07 листопада 2025 р. Справа № 520/20379/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, по справі № 520/20379/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)»
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№ 54)" (далі - відповідач), в якому просила суд:
визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Качанівська виправна колонія №54» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022, в повному обсязі за період з 24.02.2022 до 31.08.2022 в розмірі 30 000,00 грн щомісячно;
зобов'язати Державну установу «Качанівська виправна колонія №54» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 по 31.08.2022 в розмірі 30000,00 грн на місяць за фактично відпрацьований період, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.
06.08.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в обґрунтування якої зокрема зазначено, що частина позовних вимог, а саме з 24.02.2022 до 18.07.2022 охоплена сферою застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відтак, застосуванням ст.233 КЗпП у редакції, яка діє з 19.07.2022 до даних правовідносин в частині позовного періоду з 24.02.2022 до 18.07.2022 матиме наслідок протиправного надання їй зворотної дії у часі, що суперечить ст.58 Конституції України. Щодо решти позовного періоду з 19.07.2022 по 31.08.2022 дійсно застосовується нині чинна строкова редакції ст.233 КЗпП.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 позовну заяву повернуто позивачу.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року скасувати з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що частина позовного періоду, а саме з 24.02.2022 до 18.07.2022 охоплена сферою застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. До решти позовного періоду з 19.07.2022 по 31.08.2022 застосовується нині чинна строкова редакції ст.233 КЗпП, що могла б бути застосована лише у тому разі, коли б позивач надалі продовжував би службу у відповідача. У свою чергу, позивач є звільненим та спір стосується виплати всіх сум, що належать йому при звільненні, відтак, застосовується ч.2 ст.233 КЗпП, котра нормативно визначає початком обрахунку строків день одержання письмового повідомлення про нараховані та сплачені суми при звільненні, а не інші фактори.
Крім того, позивач звертає увагу на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11.04.2025 року та зазначає, що саме дата отримання позивачем письмового повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до приписів статті 233 КЗпП є визначальною для початку перебігу строку звернення до суду в правовідносинах, що є предметом судового дослідження. До такого повідомлення можна віднести лист відповідача від 25.07.2025 з додатком - довідкою про нараховану та виплачену додаткову винагороду, проаналізувавши числові показники якої, у поєднанні з кількістю днів , коли позивач проходила службу, позивач і дізнався про порушення своїх прав, а з позовом позивач до суду звернувся 31.07.2025- тобто, у трьохмісячний строк з моменту обізнаності з вказаним фактом.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Повернувши позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий поза межами строку звернення до суду та в заяві про поновлення строку, поданій на виконання ухвали суду від 04.08.2025, не зазначено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати та їх складових, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року №2713-IV (далі Закон №2713-IV).
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України", який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України" (Порядок № 925/5).
Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку № 925/5, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
У відповідності до приписів частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022, в повному обсязі за період з 24.02.2022 до 31.08.2022 в розмірі 30 000,00 грн щомісячно.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов'язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Поряд з цим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
Таким чином, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим, приписи частини першої статті 233 КЗпП України пов'язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Верховним Судом при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) констатовано, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Відтак, колегія суддів вважає, що у контексті обставин справи, що розглядається, ключовим питанням є не лише визначення предмету спору, але й дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Державній установі «Качанівська виправна колонія №54» з 01.01.2020 по 04.07.2025 року.
Таким чином, з приведеного вбачається, що позивач була звільнена зі служби 04.07.2025 року.
При цьому, предметом спору у даній справі є, зокрема, правомірність нарахування виплата позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 до 31.08.2022.
Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли щодо невиплаченого грошового забезпечення позивача, яка припинила виконувати обов'язки служби.
Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано чи отримував позивач при звільненні письмовий документ, у якому детально зазначено нараховані та виплачені суми, як щомісячно, так і при звільненні, адже дата одержання такого письмового повідомлення є датою обізнаності позивача про порушення її прав, що і становить предмет спору.
За висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) (пункт 79) визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Втім, матеріали справи не містять відомостей щодо нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення у зв'язку зі звільненням.
Матеріалами справи встановлено, що позивач через адвоката звернувся до відповідача з питанням виплати додаткової винагороди, що передбачена Постановою № 168 та отримав лист та довідку, зі змісту якої, відповідачем відповідні нарахування не здійснювались.
За загальним правилом отримання від суб'єкта владних повноважень відповіді за звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Однак, враховуючи викладені вище обставини відсутності інформації щодо повідомлення позивача про нараховані та виплачені суми додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168, колегія суддів не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строків звернення до суду, встановлених ст. 233 КЗпП України.
Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для повернення позивачу позову є помилковими та передчасними, свідчать про неправильне застосування судом норм процесуального права.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню а справа направленню до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/20379/25 - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№ 54)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій