04 листопада 2025 р.Справа № 520/23819/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. (ухвалене суддею Шевченко О.В.) по справі № 520/23819/25
за позовом ОСОБА_1
до Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», в якому просив: визнати протиправним бездіяльність Національного технічного університету «Харківський Політехнічний Інститут» щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 31.07.2025 р., а саме, належним органом закладу освіти, за участі скаржника за його проханням, з роз'ясненням порядку оскарження; зобов'язати Національний технічний університет «Харківський Політехнічний Інститут» здійснити дії, необхідні для усунення наслідків протиправної бездіяльності: розглянути скаргу ОСОБА_1 від 31.07.2025 р. належним органом закладу освіти, за участі скаржника за його проханням, якщо відповідач вбачає повноваження інших органів державної влади, підприємств, установ та організацій, відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», надіслати до них зазначену скаргу, роз'яснити порядок оскарження за умови відмови в її задоволенні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. закрито провадження у справі № 520/23819/25.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Закону України «Про освіту», Закону України «Про звернення громадян», Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи, оскільки вважає, що відповідачем не належно здійснено розгляд його скарги від 31.07.2025 р., поданої в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 31.07.2025 р. позивач звернувся до ректора Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» зі скаргою, в якій просив: здійснити перевірку щодо повідомлених мною фактів порушення академічної доброчесності та кодексу етики; розглянути академічну відповідальність у вигляді: щодо ОСОБА_2 - позбавлення наукового ступеня доктора філософії та звання доцента; щодо ОСОБА_3 - позбавлення наукового ступеня доктора технічних наук та звання професора; щодо ОСОБА_4 - позбавлення наукового ступеня кандидата технічних наук та звання доцента; на підставі ст. 18 Закону України "Про звернення громадян", розглядати скаргу за участі скаржника в тому числі через залучення до засідань вченої ради та інших органів закладу.
За результатами розгляду вищевказаного звернення позивача листом Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» вих. № 66-01-16/212 від 30.08.2025 р. позивачу повідомлено, що комісією з академічної етики досліджено факти, викладені в скарзі ОСОБА_1 , відеофайли із записом проведення фахового іспиту, нормативні акти, тощо, за результатами вказаного дослідження встановлено, що дії членів екзаменаційної комісії під час проведення зазначеного вступного випробування відповідають нормам академічної та педагогічної етики, принципам академічної доброчесності та правилам ділового етикету. Таким чином, факти, викладені у скарзі позивача, не знайшли підтвердження. Питання щодо позбавлення наукових ступенів та вчених звань не підлягає розгляду комісією, як таке, що не відповідає процедурам позбавлення, які закріплені у нормативно-правових актах України.
Вважаючи протиправною бездіяльність Національного технічного університету «Харківський Політехнічний Інститут» щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 31.07.2025 р., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Закриваючи провадження у справі провадження у справі № 520/23819/25, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач не є суб'єктом владних повноважень чи його посадовою (службовою) особою у спірних правовідносинах, відповідно, спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Аналіз вищезазначених норм закону вказує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи зі сторони суб'єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин.
Крім того, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідачем по справі є Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", яке згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 02071180) зареєстрований в якості юридичної особи та є державним закладом вищої освіти.
Таким чином, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» не є суб'єктом владних повноважень, оскільки не є органом державної влади, не виконує жодних владних функцій та повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не є публічно-правовим, так як Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» не є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим вказаний спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 243, 308, 316, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, .
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 р. по справі № 520/23819/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 07.11.2025 року