднього командира. Тобто службове розслідування проведене військовою частиною НОМЕР_1 є останнім документом у якому встановлювались обставини вчинення самовільного залишення військової частини у бойовій обстановці.
Позивачі надали відзив на апеляційну скаргу, в якому просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з протоколу засідання штатної ВЛК НОМЕР_2 регіональної ВЛК № 521 від 06.02.2024 року син позивачів ОСОБА_3 загинув внаслідок травми, які призвели до смерті та причина смерті є такою, що пов'язана із захистом Батьківщини.
25 квітня 2024 року на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум позивачам, як батькам померлого солдата ОСОБА_3 , відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, що передбачена пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168).
Правова підстава відмови - підпункт «а» частини першої статті164 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
У протоколі зазначено, що рішення було прийнято з урахуванням інформації, що міститься, зокрема, у: наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2023 № 123, акті службового розслідування за фактом дезертирства, загибелі та зникнення без вісті військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2023, наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2023 № 269.
Вважаючи протиправною відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, позивачі звернулись до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що документи, які перелічені у протоколі комісії, не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами того, що загибель позивача є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення, отже, не доводять правомірність прийнятого комісією рішення про відмову в призначенні позивачам одноразової грошової допомоги.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» забезпечується правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011).
Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Забезпечення виконання Закону № 2011-XII, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (стаття 4 Закону № 2011-XII).
Питання призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця регламентоване ст.16, ст.16-4 Закону № 2011-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
За приписами п.1 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, законодавець визначив у ст.16-1 Закону №2011-XII.
Відповідно до ч.1, 2 ст.16-1 Закону №2011-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
Частиною 9 ст. 16-3 Закону № 2011-XII визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.16-4 Закону № 2011, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.
На виконання Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", якою затвердив відповідний Порядок (далі - Порядок № 975).
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
За приписами п. 10 Порядку № 975, члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Згідно протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06 лютого 2024 року №521, захворювання та причина смерті ОСОБА_3 , є такою, що пов'язана із захистом Батьківщини.
Довідкою про безпосередню участь ОСОБА_3 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 27.09.2023 № 45/2100 також підтверджується, що син позивачів загинув внаслідок військових дій.
Судова колегія наголошує, що як матеріалами справи, так і, зокрема, актом службового розслідування, на яке посилається відповідач, підтверджено, що позивач загинув під час обстрілу у м. Часів Яр біля бойової позиції під час виконання бойового наказу, на якій група не змогла окопатись та закріпитись через обстріл.
Враховуючи викладене у сукупності, судова колегія вважає підтвердженим право позивачів на отримання одноразової допомоги у відповідності до приписів п.1 ч.2 ст.16 Закону № 2011 та наголошує на відсутності підстав, передбачених до п.1 ч.1 ст.16-4 Закону № 2011 для відмови позивачам у виплаті такої допомоги.
Стосовно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.10.2024 №5в, яким позивачам відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на можливі ознаки в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, встановленого ст.172-11 КУпАП чи кримінального правопорушення, встановленого ч.4 ст. 488 КК України, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.26 Закону України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України", дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
За правилами ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст.172-11 КУпАП, самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем є адміністративним порушенням.
Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.
У відповідності до ст.221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4 - 172-20.
Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-11 КУпАП розглядаються суддею відповідного територіальній юрисдикції суду.
З викладеного слідує, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.
Відповідачем не надано доказів притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, зокрема, і за ст.172-11 КУпАП, а тому обставини притягнення сина позивачів до адміністративної відповідальності є непідтвердженими.
Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до ч.1 ст.11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Статтею 408 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі дезертирства, тобто самовільного залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Згідно частини четвертої статті 408 Кримінального кодексу України самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Разом з тим, ст.2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України).
Згідно приписів ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК України особою, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, є фізична особа, стосовно якої за результатами проведеного досудового розслідування настав випадок та існують підстави, передбачені частиною першою статті 276 цього Кодексу для повідомлення про підозру, але якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, не повідомлено про підозру через її смерть.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру здійснюється в порядку передбаченому ст. 278 КПК України у випадку достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
Отже, закриття кримінального провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України допускається за наявності достатніх доказів для обґрунтованого ствердження про вчинення конкретною особою кримінального правопорушення, однак підозра такій особі не оголошена, у зв'язку з її смертю.
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою кримінального правопорушення, може бути вирок суду про визнання особи винною у вчиненні такого правопорушення, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінального провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України за наявності достатніх доказів для обґрунтованого ствердження про вчинення конкретною особою кримінального правопорушення, однак підозра такій особі не оголошена, у зв'язку з її смертю.
Відповідачем не надано доказів притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, а тому обставини притягнення сина позивачів до кримінальної відповідальності є непідтвердженими.
За обставинами справи, 26.09.2024 представником позивачів, адвокатом - Михайленко О.В., зроблено адвокатські запити до Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (за місцем знаходження в/ч НОМЕР_1 ) та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (за юрисдикцією досудового розслідування) стосовно надання інформації: чи відкривались органами досудового розслідування кримінальні провадження відносно ОСОБА_3 , який загинув під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_1 в Донецькій області.
Згідно відповідей Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 02.10.2024 та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 08.10.2024 на адвокатський запит, вказано про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 не здійснюється та не здійснювалось, що додатково підтверджує висновки суду першої інстанції.
Щодо посилання апелянта на те, що відсутність зареєстрованого кримінального провадження обумовлено відсутністю суб'єкта злочину чи правопорушення, так як ОСОБА_3 загинув, а отже акт службового розслідування є останнім документом, у якому встановлювались обставини вчинення самовільного залишення військової частини у бойовій обстановці.
Акт службового розслідування дійсно встановлює обставини та причини наявності чи відсутності порушень службової дисципліни та може слугувати підставою для притягнення як до дисциплінарної відповідальності так і для направлення матеріалів до компетентних органів щодо прийняття рішення про притягнення осіб, стосовно яких проводиться службове розслідування, до інших видів відповідальності.
Акт службового розслідування не є і не може засвідчувати факт притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки це суперечить Дисциплінарному статуту ЗСУ, Порядку проведення службового розслідування у ЗСУ, приписам КУпАП та КПК України.
Враховуючи викладене, помилковими є доводи апелянта про правомірність прийнятого ним рішення про відмову у виплаті позивачам одноразової грошової допомоги у зв'язку із вчиненням ОСОБА_3 дій, що мають ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення, оскільки факти притягнення сина позивачів до будь - якого виду відповідальності відсутні.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 07 квітня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315,316,321,328 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України- залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко