07 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5258/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 86233,44 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 5 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини
Відповідно до частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Як вбачається зі змісту позову, у ньому зазначено, що остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням з військової служби було проведено з позивачем лише 24 жовтня 2025 року.
Однак усупереч наведеним вище процесуальним вимогам позивачем не додано до матеріалів позову доказів на підтвердження зазначених вище обставин.
Згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 гривень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 викладено наступний висновок про застосування норм Кодексу законів про працю України.
Зокрема, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
У постанові від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що середній заробіток за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Відповідно, на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону №3674-VI, не поширюється
Отже, оскільки в даному випадку позивачем заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вказаних вище постановах, суд приходить до висновку, що позивач не звільняється від сплати судового збору за пред'явлену позовну вимогу про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 86233,44 грн.
Суд зауважує, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом необхідно розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Як вбачається зі змісту позову, об'єктом заявлених у даному позові вимог виступає, зокрема, благо (середнє грошове забезпечення), яке підлягає грошовій оцінці, оскільки обраховується виходячи із суми середньоденного грошового забезпечення, яке позивач отримував протягом двох останніх місяців перед днем звільнення зі служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Суд також наголошує, що у разі вирішення цього спору на користь позивача, безпосереднім наслідком прийняття рішення про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку буде зміна складу майна сторін справи.
Отже, заявлена позовна вимога про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку є майновою, а тому позивач зобов'язаний сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі.
Враховуючи, що 1 відсоток розміру даної майнової вимоги становить 862,33 грн (86233,44*1/100), що є меншим від 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір судового збору за дану майнову вимогу у позові становитиме 1211,20 грн.
Водночас, як вбачається зі змісту поданої заяви, така подана заявником з використанням засобів електронного судочинства.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на положення частини третьої статті 4 Закону України №3674-VI, згідно з якими при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, за подання до суду цієї заяви позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (1211,20 грн х 0,8).
Посилання у позові на положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», на підставі яких, на думку позивача, він звільняється від сплати судового збору за подання до суду цього позову, суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Конструкція пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в якому йдеться про «справи, пов'язані з порушенням їхніх прав», вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору.
Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про уточнення характеру порушених прав.
Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них регулюються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Частиною другою статті 4 Закону №3551-ХІІ встановлено, що до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені статтею 12 Закону №3551-XII.
Частиною другою статті 22 Закону №3551-XII передбачено, що ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом таких питань.
Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону «Про судовий збір» в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права, що відображено у постанові від 25 березня 2020 року у справі №805/3982/17, яку суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, вказаний підхід щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19, ухвалі Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №9901/70/20 та ін.
Указана позиція також підтримана Верховним Судом і у постановах від 24 квітня 2025 року (№520/23062/24), від 14 серпня 2025 року (справа №260/6591/24) та ін.
Суд зауважує, що серед переліку пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначеного статтею 12 Закону №3551-XII, немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Як вбачається з матеріалів позову, спірні відносини не пов'язані з порушенням прав позивача на соціальний захист саме як учасника бойових дій. Оскаржувана бездіяльність військової частини НОМЕР_1 безпосередньо не пов'язана з наявністю у позивача вказаного статусу. А тому, судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.
Крім цього, аналогічний підхід стосовно вирішення питання про наявність правових підстав для звільнення позивача, який має статус учасника бойових дій, від сплати судового збору за подання до суду позову, предмет спору якого не пов'язаний із соціальним захистом позивача як учасника бойових дій, також застосовано і Сьомим апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 13 жовтня 2021 року по справі №600/4245/21-а.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання позовної заяви у відповідності до вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, та шляхом подання документа про сплату судового збору.
3.Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк