04 листопада 2025 р.Справа № 520/29119/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 р. (постановлену суддею Мельниковим Р.В.) в справі № 520/29119/24 за заявою ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення в справі № 520/29119/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років, за період з 01.02.2020 р. та з 01.02.2021 р., викладеної у листі № 29357-30097/К-03/8-2000/24 від 11.10.2024 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.02.2020 р. та з 01.02.2021 р., згідно довідок Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 22-1134/4.1/4.1.4/8-24 від 03.09.2024 р. та № 22-511/4.2/4.2.4/8-24 від 03.09.2024 р.; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 71 відсотка до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії з 01.01.2018 р., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.01.2018 р., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з розрахунку 71 відсотка відповідних сум грошового забезпечення; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 р. № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з 01.07.2021 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії з 01.07.2021 р., згідно постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 р. «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 р., яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 р., адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 71 відсотка до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії з 01.01.2018 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.01.2018 р., з урахуванням розрахунку 71 відсотка відповідних сум грошового забезпечення; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років, за період з 01.02.2020 р. та з 01.02.2021 р., викладеної у листі № 29357-30097/К-03/8-2000/24 від 11.10.2024 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.02.2020 р. та з 01.02.2021 р., згідно із довідкою Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 22-1133/4.1/4.1.4/8-24 від 03.09.2024 р. про розмір грошового забезпечення позивача, що враховується для перерахунку пенсії станом на 29.01.2020 р., та № 22-1134/4.1/4.1.4/8-24 від 03.09.2024 р. про розмір грошового забезпечення позивача, що враховується для перерахунку пенсії станом на 01.01.2021 р., відповідно; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 р. № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з 01.07.2021 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії з 01.07.2021 р. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021 р. «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач звернувся до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 520/29119/24, в якій просив встановити спосіб виконання рішення шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суми нарахованої, проте, невиплаченої заборгованості із виплати пенсії, за період, з 01.01.2018 р. по 30.06.2025 р. у розмірі 191288,07 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 р. заяву задоволено.
Відповідач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 р. та відмовити у задоволені заяви про заміну порядку та способу виконання рішення суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, позивач просив розгляд справи проводити за його відсутністю та відсутністю його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного суду України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано рішення суду у справі № 520/29119/24.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Судовим розглядом встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 р. по справі № 520/29119/24 набрало законної сили 12.06.2025 р.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії та нарахована сума різниці за період з 01.01.2018 р. по 30.06.2025 р. у розмірі 191288,07 грн., що підтверджується розрахунком відповідача на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 6922 від 15.07.2025 р.
Головним управлінням Пенсійного фонду в Харківській області позивачу нараховано заборгованість в розмірі 191288,07 грн., яка до теперішнього часу відповідачем позивачу не виплачена.
Тобто, на теперішній час рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 р. по справі № 520/29119/24 не виконано.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що заява позивача підлягає задоволенню, оскільки, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, при виконанні судового рішення щодо соціальних виплат є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат є встановлення факту невиконання судового рішення протягом двох місяців з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 р. по справі № 520/29119/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 07.11.2025 року