Справа № 522/17905/25-Е
Провадження №2а/522/432/25
24 жовтня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,
за участі секретаря Лахматової С.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Казнєвського В.О.,
представника відповідача - Казбекова В.Е.,
перекладача Нікішова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України,
07.08.2025 до Приморського районного суду м.Одеси надійшла сформована 07.08.2025 в системі «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Казнєвським Владиславом Олеговичем до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000513 від 06.08.2025 про примусове видворення громадянина Російської Федерації та ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 серпня 2025 року ГУ ДМСУ в Одеській області було прийнято рішення № 5101100100000513 про примусове видворення громадянина Російської Федерації та ОСОБА_2 . Рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню з наступних причин. Рішення прийнято з порушенням ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Позивач є громадянином Російської Федерації, країною громадянської належності позивача є Республіка Таджикистан. Народився у місті Гафуров, Республіка Таджикистан. У разі повернення до країни походження, а також до країни громадянської належності, Таджикистан, у позивача існує ризик переслідувань, на підставі його політичних поглядів та релігійних переконань. Позивач є членом організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». У 2005 році у зв'язку із постійними переслідуваннями заявника - був змушений змінити свої установчі дані на ОСОБА_3 . Маючи цілком обґрунтовані побоювання за своє життя, стати жертвою переслідувань через релігійні та політичні переконання, позивач змушений був покинути Республіку Таджикістан та виїхати до Російської Федерації до постійно проживав до 2017 року. Знаходячись на території Російської Федерації позивач отримав паспорт громадянина Російської Федерації на установчі дані ОСОБА_3 , а також продовжив свою релігійну та викладацьку діяльність, як член організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». Позивач не може повернутись до Російської Федерації, оскільки в разі повернення може зазнати переслідувань та ув'язнення через його релігійні переконання, а також зазнати тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. З моменту початку повномасштабної війни РФ проти України, позивач засуджував дії влади РФ та активно виражав свою проукраїнську та антивоєнну позицію в соціальних мережах та активно підтримував ЗСУ. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідач здійснив ряд порушень, що полягають у наступному. Відповідач, приймаючи рішення про примусове видворення, вказав підставою його прийняття наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення. Вказані доводи вважають необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи. Зі змісту оскаржуваного рішення взагалі не вбачається обставин, що позивач збирається ухилятися від виконання рішення про примусове повернення. Відповідач не навів жодного аргументу на підтвердження своєї позиції. Позивач не вчиняв жодних дій щодо ухилення від співробітників ГУ ДМС в Одеській області, навпаки, особисто та добровільно прибув до приміщення ГУ ДМС в Одеській області, з метою подачі заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, разом із членами родини, яка внаслідок протиправних дій відповідача не була зареєстрована. Відповідач, приймаючи рішення про примусове видворення, не здійснив оцінку ризиків станом на момент прийняття рішення. Відповідачем не був застосований принцип заборони вислання, який в міжнародному праві передбачає обов'язок держави жодним чином не висилати або повертати особу до кордонів країни, де її життю чи свободі загрожує небезпека. Цей принцип закріплений в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При прийнятті оскаржуваного рішення проігноровано та не враховано наявність неповнолітніх дітей позивача на території України. Так, позивач має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2009 р.н. та ОСОБА_5 , 2017 р.н. Під час затримання позивача, співробітники Управління міграційного контролю знехтували цим фактом та розлучили дітей з батьками. За результатами протиправних дій співробітників міграційного органу, малолітня та неповнолітня дитина позивача не були включені в міграційні справи по видворенню жодного з батьків, які є їхніми законними представниками на території України, що в свою чергу призвело до фактичного розлучення їх з батьками, та окрім того, ставить під ризик залишення дітей на території України в нерегульованому статусі у разі виконання рішення про видворення щодо обох їхніх батьків.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 08 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Витребувано у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів особової (міграційної) справи ОСОБА_1 (а.с. 55 - 56).
