04 листопада 2025 року справа 160/3569/25
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 (суддя Савченко А.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії
ОСОБА_1 04.02.2025 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №046150016972 від 29.01.2025, яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за списком №2 з 22.02.2025; зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового та пільгового стажу по списку №2 період роботи на Новокриворізькому гірничозбагачувальному комбінаті з 14.07.1993 по 11.08.1994 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу періоди з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 10.02.2004 по 30.06.2004, з 16.07.2004 по 16.11.2004 перебування у відпустці по догляду за дитиною відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №646245 від 16.01.2025; зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити пільгову пенсію по списку №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 22.02.2025.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 задоволений позов частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №046150016972 від 29.01.2025; зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 10.02.2004 по 30.06.2004, з 16.07.2004 по 16.11.2004 та зарахувати до пільгового стажу за списком №2 період з 14.07.1993 по 11.08.1994; зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 з 22.01.2025 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення»; зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи, а саме, до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, для здійснення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 з 22.01.2025 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення»; в решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Тернопільській області просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 з моменту набрання законної сили Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 11.10.2017, а тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на осіб у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах. Отже, позивачка недосягла пенсійного віку та в неї відсутній пільговий стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, який визначений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.01.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №046150016972 від 29.01.2025, прийнятому за принципом екстериторіальності, відмовлено у призначенні пенсії за віком оскільки заявниця не досягла необхідного віку. Вік на момент звернення становить 50 років 11 місяців. Страховий стаж - 29 років 11 місяців 20 днів. Пільговий стаж - 15 років 06 місяці 27 днів. До страхового стажу не враховано період догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки в довідці №646245 від 16.01.2025 міститься інформація про перебування у відпустці по догляду за дитиною, однак наказ про надання такої відпустки не зазначений та період роботи з 14.07.1993 по 11.08.1994, оскільки відсутня дата наказу про прийняття.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:
Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (пункт 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, справа №560/12743/21 щодо якої є типовою, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, всупереч доводів, слід застосувати саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, позивачка досягла пенсійного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а висновки відповідача є безпідставними.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду.
Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.
Також, слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а та від 19.12.2019 у справі №307/541/17, згідно якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Колегія суддів наголошує, що виявлені недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу. При цьому пенсійний орган не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивачки, а вказує на окремі, незначні недоліки під час заповнення трудової книжки.
З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з 04.11.2025 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді О.В. Головко
судді Т.І. Ясенова