07 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 600/3123/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування наказів.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до військової частини НОМЕР_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 по особовому складу про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач, серед іншого, вказував, що відповідно до військового квитка, 07.07.2023 він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 у згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 , які полягають у взятті на облік військовозобов'язаних, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та призов на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 позивач вважає незаконними та протиправними, оскільки він був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 та в уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 не було правових підстав відповідно до ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" брати його на облік військовозобов'язаних.
На переконання позивача, протиправні дії/бездіяльність не можуть породжувати законні наслідки, тобто породжують виключно протиправні наслідки (правова позиція у постанові Верховного Суду у справі № 922/2645/20 від 15.12.2021), то такі протиправні дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 спричинили подальші протиправні наслідки у вигляді проходження ним медичного огляду на придатність до військової служби та призов на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , а також зарахування його на забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Посилаючись на приписи ст. 58 Конституції України, позивач зазначав, що положення чинного законодавства, які застосовуються до нього, не можуть мати зворотної дії в часі та поширюватися на правовідносини, що вже завершені, зокрема на факт його законного виключення з військового обліку 07.07.2023, а отже, поновлення його на облік без визначених законом підстав є протиправним.
Положеннями чинного законодавства не передбачено окремої категорії осіб, до якої належать, зокрема, особи, виключені з військового обліку. Зазначене свідчить, що підстав для взяття його на військовий облік не було і немає, а уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_4 діяли незаконно та протиправно всупереч ст. 19 Конституції України.
На думку позивача, він не належить до жодної категорії осіб з військовим обов'язком, на нього не можуть поширюватися правові акти чи інтерпретаційні положення, що стосуються цієї спеціальної групи суб'єктів. Тобто, його правовий статус виключає застосування до нього вимог, які стосуються виконання обов'язків військової служби.
Покликаючись на положення ч. 9 ст. 1 та ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", позивач стверджував, що особа, виключена з військового обліку, взагалі не належить до жодної з визначених законом категорій громадян, на яких поширюється військовий обов'язок, і, відповідно, не може бути об'єктом будь-яких дій, пов'язаних із виконанням обов'язків військовозобов'язаного без її добровільної ініціативи та наявності законних підстав.
З огляду на наведене, позивач вважає, що його мобілізація та подальше зарахування до складу військової частини НОМЕР_1 носять протиправний характер, оскільки з 07.07.2023 він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних третім відділом ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно п.п. 6 п. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу" та повторному медичному огляду не підлягав.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду витребувано з відповідача письмові докази по справі.
ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - відповідач) подав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач вказував, що згідно вимог ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу" особа зобов'язана стати на військовий облік військовозобов'язаних у ТЦК та СП.
Посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, відповідач зазначав, що взяття позивача на військовий облік є допустимим, а отже і допустимим є його призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
На думку відповідача, на момент оформлення призову позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період, ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу" не передбачено зняття із військового обліку військовозобов'язаних осіб, які раніше були засудженими за вчинення будь - яких злочинів.
Відповідач також зазначав, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення.
Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) подала до суду відзив, в якому звертав увагу суду на те, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
На думку відповідача, позовна вимога позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 скасувати наказ про зарахування у списки особового складу виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_6 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.
Такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
До того ж, факт неотримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.
З огляду на наведене, відповідач вважає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права. Процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Позивач скористався правами, передбаченими КАС України, та подав до суду відповідь на відзив, а також письмові пояснення.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.
У позові позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стверджував та підтверджується матеріалами справи, що неодноразово змінював свої прізвище, ім'я і по-батькові.
Так, 12.10.2009 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив своє ім'я та прізвище на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_2 від 12.10.2009 (а.с. 27).
06.07.2010 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив своє ім'я та прізвище на ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_3 від 06.07.2010 (а.с. 28).
10.08.2011 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив своє ім'я та прізвище на ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_4 від 10.08.2011 (а.с. 29).
03.03.2012 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив своє ім'я та прізвище на ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_5 від 03.03.2012 (а.с. 30).
27.03.2021 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив своє ім'я та прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_6 від 27.03.2021 (а.с. 31).
12.03.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив своє ім'я та прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_7 від 12.03.2025 (а.с. 35).
З матеріалів справи видно, що позивач був засуджений та відбував покарання у вигляді позбавлення волі, зокрема: вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09.01.1997 у справі № 1-7 позивача засуджено до двох років позбавлення волі (а.с. 70-73).
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_8 від 17.07.2023, позивача взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 07.07.2023, а 07.07.2023 ІНФОРМАЦІЯ_7 виключено з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 23).
Судом також встановлено, що 19.05.2025 третім відділом ІНФОРМАЦІЯ_4 позивача взято на військовий облік, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (а.с. 63).
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 19.05.2025 № 214, позивача призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, у складі команди НОМЕР_1 (а.с. 62).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.05.2025 № 145 позивача з 20.05.2025 зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення (а.с. 66).
Вважаючи протиправними дії щодо взяття на військовий облік військовозобов'язаних, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу вимог ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 “Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).