11.08.2025 на адресу суду від представника відповідача Головного управління ДМС України в Одеській області надійшов сформований 11.08.2025 в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов не визнають виходячи з наступного. Зазначив, що Рішенням Державної міграційної служби України від 25.07.2024 № 124-24 громадянину Таджикистану та рф на установчі дані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення оскаржувалося позивачем у судовому порядку. У зв'язку знаходженням позивача у процедурі розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту його було документовано довідкою про звернення за захистом № 014119, яка неодноразово продовжувалась аж до 02.06.2025. У зв'язку з закінченням процедури судового оскарження ОСОБА_1 термін дії довідки про звернення за захистом в Україні № 014119 закінчився 02.06.2025. Дозволений строк перебування на території України у позивача закінчився, він перебуває на території України - незаконно, ухиляється від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні. ГУ ДМС в Одеській області вважає, що рішеннями судів, які набрали законної сили встановлено преюдиційні обставини (ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили) про відсутність загрози життю та здоров'ю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства, систематичного порушення прав людини в разі повернення позивача до країни громадянського походження. Окрім цього, рішення від 06.08.2025 про примусове видворення з України не містить зобов'язання позивача виїхати саме до країни громадянської належності, а зобов'язує особу залишити територію України у будь-який законний спосіб і до будь-якої третьої країни. Докази про те, що в країні походження позивач піддавався переслідуванням за політичні чи релігійні переконання, расові або етнічні ознаки матеріали справи не містять. Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статті 3 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», Постанови №1 Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 25.06.2009, ГУ ДМС в Одеській області розглянуло всю належну інформацію, яка була доступна та переконані, що виконання рішення про примусове видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, нелюдському чи принизливому поводженню з боку влади країни, куди він видворяється. Зазначив, що бажання іноземця чи особи без громадянства, зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства. Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності сім'ї, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового видворення міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально. Позивач, порушуючи чинне законодавство України та у належний спосіб не звернувся до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в Україні. ГУ ДМС в Одеській області зауважує, що позивач, зважаючи на наявність сім'ї на території України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на тимчасове проживання з указаних підстав, мав змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства. Проте, з 2017 року позивач, свідомо перебував на території України у статусі нелегального мігранта та не вчиняв жодних дій для легалізації свого становища. Це дає підстави для висновку про те, що примусове видворення позивача, незважаючи на серйозність такого заходу, з огляду на фактичні обставини є цілком виправданим. ГУ ДМС в Одеській області вважає, що рішення від 06.08.2025 №5101100100000513 стосовно громадянина Таджикистина та рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про примусове видворення з України, винесене у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання ГУ ДМС в Одеській області вимог чинного законодавства, а тому не може бути визнано протиправним та скасовано (а.с. 57 - 62).
12.08.2025 на адресу суду від представника позивача - адвоката Казнєвського В.О. надійшла сформована 12.08.2025 в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, відповідно до якої зокрема зазначив, що 06.08.2025 як у приміщенні Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області (за адресою: вул. Преображенська 64, м. Одеса) позивач усно звертався із заявою про визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, так само намагався подати письмову заяву, яка не була прийнята, так і в приміщення ГУ ДМС України в Одеській області, куди прибув для подання вищезазначених заяв через канцелярію (за адресою: вул. Преображенська 44, м. Одеса), заявляв співробітникам Міграційного органу про необхідність захисту в Україні, просив зареєструвати заяву про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, однак співробітниками відповідача, навмисно не прийнято заяву, з метою подальшого складання рішення про примусове видворення, та унеможливити, щоб на позивача розповсюджувалась дія закону Україні «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Крім того, вже перебуваючи за адресою м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна 33, куди примусово був доставлений позивач, під час вирішення питання, щодо складання рішення про примусове видворення з України, позивач усно звертався із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, наполягаючи про наявність нових обставини, які не були досліджені при його першому зверненні за захистом. Позивач звернувся за захистом в Україні, незважаючи на те, що його як письмова так і усна заяви були навмисно проігноровані відповідачем, а тому не може бути законним рішення про примусове видворення, так як особа перебуває під дією закону Україні «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Вважають, посилання відповідача на преюдиційні факти, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки при одноосібному прийняті рішення про примусове видворення відповідачем, не було розгляду справи в суді, а преюдиціні факти застосовуються виключно в судовому процесі. Відповідач, не вказав в рішенні про примусове видворення з України від 06.08.2025 №5101100100000513 жодної інформації про неповнолітніх дітей позивача, чим порушенні вимоги Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150. Також зазначив, про грубі порушення прав дитини, які були допущені під час адміністративного затримання, поміщення батьків до ПТПІ та прийняття рішення про примусове видворення щодо батьків-Шукачів захисту. Не зазначення відомостей щодо неповнолітніх дітей в Протоколах затримання та Рішеннях про примусове видворення їх батьків є фактичним доказом розлучення дітей з батьками. Відповідач проігнорував звернення позивача за захистом в Україні, прийняв рішення про примусове видворення з України, та звернувся до Надзвичайного і Повноважного посла Республіки Таджикистан в Україні, по перше викривши місце знаходженні позивача, який є шукачем захисту в Україні, по друге повідомив місце проживання в Україні позивача та його родини. Відповідач посилається на п. 6 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» проте яким саме чином саме позивач несе загрози національній безпеці України не встановлено, та не зазначено в рішенні про примусове видворення (а.с. 104 - 109).
21.08.2025 на адресу суду від представника позивача - адвоката Казнєвського В.О. надійшли сформовані 21.08.2025 в системі «Електронний суд» додаткові пояснення у справі, відповідно до яких зокрема заначив, що позивач, 06.08.2025 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем позивачу було відмовлено в усній формі, не надавши жодного рішення, як це встановлено вимогами Закону. Відповідач не прийняв ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 6 ст. 5 Закону № 3671-VI), прийнятих за результатами розгляду заяви позивача від 21.08.2024 року. Так само відсутні докази письмового повідомлення позивача у відповідності до п. 2.4 Правил № 649 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За такого правового врегулювання та обставин справи виходить, що саме рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Відсутність же належним чином оформленого рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом (а.с. 115 - 117).
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Казнєвський В.О позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що знаходиться у кримінальному розшуку в Таджикистані та в росії. Його брата засуджено на 11 років. з 2005 року він є учасником політичної партії, яка заборонена у Таджикистані з 1999 року. В травні 2025 після набрання рішенням суду законної сили територію України не покинув, так як закон України їх захищає, тому мають право перепадати документи на статус біженців. Зазначив, що паспорт Таджикистану був прострочений 20 років тому, а російський закордонний паспорт - 3-4 роки тому. Пояснив, що прибув до України у 2017 році за паспортом рф, кордон перетнув легально. Були затримані його учні, яким він викладав релігійні вчення по Карану, тому він втік до України, бо його звинувачували в тероризмі. Їхня партія не була офіційною, вони викладали приховано від держави. До ДМС звернувся в кінці 2023 року для надання статусу біженця. В Україні знаходився нелегально, йому було страшно, що його затримають та передадуть в росію. Проживав в Одесі, з родиною знімали квартиру, працював у сфер будівництва. До України спочатку виїхав сам, а через місяць приїхала дружина та діти.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав з підстав викладених у відзиві та просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що 06.08.2025 ОСОБА_1 прибув до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, а саме: перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, стосовно громадянина Таджикистану та рф на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення від 06.08.2025 серії ПР МОД № 012181.
У протоколі про адміністративне правопорушення, особою, щодо якої складено протокол зазначено, що він звернувся до ГУДМС в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні, оскільки не хоче і не може повертатись до країни громадського походження, через загрозу переслідування. Заява прийнята не була. Відмовлено усно, причини не названі. (а.с. 86)
Постановою про накладення адміністративного стягнення від 06.08.2025 серії ПН МОД № 012278, ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень (а.с.85).