За визначенням, наведеним в ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, для виконання військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
За приписами ч. 1 ст. 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначено ст. 37 Закону № 2232-XII.
Так, згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (в редакції, яка діяла до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Як встановлено судом, позивач був засуджений та відбував покарання у вигляді позбавлення волі, в тому числі за вчинення тяжкого злочину.
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_8 від 17.07.2023, позивача взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 07.07.2023 та того ж дня 07.07.2023 третім відділом ІНФОРМАЦІЯ_4 виключено з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 23).
Верховною Радою України 11.04.2023 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" за № 3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024 (далі - Закон № 3633-ІХ).
Так, вищевказаним Законом № 3633-ІХ внесені зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та ч. 6 ст. 37 цього Закону викладено в новій редакції, а саме, зазначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Отже, така підстава, як “громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Крім того, згідно п. 4 “Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть, серед іншого, бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.
З огляду на наведені вище положення Закону № 2232-XII та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В абз. 1 та 2 п. 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд також звертає увагу, що за колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Однак, у спірних правовідносинах йдеться не про юридичну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Суд вважає, що у зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку. З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.
З огляду на наведені вище положення Закону № 2232-ХІІ та Порядку № 560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Оскільки підстави для виключення позивача з військового обліку відпали в силу вимог діючого законодавства, позивач фактично набуває статусу військовозобов'язаного, з моменту набрання законної сили Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2023 № 3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024.
Беручи до уваги вищенаведене, суд відхиляє посилання позивача про те, що на нього не поширюються дія Закону № 2232-ХІІ (в редакції Закон № 3633-ІХ) та Порядку № 560.
Позаяк, за чинними нормами ст. 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним, тому ІНФОРМАЦІЯ_6 на законних підставах взяв його на військовий облік військовозобов'язаних.
Стосовно позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову його на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи протиправність наказу про призов військову службу під час мобілізації, позивач зазначав, що після виключення з військового обліку відповідно до чинного законодавства, фізична особа втрачає правовий статус військовозобов'язаного, у зв'язку з чим на неї не поширюється дія положень Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", що регулюють, зокрема і обов'язки військовозобов'язаних. Зокрема, така особа не підлягає призову під час мобілізації, не зобов'язана проходити військово-лікарську комісію, оновлювати облікові дані, а також не може бути викликана повісткою чи іншим чином залучена до виконання військового обов'язку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним і не передбачає автоматичного поновлення.
Позивач вважає, що його мобілізація та подальше зарахування до складу військової частини НОМЕР_1 носять протиправний характер, оскільки від 07.07.2023 він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно п.п. 6 п. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та повторному медичному огляду не підлягав.
Надаючи правову оцінку доводам позивача, суд зазначає, що з набранням чинності змін до ст. 37 Закону № 2232-XII, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 № 3633-IX, позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що може бути призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період.
З урахуванням викладеного, оскільки станом на момент видання ІНФОРМАЦІЯ_9 оскаржуваного наказу від 19.05.2025 № 214 "Про призов на військову службу під час мобілізації", редакція ст. 37 Закону № 2232-XII, не передбачала такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а позивач не є особою у розумінні ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_9 мав право призвати та направити позивача для проходження військової служби під час мобілізації.
Суд також звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу від 19.05.2025 № 214 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Під час розгляду справи по суті, позивач не надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження звернення до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявами та клопотаннями про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, будь яких документів на підтвердження його на таке право не надавав.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач правомірно видав оскаржуваний наказ від 19.05.2025 № 214, яким призвав позивача з 19.05.2025 на військову службу під час мобілізації. Таким чином, суд відмовляє в цій частині позовних вимог.
Стосовно позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_1 по особовому складу про зарахування позивача на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Пунктом 2.8 розділу II «Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України», затвердженої наказом Міністра Оборони України від 26.05.2014 № 333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.2014 за № 611/25388, встановлено, що зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця; для працівників - особисті заяви про прийом на роботу з відповідним рішенням щодо прийняття їх на роботу. До списків особового складу військової частини наказами не зараховуються особи, прикомандировані з інших військових частин.
Відповідно до абзацу 10 пункту 10 "Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу від 20.05.2025 № 145 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Як встановлено вище, позивач не на дав до суду доказів звернення до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявами та клопотаннями про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскаржуваний від 20.05.2025 № 145 в частині, що стосується призначення та зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є правомірним.
На переконання суду, командування військової частини НОМЕР_1 не могло відмовити в зарахуванні позивача до особового складу даної військової частини, адже були беззаперечні правові підстави для видання відповідного наказу. Водночас, доводи позивача про незаконність оскаржуваного наказу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не доведені жодними належними і допустимими доказами.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідачів, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, у спірних правовідносинах діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги позивача пред'явлені до них не підлягають задоволенню.
Доводи позивача щодо протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо взяття його на військовий облік військовозобов'язаних, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи позивача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правомірність дій та рішень відповідачів в спірних правовідносинах.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування наказів, - відмовити повністю.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_9 );
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 );
відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ).
Суддя В.К. Левицький