06.08.2025 ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення №5101100100000513 про примусове видворення з України громадянина Таджикистану та рф ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
06.08.2025 головним спеціалістом ГУ ДМС України в Одеській області Новохатським Є.Є. було складено протокол № МОД 000322 про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП громадянина Таджикистану ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП для з'ясування обставин правопорушення. У протоколі затриманим було зазначено, що з затриманням не згодний. 06.08.2025 о 12.00 прибув в ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про надання захисту в Україні заяву не було прийнято, після чого був затриманий. (а.с. 66)
06.08.2025 головним спеціалістом ГУ ДМС України в Одеській області Новохатським Є.Є. прийнято рішення про поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України громадянина Таджикистану та рф ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 93 - 94).
Відповідно до акту приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 06.08.2025 Миколаївський ПТПІ 06.08.2025 о 22.35 прийняв громадянина Таджикистану ОСОБА_6 , 30.09.1979 (а.с. 67).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі- Закон), у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 4 указаного Закону визначено перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Згідно з частиною 6 указаної статті Закону № 3773-VI продовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону) (частина восьма статті 26 Закону № 3773-VI).
Приписами частини п'ятої статті 30 Закону №3773-VI обумовлено, що рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за рішенням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.
Разом з цим за приписами статті 31 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, серед іншого, є верховенство права.
У постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 589/2960/23 Верховний Суд зауважив, що в умовах воєнного стану для суб'єкта владних повноважень обов'язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв'язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.
У постановах від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. І лише з'ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом установлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 420/37097/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , які також діють в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 у справі № 420/37097/24 апеляційну скаргу ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі №420/37097/24 повернуто особі, яка її подала.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року касаційну скаргу Казнєвського Владислава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі №420/37097/24 повернуто особі, яка її подала.
06.08.2025 ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення №5101100100000513 про примусове видворення з України громадянина Таджикистану та рф ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як слідує з указаного рішення, 06.08.2025 співробітниками ГВКР УСБУ в Одеській області спільно з співробітниками ГУ ДМС в Одеській області виявлено за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 44 та доставлено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м.Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33 громадянина Таджикистану/Росії на установчі дані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначено, що він не має підстав для подальшого проживання в Україні; не може бути працевлаштован, та мати законного, постійного джерела доходів згідно чинного законодавства, не може забезпечувати власні потреби, через що, з метою отримання грошових коштів, може вчиняти злочини проти власності чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян. Не має жодної з обставин, на підставі яких, відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути примусово видворен за межі України.
Однак, безпосередньо в оскаржуваному рішенні № 5101100100000513 від 06.08.2025 викладені пояснення позивача, у яких він, зокрема, вказує на неможливість повернення до Таджикистану або рф та на підтвердження зазначених обставин надає відповідні докази, а також наголошує на звернені 06.08.2025 о 12.00 до ГУДМС України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що міграційним органом не була прийнята.
Водночас, за доводами позивача, такі документи не були досліджені під час його першого звернення за захистом в Україні, що є новими обставинами для подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та об'єктивно вказує на відсутність оцінки ризиків особи при застосуванні по відношенню до неї примусового видворення.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що вказують на те, чи була проведена міграційним органом оцінка доводів позивача у контексті його побоювань повернення до Таджикистану або рф з урахуванням наданих 06.08.2025 доказів у рамках процедури примусового видворення.
Згідно наявної у матеріалах справи заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з якої слідує, що позивач 06.08.2025 повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 31 - 32).
Водночас, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, судом установлено, що ОСОБА_1 , який також діє в інтересах своїх неповнолітніх дітей, оскаржив бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.08.2025 року (справа 420/27684/25 судове провадження: П/420/28760/25).
З наведеного слідує, що позивач опинився в ситуації правової невизначеності, оскільки міграційним органом під час прийняття оскаржуваного рішення не надано оцінки усім його доводам, що фактично позбавило можливості останнього довести наявність обставин за яких він не може бути примусово видворений у країну походження або третю країну.
У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого».
Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано та не надано оцінки особистих обставин та ризиків ухваленого рішення, не дотримано принцип пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 72, 74, 77, 90, 268-271, 288 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000513 від 06.08.2025 про примусове видворення громадянина Російської Федерації та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду складено 07 листопада 2025 року.
Суддя Юлія КОВТУН